Ухвала суду № 67064670, 07.06.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

№22ц/796/4301/17 Головуючий у 1 інстанції - Батрин О.В.

Унікальний №757/38734/16-ц Доповідач - Панченко М.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м.Київ

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва у складі:

Головуючого - Панченка М.М.

Суддів - Волошиної В.М., Слюсар Т.А.

При секретарі - Крічфалуши С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Києві справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору недійсним та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ОСОБА_1, керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» (далі - ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто») і, з урахуванням уточнень, просив ухвалити рішення, яким визнати недійсним укладений між сторонами договір фінансового лізингу за №001687 від 18.11.2015 року, за яким відповідач, як лізингодавець, передає за плату у лізинг позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб «Dong Feng 504 cab new».

Також, позивач просив стягнути на свою користь з відповідача сплачені за адміністративні послуги кошти у сумі 43.000 грн.

Позивач послався на те, що укладений договір є недійсним в силу ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки умови договору є несправедливими по відношенню до позивача, як лізингоодержувача.

Крім того, як зазначив позивач, спірний договір лізингу, в порушення вимог ст.220 ЦК України, не посвідчений нотаріально, що є підставою для визнання цього договору нікчемним.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року позов задоволено у повному обсязі. Визнано недійсним договір фінансового лізингу №001687 від 18.11.2015 року, укладений між сторонами, а також стягнуто з відповідача на користь позивача кошти у сумі 43 000 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В поданій апеляційній скарзі ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати указане рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Скаржник зазначає, що чинним законодавством до договору фінансового лізингу не встановлено обов'язкової вимоги у вигляді нотаріального посвідчення правочину. Крім того, посилається на те, що оспорюваний договір не містить несправедливих умов, а позивач, будучи вільним у виборі контрагенту при укладанні договору, погодився з усіма його умовами.

Заслухавши доповідь по справі, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як слідує з матеріалів справи і встановлено судом, 18.11.2015 року за №001687 між відповідачем ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» та позивачем ОСОБА_1 укладено договір фінансового лізингу, за яким відповідач, як лізингодавець, зобов»язується, після придбання у свою власність, передати за плату у лізинг позивачу, як лізингоодержувачу, транспортний засіб «Dong Feng 504 cab new», з механічною коробкою передач та приводом 4х4.

Вартість предмета лізингу, відповідно до п. 8.2 договору лізингу становить 15.320 дол.США, що за курсом валют на дату підписання договору становило 383.000 грн./а.с.14/.

Відповідно до договірних умов, позивач сплатив на користь відповідача адміністративний платіж у розмірі 43.000 грн./а.с.54/.

Згідно до ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», істотними умовами договору лізингу є: - предмет лізингу; - строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); - розмір лізингових платежів; - інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.806 ЦК України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Отже, спірний договір фінансового лізингу є непрямим, оскільки, відповідно до п.1.3 цього договору сторонами обумовлено, що лізингодавець зобов»язується придбати предмет лізингу в майбутньому (отримати право власності) та передати в подальшому у користування лізингоодержувачу на термін 78 календарних місяців, відповідно до п. 2.1 Договору.

Звертаючись до суду з позовом до ТОВ «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання договору лізингу недійсним та стягнення коштів, ОСОБА_1 посилався на те, що при укладенні договору фінансового лізингу №001687 від 18.11.2015 року не було дотримано вимог законодавства щодо його обов»язкового нотаріального посвідчення. Також, зазначав, що умови указаного договору не відповідають положенням законодавства про захист прав споживачів, оскільки є несправедливими та створюють істотний дисбаланс між договірними правами і обов»язками сторін, що є окремою підставою для визнання цього договору недійсним в порядку ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Дійшовши висновку про задоволення позову та визнаючи недійсним спірний договір фінансового лізингу, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, виходив з того, що: укладений між сторонами договір не відповідає вимогам закону щодо форми правочину в частині обов»язкового нотаріального посвідчення; умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності, а тому мають місце правові підстави для визнання спірного договору недійсним та стягнення у відповідності до ст.216 ЦК України на користь позивача сплаченої суми адміністративного платежу у розмірі 43.000 грн.

Статтею 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частиною 1 ст.220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2766цс15 від 16.12.2015 року, яка згідно з ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

За змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути визнано недійсним або змінено, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Проаналізувавши норму ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» слід дійти висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст.509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із положеннями ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору; установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд, або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Так, в силу п.10.5 Договору лізингу відповідач встановив своє право збільшувати лізингові платежі (які є істотною умовою фінансового лізингу) в односторонньому порядку, у випадку зміни податків та прирівняних до них платежів, без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладання Договору.

Крім того, згідно п.3.2.1. Договору відповідач, як лізингодавець, у будь-який момент має право вимагати додаткового забезпечення виконання зобов»язання порукою з боку юридичної чи фізичної особи. При цьому, у Договорі не указується жодних умов для виникнення такого наслідку, що свідчить про явну дискримінаційність по відношенню до споживача на відміну від лізингодавця.

Колегія суддів вважає, що договірні пункти 1.7 та 9.4 Договору також підпадають під визначення несправедливих умов договору, де йдеться про надання права лізингодавцю збільшувати ціну предмета лізингу без надання при цьому права лізингоодержувачу розривати договір.

Також, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між сторонами дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач обґрунтовано зазначив п.12.1.Договору, як такий що є дискримінаційним до нього, оскільки у разі розірвання договору за ініціативою лізингоодержувача, останній позбавляється права на отримання сплачених авансових платежів та адміністративного платежу.

Згідно з п. 1.4 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Оскільки вибір продавця предмета лізингу за договором здійснює відповідач, так як в договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, то пункт 1.4 договору, щодо усунення лізингодавця від відповідальності в частині якості, комплектності, справності тощо суперечить положенням статті 808 ЦК України.

З огляду на юридичну природу договору фінансового лізингу та положень ст. 692 ЦК України споживач послуг, укладаючи такий договір, має право знати обсяг своїх фінансових зобов'язань та ціну транспортного засобу, який лізингодавець передає йому в користування за плату з правом викупу. При цьому ціна предмета лізингу є істотною умовою такого договору згідно вимог ст.ст.638,655, 691 ЦК України.

Як визначено у ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача, такі положення також підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним.

Указані обставини свідчать, що всупереч принципу добросовісності при укладенні спірного договору лізингу, його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Отже, колегія суддів вважає, що указані договірні пункти, на які прослався позивач, свідчать про несправедливість договірних умов по відношенню до споживача лізингових послуг, та зумовлоюють зімну інших положень договору, тому позивач ОСОБА_1 мав правові підстави звертатись до суду з цим позовом про визнання спірного Договору лізингу недійсним.

Крім того, статтею 16 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За положеннями цієї статті адміністративний платіж не відноситься до витрат лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. Відповідач не обґрунтував співмірності розміру адміністративного платежу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору і вартості виконаної послуги, яка в розумінні ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг» не вважається лізинговим платежем, а фактично полягала лише у виготовленні типової форми договору.

Дослідивши умови договору фінансового лізингу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оспорюваний договір фінансового лізингу містить умови, які є несправедливими згідно з ч.3 ст.18 Закону України «Захист прав споживачів» та виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, що порушує принцип добросовісності призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін, завдає шкоди споживачеві.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-330цс16 від 08.06.2016 року, яка згідно з положеннями ч.1 ст.360-7 ЦПК України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Частиною 1 ст.216 ЦК України встановлено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

А, отже, дійшовши висновку про необхідність визнання договору недійсним суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов також і в частині стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого адміністративного платежу у розмірі 43.000 грн.

З урахування викладеного, колегія суддів дійшла висновку про відхилення апеляційної скарги, оскільки рішення суду ухвалене на повно з'ясованих обставинах з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.307,308 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» відхилити, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: