Постанова № 67037246, 07.06.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа №917/86/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Тихий П.В.,

при секретарі судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача ОСОБА_1, за довіреністю від 31.05.2017р.,

відповідача ОСОБА_2, за довіреністю б/н від 05.01.2017р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1389П/1-41 від 26.04.2017р.), на рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017р. у справі №917/86/17,

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод", смт. Марківка, Луганська обл.,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод",

м. Гадяч, Полтавська обл.,

про стягнення 192579,56 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Полтавської області від 29.03.2017р. (суддя Семчук О.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод" 69333,65 грн. основного боргу, 4775,63 грн. річних, 49589,70 грн. інфляційних втрат, 1855,48 грн. судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення суду прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права, просить рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017р. скасувати повністю та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що суд першої інстанції залишив поза увагою доводи відповідача, що постачальником до цього часу не надано покупцеві оформлених належним чином видаткових накладних, ветеринарних свідоцтв, у зв'язку з чим ТОВ "Лозівський молочний завод", скориставшись своїм правом, на законних підставах призупинив оплату товару за договором, що виключає порушення законних прав позивача та тягне за собою відсутність підстав для задоволення позову, оскільки є наслідком порушення умов договору самим позивачем (постачальником). Крім того, апелянт посилається на те, що в матеріалах справи відсутні копії замовлень на відповідні партії поставленого позивачу товару, що унеможливлює перевірку дотримання позивачем строків поставки молока знежиреного. При цьому, апелянт вважає, що в даному спорі не має місце прострочення виконання зобов'язання, у зв'язку з чим суд першої інстанції не мав права стягувати з ТОВ "Лозівський молочний завод" 3% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 26.04.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та її розгляд призначено на 07.06.2017р.

Позивач надав відзив на апеляційну скаргу (вх.№5955 від 07.06.2017р.), в якому заперечує проти вимог апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення суду без змін.

Представник відповідача в судовому засіданні 07.06.2017р. підтримав вимоги своєї апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити. Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши пояснення уповноважених представників, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

01.01.2014р. між позивачем по справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Марківський сирзавод" (постачальник) та відповідачем по справі Товариством з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" (покупець) було укладено договір поставки №0101-1.

Згідно п. 1.1. договору у порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобовязується передати у власність покупця молочну сировину (молоко знежирене, далі по тексту молоко), а покупець зобовязується прийняти та оплатити молоко на умовах та в порядку визначеному цим договором.

Відповідно до п. 4.1. договору на кожну партію молока виписується спеціалізована товарна накладна на перевезення молочної сировини за формою №1-ТН (МС) затвердженою Наказом Міністерства аграрної політики України №176 від 01.07.2002р. (далі товарна накладна), із заповненням в ній усіх реквізитів щодо кількості та якості молока.

Право власності на молоко переходить до покупця з моменту його приймання і визначається датою підписання представником покупця товарної накладної, крім випадку виявлення покупцем невідповідності молока вимогам цього договору, ТУ, діючим в Україні стандартам, а також ветеринарним і санітарним вимогам (п. 4.2. договору).

Пунктом 4.3. договору сторони погодили, що на кожну партію молока постачальник зобовязаний надати покупцю наступні супровідні документи:

- товарно-транспортну накладну Ф1-ТН, спеціалізовану товарну накладну формою № 1-ТН (МС) із заповненням у них усіх реквізитів щодо кількості та якості молока;

- видаткову накладну;

- податкову накладну.

Ветеринарне свідоцтво (Ф-2) надається постачальником покупцю на заплановану кількість молока, що передаватиметься у власність покупцю, на кожний місяць, не пізніше 3 числа поточного місяця.

ТОВ "Марківський сирзавод" звернулось з даним позовом до господарського суду, в якому наголосило, що позивачем було проведено постачання товару відповідачу на загальну суму 341557,30 грн., однак відповідач свої зобов'язання за договором не виконав, оплату за поставлений товар в повному обсязі не здійснив.

У зв'язку з чим позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" 192579,56 грн., в тому числі 69333,65 грн. заборгованості за молочну сировину, 65397,76 грн. пені, 53038,48 грн. індексу інфляції, 4 809,67 грн. 3% річних.

Відповідач у відзиві сам факт отримання товару не заперечує, однак посилається но те, що ним було призупинено оплату поставленого позивачем товару відповідно до частини 3 статті 538 Цивільного кодексу України у звязку із невиконанням позивачем умов договору стосовно оформлення спеціалізованої товарної накладної на перевезення молочної сировини за формою №1-ТН та неподанням ним товаросупровідних документів на молоко.

Приймаючи оскаржуване рішення про часткове задоволення позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриманий товар є підтвердженою, а розрахунки позивача щодо стягнення 3% річних та інфляційних нарахувань підлягають стягненню частково.

Суд апеляційної інстанції повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає, що згідно із статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно статті 712 Цивільного Кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона-постачальник, зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій сторони - покупцеві товар, а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Якщо продавець зобов'язаний передати покупцеві крім неоплаченого також інший товар, він має право зупинити передання цього товару до повної оплати всього раніше переданого товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства (пункт 1 та пункт 5 статті 692 Цивільного Кодексу України).

Статтею 629 Цивільного кодексу України, встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 599 Цивільного кодексу України та статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Факт виконання позивачем договірних зобов'язань щодо поставки товару підтверджується матеріалами справи, а саме двосторонньою підписаною та посвідченою печатками видатковою накладною №129 від 31.08.2014р.

Доказів втрати печатки чи неправомірності її використання відповідач суду не надав. Отже, відповідач визнав факт поставки даного товару на вказану у накладній суму.

Крім того, в судовому засіданні представник відповідача проти факту отримання товару не заперечував.

Водночас посилання скаржника на відсутність підстав для оплати спірної продукції, визнаються неспроможними, оскільки, як було встановлено, відповідач (якщо він вважав, що належні документи, котрі стосуються виконання договору не складено) не відмовився від прийняття товару, а прийняв його; не повернув позивачу спірний товар; та не відмовився від договору.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист вих.№51 від 06.03.2017р., в якому позивач пояснив, що він не може надати оригінали товаротранспортних накладних ТТН Ф1-ТН та спеціалізованих товарних накладних за формою № 1-ТН (МС) за березень-серпень 2014 р., оскільки відповідач їх не повернув, а прохання надати документи проігнорував; оригінал ветеринарного свідоцтва Ф-2 був відправлений відповідачу разом з відвантаженим молоком.

Докази того, що відповідачем були надані відповідні зауваження щодо кількості та якості товару, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України не були надані ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції.

Отже, відповідач в порушення прийнятих на себе зобов'язань за вказаним договором та приписів статті 692 Цивільного кодексу України не оплатив отриманий товар у встановлені строки. Заборгованість останнього на момент подання позову та розгляду даної справи складає 69333,65 грн. Дана обставина відповідачем не спростована.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач за отримане молоко на суму 341557,30 розрахувався частково, на суму 272223,65 грн., що підтверджується наданими позивачем копіями виписок по рахунку позивача в банку. Зокрема, позивачем надано докази оплати відповідачем:

- 15.08.2014р. 30000,00 грн. (а.с. 13);

- 22.08.2014р. 130000,00 грн. (а.с. 14);

- 27.08.2014р. 20000,00 грн. (а.с. 15);

- 08.09.2014р. 50000,00 грн. і 25000,00 грн. (а.с. 16);

- 11.09.2014р. 30000,00 грн. (а.с. 17).

При цьому, за поясненнями позивача платіж 15.08.2014р. в розмірі 30000,00 грн. зараховано в оплату видаткової накладної №129 від 31.08.2014р. частково в сумі 17223,65 грн. Решта суми була зарахована за попередню поставку товару, яка відбулася 31.07.2014р. На підтвердження поставки товару 31.07.2014р. позивачем надано оригінал видаткової накладної № 98 від 31.07.2014р.

Проте, відповідач у відзиві зазначає, що розрахувався за товар, поставлений по видатковій накладній №129 від 31.08.2014р. на суму 285000,00 грн. До суми оплати відповідач включає і оплату 15.08.2014р. в сумі 30 000,00 грн.

Згідно виписки по рахунку ПАТ "ОСОБА_3 Аваль" при сплаті 30000,00 грн. 15.08.2014р. відповідачем у призначенні платежу зазначено: "Оплата за молоко знежирене Договір №0101-1 от 01.01.14 в т.ч. НДС 20% - 5000,00 грн.".

Оскільки в призначенні платежу відсутнє посилання саме на видаткову накладну №129 від 31.08.2014р. позивач правомірно зарахував частину оплати, а саме 12776,35 грн. в рахунок попереднього зобовязання по видатковій накладній №98 від 31.07.2014р.

Таким чином, сума основного боргу за молоко поставлене по видатковій накладній № 129 від 31.08.2014р. становить 69333,65 грн.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку, що вимога про стягнення 69333,65 грн. заборгованості за молочну сировину поставлену по договору поставки №0101-1 від 01.01.2014р. позивачем обґрунтована, підтверджена відповідними доказами та підлягає задоволенню.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 69333,65 грн. основного боргу підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо їх задоволення.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 4809,67 грн. та інфляційних нарахувань в сумі 53038,48 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою повязано його початок. За частиною 5 статті 254 Цивільного кодексу України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено, що згідно п. 5.4. договору покупець здійснює оплату за молоко у безготівковому порядку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника після трьох робочих днів з моменту отримання молока.

Тобто, за умовами пункту 5.4. договору відповідач повинен був оплатити молоко отримане 31.08.2014р. на суму 341557,30 грн. на четвертий день після поставки, а саме 04.09.2014р. Відтак, прострочення зобов'язання розпочинається на наступний день, тобто 05.09.2014р.

Колегія суддів, за результатами перерахунку розміру 3% річних з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", встановила, що суд першої інстанції правомірно вирішив стягнути з відповідача 4775,63 грн., а в іншій частині відмовити в позові.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат, заявлених у позовних вимогах, суд враховує, що відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" та пункту 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

За результатами перерахунку розміру інфляційних втрат, заявлених до стягнення, з використанням калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "Ліга.Еліт 9.1.3", колегія суддів встановила, що суд першої інстанції дійшов до правомірного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення 49589,70 грн. інфляційних втрат, а в іншій частині відмовив, з огляду на те, що позивачем не вірно обраховано період нарахування.

Колегія суддів зазначає, що заперечень позивача щодо визначення судом відповідних періодів нарахування не надходило.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 65397,76 грн. пені за прострочення оплати товару, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарську-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченим кодексом, іншими законами та договором.

За змістом статті 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі статями 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п. 6.1. договору при порушенні своїх зобовязань за цим договором винна сторона несе відповідальність, визначену цим договором та чинним законодавством України. Порушенням зобовязання є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених цим договором.

Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" (далі - Постанова Пленуму ВГСУ № 14) пеня, за визначенням частини третьої статті 549 Цивільного кодексу України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, сторони в договорі не домовились щодо сплати пені, а позивач ні у позові, ні в додаткових поясненнях не вказав, яким саме законодавчим актом передбачено нарахування пені в даному випадку.

Отже, підстави для стягнення пені за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки № 0101-1 від 01.01.2014р. відсутні, у зв'язку з чим суд першої інстанції обґрунтовано відмов в задоволенні позову в частині стягнення пені в сумі 65397,76 грн.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. N6 "Про судове рішення" визначено, що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 вказаної Постанови).

З огляду на викладене, враховуючи, що доводи, викладені в апеляційний скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства щодо всебічного, повного та обєктивного дослідження усіх фактичних обставин справи та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017р. у справі №917/86/17 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, керуючись ст.ст.49, 99 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги не підлягають відшкодуванню відповідачу.

Керуючись ст.ст.49, 91, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лозівський молочний завод" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 29.03.2017р. у справі №917/86/17 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 09 червня 2017 року.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя П.В. Тихий