Постанова № 67089661, 29.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 травня 2017 р. № 820/3737/15

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

за участю прокурора - Фещенко В.Л.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом Харківської місцевої прокуратури № 5, за участю прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь держави в особі Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області заборгованість із земельного податку в розмірі 2215,90 грн. за 2013 та 2014 роки.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 року, позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016:

- касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 - задоволено частково;

-постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2015 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2016 року - скасовано та направлено справу на новий судовий розгляд в суд першої інстанції.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 29.12.2016 року адміністративну справу за позовом прокурора Червонозаводського району м. Харкова, за участю прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості прийнято до розгляду суддею Мельниковим Р.В.

Протокольною ухвалою у судовому засіданні 21.02.2017 року здійснено заміну прокурора Червонозаводського району м. Харкова на Харківську місцеву прокуратуру № 5.

В обґрунтування своїх позовних вимог прокурор зазначив, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 рахується борг із плати за землю у розмірі 2215,90 грн., який виник внаслідок несплати самостійно задекларованих податкових зобов'язань.

Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог та зазначив, що контролюючим органом порушено процедуру повідомлення ФОП ОСОБА_3 про наявність податкового боргу, зокрема не надіслано податкову вимогу належним чином та не вручено вказане рішення особисто підприємцю. Таким чином, представник позивача просить відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

У судовому засіданні представники сторін підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Суд зазначає, що обставини виникнення та погашення ФОП ОСОБА_3 податкового боргу зі сплати земельного податку уже були предметом дослідження суду першої та апеляційної інстанції по справі № 820/3737/15, зауважень до чого Вищим адміністративним судом під час касаційного розгляду даної справи не виникло, а відтак в силу ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України є преюдиційними та не потребують доказування.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 узято на облік до Основ'янської об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області з 10.02.1997 року за реєстраційним номером 7791.

Відповідачем в деклараціях: №150 від 24.01.2013 року, №1400007425 від 20.02.2014 року самостійно визначено плату за землю у розмірі 2215,90 грн.

З розшифровки сум заборгованості вбачається, що сума заборгованості відповідача перед бюджетом України зі сплати за землю складає 2215,90 грн.

Сума визначеного боргу сплачена не була.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 Податкового кодексу України (далі - ПК), плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статті 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

За таких обставин, незважаючи на те, що відповідач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у відповідача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 7 липня 2015 року (справа № 21-775а15) та від 02 грудня 2015 року (справа №826/3130/15).

Підпунктом 36.1 ст. 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 287.1 ст. 287 Податкового кодексу України власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 3 ст. 287 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов'язання щодо плати за землю, визначене в податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Судовим розглядом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що сума заборгованості відповідача перед бюджетом України по орендній платі складає 2215,90 грн.

В порушення зазначеної норми чинного податкового законодавства України, у встановлений Кодексом строк для погашення податкових зобов'язань, відповідач не сплатив узгоджену суму податкового зобов'язання.

Відповідно до п. п. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16, ст. 36 Податкового кодексу України, наведені обставини свідчать про невиконання відповідачем свого податкового обов'язку щодо сплати податків та зборів в строки та у розмірах, встановлених вище зазначеним кодексом

В силу приписів п.56.11 ст. 56 Податкового кодексу України, не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

На підставі п.59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до пп.14.1.175 п.14.1 ст.14 ПК України, сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання, є податковим боргом платника податків.

Як вбачається з розшифровки сум заборгованості вбачається, що сума заборгованості відповідача перед бюджетом України зі сплати за землю складає 2215,90 грн. (т.1. а.с. 12).

Відповідачем в деклараціях: №150 від 24.01.2013 року, №1400007425 від 20.02.2014 року самостійно визначено плату за землю у розмірі 2215,90 грн. (т.1. а.с. 9-11).

У зв'язку з непогашенням платником податків узгоджених сум податкових зобов'язань у законодавчо встановлені строки, податковою інспекцією було винесено податкову вимогу №1929-19 від 08.07.2013 року (т.1 а.с. 14).

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно з п. 54.1 ст. 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом (п. 57.1 ст. 57 Податкового кодексу України).

За правилами п. 59.1 ст. 59 Податкового кодексу України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з п. 42.2 ст. 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.

З правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що законодавцем передбачено два альтернативні способи інформування платника про наявність документів, які підлягають отриманню/вручення, а саме: безпосереднє вручення такого документа під розписку; надіслання листом з повідомленням про вручення.

При цьому правова конструкція цієї норми жодним чином не визначає черговості або не надає переваг у застосуванні податковим органом будь-якого із зазначених способів. Законодавець вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.

Вживання у наведеному законодавчому приписі сполучника "або" вказує на рівнозначність зазначених способів та можливість використання будь-якого із них за вибором податкового органу.

Поряд з цим, ураховуючи викладене, термін "надіслання" податкової вимоги в контексті норми пункту 95.2 статті 95 Податкового кодексу України означає відправлення податкової вимоги платникові податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення на адресу такого платника податків.

Вказана правова позиція узгоджується також з правовою позицією Вищого адміністративного суду, яка викладена в ухвалі від 17.09.2015 року по справі № К/9991/69178/12.

Однак, всупереч вищезазначених норм права, позивачем не надано до суду жодного доказу інформування платника про наявність обов'язку сплатити податкового боргу, зокрема ані доказів безпосереднього вручення платнику податків податкової вимоги від 08.07.2013 року №1929-19 під розписку, ані доказів направлення вказаної вимоги за місцем проживання платника податків (фіскального чеку, повідомлення про вручення поштового відправлення), ані доказів зазначення поштовою службою, в направленому податковим органом повідомленні про вручення поштового відправлення, причин такого невручення.

В свою чергу, суд зауважує, що знаходження позивача за податковою адресою ОСОБА_3, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців № 20325526 (т.1 а.с. 15-16).

Окрім того, суд вважає за потрібне зазначити, що згідно п. IV Порядку направлення органами державної податкової служби податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 24.10.2012 № 1113 (який був чинний на момент формування податкової вимоги від 08.07.2013 року № 1929-19), податкова вимога надсилається (вручається) не раніше першого робочого дня після закінчення встановленого Кодексом граничного строку сплати суми грошового зобов'язання.

Після формування податкової вимоги та внесення даних до відповідного реєстру в той самий день податкова вимога передається структурному підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, для надсилання (вручення) платнику податків. Реєстри податкових вимог ведуться органами державної податкової служби в електронному вигляді.

Структурний підрозділ, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, в день отримання податкової вимоги від підрозділу погашення податкового боргу надсилає (вручає) податкову вимогу платнику податків, при цьому корінець податкової вимоги залишається в органі державної податкової служби та долучається до справи платника податків.

Податкова вимога вважається надісланою (врученою) фізичній особі, якщо її вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові чи надіслано листом на адресу за її місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження з повідомленням про вручення.

Згідно п. 4.7 Порядку, дата надсилання (вручення) проставляється на корінці податкової вимоги:

посадовою особою платника податків - юридичної особи (фізичною особою - платником податків) або її законним представником - у разі вручення податкової вимоги під розписку;

працівником структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, у разі надіслання листом з повідомленням про вручення. При цьому повідомлення про вручення прикріплюється до корінця податкової вимоги.

Згідно п. 4.8 Порядку, у разі коли пошта не може вручити платнику податків податкову вимогу в зв'язку з:

відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб;

відмовою посадових осіб прийняти податкову вимогу;

незнаходженням фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків

або з інших причин,

податкова вимога вважається врученою платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

У відповідності до п. 4.9 Порядку, працівник структурного підрозділу, до функцій якого належать приймання, реєстрація та обробка вхідної і вихідної кореспонденції, отримавши повідомлення про вручення (із зазначенням причин невручення за їх наявності), повідомляє про неможливість вручення податкової вимоги підрозділ погашення податкового боргу.

Отже виходячи з наведеного Порядку, (який був чинний на момент формування податкової вимоги від 08.07.2013 року № 1929-19) податкова вимога мала бути надіслана платнику у день її формування.

