Ухвала суду № 67036177, 08.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

08.06.2017Справа № 910/14369/16За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» про відстрочення виконання судового рішення та зняття арешту

По справі № 910/14369/16

За позовом ДоLACTOPUR I LACTOPUR INC Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт»Простягнення 312 000 дол.США, що еквівалентно 7 740 431,71 грнСуддя Спичак О.М.

Представники учасників судового процесу:

від позивача: Вініченко М.В. - по дов.

від відповідача (заявника): Швець І.М. - по дов.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

LACTOPUR INC звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОПРОДЕКСПОРТ» про стягнення 312 000 дол.США, що еквівалентно 7 740 431,71 грн.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 позовні вимоги LACTOPUR INC задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» (01001, м.Київ, вул.Еспланадна, буд.32 В, ЄДРПОУ 30058730) на користь LACTOPUR INC (2055 Peel Street, Suite 930, Montreal, Quebec, H3A 1V4, Canada, код 423692-1) попередню оплату в сумі 185 400 доларів США, що еквівалентно 4 599 602,69 грн. за офіційним курсом Національного банку України, та судовий збір в сумі 2781 доларів США; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 р. у справі №910/14369/16 в частині стягнення попередньої оплати та прийняти нове рішення, яким в цій частині позовних вимог відмовити повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.12.2016р. у справі № 910/14369/16 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» на рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2016 року у справі № 910/14369/16 залишено без задоволення.

Відповідно до супровідного листа Господарського суду міста Києва від 23.01.2016 №01-14.1/208/147 матеріали справи № 910/14369/16 скеровано до Київського апеляційного господарського суду, у зв'язку з надходженням касаційної скарги до Київського апеляційного господарського суду на постанову від 22.12.2016р.

29.05.2017р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» подано заяву про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 у справі № 910/14369/16 на десять місяців, зняття арешту з грошових коштів та майна боржника.

Ухвалою від 31.05.2017р. розгляд означеної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» призначено на 08.06.2017р.

Представником позивача 08.06.2017р. через відділ діловодства суду було подано заперечення на заяву відповідача про надання відстрочки виконання рішення по справі та зняття арешту з грошових коштів та майна боржника.

У судовому засіданні 08.06.2017р. представником відповідача (боржника) було надано усні пояснення з приводу поданої заяви про відстрочення виконання судового рішення та зняття арешту з коштів й майна боржника, згідно змісту яких підтримано останньому в повному обсязі.

Представник позивача (стягувача) проти задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» надав заперечення та просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» про надання відстрочки виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 у справі № 910/14369/16 на десять місяців, зняття арешту з грошових коштів та майна боржника, суд не вбачає підстав для її задоволення. При цьому, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст.1291 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

За приписами ст.4-5, ст.115 Господарського процесуального кодексу України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року N18-рп/2012; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року N11-рп/2012.

Згідно з мотивувальною частиною рішення №16-рп/2009 від 30.06.2009р. Конституційного Суду України виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової держави.

Виходячи з того, що згідно зі ст.1 Конституції України Україна є правовою державою, обов'язковість виконання судових рішень є обов'язковою гарантією, дотримання якої є визначальним для утвердження авторитету України.

За приписами ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії, передбаченої параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Відповідно до змісту рішення від 20 липня 2004р. Європейського суду з прав людини «Шмалько проти України» право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

З урахуванням викладеного, відповідно до вимог Конституції України, рішення суду по справі №910/14369/16, яке набрало законної сили, є обов'язковим до виконання та має бути виконане.

За поясненнями представників сторін, рішення від 26.09.2016р. Господарського суду міста Києва по справі №910/14369/16 на теперішній час Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» не виконано.

Відповідно до ч.1 ст.121 Господарського процесуального кодексу України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у будь-який час від набрання рішенням законної сили та до його фактичного повного виконання, але виключно у виняткових випадках та за наявністю підстав, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відстрочка означає відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Заява про відстрочку виконання рішення розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України, тому заявник повинен надати докази наявності обставин, що передбачені ст.121 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно зі ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст.34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписом ст.43 вказаного Кодексу господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Пунктом 7.2 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» встановлено, що вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Отже, в основу рішення про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання.

Відповідно до приписів ст.218 Господарського кодексу України не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Обґрунтовуючи наявність підстав для відстрочення виконання рішення по справі, відповідач посилався на те, що внаслідок введення Російською Федераціє обмежень імпорту товарів з України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» було позбавлено значної кількості контрагентів, яким реалізовувало продукцію та за рахунок цього отримувало прибуток. Одночасно, заявником наголошено на відсутності платіжної дисципліни у інших контрагентів боржника, внаслідок чого у останнього є значна дебіторська заборгованість, наявність якої встановлена, зокрема, рішеннями Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. За поясненнями заявника, на теперішній час сума заборгованості перед позивачем є надто великою та не може бути погашена боржником, а періодом очікуваного прибутку Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» є 2 квартал 2017р. - 1 квартал 2018р. До того ж, боржником наголошено, що в межах виконавчого провадження з примусового виконання наказу по справі, державним виконавцем накладено арешт на все майно відповідача, внаслідок чого фактично обмежено можливість здійснення останнім господарської діяльності.

Проте, за висновками суду, наведені заявником обставини є свідченням наявності несприятливих факторів у погашенні заборгованості перед LACTOPUR INC, а ніяким чином не вказують на неможливість та наявність ускладнень у виконання судового рішення по справі.

Наразі, суд зауважує, що обставини стосовно обмеження урядом Російської Федерації імпорту товарів з території України можуть свідчити лише про можливість втрати відповідачем власних контрагентів, які є резидентами вказаної держави, проте, представлені суду контракти з іншими суб'єктами господарювання, зокрема, №66/16 від 18.10.2016р. з Ceolitas (Республіка Латвія), №39/16 від 13.06.2016р. з Компанією «G.M.Group» (Грузія), №43/16 від 24.06.2016р. з Kaskat Spolka z Organiczona Odpowiedzialnoscia (Республіка Польща), №62/16 від 23.09.2016р. зі ОСОБА_4 (Республіка Беларусь), є свідченням здійснення боржником господарської діяльності з реалізації продукції, а отже і отримання відповідного прибутку.

Предметом вказаних контрактів є поставка Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» суб'єктам господарювання - нерезидентам продукції, загальна ціна контрактів складає 12 000 000 млн. Доларів США.

Крім того, наявність означених контрактів фактично спростовують твердження заявника про погіршення фінансового стану боржника у зв'язку з обмеженнями, які було введено урядом Російської Федерації.

Одночасно, представлені до матеріалів справи додаткові угоди до контрактів №43/16 від 24.06.2016р., №39/16 від 13.06.2016р., №62/16 від 23.09.2016р. №66/16 від 18.10.2016р., згідно яких поставка товару та його оплата здійснюється наприкінці 2017р. та початку 2018р., також не є свідченням наявності виключних підстав для відстрочення рішення по справі, оскільки означені додаткові угоди укладено у березні 2017р., тобто, більш як через півроку після укладання основних договорів та прийняття рішення по справі №910/14369/16, що не виключає можливості здійснення попередніх господарських операцій, а отже, і отримання заявником прибутку за ними, з моменту укладання правочинів.

Крім того, суд також критично ставиться до представленого відповідачем техніко-економічного обґрунтування операційної діяльності Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» за період з 2-го кварталу 2017р. по 1 квартал 2018р. включно.

У даному випадку означений документ ніяким чином не виключає можливості отримання товариством прибутку з моменту винесення судом рішення по справі №91014369/16 до теперішнього часу, за рахунок якого Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» могло б бути погашено заборгованість перед LACTOPUR INC.

Суд звертає увагу відповідача на те, що за змістом п.7.5 Постанови №9 від 17.10.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно. Тобто, недостатність обігових коштів боржника не можна вважати безумовною, винятковою обставиною, за наявності якої виконання рішення суду має бути відстрочено.

Наразі, судом прийнято до уваги в якості доказів наявності дебіторської заборгованості

представлені до матеріалів справи рішення від 02.11.2016р, від 14.06.2016р., від 28.02.2017р. Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України щодо стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» заборгованості з інших контрагентів - нерезидентів.

Проте, у даному випадку наявність дебіторської заборгованості не є достатньою підставою для відстрочення виконання рішення по справі, оскільки заявником у розглядуваній заяві підтверджено, що судові акти Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України не виконані через складну процедуру їх легалізації на території інших держав.

Наразі, суд звертає увагу, що за приписами ст.35 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж» арбітражне рішення, незалежно від того, в якій країні воно було винесено, визнається обов'язковим і при поданні до компетентного суду письмового клопотання виконується з урахуванням положень цієї статті та статті 36. Сторона, що спирається на арбітражне рішення або порушує клопотання про його виконання, повинна подати оригінал належним чином засвідченого арбітражного рішення або належним чином засвідчену копію такого, а також оригінал арбітражної угоди, зазначеної в статті 7, або належним чином засвідчену копію такої. Якщо арбітражне рішення або угода викладені іноземною мовою, сторона повинна подати належним чином засвідчений переклад цих документів на українську або російську мову.

Тобто, у даному випадку можливість отримання грошових коштів від контрагентів та погашення дебіторської заборгованості, за рахунок якої відповідачем може бути погашено заборгованість перед позивачем та виконано судове рішення по справі, залежить лише від дій Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт», направлених на виконання судових актів Міжнародного комерційного арбітражу.

