Рішення № 67109018, 13.06.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №289/1383/15-ц Головуючий у 1-й інст. Невмержицький І. М.

Категорія 27 Доповідач Борисюк Р. М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Микитюк О.Ю.,

з участю секретаря

судового засідання ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року,

встановила:

У серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі Банк) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором у сумі 232619 грн. 90 коп. та судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог Банк зазначав, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_3 26 червня 2007 року було укладено кредитний договір №ZRZ0AV00093998, за умовами якого останній отримав кредит у сумі 52564 грн. на термін до 25 червня 2012 року. Відповідач не виконав умови кредитного договору, не повернув банківський кредит, у звязку з чим у нього утворилась заборгованість.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Банк подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В апеляційній скарзі посилається на те, що оскаржуване рішення ухвалене без повного, всебічного та обєктивного дослідження всіх обставин справи, без належної оцінки доказів та з порушенням норм матеріального і процесуального права. Відмовляючи у задоволенні позову у звязку із пропущенням строку позовної давності, суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що рішення Апеляційного суду Житомирської області від 05 вересня 2012 року є підставою переривання строку позовної давності.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення із таких підстав.

Відповідно дост. 213 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Пунктом 2Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі» № 14 від 18.12.2009 передбачено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованихКонституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеногоОсновним Законом Українипринципу верховенства права. У звязку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина першастатті 213 ЦПК).

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 2ст. 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обовязків є договір та інші правочини.

Судом встановлено, що 26 червня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір № ZRZ0AV00093998, за умовами якого останній отримав споживчий кредит у сумі 65824 грн. (52564 грн. - на придбання автомобіля, 13260 грн. на сплату страхових платежів). Строк дії договору - до 25 червня 2012 року зі сплатою відсотків у розмірі 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобовязань за кредитним договором між сторонами було укладено договір застави рухомого майна, відповідно до якого відповідач передав у заставу автомобіль марки: «ВАЗ-21104», державний реєстраційний номер НОМЕР_1, який був придбаний за кредитні кошти.

У звязку із невиконання ОСОБА_3 зобовязань за кредитним договором 02 квітня 2012 року рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області, яке було засилене ухвалою апеляційного суду від 05.09.2012, в рахунок погашення заборгованості в сумі 54909 грн. 55 коп. на користь Банку звернуто стягнення на вказаний легковий автомобіль (а.с. 38-39).

05 лютого 2014 року відповідач ОСОБА_3 змінив своє прізвище на «Івахненко», що підтверджується копією свідоцтва про зміну імені (а.с. 29).

Приймаючи до уваги, що після ухвалення зазначеного рішення реалізація предмета застави відбулася лише 27 січня 2016 року, а заборгованість по кредитному договору збільшувалася, Банком предявлено позов про стягнення із відповідача 232619 грн. 90 коп. заборгованості, яка згідно позовних вимог, складається з 34279 грн. 17 коп. заборгованості по кредиту; - 69569 грн. 76 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 125722 грн. 20 коп. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував його тим, що Банк звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості поза межами строку позовної давності, оскільки відповідач припинив виконувати щомісячні зобовязання з погашення кредиту та процентів з 26 серпня 2009 року.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно положеньст. 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтями530та626 ЦК Українивизначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами, а якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, договором або законом (ч.1 ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно положень ст. 264 ЦК України, позовна давність переривається у разі предявлення особою позову до одного із кількох боржників, а також, якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не застосовується.

Як убачається із матеріалів справи, прийняттям рішення Апеляційним судом Житомирської області 05 вересня 2012 року було перервано строк позовної давності і розпочато його спочатку до 06.09.2015.

Суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що позов по даній справі предявлено Банком 04 серпня 2015 року, тому підстав стверджувати, що позивач звернувся до суду поза межами строку позовної давності немає.

У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, кредитор протягом усього часу до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобовязання, вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.

Відтак, несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Згідно положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежне виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Таким чином, пеня нараховується з першого дня прострочення й до тих пір, поки зобовязання не буде виконано.

За положеннями статей 258, 266 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми дванадцятьма місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), яз якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Приймаючи до уваги, що умовами кредитного договору передбачені самостійні платежі, то нарахування заборгованості необхідно відраховувати з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Таку правову позицію і висловив Верховний Суд України у постанові від 19.11.2014 по справі №6-160цс14.

За приписами частин першої та третьої статті 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Суд першої інстанції помилково не звернув увагу на те, що Банк, як убачається із матеріалів справи, має право предявити вимогу позичальнику про стягнення заборгованості по процентам починаючи з 18 травня 2012 року по 18 травня 2015 року та стягнення пені за період з 18 травня 2014 року по 18 травня 2015 року. Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, яка висловлена у постанові від 02.12.2015 по справі № 6-249цс15.

Частиною 1 ст. 57 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 58 ЦПК України).

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Як убачається із виписки по рахунку № 29097055971192 від 27.01.2016 року від реалізації предмета застави було здійснено погашення заборгованості ОСОБА_2 (ОСОБА_3М.) за кредитним договором від 26.06.2007 на суму 48800 грн.(а.с. 159 ).

Згідно додаткового розрахунку, наданого позивачем, враховуючи реалізацію предмета застави, заборгованість за кредитним договором становить 224547 грн. 92 коп., яка складається із: - 6619 грн. 55 коп. заборгованості за кредитом; - 55139 грн. 28 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 1471 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом, - 161317грн. 27 коп. пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором (а.с. 160-161 ).

Судом встановлено, що доказів, які спростовують наданий позивачем розрахунок заборгованості по кредитному договору відповідачем не надано і такий не встановлено судом.

Таким чином, є доведеним в судовому засіданні факт порушення зобовязань відповідачем за кредитним договором, тому наявні підстави для стягнення заборгованості по тілу кредиту, по процентам за користування кредитом, пені та комісії.

Згідно положень частини третьої статті 551 ЦК України розмір неустойки (пені) може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Приймаючи до уваги, що згідно розрахунку пеня становить 161317 грн. 27 коп., що значно перевищує розмір заборгованості по тілу кредиту, а також враховуючи, що на момент ухвалення рішення здійснено примусову реалізацію предмета застави за кредитним договором, колегія суддів вважає за можливе зменшити розмір пені до розміру заборгованості по кредиту.

З огляду на вище зазначене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою, рішеннясуду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, відтак з підстав, передбачених п. 4 ч. 1ст. 309 ЦПК Українипідлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

У звязку із ухваленням колегією суддів рішення про часткове задоволення позову, то пропорційно до задоволених позовних вимог підлягають також стягненню із відповідача на користь позивача 2200 грн. 26 коп. понесених судових витрат.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія судів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 21 березня 2017 року скасувати і ухвалити нове.

Позовну заяву Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (код ЄДРПОУ 14360570) з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) заборгованість за кредитним договором № ZRZ0AV00093998 від 26 червня 2007 року станом на 27 січня 2016 року у сумі 69849 грн. 65 коп. , яка складається із: - 6619 грн. 55 коп. заборгованості за кредитом; - 55139 грн. 28 коп. заборгованості по процентам за користування кредитом; - 1471 грн. 82 коп. заборгованості по комісії за користування кредитом; - 6619 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобовязань за договором, та стягнути 2200 грн. 26 коп. судових витрат.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий Судді: