Ухвала суду № 67119511, 13.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/1757/17 Номер провадження 22-ц/775/911/2017

Єдиний унікальний номер 233/1757/17

Номер провадження 22-ц/775/911/2017

Головуючий у 1 інстанції: Мартиненко В.С.

Доповідач Хейло Я.В.

Категорія 53

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017

року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Хейло Я.В.,

суддів: Кішкіної І.В., Мірути О.А.

при секретарі Молдованові Д.В.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_2 до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за апеляційною скаргою Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ » на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період часу з 14 грудня 2016 року по 12 квітня 2017 року включно в розмірі 144 763 гривні 62 копійки. Стягнуто з Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» на користь держави судовий збір у розмірі 1447 гривень 63 копійки.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3 державне науково-виробниче підприємство «КВАРСИТ» посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та просить скасувати рішення суду та ухвалити нове , яким відмовити у позові . Вважає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду з заявою про вирішення трудового спору та при проведенні розрахунку судом невірно визначено кількість робочих днів, не враховано , що з 12 грудня 2016 року по 01 лютого 2017 року знаходилось в простої.

В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача доводи апеляційної скарги повністю підтримав та просив її задовольнити, рішення суду скасувати.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити, рішення суду залишити без зміни.

При розгляді справи судом установлено, що рішенням Апеляційного суду Донецької області від 13.12.2016 року стягнуто з Костянтинівського державного науково -виробничого підприємства «Кварсит» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у сумі 63 781,48 грн.,середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 912 185, 22 грн.

На виконання рішення суду відкриті виконавчі провадження та відповідно до листа відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції від 06.04.2017 року рішення суду виконано частково та на користь позивача перераховано заборгованість по заробітній платі у сумі 1987,29 грн.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до вимог ст.117 Кодексу законів про працю України відповідач повинен виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати по день фактичного розрахунку та стягнув на користь позивача середній заробіток з 14 грудня 2016 року по день ухвалення судового рішення.

Апеляційний суд, заслухав доповідача , сторони, вивчив матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Закон України "Про виконавче провадження" визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку. Цим Законом врегульовано лише правовідносини, що виникають у процесі виконання судових рішень.

Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Доводи апеляційної скарги відповідача про пропуск строку позовної давності для звернення до суду з зазначеним позовом не ґрунтуються на законі.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Ст.261 ЦК передбачає,що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Проте, невиконання роботодавцем вимог ст.116 КЗпП України є триваючим правопорушенням, тому звільнений працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог за ст.117 зазначеного Кодексу й моментом припинення правопорушення, яким є день фактичного розрахунку , у тому числі і за рішенням суду.

Судом встановлено, що повний розрахунок по заробітній платі з позивачем проведено 19 квітня 2017 року, позивач звернувся до суду з позовом 24 березня 2017 року,тобто до проведення з ним розрахунку, а тому строк позовної давності пропущений не був.

Посилання представника відповідача на ті обставини, що деякі працівники підприємства за наказом керівника з 17.01.2017 року по 31.01.2017 року знаходилися у простої правових висновків суду не спростовують, оскільки ці обставини не є підставою для зменшення суми середнього заробітку, стягнутого на користь позивача у зв’язку з несвоєчасним проведенням розрахунку.

Доводи апеляційної скарги відповідача щодо неправильного розрахунку судом першої інстанції кількості робочих днів також не заслуговують на увагу, оскільки розрахунок відповідає вимогам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою КМУ від 8 лютого 1995 року № 100.

Доводи представника позивача, що період з 3 січня 2017 року по 6 січня 2017 року та з 10 січня 2017 року по 13 січня 2017 року було визнано неробочими днями ,про що видано відповідний наказ, також не можуть бути прийняти судом до уваги, так як відповідно до вимог ст.303 ЦПК України під час розгляду справи у апеляційного порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.

Частина 2 ст.303 встановлює, що апеляційний суд досліджує докази , які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку, або у дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

В обґрунтування цих доводів представник відповідача посилався на наказ № 194 від 28.12.2016 року в.о директора Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ », який не був предметом дослідження судом першої інстанції, а обставини, передбачені ч.2 ст.303 ЦПК України, апеляційний судом встановлені не були.

Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам процесуального і матеріального права та передбачені законом підстави для скасування або зміни рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Костянтинівського державного науково-виробничого підприємства «КВАРСИТ» відхилити.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 12 квітня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення. Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді: