Постанова № 67098188, 07.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа№ 910/24147/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Смірнової Л.Г.

суддів: Пономаренка Є.Ю.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання: Цукарєвій Г.В.

за участю представників:

від позивача: Лапій А.В. за довіреністю від 20.01.2017;

від відповідача: Гришеля С.О. за довіреністю від 07.06.2017;

Розглянувши матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017

у справі № 910/24147/16 (суддя Ю.В. Цюкало)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"

до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Київ "Печерськжитло"

про стягнення грошових коштів

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16 позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Печерського району м. Київ "Печерськжитло" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" грошові кошти: 101769,87грн. основного боргу, 13898,60 грн. пені, 2810,52грн 3% річних, 11560,26грн інфляційних втрат. Видано наказ.

В інший частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Смірнової Л.Г., суддів Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 13.05.2017 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" прийнято до провадження та її розгляд призначено на 07.06.2017.

У судове засідання 07.06.2017 з'явився представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив скасувати частково рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

31.12.2013 позивачем (виконавець) та відповідачем (замовник) укладено договір № ПЗ/БМЕУ-1-137249/НЮ про надання послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого виконавець зобов'язується за завданням замовника надати комунальні послуги, в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно умов договору виконавець зобов'язується виробити та поставити теплову енергію замовнику для потреб опалення та гарячого водопостачання (п. 2.1. договору), забезпечити замовника центральним опаленням та гарячою водою за адресами: 01103, м. Київ, вул. Залізничне шосе, 5В (п. 2.2. договору), своєчасно нараховувати оплату за гарячу воду та центральне опалення у відповідності до показань теплового лічильника та діючих тарифів і своєчасно надавати платіжні вимоги для оплати послуг (п. 2.3. договору).

Відповідно до п. 2.4. договору розрахунок буде виконуватись згідно показників вузла комерційного теплового обліку, а саме по кількості теплової енергії в Гкал, по кількості води на підігрів в м3.

Тариф за 1 Гкал буде застосовано згідно тарифу ПАТ "Київенерго". Тариф за 1 м3 холодної води буде застосовано згідно тарифу ПАТ "АК "Київводоканал" (п. 2.5. договору).

Обов'язки виконавця за договором, визначені в п. 3.1. договору, а саме:

- безперебійно, своєчасно та якісно надавати теплову енергію для потреб опалення - в період опалювального сезону, а для гарячого водопостачання - протягом року. При виникненні обставин, що перешкоджають належному виконанню своїх зобов'язань, згідно з цим договором, терміново повідомити про це замовника (п.3.1.1.);

- підписувати та передавати замовнику акти про надання послуг (п. 3.1.2.);

- здійснювати своєчасно знімання показників обліку теплової енергії та води на підігрів з представниками замовника (п. 3.1.3.).

Відповідно до п. 3.2.2. договору замовник зобов'язаний оплачувати послуги, на умовах та в порядку не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури.

За недотримання строків сплати зазначених у п. 3.2.2. договору замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент прострочення, за кожний день прострочення (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.4. договору термін надання послуг - з дня підписання даного договору.

Термін закінчення надання послуг - 15 квітня 2014 року (п. 4.5. договору).

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та діє до 31.12.2014 року за умови повного розрахунку між сторонами. Сторони дійшли згоди, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли з жовтня місяця 2013 року (стаття 631 ЦК України) (п. 8.3. договору).

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання умов договору про надання послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання № ПЗ/БМЕУ-1-137249/НЮ від 31.12.2013 року щодо оплати наданих послуг, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього 101769,87 грн. основного боргу, 13898,60 грн. пені, 86194,24 грн. інфляційних втрат, 7693,08 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, з підстав того, що нарахування заборгованості за період з травня по жовтень 2014 року є безпідставним, оскільки договором визначено термін закінчення надання послуг - 15 квітня 2014 року, та оскільки відсутні докази надання послуг за договором та виставлення рахунків на їх оплату, а також у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 ЦК України визначено, що положення глави 63 ЦК України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Згідно ст. 902 ЦК України, виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 статті 903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Законом України "Про житлово-комунальні послуги" визначені основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Статтею 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що житлово-комунальні послуги поділяються за: 1) функціональним призначенням; 2) порядком затвердження цін/тарифів.

Згідно ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Відповідно до ч. 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов'язання за договором належним чином, надав передбачені договором послуги на загальну суму 101769,87 грн., які були прийняті відповідачем без зауважень та заперечень, що підтверджується підписаними представниками сторін та скріпленими печатками актами прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) №10/2013 від 21.02.2014 року на суму 10816,68 грн., №11/2013 від 21.02.2014 року на суму 9994,25 грн., № 12/2013 від 21.02.2014 року на суму 12258,18 грн., №01/2014 від 23.04.2014 року на суму 14 553,56 грн., № 02/2014 від 23.04.2014 року на суму 9519,19 грн., №03/2014 від 23.04.2015 року на суму 10157,63 грн., №04/2014 від 31.10.2014 року на суму 4564,32 грн., №05/2014 від 31.10.2014 року на суму 3573,30 грн., №06/2014 від 31.10.2014 року на суму 2327,64 грн., №07/2014 від 31.10.2014 року на суму 2918,11 грн., №08/2014 від 31.10.2014 року на суму 2317,80 грн., № 08/2014 від 31.12.2013 року на суму 3448,38 грн., №10/2014 від 31.12.2014 року на суму 15320,83 грн.

Вищевикладені обставини справи спростовують твердження відповідача, викладені у відзив на позовну заяву щодо відсутності доказів надання послуг за договором та направлення рахунків, а також щодо безпідставного нарахування заборгованості за період з травня по жовтень 2014 року, у зв'язку із чим не приймаються до уваги.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Так, п. 3.2.2. договору передбачено, що замовник зобов'язаний оплачувати послуги, на умовах та в порядку не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання рахунку-фактури.

При цьому, судом встановлено, що позивач направив відповідачу претензію №НЮ-16-292п від 24.12.2015 року з рахунками-фактур №74 від 03.12.2014 року на суму 15320,84 грн., №73 від 03.12.2014 року на суму 3448,38 грн., №68 від 28.10.2014 року на суму 2317,80 грн., №67 від 28.10.2014 року а суму 2918,11 грн., №48 від 26.08.2016 року на суму 2327,64 грн., №47 від 26.08.2014 року на суму 3573,30 грн., №46 від 26.08.2014 року на суму 4564,32 грн., №26 від 23.04.2014 року на суму 10157,63 грн., №25 від 23.04.2014 року на суму 9519,19 грн., №24 від 23.04.2014 року на суму 14553, 56 грн., №9 від 21.02.2014 року на суму 12258,18 грн., №8 від 21.02.2014 року на суму 9994,25 грн., №7 від 21.02.2014 року на суму 10816,68 грн., які отримані останнім 04.01.2016 року, факт чого підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та визнано представником відповідача в судовому засіданні 06.03.2017 року.

З огляду на викладене та враховуючи умови договору, відповідач мав здійснити оплату наданих послуг не пізніше 10 календарних днів з моменту отримання рахунків-фактур, а отже до 14.01.2016 року включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, відповідач всупереч п. 3.2.2. договору своє зобов'язання зі своєчасної оплати наданих послуг в повному обсязі не виконав, що не було спростовано відповідачем належними та допустимими доказами, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 101769,87 грн.

Пункт 1 статті 612 ЦК України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості наданих послуг за договором, відповідно до п. 3.2.2. останнього, настав, приймаючи до уваги те, що доказів оплати наданих послуг в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором про надання послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання № ПЗ/БМЕУ-1-137249/НЮ від 31.12.2013 року в розмірі 101769,87 грн.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 13898,60 грн. пені, 86194,24 грн. інфляційних втрат, 7693,08 грн. 3% річних.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України (далі - ГК України) встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 статті 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За перерахунком суду розмірі пені є більшим ніж заявлений позивачем, тому враховуючи п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, та відсутність клопотання заінтересованої сторони, пеня підлягає задоволенню у розмірі заявленому позивачем, тобто 13898,60 грн.

Також, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він виконаний невірно, оскільки позивачем при його розрахунку невірно визначено початок періоду нарахування 3% річних та інфляційних втрат, тому суми 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, в межах заявленого позивачем періоду, становлять 2810,52 грн. та 11560,26 грн. відповідно

Щодо строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з вказаним позовом 28.12.2016 року (згідно з вхідним штампом відділу діловодства суду) та ним заявлено вимоги про стягнення заборгованості за послуги надані в період з жовтня 2013 року по жовтень 2014 року.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до п.4.2 постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане.

Враховуючи, що за договором про надання послуг з центрального опалення та гарячого водопостачання № ПЗ/БМЕУ-1-137249/НЮ від 31.12.2013 року відповідач мав виконати зобов'язання з оплати наданих послуг у строк до 14.01.2016 року включно, то перебіг позовної давності починається з 15.01.2016 року, а отже на момент звернення позивача до суду з позовом (28.12.2016 року) не сплив.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Статтями 32, 33 ГПК України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За таких обставин, Київський апеляційний господарський суд не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16.

Керуючись ст. ст 99, 101, 102, 103, 104, 105, Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Південно-Західна залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 06.03.2017 у справі №910/24147/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24147/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Л.Г. Смірнова

Судді Є.Ю. Пономаренко

М.А. Руденко