Ухвала суду № 67098595, 07.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД м. КИЄВА

МСП-03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А

Справа 759/17116/15-ц Головуючий в І інстанції: Миколаєць І.Ю.

апеляційне провадження № 22-ц/796/5432/2017 Доповідач Заришняк Г.М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розглядуцивільних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:

Головуючого - Заришняк Г.М.

Суддів - Андрієнко А.М., Мараєвої Н.Є.

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ПАТ КБ «ПриватБанк», треті особи: Національний банк України, ОСОБА_2 про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позову зазначала, що 16 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 316 345,40 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості та 0,2% від суми виданого кредиту щомісячно за надання фінансового інструменту, з кінцевим строком повернення до 14 серпня 2037 року.

Посилаючись на те, що вказаний правочин не відповідає нормам цивільного законодавства у зв'язку із впливом відповідача на волевиявлення позивача шляхом введення її в оману щодо істотних умов договору - прав та обов'язків сторін. Договір не відповідає вимогам ст. 524 ЦК України щодо вираження зобов'язань у грошовій одиниці України - гривні. В супереч вимогам Закону України «Про захист прав споживачів» їй не надано достовірної інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, деякі умови договору є несправедливими. Окрім того, договір, на її думку, суперечить: Постанові НБУ № 168 від 10.05.2007 р. щодо сплати на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також Закону України «Про національний банк України» та Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», просила задовольнити позов.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2017 року в задоволенні позову - відмовлено.

В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.

В судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги, вважаючи рішення суду законним.

Позивачка та треті особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність й обґрунтованість постановленого рішення суду в цій частині, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Звертаючись в суд із даним позовом ОСОБА_1 зазначала, що підставами для визнання недійсним укладеного у жовтні 2007 року кредитного договору є невідповідність його змісту вимогам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», що виразилося в ненаданні їй відповідачем у повному обсязі інформації про умови кредитування, крім того, умови договору є несправедливими.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

У відповідності зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України, встановлено вичерпний перелік підстав, з яких правочин може бути визнаний недійсним. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, що 16.08.2007 року між ЗАТ КБ«ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», та ОСОБА_1, укладено кредитний договір №K2P6GK02830004, відповідно до умов якого позивачка отримала кредит у розмірі 316 345,40 доларів США на придбання у власність житлового будинку та зобов'язалася використати кредит за цільовим призначенням, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом у розмірі 0,84 % на місяць на суму залишку заборгованості та 0,2% від суми виданого кредиту щомісячно за надання фінансового інструменту, а також здійснювати повернення наданого їй кредиту у розмірах та у строки, передбачені договором, і виконувати інші умови договору.

З пункту 7 кредитного договору «особливі умови» видно, що в ньому містяться наступні умови договору: мета надання кредиту - покупка житлового будинку, форма його забезпечення - договір іпотеки, вказано розмір процентів за користування кредитом - 0,84 % та 0,2 % ; суму кредиту - 316 345,40 доларів США, строк, на який надається кредит - з 14.08.2007 р. по 14.08.2037 р., а також зазначено детальний розрахунок загальної вартості платежів за договором - 2515,91 доларів США, що включає в себе суми платежів із повернення кредиту, процентів, комісійних винагород, що вносяться щомісячно з 10 по 15 число кожного місяця, можливість дострокового повернення кредиту та його умови та умови при порушенні позичальником сплати чергових платежів.

Встановлено, що в рахунок забезпечення виконання позичальником взятих за вказаним кредитним договором зобов'язань 17.08.2007 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений приватним нотаріусом Бориспільського нотаріального округу Козій А.В., зареєстрований в реєстрі за № 4315, 4316. Також між Банком та ОСОБА_2 16.08.2007 р. укладено договір поруки в забезпечення виконання ОСОБА_1 зазначеного кредитного договору.

Відповідно до приписів ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором виконав, надав позивачці кошти в доларах США, а позивачка отримав те, на що розраховувала в іноземній валюті.

На момент укладення кредитного договору не існувало заборони ОСОБА_1 взяти кредитні кошти в іншій валюті або гривні. Грошові кошти мають бути повернуті в тій самій валюті, в якій і одержані, та в кількості згідно умов кредитного договору разом із нарахованими процентами та іншими платежами.

Як видно зі справи, позивачка в повній мірі ознайомлена з умовами надання кредиту, вартістю кредиту, його особливостями, перевагами та недоліками, іншою інформацією згідно з вимогами законодавства. Вся надана їй інформація цілком зрозуміла та не потребує додаткового тлумачення.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивачем не надано суду будь-яких переконливих доказів, які б свідчили про несправедливість умов кредитного договору в частині надання кредиту в валюті - доларах США та їх невідповідність законодавству України.

Разом з тим, судом встановлено, що при підписанні кредитного договору були дотримані за змістом та формою всі передбачені чинним законодавством вимоги для укладення договорів.

Статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

В частині 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей.

Відповідно до ч.5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

Згідно положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Проте, позивачкою не було надано до суду належних та допустимих доказів, які дають підстави вважати, що кредитний договір, укладений між сторонами, є несправедливим до неї, оскільки як вбачається зі змісту кредитного договору, а саме розділу 7 «Особливі умови», банк повідомив позивача про розмір процентів за користування кредитом, порядок їх нарахування та суму, яку споживач щомісячно зобов'язаний сплачувати за кредитом.

Позивачка ОСОБА_1 погодилась укласти договір на умовах, визначених у ньому, отримала грошові кошти, виконувала його умови відповідно до порядку, встановленого цим договором, що вбачається з виписки про погашення за кредитним договором №K2P6GK02830004 від 16 серпня 2007 року, жодних вимог щодо зміни окремих положень даного договору позивачкою не вимагалось.

До підписання цього договору ОСОБА_1 ознайомилась з усіма умовами, на яких відповідач здійснює кредитування фізичних осіб, та загальною сукупною вартістю всіх витрат, пов'язаних з отриманням кредиту в Банку, про що свідчить її підпис в кредитному договорі, й свідомо обрала умови кредитування, викладені в цьому договорі.

Окрім того, при укладенні Договору, сторони чітко розуміли, що коливання гривні можуть настати, однак позичальник ОСОБА_4 обрала валютою кредитування саме долари США та взяла на себе зобов'язання повернути кошти з іноземній валюті й частково їх виконувала.

Доводи апеляційної скарги про те, що кредитний договір суперечить законодавству щодо використання іноземної валюти, як засобу платежу на території України, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

Пунктом 11 Постанови №5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справа від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що у разі виникнення спору щодо отримання сторонами кредитного договору індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (підпункт «г» пункту 4 статті 5 Декрету про валютне регулювання) суд має виходити з того, що Національним банком України на виконання положень статті 11 цього Декрету, статті 44 Закону України «Про Національний банк України» в межах своїх повноважень прийнято Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затверджене постановою Правління Національного банку України від 14 жовтня 2004 року № 483 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 9 листопада 2004 року № 1429/10028). Згідно з пунктом 1.5 цього Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу II Закону України від 15 лютого 2011 року № 3024-УІ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, або генеральну ліцензію на здійснення валютних операцій).

У зв'язку з наведеним суди повинні виходити з того, що надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за таким кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, що ЗАТ КБ «Приватбанк», правонаступником якого є позивач, 04.12.2001 р. НБУ видана банківська ліцензія № 22 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також у липні 2003 р. видано відповідний дозвіл №22-2 з додатком до нього з переліком операцій, які має право здійснювати ЗАТ КБ «Приватбанк», зокрема, залучати та розміщувати іноземну валюту на валютному ринку України.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справа, зібраним по справі доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про відсутність підстав для визнання недійсним спірного кредитного договору, а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову ОСОБА_5

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не впливають на правильність ухваленого рішення.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасоване з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 303,307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Святошинського районного суду м. Києва від 02 березня 2017 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: