Постанова № 67036877, 06.06.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"06" червня 2017 р. Справа № 902/266/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючий суддя Грязнов В.В.

суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.

без участі представників сторін, які в судове засідання не з’явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відповідача-Підприємства «Ві-дас», заснованого на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідаль-ністю «Velgevos Enterprises Limited» на рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2017р. у справі №902/266/17

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «КМТ» м.Вінниця

до Підприємства «Відас» заснованого на повній власності Кіпрської

акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Velgevos

Enterprises Limited» м.Вінниця

про стягнення 4 538 644 грн. 69 коп. основного боргу, пені, інфляційних та річних,-

Рішенням господарського суду Вінницької області від 25.04.2017р. у справі №902/266/17 (суддя Білоус В.В.) частково задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Ком-панія «КМТ» (надалі в тексті – Товариство) до Підприємства «Відас» заснованого на повній влас-ності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Velgevos Enterprises Limi-ted» (надалі в тексті – Підприємство) про стягнення 4 538 644 грн. 69 коп. заборгованості по розра-хунках та пені згідно укладеного договору, а також інфляційних та річних.(арк.справи 73-76).

Приймаючи рішення суд виходив з того, що Відповідач не виконав належним чином умов договору позики та не повернув позичальнику 3 400 000 грн., внаслідок чого утворилася заборго-ваність. Крім того, Позивач нарахував 597 322 грн. 40 коп. пені за період з 31.03.2016р. по 30.09. 2016р., 443 234 грн. 62 коп. інфляційних втрат за період з березня 2016р. по лютий 2017р. та 97 876 грн. 94 коп. -3% річних за період з 31.03.2016р. по 16.03.2017р., які обчислені вірно, проте суд ско-ристався своїм правом, передбаченим п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та зменшив пеню до 375 000 грн.(арк.справи 75).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Відповідач подав скаргу до Рівненського апеля-ційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 25.04.2017р. у даній справі та прийняти нове, яким в позові відмовити за безпідстав-ністю.(арк.справи 82-86).

Скаржник вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте із порушенням норм мате-ріального та процесуального права, з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю обставинам справи висновків, викладених у рішенні. Так, апелянт зазна-чає, що був позбавлений можливості висвітлити свою правову позицію та подати докази, оскільки суд першої інстанції відхилив клопотання про відкладення та розглянув спір у першому судовому засіданні без участі представника Відповідача. Крім того, зазначає, що суд врахував лише позицію Позивача, що призвело до невірного вирішення спору, а тому вважає, що рішення суду першої інстанції належить скасувати.(арк.справи 83-85).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 19.05.2017р. прийнято до про-вадження апеляційну скаргу Відповідача та справу призначено до розгляду.(арк.справи 80).

На адресу суду 29.05.2017р. від Позивача надійшов відзив, в якому він просить суд від-мовити в задоволенні апеляційної скарги і залишити рішення суду першої інстанції без змін.(арк. справи 95-97).

Сторони не забезпечили явку своїх представників у призначене на 06.06.2017р. судове засі-сідання, хоч про час та місце розгляду були повідомлені у встановленому порядку, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень.(арк.справи 93-94). Разом з тим, у день судово-го засідання 06.06.2017р. на електронну адресу суду та експрес-доставкою «Нова пошта» надій-шло клопотання Скаржника про відкладення розгляду справи у зв’язку з неможливістю представ-ника прибути в судове засідання через участь у іншій судовій справі у м.Одеса.(арк.справи 101-102, 106-107).

Колегія суддів відхилила вказане клопотання, оскільки межі перегляду справи в апеляцій-ній інстанції встановлені статтею 101 ГПК України. Так, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає спра-ву, а додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання су-ду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Також колегія суддів зауважує, що апеляційне провадження у справі №902/266/17 поруше-не за скаргою саме Відповідача. При цьому, відкладення розгляду справи є правом і прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а не-можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка учасника судового процесу в судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для відкладення. Такої ж позиції дотримується Вищий господарський суд України, що знайшло відображення у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15. Крім того, коло осіб, які можуть представляти інтереси Скаржника не є обмеженим, а ухвалою від 19.05. 2017р. явка представників не визнавалася обов’язковою (арк.справи 80) і матеріалів справи дос-татньо для розгляду справи по суті, тому з підстав ст.77 ГПК України, клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи відхилено за необґрунтованістю.

Розглянувши апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, переві-ривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Рівненський апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, ТзОВ «Компанія «КМТ»-надавач та Підприємство «Ві-дас», засноване на повній власності Кіпрської акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Velgevos Enterprises Limited»-отримувач уклали договір від 18.12.2015р. №К-1512-11-Ф про на-дання цільової фінансової допомоги (надалі в тексті – Договір), відповідно до п.1.1 якого надавач зобов’язується надати отримувачу цільову поворотну фінансову допомогу для потреб господарсь-кої діяльності останнього відповідно до статутних цілей діяльності отримувача, а отримувач зобо-в’язується використати цільову поворотну фінансову допомогу за цільовим призначенням і повер-нути її у визначений даним договором строк.(арк.справи 24-26).

Відповідно до п.1.2 Договору, цільова поворотна фінансова допомога (надалі – допомога) – це сума грошових коштів в національній валюті України, передана отримувачу у користування на визначений строк відповідно до даного договору, яка не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такою допомогою, та є обов’язковою до повернення (згідно пункту 14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України) до 31 березня 2016р.

Пунктом 2.1 Договору сторони домовились, що сума яка надається по цьому Договору, ста-новить 4 000 000 грн.

Надавач зобов’язується надати отримувачу визначену п.2.1 Договору допомогу в повному обсязі до 25 грудня 2015р. Днем надання допомоги вважається дата зарахування коштів на банків-ський рахунок отримувача. Допомога надається для поповнення обігових коштів отримувача.(п.п. 3.1, 3.3, 4.1 Договору).

Відповідно до п.5.1 Договору, отримувач зобов’язаний повернути надану допомогу в строк до 31 березня 2016р. Даний строк може бути продовжений за згодою сторін, про що ними в обо-в’язковому порядку підписується додаткова угода до Договору.(п.5.3 Договору).

При цьому, за порушення встановленого п.5.1 строку повернення допомоги, отримувач сплачує надавачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за сплачується пеня від суми неповернутих своєчасно грошових коштів за кожен день про-строчення виконання зобов’язання. Сплата пені та/або штрафу за цим договором не звільняє нада-вача та/або отримувача від виконання зобов’язань за цим Договором, якщо інше не випливає з да-ного Договору або додаткової угоди між сторонами.(п.п.7.3,7.4 Договору).

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов’язків по ньому.(п.11.1 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір підписаний директорами та скріплений відтис-ками печаток сторін.(арк.справи 26).

Матеріалами справи стверджено, що на виконання умов Договору платіжним дорученням №137 від 21.12.2015р. Товариство перерахувало на рахунок Підприємства 3 400 000 грн., зазначив-ши призначенням платежу: «цільова поворотна фінансова допомога згідно договору №К-1512-11-Ф від 18.12.2015 року.».(арк.справи 30).

Матеріали справи не містять доказів повернення Позивачу допомоги Відповідачем за умо-вами Договору.

Так, Позивач заявив до стягнення 3 400 000 грн. заборгованості, а також виходячи із суми боргу, з підстав ст.193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 599, 611, 625 ЦК України та п.7.3 Договору –на-рахував 597 322 грн. 40 коп. пені за період з 31.03.2016р. по 30.09.2016р., 98 087 грн. 67 коп. -3% річних за період з 31.03.2016р. по 16.03.2017р. та 443 234 грн. 62 коп. інфляційних втрат за період з березня 2016р. по лютий 2017р.(арк.справи 9-11).

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, під час провадження в суді першої інстанції Позивач подав заяву про часткову відмову від позову в частині 210 грн. 73 коп. процентів річних і просив стягнути в цій частині 97 876 грн. 94 коп. -3% річних. Вказана заява прийнята та розгля-нута судом першої інстанції і в частині стягення 210 грн. 73 коп. 3% річних, на підставі п.4 ст.80 ГПК України, провадження у справі припинено.(арк.справи 66,70).

Як зазначалось вище, суд першої інстанції частково задоволив позов та присудив до стягнен-ня з Відповідача на користь Позивача 3 400 000 грн. основного боргу, 375 000 грн. пені, 443 234 грн. 62 коп. інфляційних втрат, 97 876 грн. 94 коп. -3% річних та відшкодував 68 079 грн. 67 коп. витрат зі сплати судового збору. При цьому, суд скористався правом, передбаченим п.3 ч.1 ст.83 ГПК України та ст.551 ЦК України, ст.233 ГК України та зменшив пеню на 222 322 грн. 40 коп. (арк.справи 73-76).

Перевіривши дотримання місцевим судом вимог чинного законодавства при ухваленні ос-каржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що скарга Відповідача безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Відповідно до ст.173 Господарського кодексу України (надалі в тексті – ГК України) – госпо-дарський договір є однією з підстав виникнення господарських зобов’язань і є обов’язковим для виконання сторонами. Аналогічно врегульовано підстави виникнення господарського зобов’язан-ня у ст.ст. 11, 629 Цивільного кодексу України (надалі в тексті – ЦК України).

Зобов’язанням, відповідно до ст.509 ЦК України – є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Такі ж правила встановлює і ст.174 ГК України.

Предметом даного спору є стягнення заборгованості та пені за договором позики.

Матеріалами справи стверджено, що з моменту укладення Договору 18.12.2016р. між сторо-нами виникли відносини позики, оскільки взаємовідносини сторін підпадають під дефініцію стат-ті 1046 ЦК України, коли за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а по-зичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту пе-редання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у ви-падках, коли позикодавцем є юридична особа, – незалежно від суми.(ст.1047 ЦК України).

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України – одностороння відмова від зобов’язання або одно-стороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зо-бов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – від-повідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені догово-ром. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений момен-том пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, як-що інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позико-давцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.(ст.1049 ЦК України).

Таким чином – факт отримання Відповідачем коштів зумовлює виникнення у нього зобов’я-зання повернути їх, а також сплатити проценти.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріали справи свідчать, що причиною звернення Товариства з даним позовом є факт прострочення повернення грошових коштів за договором позики.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошо-ву суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.(ч.2 ст.1050 ЦК України).

Як правомірно встановлено місцевим господарським судом і стверджується матеріалами справи (Договором, платіжним дорученням) – Позивач виконав свій обов’язок за Договором щодо надання Відповідачеві цільову поворотну фінансову допомогу для потреб господарської діяль-ності останнього, однак свій обов’язок щодо повернення коштів до 31 березня 2016р. Відповідач не виконав.

Тому є вірним висновок місцевого господарського суду, що внаслідок неналежного вико-нання умов Договору вимога ТзОВ «Компанія «КМТ» до Підприємства «Відас» про стягнення 3 400 000 грн. основного боргу обґрунтована та підлягає задоволенню.

Крім основного боргу Позивач також заявив додаткові майнові вимоги.

Переглядаючи рішення в цій частині, апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до частини 2 статті 251 ЦК України – терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (ч.2 ст.252 ЦК України).

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настан-ня події, з якою пов’язано його початок. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бу-ти вчинена до закінчення останнього дня строку.(ст.253, ч.1 ст.255 ЦК України).

Перевіривши з підстав ст.625 ЦК України розрахунок Позивача, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку щодо підставності нарахування 3% річних в сумі 97 876 грн. 94 коп. -3% річних за період з 31.03.2016р. по 16.03.2017р.(з урахуванням заяви про відмову від частини позовних вимог) та 443 234 грн. 62 коп. інфляційних втрат за період з березня 2016р. по лютий 2017р.(арк.справи 9-11,66), які з підстав ст.33 ГПК України підлягають стягненню з Відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.546, ч.1 ст.549 ЦК України та ст.230 ГК України, виконання зобов’язан-ня може забезпечуватися неустойкою, якою є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Як зазначалось вище, пунктом 7.3 Договору за порушення строку повернення допомоги, от-римувач сплачує надавачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за сплачується пеня від суми неповернутих своєчасно грошових коштів за кожен день прострочення виконання зобов'язання.

Звертаючись із позовом, Товариство за період несплати з 31.03.2016р. по 30.09.2016р. нараху-вало 597 322 грн. 40 коп. пені.

Перевіривши правильність нарахування пені з підстав ст.231, ч.6 ст.232 ГК України, ст.549 ЦК України, ст.ст. 3, 4 Закону України «Про відповідальність за невиконання грошових зобов’я-зань» – апеляційний суд погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо вірного визначення Позивачем строків та порядку нарахування пені в сумі 597 322 грн. 40 коп., оскільки цей висновок передбачає встановлення Договором неустойки у формі пені за порушення грошо-вих зобов’язань у відсотковому відношення до суми невиконаного зобов’язання, при цьому розмір пені не перевищує розміру подвійної облікової ставки Національного банку України.

Перевіряючи рішення в частині зменшення розміру нарахованої пені, колегія суддів прий-має до уваги, що згідно ст.233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмір-но великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій, при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відно-син, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір до сплати штрафних санкцій.

Крім того, частина 3 ст.551 ЦК України встановлює, що розмір неустойки може бути змен-шений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обста-вин, які мають істотне значення.

Колегія суддів зауважує, що зі змісту наведених норм випливає, що вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання, суд повинен об’єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які зас-луговують на увагу, зокрема й невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Вбачається, що суд першої інстанції дійшов висновку, що виключність обставин, які зумов-люють зменшення пені, а також те, що звертаючись з позовом, Позивач використав всі передбаче-ні законодавством і Договором засоби компенсації матеріальних втрат та забезпечення виконання зобов’язання боржником.

Апеляційний суд зауважує при цьому, що стягнення з боржника штрафних санкцій спрямо-ване на дотримання договірної дисципліни і має компенсаційний характер, проте не є і не може бути джерелом збагачення кредитора, про що правомірно свідчить висновок суду першої інстан-ції.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції, дослідивши обставини справи і встановивши підстави порушення Відповідачем грошового зобов’язання – правомірно визнав даний випадок ви-нятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу і покликаючись на положення ст. 233 ГК України та п.3 ст.83 ГПК України та ступінь виконання ним грошового зобов’язання, право-мірно зменшив розмір пені до 375 000 грн.

Колегія суддів також вважає даний випадок виключним і не вбачає підстав для переоцінки обставин у даній справі.

Відтак, в частині стягнення 222 322 грн. 40 коп. пені, з підстав ст.33 ГПК України, в задо-воленні позову відмовлено обґрунтовано.

Разом з тим, колегія суддів не приймає до уваги посилання на порушення місцевим судом норм процесуального права, якими Скаржник вважає прийняття рішення у першому судовому засі-данні без участі його представника, а твердження останнього про прийняття лише позиції Позива-ча вважає голослівним, оскільки суд першої інстанції ухвалою від 22.03.2017р. попередив Відпові-дача, що в разі неявки в судове засідання та неподання витребуваних документів суд вправі розг-лянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України, а також витребував письмові пояснення (відзив на позов) щодо обґрунтованості чи необґрунтованості заявленого позо-ву з посиланням на норми законодавства, наданням доказів в обґрунтування цих пояснень; контр-розрахунок позовних вимог; докази про дату, суму, призначення отриманих платежів (платіжні до-ручення, банківські витяги) як до так і після пред’явлення позову, якщо таке мало місце; суд також запропонував провести з позивачем звірку розрахунків, за результатами якої підписати детальний акт звірки; докази того, що в провадженні господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, були чи є спори пов’язані з предметом даного по-зову; всі інші докази які мають значення для об’єктивного і законного вирішення спору та які обґ-рунтовують можливі доводи чи заперечення.(арк.справи 1).

Проте, як вбачається з матеріалів справи – вимог ухвали господарського суду Вінницької області від 22.03.2017р. Відповідач не виконав, натомість 24.04.2017р. подав клопотання про відк-ладення розгляду справи.(арк.справи 59-60)

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що судове засідання у справі №902/266/17 ухвалою від 22.03.2017р. призначене більш ніж через місяць на 25.04.2017р., а тому Відповідач мав достат-ньо часу для подання необхідних доказів.

Разом з тим, доказів сплати боргу Відповідач судам не подав.

Крім того, звертаючись з апеляційною скаргою та клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги Відповідач також навів лише загальні норми, однак не повідомив про існуван-няі не подав апеляційному суду будь-якого доказу, який може спростувати вимоги Позивача та висновки суду першої інстанції.(арк.справи 81-92,100-105, 106-110).

З огляду на зазначені обставини, матеріалами справи спростовуються доводи Скаржника про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо характеру правовідносин сторін, зміс-ту і обсягу зобов’язань Відповідача, рівно як і твердження про невмотивованість висновку щодо підставності заявленого позову.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім пе-реконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, доводи Скаржника зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним су-дом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуаль-ного кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної ін-станції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм ма-теріального та процесуального права, тому його слід залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 33, 34, 43, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодек-су України, Рівненський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Підприємства «Відас» заснованого на повній власності Кіпрської ак-ціонерної компанії з обмеженою відповідальністю «Velgevos Enterprises Limited» на рішення гос-подарського суду Вінницької області від 25.04.2017р. у справі №902/266/17 залишити без задово-лення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку згідно з Розділом ХІІ-1 Господарського процесуального кодексу України.

3. Справу №902/266/17 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.