Ухвала суду № 67035507, 31.05.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2017 року м. Київ К/800/26072/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року

у справі № 821/92/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології»

до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Укрнафтоекотехнології» (далі - Товариство) звернулось в суд з позовом до Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області (далі - Інспекція) про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень від 12 листопада 2012 року № 0008042200 та № 0008032200.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року, позов задоволено: визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення відповідача від 12 листопада 2012 року № 0008042200 та № 0008032200.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Письмові заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до пункту 2 частини 1 статті 222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відмову в задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем за результатами проведеної перевірки складено акт від 17 жовтня 2012 року № 2199/22-4/31560137, згідно з яким позивачем порушено вимоги:

- підпункту 138.8.1 пункту 138.8 статі 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпунктів 144.1 та 144.3 статті 144, пункту 146.5 статті 146 розділу ІІІ, пункту 7 підрозділу 4 розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток за 3 квартал 2011 року у сумі 600 250 грн.,

- пункту 185.1 статі 185, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України , в результаті чого завищено суму податкового кредиту, що призвело до заниження суми податку на додану вартість в серпні 2011 року на 571 667 грн.

Висновки відповідача про порушення позивачем наведених норму ґрунтуються на тому, що позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість та зменшив оподатковуваний дохід на суму витрат за результатами операцій з ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД», адже, на думку відповідача, такі операції не були реальними.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 12 листопада 2012 року:

№ 0008032200, яким Товариству збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем 657 417 грн.

№ 0008042200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 571 667 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 142 917 грн.

Суди попередніх інстанцій, зазначаючи про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, не погодилися із висновками відповідача та вказали на реальність операцій, що підтверджується наданими під час судового процесу доказами.

Колегія суддів погоджується із такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України. Так, згідно з пунктом 44.1 цієї статті для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно до наведеного вище визначення господарської операції пов'язане з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Склад витрат та порядок їх визнання визначений статтею 138 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За змістом підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не відносяться до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та його контрагентом укладено договір на виконання будівельних та ремонтних робіт по об'єкту: «Будівництво автозаправного комплексу з магазином супутніх товарів, кафе-бару швидкого приготування і АГЗП» за адресою: с. Ревове на території Жовтневої сільської ради, Одеської області, Ширяївського району км 373 а/д «Київ-Одеса».

В додатку до договору визначено обсяг, номенклатуру робіт та їх вартість, серед іншого, загальні підготовчі будівельні роботи, облаштування стін, покрівлі, внутрішніх стін, внутрішнє оздоблення, установка електрощитків, прокладення електрокабелів, світильників, облаштування водопостачання, установлення сантехобладнання, трубопроводів, каналізації, здійснення земляних робіт, будування огорожі території та її облаштування, прокладення асфальтобетонного дорожнього покриття та інші роботи.

На підтвердження фактичного здійснення будівельних робіт контрагентом позивачем надано копії: податкових та видаткових накладних, довіреностей на отримання матеріалів та рахунків на їх оплату, актів виконаних будівельних робіт, довідок позивача щодо оплати зазначених вище робіт, банківських виписок.

Фактична можливість контрагентом позивача виконати спірні роботи підтверджується статутом, переліком працівників основних будівельних професій, дані про наявність обладнання, а також працівників відповідної кваліфікації, які мають необхідні знання та досвід.

Право на виконання названих вище робіт ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД»підтверджується ліцензією Державної архітектурно-будівельної інспекції України.

Під час судового розгляду керівник ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД» підтвердив факт виконання будівельних робіт на об'єкті у 2011 році та повідомив, що вказані роботи виконувались із залученням більше 20 субпідрядників.

Допитаний в якості свідка директор Товариства пояснив критерії якими він керувався при виборі субпідрядної організації для виконання спірних будівельних робіт на АЗС, зокрема, ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД». В ході судового розгляду опитаний директор БМУ «Промжитлобуд-5», який пояснив, що останньому була надана пропозиція від позивача виконати загально-будівельні роботи на автозаправці, однак БМУ «Промжитлобуд-5» відмовилось, оскільки вже мало замовлення від інших компаній на літній сезон. У зв'язку із вказаними обставинами позивач залучив до виконання робіт ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД».

Як встановлено судами попередніх інстанцій, результати робіт, виконані ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД», передані позивачем замовнику ТОВ «Прайм Девелопмент».

Інженер з нагляду за будівництвом відділу розвитку і будівництва ТОВ «Сокар Енерджі Україна» (бренд АЗС, будівництво якої здійснювало зокрема ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД») в письмових поясненнях підтвердив, що Товариство, внаслідок недостатності власних ресурсів, залучило для проведення будівельних робіт в якості субпідрядника ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД», про що сповістило замовника.

На підставі наведених обставин та доказів, оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про підтвердження реальності господарських операцій з виконання будівельних робіт з метою використання у господарській діяльності.

В касаційні скарзі відповідач посилається на те, що ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД» не знаходилось за місцем реєстрації, разом з тим чинне законодавство не зобов'язує суб'єктів господарювання вести діяльність саме за юридичною адресою.

Вказуючи, що за фактом створення контрагента ТОВ «ЄВРОБІЛДІНГ ЛТД» СГД ПП «Мгновеніє Юг» порушено кримінальне провадження у зв'язку із його фіктивністю, відповідач не надає докази, як і не наводить жодних обставин, які б підтвердили участь СГД ПП «Мгновеніє Юг» в ланцюгу постачання товарів (робіт, послуг) до позивача. Таким чином вказане не може бути обставиною, яка б спростувала реальність здійснення операцій між позивачем та його контрагентом.

Висновки відповідача, які ґрунтуються не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного здійснення господарських операцій.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини третьої статті 2, частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили обґрунтований висновок щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в :

Касаційну скаргу Херсонської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Херсонській області залишити без задоволення, а постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 25 квітня 2016 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 7 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, що передбачені статтями 236-239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова

Н.Є. Маринчак