Постанова № 67098146, 07.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа № 922/1033/17

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Пушай В.І., суддя Барбашова С.В. , суддя Істоміна О.А.

за участю:

представників сторін:

позивача - не з'явився;

відповідача - не з'явився;

секретаря Казакової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 1443 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2017 р. у справі № 922/1033/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН", смт. Покотилівка

про стягнення коштів 52879,10 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00009173 від 03.12.2013 р. у розмірі 21894,02 грн., збитки у розмірі 23052,61 грн. 3% річних у розмірі – 1188,74 грн., інфляційних втрат у розмірі - 6743,73 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 12.04.2017 р. у справі № 922/1033/17 (суддя Светлічний Ю.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Постман" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" заборгованість зі сплати лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг № 00009173 від 03.12.2013 р. у розмірі 21894,02 грн., 3% річних у розмірі 1188,74 грн., інфляційних втрат у розмірі 6743,73 грн. та витраті зі сплати судового збору в розмірі 902,49 грн. В частині стягнення збитків в сумі 17052,61 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 6000,00 грн. -у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване, зокрема, з тих підстав, що відповідачем в порушення зобов'язань за договором про фінансовий лізинг № 00009173 від 03.12.2013 р. здійснено лише часткові платежі за березень 2014 року, за січень 2015 року, за лютий 2015 року, за березень 2015 року, у зв'язку із чим його заборгованість перед позивачем за цими лізинговими платежами становить 21894,02 грн. та залишилася непогашеною і на неї позивачем правомірно, у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нараховано за наведені в позовній заяві періоди прострочення 3% річних в сумі 1188,74 грн. та інфляційні втрати в сумі 6743,73 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення реальних збитків в сумі 6000 грн. у вигляді витрат на оплату юридичних послуг ТОВ “Юридична фірма “Вернер», суд в якості підстав для відмови в їх задоволенні, послався на те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки норми статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України передбачають відшкодування у складі судових витрат, які не входять до суми позову, витрат, які сплачені стороною судового процесу за надання юридичних послуг лише адвокату, а не будь-якій особі, яка надавала правову допомогу стороні у справі, в той час як позивачем не надано суду доказів того, що витрати у сумі 6 000 грн. здійснені за отримання саме адвокатських послуг.

Щодо позовних вимог про стягнення упущеної вигоди в сумі 17052,61 грн. у вигляді різниці між ринковою вартістю об'єкта лізингу та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкту лізингу, суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні з тих підстав, що після розірвання договору про фінансовий лізинг № 00009173 від 03.12.2013 р. у позивача відсутні будь-які підстави вимагати сплати лізингових платежів, що залишились несплаченими відповідно до Плану відшкодування, які при цьому, не можуть бути кваліфіковані як збитки, в тому числі упущена вигода в розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України.При цьому суд першої інстанції зазначив, що зарахування до бази розрахунку збитків (упущеної вигоди) лізингових платежів як частини відшкодування вартості предмету лізингу суперечить як умовам Договору, так і законодавчим положенням про фінансовий лізинг, якими передбачена сплата частини вартості предмету лізингу як умова про право лізингоодержувача на викуп предмету лізингу, оскільки дострокове припинення договору фінансового лізингу є одночасно припиненням права лізингоодержувача на викуп предмета лізингу, а тому такий лізинговий платіж не може бути складовою упущеної вигоди лізингодавця, і т. ін.

Позивач подав на зазначене рішення до Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з’ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить це рішення скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення збитків в сумі 17052,61 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким зазначені вимоги задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги ТОВ "Порше Лізинг Україна" зазначає,зокрема, що судом порушено та невірно застосовано норми ст.ст. 22, 623, 626-628, 653 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 225 Господарського кодекс України, ст.ст. 36, 43 Господарського процесуального кодексу України, а також неповно досліджено п. 8.2.3., 8.6., 13.6. Договору, які передбачають погодження сторонами відшкодування всіх витрат незалежно від завершення або припинення дії Договору, і т. ін.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, законність, обгрунтованість рішення та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, повторно розглянувши справу, встановлено наступне.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" (надалі - лізингодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ПОСТМАН" (надалі - лізингоодержувач) укладено договір про фінансовий лізинг №00009173 від 03.12.2013 (надалі – Договір), за умов якого позивач зобов’язався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW CaddyGP Kasten 1.2 I TDI, 2013 року виробництва, шасі №WV1ZZZ2KZЕX066107, двигун №CBZ A55026 (надалі – об’єкт лізингу), а відповідач зобов’язався прийняти об’єкт лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (надалі – План відшкодування), що становить невід’ємну частину договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 19 278,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 783,40 доларів США.

Строк лізингу визначено сторонами тривалістю у 84 місяці (з урахуванням додаткової угоди №1/1 від 12.01.2015).

Відповідач відповідно до п. 6.1 Загальних комерційних умов внутрішнього фінансового лізингу (надалі - Умови лізингу), що становлять невід'ємну частину Договору, зобов'язався здійснювати щомісячні лізингові платежі відповідно до Плану відшкодування.

Відповідно до п. 6.5 Умов лізингу щомісячний платіж перераховується на рахунок, зазначений позивачем, не пізніше дати, зазначеної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів(Плані відшкодування).

Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування) сторони узгодили порядок сплати лізингових платежів, дату, розмір.

На виконання умов Договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв об'єкт лізингу, що підтверджується частковою сплатою відповідачем лізингових платежів, а також договором відповідального зберігання від 01.09.2014 р., актом повернення об’єкту лізингу після припинення Договору та ін.

На порушення умов Договору відповідач не повністю здійснив оплату лізингових платежів, а частково, а саме:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2014 року на суму 7012,40 грн., відповідно до рахунку № 00268180 від 06.03.2014, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2014р.

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 1393,94 грн., відповідно до рахунку № 00254868 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.01.2015р.

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 6027,68 грн., відповідно до рахунку №00256708 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.02.2015р.

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 7460,00 грн., відповідно до рахунку № 00268180 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до плану відшкодування не пізніше 15.03.2015р.

Загальна сума невиконаних зобов'язань за лізинговими платежами становить 21894,02 грн.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення вимог ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надані докази оплати в більшій частині або в повному обсязі, а тому не спростовано зазначену суму заборгованості.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 615 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 651 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з п. 8.3.2 Умов лізингу, якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, позивач має право розірвати договір і витребувати об'єкт лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку за виконавчим написом нотаріуса.

Відповідно до п. 12.6.1. Умов лізингу, позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та повернути об'єкт лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобов'язання зі сплати перевищує 30 днів.

Пунктом 12.6.13 Умов лізингу передбачено, що за винятком обставин та/або в умовах форс-мажору, які на думку позивача, ставлять під загрозу або затримують виконання договірних зобов'язань, або за яких відповідач неспроможний виконати свої зобов'язання за Договором, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та вимагати повернення об'єкту лізингу.

Пунктом 12.9 Умов лізингу визначено, що у разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобов'язується повернути об'єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту.

Відповідно до пункту 13.1. Умов лізингу, лізингоодержувач зобов'язаний у строки, встановлені Порше Лізинг Україна, повернути об'єкт лізингу у всіх випадках дострокового закінчення строку лізингу, розірвання контракту, крім випадку, коли лізингоодержувач набуває право власності на об'єкт лізингу відповідно до умов контракту. Якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення об'єкту лізингу, позивач має право вилучити об'єкт лізингу без попередньої згоди відповідача. При цьому, п. 13.6 Умов лізингу передбачено, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, пов'язані із вилученням об'єкту лізингу.

Пунктом 13.4. Умов лізингу визначено, що після вилучення (повернення) об'єкта лізингу сторони підписують акт вилучення (повернення) об'єкта лізингу, в якому зазначають фактичні показники пробігу об'єкта лізингу та всі дефекти.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач надіслав позивачу лист від 14.04.2015 р. вих. № 14/04/2015 р., в якому повідомив про відсутність можливості здійснювати оплату щомісячних платежів за Договором через важкий фінансовий стан, у зв’язку з чим просив прийняти об’єкт лізингу (а.с. 39).

Відповідно до п. 12.13 Умов лізингу, у випадках, передбачених п.п 12.6 та 12.12 Договір вважається розірваним на 10-й робочий день з дня надіслання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

Позивач надіслав відповідачу повідомлення від 16.04.2015 р. про відмову від Договору, зважаючи на загрозу невиконання зобов’язань через порушення умов Договору, враховуючи зазначений лист відповідача від 14.04.2015 р. вих. № 14/04/2015 р. та вимагав повернення об'єкта лізингу протягом 10 днів з дня отримання цього повідомлення (а.с.40) .

Зважаючи, що повідомлення про відмову від Договору надіслано відповідачеві 16.04.2015 р. та отримано останнім, що підтверджується підписом його представника, скріпленого печаткою Товариства, Договір відповідно до п. 12.13 Умов лізингу є розірваним з 30.04.2015 р.

17.04.2015 р. між сторонами, у зв'язку із припиненням дії Договору підписано акт прийому-передачі, відповідно до якого відповідач повернув позивачеві об'єкт лізингу (а.с. 56).

Це стало підставою звернення позивача з позовом до суду у даній справі.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України, визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно з приписами ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом 1 статті 292 ГК України, лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

За приписами статті 16 вищезазначеного Закону, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як зазначено вище, заборгованість відповідача зі сплати лізингових платежів в сумі 21894,02 грн. підтверджується матеріалами справи, а тому господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення вимог в частині її стягнення.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, відповідач є боржником, який прострочив виконання грошового зобов’язання зі сплати лізингових платежів в сумі 21894,02 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Господарський суд першої інстанції правомірно зазначив, що позивачем у відповідності до зазначеної норми здійснено нарахування на суму основного боргу 3% річних в сумі 1188,74 грн. та 6 743,73 інфляційних втрат за період прострочення з 16.01.2015 р. по 15.03.2017 р., у зв’язку з чим правомірно задовольнив зазначені вимоги.

За приписами статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Згідно з приписами статті 224 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки. Під збитками розуміються витрати, зроблені стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які б управнена сторона одержала у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Виходячи із наведених норм, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3)причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення в якості прямих збитків витрат позивача на сплату юридичних послуг ТОВ “Юридична фірма “Вернер” в сумі 6000,00 грн.,зважаючи на те, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками в розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором.

Отримання позивачем зазначених юридичних послуг з підготовки процесуальних документів та представництва інтересів позивача в суді, не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права, а вибір представників, які будуть представляти його інтереси, є її правом. До того ж, послуги, пов’язані з розглядом справи в суді (послуги адвоката, інші витрати), стосуються судових витрат, можуть входити до їх складу і стягуються в порядку передбаченому ГПК України.

Крім цього, як правомірно зазначив господарський суд першої інстанції, позивачем не доведено, що витрати в сумі 6 000 грн. здійснені ним за отримання саме адвокатських послуг, а тому правомірно не стягнув їх з відповідача на користь позивача у складі судових витрат.

Зазначені висновки щодо неправомірності віднесення юридичних послуг до складу збитків узгоджуються з правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15, в якій зазначено, що витрати на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором про фінансовий лізинг.

Відповідно до пункту 12.9. Умов лізингу, у разі дострокового розірвання контракту відповідно до п.12 Умов лізингу, відмови лізингоодержувача придбати об’єкт лізингу як передбачено п.4.2. Умов лізингу, а також якщо Порше Лізинг Україна вимагає повернення об’єкту лізингу відповідно до інших умов контракту Лізингоодержувач зобов'язаний повернути об’єкт лізингу за власний рахунок у відмінному робочому стані за адресою місцезнаходження Порше Лізинг Україна, якщо інша адреса не вказана Порше Лізинг Україна впродовж 10 робочих днів від дати одержання відповідного запиту. В цей же строк лізингоодержувач сплачує Порше Лізинг Україна будь-яку різницю між вартістю об'єкту лізингу (тобто, сумою грошових коштів, що було фактично отримано Порше Лізинг Україна в результаті продажу об'єкту лізингу або якщо об'єкт лізингу залишився у власності Порше Лізинг Україна ринковою вартість об'єкта лізингу, що визначається професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства) та лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), а також іншими платежами, що залишилися несплаченими лізингоодержувачем відповідно до контракту. Сторони погодили, що вказана різниця є упущеною вигодою Порше Лізинг Україна та має бути відшкодована лізингоодержувачем відповідно до умов контракту та чинного законодавства. Зобов'язання щодо сплати такої різниці залишається чинним до моменту його виконання лізингоодержувачем, в тому числі після закінчення строку лізингу/розірвання договору.

На підставі цього пункту позивач просить стягнути з відповідача 17052,61 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка, на думку позивача, складає різницю між ринковою вартістю та сумою несплачених лізингових платежів на момент продажу об'єкта лізингу,

Господарський суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відмову в задоволенні цих вимог, оскільки, позивач не надав до суду жодного розрахунку даної позовної вимоги. Крім цього, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковими умовами для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди), а саме не доведено розмір збитків та відсутність своєї провини у виникненні даних збитків, не визначено суму чистого прибутку (вигоди) за вирахуванням сум вартості об’єкта, податкових та інших обов’язкових нарахувань, платежів тощо.

Сторони в п. 12.9 Умов лізингу, домовилися, що відповідач сплачує позивачеві будь-яку різницю між вартістю об’єкта лізингу та лізинговими платежами. При цьому, за умов Договору, вартість об’єкта лізингу визначається або як сума коштів від продажу об’єкта лізингу, або як сума коштів, визначена професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства.

Втім, позивачем не надано доказів встановлення вартості об’єкту лізингу або як суми коштів від продажу об’єкта лізингу, або як суми коштів, визначеної професійним оцінювачем майна відповідно до чинного законодавства, як то погоджено сторонами в п. 12.9 Умов лізингу.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду першої інстанції відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись статтями 99, 101, п. 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Харківської області від 12.04.2017 р. у справі № 922/1033/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу –без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційній інстанції Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Пушай В.І.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Істоміна О.А.