Постанова № 67059843, 06.06.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2017 р. справа№ 910/9947/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Власова Ю.Л.

при секретарі: Ковальчуку Р.Ю.

за участю представників: позивача - Крижанівська О.М.

відповідача - Музика В.І.

розглянувши апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс"

на рішення Господарського суду м. Києва від 01.02.2017 р.

у справі № 910/9947/15 (суддя - Балац С.В.)

за позовом Виробничого кооперативу "Контакт-90"

до Комунального підприємства "Київпастранс"

про стягнення 3045311,54 грн

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2015 року Виробничий кооператив "Контакт-90" (далі - позивач) звернувся з позовом до Комунального підприємства "Київпастранс" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача 1 581 972,97 грн основного боргу, 95 178,43 грн 3% річних, 571 101,43 грн інфляційних втрат та 437 968,14 грн пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 у справі № 910/9947/14 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 581 972,97 грн основного боргу, 95 178,43 3% річних, 571 101,43 інфляційних втрат та 1,00 грн пені.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 р. рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 р. у справі № 910/9947/15 в частині стягнення пені в сумі 1,00 грн скасовано та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції; стягнуто з відповідача 1 581 972,97 грн основного боргу, 95 178,43 грн 3% річних, 571 101,43 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 29.12.2015 р. рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 р. у справі № 910/9947/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В процесі розгляду справи до Господарського суду м. Києва від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої останній просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 1 581 972,97 грн основної заборгованості; 437 968,97 грн пені, 142 117,52 грн 3% річних та 883 252,08 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 р. у справі № 910/9947/14 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 581 972,97 грн основного боргу, 142 117,52 3% річних та 883 252,08 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.07.2016 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 р. у справі № 910/9947/15 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постановою Вищого господарського суду України від 18.10.2016 р. рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2016 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду 13.07.2016 р. у справі № 910/9947/15 скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.02.2017 у справі № 910/9947/14 позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 1 581 972,97 грн основного боргу, 142 117,52 3% річних та 883 252,08 грн інфляційних втрат; в іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду м. Києва від 01.02.2017 р., Комунальне підприємство "Київпастранс" подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення про повну відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач посилається на закінчення строку позовної давності, оскільки перебіг строку позовної давності почався з 10.01.2011 р. та закінчився 10.01.2014 р., в той час як позивач звернувся до суду за захистом своїх прав лише у 2015 році.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2017 р. було порушено апеляційне провадження у справі № 910/9947/15, а розгляд справи призначено на 23.05.2017 р.

У судовому засіданні 23.05.2017 р. було оголошено перерву до 06.06.2017 р.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

18.07.2006 р. між Виробничим кооперативом "Контакт-90" (далі - підрядник) та Комунальним підприємством "Київпастранс" (далі - замовником було укладено договір підряду № 3/07-06 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник доручає, а підрядник приймає на себе виконання загально-будівельних робіт при будівництві тролейбусної лінії від пл. Амурської по вул. О. Трутенка, вул. Академіка Вільямса, вул. М. Якубовського до вул. Касіяна.

Згідно з п. 1.2 договору вартість підрядних робіт складає: 5 534 740,00 грн, ПДВ 1 106 948,00 грн, всього - 6 641 688,00 грн.

Положеннями п. 4.3 договору передбачено, що остаточний розрахунок за виконану роботу здійснюється відповідачем згідно актів виконаних робіт протягом 10 днів після підписання актів виконаних робіт. Розрахунок проводиться після надходження коштів від головного управління транспорту, зв'язку та інформатизації.

Договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2006 р., а в частині розрахунків - до повного розрахунку між сторонами (п. 5.1 договору).

Додатковими угодами до договору від 29.12.2006 р. № 2, від 31.03.2008 р. № 4, від 30.12.2008 р. № 6, від 11.06.2009 р. № 7, від 09.07.2010 р. № 9, від 29.12.2011 р. № 11 та від 28.12.2012 р. № 12 продовжувався термін дії договору.

Так, за змістом додаткової угоди від 28.12.2012 р. № 12 термін дії договору було продовжено до 31.12.2013 р.

Як передбачено п. 4.4 договору, фінансування підрядних робіт ведеться замовником за бюджеті кошти.

Згідно з п. 4.5 договору джерело фінансування - міський бюджет.

Відповідно до п. 6.4 договору за несвоєчасне перерахування коштів (згідно п. 4.1, 4.2) замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

На виконання умов укладеного договору, позивач виконав роботи, що підтверджується, зокрема, актами приймання виконаних підрядних робіт (ф.КБ-2в), а саме:

- за травень 2007 року на суму 83 110,80 грн;

- за жовтень 2007 року на суму 1 329 577,20 грн;

- за жовтень 2007 року на суму 149 372,40 грн;

- за грудень 2007 року на суму 1 965 235,20 грн;

- за грудень 2007 року на суму 348 364,80 грн;

- за лютий 2008 року на суму 1 079 558,40 грн;

- за квітень 2008 року на суму 806 966,40 грн;

- за липень 2008 року на суму 1 493 497,20 грн;

- за липень 2008 року на суму 802 658,40 грн;

- акт за грудень 2010 року на суму 528 943,20 грн;

- за грудень 2010 року на суму 57 063,60 грн;

- за грудень 2010 року на суму 671 251,20 грн;

- за грудень 2010 року на суму 297584,40 грн.

Загальна вартість підрядних робіт виконаних позивачем за договором становить 9 613 183,20 грн.

Вказані вище акти приймання виконаних підрядних робіт були підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін без жодних зауважень та заперечень.

В свою чергу, відповідач зобов'язання щодо оплати виконаних робіт за договором виконав частково, оплативши виконані роботі в сумі 4 926 046,45 грн, що підтверджується банківськими виписками з рахунку позивача.

Відповідачем також здійснено передачу обладнання та матеріалів на загальну суму 2 851 075,50 грн, що було враховано сторонами в підсумках взаємних розрахунків: накладна від 15.08.2007 р. № 11 на суму 902 993,03 грн, накладна від 28.09.2007 р. № 17 на суму 193 498,51 грн, накладна від 28.11.2007 р. № 20 на суму 33 576,96 грн, накладна від 28.11.2007 р. № 21 на суму 223 839,00 грн, накладна від 31.07.2008 р. № 10 на суму 1 226 846 грн, накладна від 21.11.2008 р. № 16 на суму 270 322,00 грн.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що відповідач, на думку позивача, порушив строк оплати виконаних позивачем робіт, визначений укладеним договором, а отримані ним роботи на користь позивача оплатив частково, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 1 581 972,97 грн.

За змістом ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як передбачено ч. 1 ст. 853 ЦК України, замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що оскільки належних доказів оплати заборгованості суду відповідачем не надано, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу за договорами підряду підлягають задоволенню на суму 1 581 972,97 грн.

За прострочення виконання грошового зобов'язання позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 437 968,97 грн пені.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Пунктом 6.4 договору передбачено, що за несвоєчасне перерахування коштів (згідно п. 4.1, 4.2) замовник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статті 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та ч. 2 ст. 343 ГК України обмежують граничний розмір пені подвійною обліковою ставкою НБУ.

Отже, розмір пені не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислена на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України. Таку ж правову позицію підтримує і Верховний Суд України (постанова ВСУ від 24.10.2011р. у справі № 25/187).

Разом з цим, ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи з наведених вище норм права, перебіг періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання за укладеним договором починається з першого дня, за терміном, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи виконання позивачем підрядних робіт ще у 2010 році (дата підписання останнього акта 30.12.2010 р.), строк, протягом якого відповідач мав виконати грошове зобов'язання по оплаті виконаних робіт (до 09.01.2011 р.) та вимоги статті 232 ГК України початок та закінчення строку нарахування пені становить з 10.01.2011 р. до 10.07.2011 р.

В свою чергу, позивач просить суд стягнути з відповідача пеню за період з 02.04.2014 р. по 02.04.2015 р., що не підпадає в період нарахування пені з урахуванням вимог статті 232 ГК України.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 437 968,97 грн за період з 02.04.2014 р. по 02.04.2015 р., задоволенню не підлягає.

Крім того, за неналежне виконання умов укладеного договору, позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 142 117,52 грн 3% річних та 883 252,08 грн інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 142 117,52 грн 3% річних та 883 252,08 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно доводів скаржника про закінчення строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Як передбачено ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Відповідно до п. 4.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів") правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останньої є докази, що підтверджують факт такого переривання. У дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (частина перша статті 264 ЦК України), господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору.

Згідно з ч. 3 ст. 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Так, заявлена позивачем до стягнення сума основної заборгованості в розмірі 1 581 972,97 грн підтверджується підписаними сторонами та скріпленими відбитками їх печаток актами виконаних робіт, які всі датовані 30.12.2010 р.

Відтак, враховуючи п. 4.3 укладеного договору, порушення строку погашення заборгованості за вказаними актами настав з 10.01.2011 р.

Таким чином, перебіг строку позовної давності за вказаними вище актами виконаних робіт почався з 10.01.2011 р. та закінчився 10.01.2014 р.

Крім того, між сторонами спору неодноразово були укладені додаткові угоди до договору підряду, якими, зокрема, продовжувався термін дії договору, а додатковими угодами від 29.12.2011 р. № 11 та від 28.12.2012 р. № 12 крім продовження терміну дії договору фіксувалася сума зобов'язань відповідача на відповідний фінансовий рік.

Отже, враховуючи умови договору в частині фінансування підрядних робіт за бюджеті кошти, вказані додаткові угоди (№ 11 та № 12) укладені між сторонами спору з метою фіксування сум заборгованості відповідача перед позивачем за виконані роботи та подальшої реєстрації фінансових зобов'язань за договором в органах державної казначейської служби України та подальшої оплати робіт.

Тобто, укладенням вказаних вище додаткових угод до договору після виконання зобов'язань позивачем відповідач фактично вчиняв дії, що підтверджують визнання ним свого дійсного зобов'язання з оплати виконаних підрядних робіт за договором, а строк позовної давності переривався при укладенні кожної додаткової угоди (№ 11 та № 12).

Враховуючи те, що останній раз строк позовної давності переривався 28.12.2012 р. при укладенні між сторонами додаткової угоди № 12 до договору, якою було зафіксовано загальну вартість підрядних робіт та загальну суму коштів на 2013 рік, що становить 1 715 641,55 грн, тому позивач мав право звернутися до суду із вимогами про стягнення з відповідача основної заборгованості за договором в сумі 1 581 972,97 грн до 28.12.2015 р.

Вбачається, що позивач звернувся до суду із позовом 17.04.2015 р., тобто в межах строку позовної давності, передбаченої Цивільним кодексом України.

При цьому судом першої інстанції було враховано вказівки касаційної інстанції під час нового розгляду справи та вирішено спір на підставі належних доказів.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 01.02.2017 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга Комунального підприємства "Київпастранс" задоволенню не підлягає.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Київпастранс" залишити без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 01.02.2017 р. у справі № 910/9947/15 - без змін.

2. Матеріали справи № 910/9947/15 повернути до Господарського суду м. Києва.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

Ю.Л. Власов