Ухвала суду № 67038166, 07.06.2017, Дергачівський районний суд Харківської області

справа №619/1392/17

провадження №2/619/914/17

УХВАЛА

07 червня 2017 року Суддя Дергачівського районного суду Харківської області Нечипоренко І.М., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

установив:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір купівлі-продажу житлового будинку №24 по вул. 40 років Перемоги в смт Солоницівка та застосувати наслідки недійсності правочину.

Від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій просить накласти арешт на житловий будинок №24 по вул. 40 років Перемоги в смт Солоницівка, зупинити виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14.03.2017 до вирішення справи по суті, не виселяти з будинку його та ОСОБА_5 до вирішення справи по суті посилаючись на те, що на даний момент зазначений будинок належить третій особі, позивач побоюється, що третя особа може розпорядитися даною квартирою та відчужити її на користь невідомих осіб, що ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду. Перевіривши заяву, матеріали справи, суддя вважає, що заява позивача не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Частиною 3 статті 151 ЦПК України передбачено, що забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ст.ст.151,153 ЦПК України та роз'яснень Верховного Суду України, викладених в п.1 постанови Пленуму від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», - єдиною підставою для забезпечення позову, є мотивована заява будь-кого з осіб, які беруть участь у справі.

Крім того, за змістом ч. 1 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі.

Отже, за приписами даної статті підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття заходів забезпечення може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.

Із заяви представника позивача про забезпечення позову вбачається, що вимога про арешт житлового будинку обґрунтовується тим, що позивач побоюється, що третя особа може розпорядитися даною квартирою та відчужити її на користь невідомих осіб, що ускладнить або навіть зробить неможливим виконання рішення суду.

Відповідно до ч.3 ст. 152 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Законом передбачено, що забезпечення позову можливе лише в разі достатньо обґрунтованого припущення про те, що невжиття заходів забезпечення може у майбутньому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Пленум Верховного Суду України в п.4 Постанови №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» роз’яснив судам, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Під забезпеченням позову розуміється вжиття судом передбачених законом заходів, які створюють реальну гарантовану можливість для виконання в майбутньому рішення по справі в разі задоволення заявленого позову.

При цьому забезпечення позову спрямоване, перш за все, проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Так, загальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать або дозволяють достовірно припустити, що невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання майбутнього рішення суду.

Відповідно до принципу змагальності сторін і загальних правил розподілу тягаря доказування обов'язок доведення підстав для застосування заходів забезпечення позову покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв’язку із застосуванням відповідних заходів.

Таким чином, керуючись наведеними нормами цивільного процесуального законодавства та враховуючи роз'яснення Верховного Суду України, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд зазначає, що заява про забезпечення позову не є мотивованою, та встановлено, що заявником не надано доказів, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 3 ст. 151 ЦПК України.

До того ж, ОСОБА_4 являється третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, тобто не є стороною даного цивільного процесу, відповідно до ст. 30 ЦПК України, будь-яких вимог до нього не заявлено.

Також не підлягає задоволенню і вимога про зупинення виконання рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14.03.2017, оскільки відповідно до ч.1 ст. 14 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 168 ЦПК України ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню з інших підстав.

Ухвали суду, які оформлюються окремим процесуальним документом, постановляються в нарадчій кімнаті. Ухвали суду, постановлені окремим процесуальним документом, підписуються суддею і приєднуються до справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 151-152 ЦПК України, суд –

постановив:

Відмовити у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_1про забезпечення позову.

Роз’яснити, що ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання не перешкоджає повторному його заявленню з інших підстав.

Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається Апеляційному суду Харківської області через Дергачівський районний суд Харківської області протягом п’яти днів з дня її проголошення. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п’яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя І. М. Нечипоренко