Поряд з цим, суд вважає необґрунтованим посилання податкового органу на службову записку від 10.07.2013 року як на факт надіслання ОСОБА_3 податкової вимоги від 08.07.2013 року № 1929-19 (т.2 а.с. 23), оскільки зі змісту вказаного документу не вбачаться за можливе достеменно визначити конкретний вміст цього поштового відправлення, що в свою чергу вказує на відсутність підстав вважати, що наданим до суду реєстром для відправки поштової кореспонденції надсилалась саме вимога від 08.07.2013 року № 1929-19

Інших доказів, зокрема, журналу вихідної кореспонденції, які б відображали факт надіслання відповідачу спірної податкової вимоги, податковим органом не надано, хоча у відповідності до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Окрім того, як вбачається з наданого прокуратурою Харківської області листа ПАТ «Укрпошта» № 01-20/244, в якому зазначено поштові відправлення за липень 2013 року були відібрані та знищені згідно вимог діючого законодавства, внаслідок чого підтвердити або спростувати пересилання у липні 2013 року поштового відправлення Основ`янської ОДПІ м. Харкова на адресу ОСОБА_4 не вбачається за можливе.

Водночас, згідно з п. 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

За правилами пп. 60.1.1 п. 60.1 ст. 60 Податкового кодексу України податкова вимога вважається відкликаною, якщо, зокрема, сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення.

Таким чином, надіслана платнику податків податкова вимога на податковий борг, що не погашений, не втрачає своєї правової дії.

При цьому, податковим законодавством не передбачено необхідності повторного направлення платнику податків податкової вимоги у разі зміни (крім зменшення до нуля) суми його податкового боргу.

Відповідно до п. 95.1 ст. 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги (п. 95.2 ст. 95 Податкового кодексу України).

Таким чином з правового аналізу вищезазначених норм права випливає, що необхідність дослідження доказів надіслання податкової вимоги платникові податків є необхідним для правильного розрахунку строку в 60 днів, який повинен минути для реалізації права податкового органу на стягнення коштів у рахунок погашення податкового боргу. При цьому реалізація такого права у часі не обмежена, а право на стягнення новоствореного податкового боргу - на наступний день, що настає за днем граничного строку сплати узгодженого грошового зобов'язання.

Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Вищого адміністративного суду України, яка викладена в ухвалі від 19.03.2015 року по справі К/800/5406/15.

Також, суд зазначає, що в контексті розуміння вищезазначених норм права, направлення податкових вимог передує процедурі стягнення податкового боргу з платника податків у судовому порядку. Ця обставина має обов`язковий характер, оскільки саме з нею закон пов'язує виникнення у податкового органу права на звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення податкового боргу.

Отже, з урахуванням вищезазначеного, слід також з`ясувати чи зменшувався податковий борг позивача до нуля після надіслання йому податкових вимог.

Як вбачається з даних облікової картки платника податків (т.2 а.с. 19-21), податковий борг відповідача в період з 08.07.2013 року (формування податкової вимоги №1929-19) по 15.04.2015 року (звернення Прокурора з позовом до суду) до нуля жодного разу не погашався.

Враховуючи вищенаведені обставини, суд дійшов висновку, що позивач не набув права на звернення до суду із вказаним позовом про стягнення в судовому порядку з платника податків податкового боргу, яке виникає у податкового органу на наступний день після закінчення 60 днів з дня відправлення платнику податків податкової вимоги рекомендованим листом із повідомленням про вручення, незалежно від дати фактичного отримання цієї податкової вимоги платником податків, вказаної в повідомленні про вручення, або після безпосереднього вручення такої вимоги під розписку платнику податків, з урахуванням того, що податковий борг відповідача в період з 08.07.2013 року (формування податкової вимоги №1929-19) по 15.04.2015 року (звернення Прокурора з позовом до суду) до нуля жодного разу не погашався.

Водночас, суд звертає увагу, що клопотання представника позивача про повернення ОСОБА_3 помилково сплаченого грошового зобов'язання по податку за землю у розмірі 4644,25 грн. та відкликати податкову заставу не підлягає вирішенню у рамкам даної адміністративної справи, оскільки вказані питання не відносяться до предмету розгляду даної справи.

Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ст.11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а суд згідно ст.86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не забезпечив належної реалізації владної управлінської функції.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо питання про повернення ОСОБА_3 судового збору у розмірі 928,50грн., то суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 87 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Окрім того, відповідно до приписів п.4 ч. 1 ст. ст. 207, 232, до резолютивної частини рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій відповідно, включається також і питання розподілу судових витрат.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 року залишено без змін постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2015 року, якою відмовлено у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_3

Водночас, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06.12.2016 року, постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 16.02.2016 скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції та, відповідно, не стягнуто на користь ОСОБА_3 сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги.

Таким чином, судом касаційної інстанції не прийнято остаточного рішення, що давало б можливість вирішити питання про стягнення на користь ОСОБА_3 обсягу судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 913, 50 грн., згідно наявних платіжних доручень.

Між тим, як вбачається зі змісту заяви ОСОБА_3, позивач просить стягнути на свою користь судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 928, 50 грн., у той час як загальна сума сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги становить 913,50 грн. ( 61,00 грн. сплачено згідно квитанції № 5 від 14.07.2015 року, 61,00 грн. згідно квитанції № 16 від 28.09.2015 року та 791,50 грн. згідно квитанції № 0.0.454413208.1 від 29.10.2015 року)

Отже, зважаючи на те, що саме судом першої інстанції наразі прийнято остаточне рішення по даній справі (після повернення справи з Вищого адміністративного суду на новий розгляд), то суд приходить до висновку, що питання про стягнення судового збору за подання позивачем апеляційної скарги слід також вирішувати суду першої інстанції, а відтак, задля повного захисту прав та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне частково задовольнити вказану заяву ОСОБА_3 та стягнути на користь позивача сплачений судовий збір у загальному розмірі 913,50 грн.

З приводу клопотання позивача про повернення витрат на нотаріальне оформлення довіреності у розмірі 230,00 грн., то суд відмовляє у задоволенні вказаної заяви, з огляду на наступне.

Зі змісту ч.1 ст.90 КАС України вбачається, що витрати на правову допомогу - це витрати, пов'язані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, які надають правову допомогу за договором, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

При цьому, недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам.

До складу витрат включаються лише фактично сплачені стороною або її представником (а не будь-ким) витрати.

В постанові від 01 жовтня 2002 року по справі № 30/63 Верховний Суд України звернув увагу, що судові витрати за участь адвоката або іншого фахівця в галузі права при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату або іншому фахівцю в галузі права стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Суд зазначає, що в підтвердження здійсненної правової допомоги, необхідно долучати й розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі.

Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.

Отже, підставою для відшкодування судових витрат на правову допомогу є, зокрема, наявність належних та допустимих доказів щодо взаємозв'язку між сплаченими позивачем спеціалісту у галузі права коштами та наданою йому правовою допомогою, який стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів щодо даної судової справи.

Відповідно до частини 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Сформована практика Європейського суду з прав людини заснована на тому, що заявник має право на відшкодування витрат в розмірі, який був необхідний та розумний і дійсно понесений. Зокрема, у справі "Неймайстер проти Австрії" було вирішено, що витрати на правову допомогу присуджуються в тому випадку, якщо вони були здійснені фактично, були необхідними і розумними в кількісному відношенні (пункт 43 рішення "Неймайстер проти Австрії").

Як вбачається з матеріалів справи, в якості підтвердження здійснення витрат на правову допомогу, безпосередньо пов'язаної з веденням даної справи, позивачем залучено до справи лист від приватного нотаріуса Смородської Н.А., в якому зазначено про отримання від ОСОБА_3 плати за вчинені нотаріальні дії (посвідчення довіреності) в сумі 230,00 грн.

Однак, зі змісту вищезазначеного листа не вбачається за можливе чітко встановити взаємозв'язок між сплаченими позивачем нотаріусу коштами та наданою ним правовою допомогою, що стосується безпосередньо підготовки процесуальних документів щодо виключно даної адміністративної справи, а відтак у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Харківської місцевої прокуратури № 5, за участю прокурора Харківської області, в інтересах держави в особі Східної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 02 червня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников