Ухвала суду № 67096199, 01.06.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження:№ 22ц/790/1764/17 Головуючий 1 інст. – Якуша Н.В. Справа № 640/3730/16-ц Доповідач – Карімова Л.В.

Категорія: стягнення відсотків

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого: Карімової Л.В.,

суддів колегії: ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

за участю секретаря Баранкової В.В.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення відсотків за користування коштами та прострочення грошового зобов’язання,

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила стягнути з ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 191263,45 грн.

В обґрунтування своїх вимог посилалась на те, що заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року з ОСОБА_3 стягнуто на її користь заборгованість за договорами позики у сумі 143285 грн. 57 коп. та судові витрати у сумі 1540 грн. 16 коп.

Державним виконавцем Київського відділу ДВС ХМУЮ відкрито виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого листа №2018/17232/2012 від 02.12.2013 року, однак з моменту ухвалення рішення суду і до цього часу відповідач ОСОБА_3 його не виконує, тому просила суд застосувати індекс інфляції та 3% річних до всієї суми заборгованості за період з 22.10.2012 року по 01.03.2016 року та стягнути з відповідача суму збитків з урахуванням інфляції в розмірі 109290 грн. 79 коп., суму 3% річних в розмірі 13484 грн. 65 коп., суму відсотків за користування коштами за обліковою ставкою НБУ в розмірі 62305 грн. 53 коп.

Рішенням Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 191263 грн. 45 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати по сплаті судового збору у розмірі 1932 грн. 13 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_4

Зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що він (ОСОБА_3Г.) не є боржником, що прострочив виконання зобов’язання, оскільки у вказаному зобов’язанні не встановлено строк оплати із зазначенням чітких реквізитів оплати. Крім того, між позивачем та відповідачем не укладалось жодного договору щодо надання грошових коштів зі сплатою процентів.

Перевіривши відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Колегія суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року, яке було залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 07.11.2013 року, з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 була стягнута заборгованість у сумі 143285 грн. 57 коп. та судові витрати у справі. Вказане рішення набрало законної сили, однак виконано не було.

Таким чином, судовим розглядом встановлено наявність у ОСОБА_3 заборгованості перед ОСОБА_4 за договорами позики у сумі 143285 грн. 57 коп.

Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто заочне рішення Київського районного суду м. Харкова від 17.12.2012 року щодо встановлених обставин є преюдиціальним для сторін за цією справою.

Згідно із приписами ч.1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому боржник зобов'язаний вчинити на користь кредитора певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-36цс14, у ч. 1 ст. 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, встановлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором. Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики не визначений розмір процентів.

Договір позики вважається безпроцентним, якщо: 1) він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п’ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; 2) позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Як вбачається з матеріалів справи, договір позики від 01.02.2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, укладений на суму 62 620 гривень строком до 31.03.2011 року. Предмет вказаного договору перевищує п’ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, тому він не є безпроцентним.

Таким чином, у випадку якщо договір позики не є безоплатним (безпроцентним) у розумінні частини другої статті 1048 ЦК України, позичальник зобов’язаний сплатити винагороду (проценти за користування позикою) й у випадку, коли таким договором не передбачено право позикодавця на одержання від позичальника процентів від суми позики.

Відповідно до вимог ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На відміну від неустойки, яка є засобом забезпечення виконання зобов'язання і одночасно способом цивільно-правової відповідальності, стягнення 3 % річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України) не є санкцією (неустойкою), а є способом захисту майнового права, який полягаєу отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з ОСОБА_3 відсотків за користування грошовими коштами та інфляційних витрат за період з жовтня 2012 року по 01 березня 2016 року.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що умови спірного договору не містили вимог щодо сплати процентів не ґрунтуються на вищезазначених нормах права.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції не враховано, що ОСОБА_3 не є боржником, що прострочив виконання зобов’язання, оскільки у вказаному зобов’язанні не встановлено строк оплати із зазначенням чітких реквізитів оплати, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки факт прострочення грошового зобов’язання ОСОБА_3 встановлений заочним рішенням Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2012 року, і доказів виконання боргового зобов’язання або його припинення ОСОБА_3 не надано.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що у відповідності до ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги і залишення рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст. 307, ст.ст. 308, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу відхилити.

Рішення Київського районного суду міста Харкова від 06 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання цією ухвалою законної сили.

Головуючий: Судді: