Ухвала суду № 67094798, 06.06.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 348/1607/16-ц

Провадження № 22-ц/779/877/2017

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Флоряк Д.В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Бойчука І.В.,

суддів Горейко М.Д., Проскурніцький П.І., секретаря Возняк В.Д., з участю представників сторін: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання, визнання права спільної сумісної власності та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом за апеляційною скаргою представника ОСОБА_5 на рішення Надвірнянського районного суду від 30 березня 2017 року

в с т а н о в и л а :

Рішенням Надвірнянського районного суду від 30 березня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про встановлення факту спільного проживання, визнання права спільної сумісної власності та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом.

Представник ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу в якій зазначає, що рішення є незаконним та необґрунтованим.

В скарзі зазначає, що показами свідків допитаних в судовому засіданні підтверджено факт проживання ОСОБА_5 однією сімєю з ОСОБА_8 в період з 16 жовтня 2008 року по день смерті останнього без перебування у шлюбі між собою та факт не перебування їх у будь-якому іншому шлюбі.

Спільне проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_8, повязаність спільним побутом, наявність взаємних прав та обовязків підтверджено дослідженим в судовому засіданні письмовими доказами, оригінали яких є у позивачки, і які не були спростовані будь-якими доказами. Відповідачі не оспорювали факту істотності зроблених позивачкою поліпшень домоволодіння по вул. Винниченка, 14, с. Заріччя, тобто спору з цього приводу не існувало.

Суд першої інстанції всупереч вимогам ч.4 ст. 60 ЦПК України зіславшись на припущення, не здобувши будь-яких доказів, які б спростовували доводи позивача, якими обґрунтовувались заявлені позовні вимоги, прийняв незаконне рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним зясуванням судом обставин, що мають значення для справи.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задоволити позов.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення апеляційної скарги.

Зі змісту позовних вимог позивачки ОСОБА_5 убачається, що остання в 2008 році познайомилася з ОСОБА_8, який був зареєстрований та проживав в ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишня вул. Винниченка,38) і стала з ним проживати в цьому господарстві однією сімєю без реєстрації шлюбу з жовтня 2008 року.

ОСОБА_8 помер 05.03.2016 року в с.Заріччя Надвірнянського району, що підтверджується копією свідоцтва про смерть від 09.03.2016 року.

В суді представник позивача ОСОБА_5 стверджував, що його довірителька проживала з ОСОБА_8 з 16 жовтня 2008 року в його будинку по вул. Винниченка, 14, с. Заріччя до смерті останнього, та здійснила його похорон та всі традиційні ритуали, повязані з цим.

Відповідно до частини першої статті 62 СК України якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у свої вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду обєктом права спільної сумісної власності подружжя.

Для застосування передбачених зазначеною статтею правил збільшення вартості майна повинно відбутися якраз внаслідок затрат подружжя, незалежно від інших факторів і наявним повинно бути істотне збільшення вартості майна як обєкту, його якісних характеристик.

Збільшення вартості майна та істотність такого збільшення підлягає зясуванню шляхом порівняння станом на час вирішення спору вартості обєкту в стані, що існував до поліпшення, та його вартості після поліпшення. При цьому сам по собі розмір грошових затрат подружжя чи одного з них, а також і визначена на час розгляду справи вартість ремонтних робіт не є тим фактором, який єдиний безумовно свідчить про істотність збільшення вартості майна як обєкту.

Суд першої інстанції, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази в рішенні зазначив, що відсутні докази які б стверджували, що сторони з жовтня того ж року почали проживати однією сімєю в с.Заріччя, вести спільне господарство, мати спільний сімейний бюджет.

Покази свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 не містять жодних конкретних фактів щодо ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї в період квітня 2012 по жовтень 2014 року.

Не надано суду позивачкою та її представником також доказів, які б стверджували про ведення сторонами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї в період з жовтня 2008 по березень 2016 року.

В засіданні апеляційного суду представник позивачки ствердив, що для проведення ремонту в будинку та для завершення будівництва літньої кухні та господарських споруд, остання витрачала свої особисті збереження. Однак даних про наявність у неї таких коштів на рахунках чи в іншій формі суду не надано, тому такі доводи є голослівними.

В противагу доводам позивача представник відповідачки ОСОБА_4 суду ствердила, що покійний ОСОБА_8 був добре фінансово забезпечений, мав особисті кошти від підприємницької діяльності, тривалий час перебував на заробітках за кордоном, де проживають його діти, тому всі будівельні та ремонтні роботи в господарстві проводив за свої кошти. При цьому ствердила, що у нього після смерті останньої дружини було кілька інших співмешканок.

Доводам представника позивача щодо витрат ОСОБА_5 на поховання суд першої інстанції дав певну правову оцінку. При цьому колегія суддів зазначає, що сторони не заперечили, що на поховання приїхали відповідачі, які є дітьми покійного, і понесли всі витрати самі. Участь позивачки в таких витратах була незначною.

Представником позивачки суду були надані копії договорів на виконання робіт від 14.05.2009 року, від 24.05.2014 року та відповідно копії актів приймання виконаних робіт за червень 2009 року та червень 2014 року, яким суд першої інстанції також дав правову оцінку, зазначивши, що вони тільки визначають вартість та вид будівельних робіт у спірному домоволодінні, і не містить висновків щодо предмету доказування, а саме істотного поліпшення майна, а тому ці документи в силу ст. 58-59 ЦПК України не є належними та допустимими доказами по справі. З такими доводами погоджується і суд апеляційної інстанції.

При розгляді справи у суді першої інстанції стороною позивача не заявлялося клопотання про призначення судової експертизи на предмет встановлення істотного збільшення вартості спірного майна сторони, про що зазначено в рішенні суду. В засіданні апеляційного суду представник позивачки заявив клопотання про призначення такої судової експертизи, однак судом таке клопотання відхилено з підстав відсутності доказів,які б стверджували про надання позивачкою коштів для проведення ремонту в будинку по вул.. Винниченка 14 у с. Заріччя Надвірнянського району та для будівництва господарських споруд.

Судом також встановлено, що в листопаді 2008 року ОСОБА_8 придбано автобус-Д марки Mercedes-Benz 408 D, 1999 року випуску, реєстраційний номер АТ 0687АА, який ним використовувався для здійснення перевезень. Суд зазначив, що даних про те, що транспортний засіб було придбано за спільні кошти чи за її особисті, позивачка суду не надала. Наявність довіреності від 22.11.2008 року на імя ОСОБА_8 від імені ОСОБА_11 не є доказом, який підтверджує факт спільно набутого майна.

З матеріалів справи вбачається, що за життя ОСОБА_8 розпорядився всім належним йому майном, склавши заповіт на імя доньки ОСОБА_7, який посвідчений у Зарічанській сільській раді Надвірнянського району 19.04.2012 року та зареєстрований в реєстрі під № 21.

В матеріалах справи містяться копії документів спадкової справи №153/2016, з якої вбачається, що 13.09.2016 року державним нотаріусом Надвірнянської районної державної нотаріальної контори ОСОБА_12 посвідчено свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого спадкоємцем майна померлого ОСОБА_8 згідно заповіту є його донька ОСОБА_7. Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із домоволодіння №14 по вул. Винниченка (колишня вулиця Винниченка,38) в с.Заріччя Надвірнянського району, Івано-Франківської області (а.с.167).

В п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", зазначено, що при застосуванні ст.74 СК України, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно врахувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Перебування осіб в зареєстрованому шлюбі створює презумпцію права спільної сумісної власності на майно набуте в шлюбі.

У постанові Верховного Суду України у справі № 6-135цс13, зазначено, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є обєктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сімї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, обєднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

У звязку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сімєю, необхідно установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці.

Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін.

З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що надані на підтвердження факту спільного проживання ОСОБА_5 з ОСОБА_8 довіреність від 22.11.2008 року на імя ОСОБА_8 на право експлуатації, розпорядження транспортним засобом автобус-Д марки Mercedes-Benz 408 D 1999 року випуску, договір про користування електричною енергією від 11.02.2014 року, поліс обовязкового страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів від 26.11.2008 року, 23.12.2009 року, договір про надання телекомунікаційних послуг від 01.12.2013 року, повідомлення про надання субсидії від 16.02.2016 року, пенсійну картку Банку «Фінанси і Кредит» відкритою на імя ОСОБА_8, податкова декларація платника єдиного податку ФОП ОСОБА_8 за 2014 рік, квитанції ПАТ КБ «Приватбанк» за 2013 рік про сплату єдиного податку, квитанції «Брокбізнесбанку» за 2010-2013 рік про сплату єдиного податку, квитанції Ощадбанку про сплату єдиного податку за 2015-2016 роки, фотографії зроблені в приміщенні будинку по вул. Винниченка, 14, с. Заріччя Надвірнянського району Івано-Франківської області, не є належним доказом проживання сторін однією сім'єю в спірний період та придбання майна внаслідок їх спільної праці.

Також у матеріалах справи відсутні інші докази, які б підтверджували факт проживання позивача однією сімєю з відповідачем, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету і позивач не надала їх суду першої та апеляційної інстанцій.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що позов є безпідставним та недоведеним, тому в його задоволенні слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Надвірнянського районного суду від 30 березня 2017 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: І.В. Бойчук

ОСОБА_13

ОСОБА_14