Ухвала суду № 67115884, 14.06.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 349/1443/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1022/2017

Категорія 59

Головуючий у 1 інстанції Рибій М. Г.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Девляшевського В.А., Малєєва А.Ю.

секретаря Капущак С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за скаргою ОСОБА_2 на дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Рогатинського районного суду від 17 травня 2017 року, -

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 подала до суду скаргу, в якій просить визнати неправомірними дії головного державного виконавця Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_3 щодо відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження від 24.04.2017 року.

Скарга мотивована тим, що рішення про відкриття виконавчого провадження було прийнято державним виконавцем після закінчення строку пред’явлення виконавчого листа до виконання, який повинен визначатися відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», чинного на момент видачі виконавчого листа.

Ухвалою Рогатинського районного суду від 17 травня 2017 року в задоволенні скарги ОСОБА_2 відмовлено.

На вказану ухвалу ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд не прийняв ті норми закону, які слід було застосовувати в даному випадку. Стверджує, що суд застосував пункт 5 прикінцевих положень нового Закону про виконавче провадження, згідно якого виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Вважає, що суд неправильно застосував вказану норму закону, оскільки на даний час є чинним Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України» щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), із змінами станом на 02.06.2016 року та 05.10.2016 року, де у п.4 тих же Прикінцевих положень зазначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Це саме зазначено і у пункті 20-1 діючої постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судових рішень у цивільних справах». Апелянт стверджує, що на час розгляду справи і видачі виконавчого документа судом – діяли ці норми закону, і заяву про поновлення строків ніхто подавав, тому суд безпідставно відмовив у задоволенні скарги. Просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову ухвалу, якою її скаргу задовольнити у повному обсязі.

Сторони в судове засідання не прибули, однак подали апеляційному суду заяви про розгляд апеляції без їхньої участі.

Вислухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні скарги ОСОБА_2, суд виходив з того, що строк пред’явлення до виконання виконавчого документа стягувачем не пропущено, оскільки відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років. Суд вважав, що саме ці норми закону підлягають застосуванню до правовідносин у даній справі.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується також і колегія суддів.

Судом встановлено, що відповідно до постанови головного державного виконавця Рогатинського районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ в Івано-Франківській області ОСОБА_3 від 24.04.2017 відкрито виконавче провадження на підставі виконавчого листа, виданого 26.04.2016 Рогатинським районним судом Івано-Франківської області згідно з рішенням справі № 2/349/524/15.

На підставі копії цього виконавчого листа, суд встановив, що він виданий згідно з судовим рішенням, яке набрало законної сили 14.03.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. N 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. N 1404-VIII виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред'являються до виконання у строки, встановлені цим Законом.

Суд вважав, що слід застосовувати саме п. 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».

Подаючи скаргу та апеляційну скаргу, ОСОБА_2 зазначала, що у даній справі підлягають застосуванню норми чинного Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України» щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), із змінами станом на 02.06.2016 року та 05.10.2016 року, де у п.4 Прикінцевих положень зазначено, що виконавчі документи, видані до набрання чинності цим Законом, пред’являються до виконання у строки, встановлені на момент їх видачі. Це саме зазначено і у пункті 21 діючої постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Суд вірно вважав, що дані норми та роз’яснення не підлягають застосуванню, з огляду на таке.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України» щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб), із змінами станом на 02.06.2016 року та 05.10.2016 року внесено зміни, зокрема до Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.99 р. N 606-XIV, який втратив чинність згідно із Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. N 1404-VIII.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.1997 року №4-зп у справі за конституційним зверненням ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) передбачено, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Таким чином, оскільки Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 р. N 1404-VIII прийнятий пізніше, то саме він підлягає застосуванню, а не Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України» щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів(посадових осіб). Тому не заслуговує на увагу посилання ОСОБА_2 на пункт 20-1 діючої постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС під час виконання судових рішень у цивільних справах».

Отже, доводи викладені в апеляційній скарзі, щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, не спростовують правильних висновків суду

За таких обставин суд дійшов вірного висновку, що рішення державного виконавця про відкриття виконавчого провадження є правомірним, тому скарга не підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що ухвалу судом постановлено з додержанням вимог закону.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Ухвалу Рогатинського районного суду від 17 травня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з часу набрання законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

ОСОБА_5

ОСОБА_6