Ухвала суду № 67036913, 06.06.2017, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 33/62/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

06.06.2017 Справа № 908/2139/16

Суддя господарського суду Запорізької області Мірошниченко М.В., розглянувши заяву Комунального підприємства Довіра про скасування постанови про накладення арешту по справі № 908/2139/16

за позовом: Державної екологічної інспекції у Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, вул. Незалежної України, 72-А)

до відповідача: Комунального підприємства Довіра (72530, с. Володимирівка Якимівського району Запорізької області, вул. Леніна, 75)

про відшкодування шкоди,

Заінтересована особа: Якимівський районний відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (72500, смт. Якимівка Якимівського району Запорізької області, вул. Центральна, 99)

ВСТАНОВИВ:

06.06.2017 р. в господарський суд Запорізької області надійшла заява (вих. б/н від 31.05.2017 р.) Комунального підприємства Довіра (відповідача) про скасування постанови державного виконавця Якимівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про арешт коштів боржника від 02.03.2017 р. ВП 53429770.

Розглянувши зазначену заяву господарський суд дійшов висновку, що заява підлягає поверненню без розгляду виходячи з наступного.

Як зазначено в п. 5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» відповідно до статті 60 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права власності на майно і про зняття з нього арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник, а справи підлягають розглядові за правилами господарського судочинства, якщо вони виникають у цивільних чи господарських правовідносинах і суб'єктний склад сторін у них відповідає вимогам статті 1 ГПК.

Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 1212 ГПК України.

Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 121-2 ГПК України скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

Тобто, вказана норма встановлює право на подання скарги на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень господарських судів, яке надається стягувачу, боржнику та прокурору і може бути реалізоване ними протягом 10 днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли скаржнику стало відомо про вчинення оскаржуваної дії (у випадку оскарження дій ДВС), або з дня, коли дія мала бути вчинена (у випадку оскарження бездіяльності ДВС).

В даному випадку, заявник просить скасувати постанову державного виконавця Якимівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області про арешт коштів боржника від 02.03.2017 р. ВП 53429770.

З урахуванням приписів ч. 1 ст. 121-2 ГПК України строк для оскарження дій органу Державної виконавчої служби сплив 12.03.2017 р. (по закінченню 10 днів для оскарження).

Однак, скарга на дії Якимівського районного відділу державної виконавчої служби головного територіального управління юстиції у Запорізькій області була подана КП «Довіра» до господарського суду 06.06.2017 р., тобто з пропуском встановленого строку.

Згідно ст. 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законодавством процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

В даному випадку, будь яких поважних причин пропуску строку оскарження і, відповідно, для відновлення пропущеного строку оскарження бездіяльності органу ДВС заявником у своїй скарзі не наведено. До матеріалів заяви відповідне клопотання не додано.

Враховуючи викладене, суд зазначає, що відповідач пропустив встановлений законом строк для оскарження дій (бездіяльності) органів державної виконавчої служби при примусовому виконанні рішення суду у даній справі.

Відповідно до пункту 9.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» № 9 від 17.10.2012 р. встановлений у частині першій статті 1212 ГПК десятиденний строк для подання скарги є процесуальним і тому відповідно до вимог статті 53 ГПК може бути відновлений за наявності поважних причин його пропуску та на підставі заяви скаржника, яка подається одночасно зі скаргою або викладається в останній у вигляді клопотання. Скарга, пропущений строк подання якої не відновлений, залишається без розгляду, про що з посиланням на статті 53 і 121-2 ГПК судом без виклику сторін виноситься ухвала. Якщо ж скаргу було подано з пропуском згаданого строку без заяви про його відновлення, суд без виклику сторін виносить ухвалу про залишення скарги без розгляду, що не перешкоджає повторному поданню скарги із заявою про відновлення строку такого подання.

Крім того, суд відзначає, що згідно із п. 9.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постав господарських судів України» від 17.10.2012 р. № 9 скарга має відповідати загальним вимогам щодо змісту та форми позовної заяви, передбаченим статтею 54 ГПК, з доданням до неї документів, зазначених у пунктах 2, 4 частини першої цієї статті і за необхідності - зазначених у частинах другій і третій статті 57 названого Кодексу, а також містити відомості, перелічені в пунктах 3 - 5 частини сьомої статті 82 Закону України "Про виконавче провадження".

У вирішенні питань, які виникають у розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність посадових осіб Державної виконавчої служби, до заяв учасників виконавчого провадження (заявників) мають застосовуватися положення ГПК, якими врегульовано аналогічні питання, зокрема, статей 2, 18, 21, 22, 26, 29, 31, 41, 42, 62, пунктів 1 - 3, 5, 6, 9 частини першої статті 63, статті 64, розділів XI, XII, XII1 ГПК тощо.

Відповідно до положень статей 54 та 57 ГПК України позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується повноважною посадовою особою позивача або його представником, прокурором, громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності або його представником.

До позовної заяви, підписаної представником позивача, додається довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження представника позивача (ч. 3 ст. 57 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів заяви, заяву не підписано особою, яка його подала, підпис посадової особи директора КП «Довіра» ОСОБА_1, на заяві - відсутній.

Згідно із пунктом 1 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо позовну заяву підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано.

Крім того, частиною 1 статті 56 ГПК України передбачено, що позивач, прокурор зобовязані при подання позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів відповідно до кількості відповідачів та третіх осіб листом з описом вкладення.

При поданні заяви заявником не дотриманні вищезазначені норми, а саме: до матеріалів заяви не надано належних доказів направлення копії заяви та доданих до неї документів на адресу позивача та заінтересованої особи.

Належним доказом направлення копії заяви з додатком іншим учасникам судового процесу відповідно до Правил надання послуг поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. № 270, є оригінал розрахункового документу (оригінал поштової квитанції чи фінансового чека), виданий відправникові поштового відправлення.

Відповідно до п. 19 Правил надання послуг поштового звязку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. N 270, внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою.

Пунктом 61 Правил встановлено, що у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля.

Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв'язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Таким чином, належним доказом направлення сторонам копії заяви та доданих до неї документів є оригінал опису вкладення, з зазначенням адреси і найменуванням адресанта та заповнений відповідно до переліку додатків, долучених до заяви.

За приписами ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (ч.1 ст. 34 ГПК України).

Частиною 2 ст. 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст. 36 ГПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 36 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії.

В даному випадку, заявником не дотриманні вищезазначені норми. До матеріалів заяви в якості доказу направлення її копії позивачу та заінтересованій особі, надано квитанції від 31.05.2017 р. № 4/55 та № 5/55, які, з урахуванням вищевказаних положень законодавства не можуть розглядатись як належний доказ надсилання копії заяви позивачу та заінтересованій особі, оскільки з них не вбачається, який саме документ було направлено вказаним особам.

Суд наголошує, що згідно нормам Господарського процесуального кодексу України, обовязок направити копію заяви із доданими документами, покладено саме на заявника.

Не надання заявником належних доказів, які б свідчили про надсилання на адресу інших учасників судового процесу копії заяви, є безумовним порушенням приписів ст. 56 ГПК України.

Згідно із пунктом 6 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів надсилання відповідачеві копії позовної заяви і доданих до неї документів.

Розгляд заяви в даному випадку не може бути здійснений без наявності належних доказів направлення копії заяви учасникам процесу, без їх обізнаності про подання та розгляд відповідної заяви.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення заяви КП «Довіра», без розгляду.

Суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що повернення заяви не перешкоджає повторному звертанню з нею до господарського суду після усунення допущених порушень.

При повторному зверненні заявнику слід дотримуватися вимог ГПК України щодо направлення копії заяви та доданих до неї документів іншім сторонам листом з описом вкладення.

Також суд звертає увагу, що у своїй заяві заявник посилається на норму статті 154 ЦПК України, норми якого застосовуються при розгляді цивільних справ. Проте, КП «Довіра» звернулося в господарський суд із заявою про скасування постанови про накладення арешту.

Слід відзначити, що господарський суд при здійсненні судочинства керується нормами ГПК України, але не ЦПК України, і не має процесуальної можливості вчинити процесуальну дію, передбачену іншим процесуальним Законом (ЦПК України), який на процесуальні дії господарського суду не розповсюджує свою дію.

Отже, у випадку звернення із відповідною заявою, потрібно дотримуватися норм господарського процесуального судочинства і звертатися до суду з відповідними заявами в порядку ст. 121-2ГПК України.

Разом з тим, суд відзначає, що за приписами ст. 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії. Відповідно до п. 5.27 Національного стандарту України „Вимоги до оформлення документів ДСТУ 4163-2003 р., затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 р. № 55, відмітку про засвідчення копії документа складають зі слів „Згідно з оригіналом, назви посади, особистого підпису особи, яка засвідчує копію, її ініціалів та прізвища, дати засвідчення копії. В даному випадку, більшість наданих до заяви документів, ніяким чином не засвідчені, що позбавляє додані до заяви документи статусу належних та допустимих доказів.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку щодо необхідності повернення заяви КП «Довіра», без розгляду.

Керуючись ст. 56, п. п. 1, 6 ч. 1 ст. 63, 86, 121-2 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву Комунального підприємства Довіра, с. Володимирівка Якимівського району Запорізької області по справі № 908/2139/16, повернути без розгляду.

Додаток: матеріали заяви на 21 арк.

Суддя М.В. Мірошниченко