Проте, наразі, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів вчинення Товариством з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» вже більш як півроку дій, направлених на виконання вказаних рішень, а отже, і отримання грошових коштів, за рахунок яких останнім могло б бути виконано судове рішення по справі №910/14369/16.

Крім того, у заяві про відстрочення виконання судового рішення заявником наголошено на складному фінансовому становищі Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт».

Означені твердження заявника суд до уваги не приймає як такі, що позбавлені належного доказового обґрунтування, оскільки, належних та допустимих у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказів відсутності грошових коштів чи наявності фінансових ускладнень, як то звіт про фінансові результати, виписки з банківських рахунків, заявником суду не представлено. При цьому, довідка відповідача про наявність заборгованості за кредитними договорами не є беззаперечним свідченням відсутності у Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» грошових коштів, необхідних для виконання судового рішення по справі.

Судом прийнято до уваги, що у межах виконавчого провадження №53241157 з примусового виконання наказу Господарського суду м. Києва від 11 січня 2017 р. про примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва по справі № 910/14369/16 від 26 вересня 2016 р. про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» на користь LACTOPURINC коштів в сумі 185 400,00 доларів США, що еквівалентно 4 599 602,69 грн. за офіційним курсом Національного банку України, та судового збору в сумі 2 781 долар США, на грошові кошти та майно боржника було накладено арешт.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що арешт на майно та кошти відповідача було накладено 13.01.2017р., тоді як рішення по справі №910/14369/16 було прийнято 26.09.2016р., а отже, боржник був не позбавлений права та можливості добровільно виконати рішення суду протягом більш як трьох місяців.

Одночасно, судом прийнято до уваги, представлені позивачем відповіді №1022613518 від 17.01.2017р., №1023130464 від 01.02.2017р. Державної фіскальної служби України, надані на запит державного виконавця, зі місту яких вбачається наявність у боржника великої кількості банківських рахунків. Жодних доказів відсутності грошових коштів на означених рахунках на момент винесення рішення по справі матеріали справи не містять.

При цьому, судом також враховано повідомлення №153-10/154 від 16.03.2017р. про відкриття рахунку, за замістом якого вже після відкриття виконавчого провадження боржником було відкрито банківській рахунок. Вказане додатково свідчить про вчинення заявником дій направлених на забезпечення здійснення господарської діяльності та отримання грошових коштів.

Таким чином, з огляду на наведене у сукупності, за висновками суду обставини, на які посилається відповідач, не є винятковими та такими, що відповідають визначеним в ст.121 Господарського процесуального кодексу України обставинам, при яких надається відстрочка виконання рішення.

Інших доказів, які б достеменно свідчили про наявність ускладнень у виконанні судового рішення по справі чи неможливість погашення заборгованості, присудженої до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» на користь LACTOPURINC, заявником не представлено.

За таких обставин, виходячи з вищенаведеного у суду відсутні підстави для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» про відстрочення виконання судового рішення по справі.

З приводу вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» про зняття арешту з майна та грошових коштів боржника суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст.56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено порядок та підстави зняття майна з арешту. Зокрема, вказано, що виконавець зобов'язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Однак, наразі, у суду відсутні підстави для зняття арешту з майна та грошових коштів боржника, накладеного в межах провадження з примусового виконання рішення по справі.

Крім того, суд також не вбачає підстав для вирішення питання щодо зняття арешту з майна та грошових коштів боржника саме в межах розгляду заяви про відстрочення виконання судового рішення. Аналогічну правову позицію підтримано Вищим господарським судом у постанові від 17.12.2013р. по справі №5011-16/11450-2012р.

За таких обставин, заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» в частині зняття арешту з майна та грошових коштів боржника також залишається судом без задоволення.

Наразі, суд також вважає за необхідне звернути увагу заявника на те, що подання заяви про відстрочення виконання судового рішення є правом сторони, що передбачене Господарським процесуальним кодексом України.

Проте, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

З цього приводу, слід зауважити, що зловживанням процесуальними правами слід вважати також і подання учасниками судового процесу другого і наступних клопотань (заяв) з одного й того самого питання та з тих же підстав, яке вже вирішено господарським судом. Аналогічну правову позицію наведено у Постанові №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції».

Господарський суд звертає увагу заявника на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» не позбавлено права та можливості повторно звернутися до господарського суду з клопотанням про відстрочку чи розстрочку виконання судового рішення у разі виникнення обставин, що дійсно ускладнюють виконання рішення або роблять його виконання неможливим з наданням належних доказів існування вказаних виняткових обставин.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.86, 121 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

Відмовити в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Агропродекспорт» про відстрочення виконання рішення Господарського суду м. Києва від 26.09.2016 у справі № 910/14369/16, зняття арешту з грошових коштів та майна боржника.

Суддя Спичак О.М.