Ухвала суду № 67016929, 07.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 235/5555/16-ц Номер провадження 22-ц/775/594/2017

Головуючий в 1 інстанції: Хмельова С.М.

Доповідач: Тимченко О.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2017 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Тимченко О.О.,

суддів: Дундар І.О., Кішкіної І.В.,

за участю секретаря Яворського О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним пункту договору позики, за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про тлумачення змісту правочину,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 рок позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів за договором позики задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму позики у розмірі 3 727 500,00 грн., що станом на 30 серпня 2016 року еквівалентно 150 000 (сто пятдесят тисяч) доларів США.; стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 один відсоток річних від простроченої суми у розмірі 11 888,02 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються зі сплаченого ним при зверненні до суду судового збору в розмірі 6 890,00 грн., в рівних долях по 3 445 ,00 грн. з кожного.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання недійсним абзацу другого пункту 2 договору позики від 17 березня 2010 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про тлумачення правочину відмовлено.

Зазначеним рішенням не погодився ОСОБА_1, подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 у повному обсязі та задоволення його зустрічного позову та зустрічного позову ОСОБА_3, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд безпідставно не допитав свідка ОСОБА_4, невірно провів розрахунок заборгованості за спірним договором позики, та не врахував, що станом на 17 березня 2010 року, курс 100 доларів США становить 797,6700 гривен, це свідчить про те, що сума позики у розмірі 1 200 000,00 грн., станом на 17.03.2010 року становить в еквіваленті 150 438,15 доларів США, а ні еквівалент 150 000,00 доларів США, що призвело до невірного розрахунку 1% річних та загальної суми боргу. Крім того, судом не враховано, що відповідно до пункту 2 спірного договору позики, сторони узгодили наступні строки повернення боргу:, а саме «сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж 10 (десяти років) не пізніше 17 березня кожного року з кінцевим терміном повернення усієї суми позики до 17 березня 2020 року, тому безпідставно відмовив в застосування строків позовної давності до частини платежів. Також невірним є висновок суду, що кошті отримані в борг були використані і інтересах сімї. Крім того, судом не враховано, що за спірним договором позики була надана відповідачу сума у розмірі 1 200 000,00 гривен, тобто у валюті України , а суд безпідставно стягнув суму в еквіваленті доларів США.

Представник позивача ОСОБА_2 в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не зявилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином .

Апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу у відсутність осіб, що не зявились, оскільки відповідно до вимог ст. 305 ч. 2 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав .

Як зазначено в ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до статті 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що воно ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Зі змісту ч. 2 ст. 308 ЦПК України вбачається, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального законів.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається із матеріалів справи, що 17 березня 2010 року між ОСОБА_2, (позикодавець) та ОСОБА_1, (позичальник) було укладено договір, за яким позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у сумі 1 200 000,00 гривень, що в еквіваленті становить 150 000,00 доларів США. Позичальник зобовязався повернути таку ж суму грошових коштів рівними частинами упродовж 10 років на пізніше 17 березня кожного року з кінцевим терміном повернення усієї суми позики до 17 березня 2020 року. Сторони домовилась, що договір позики вважається без проценти. ( а.с.8).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що нотаріально посвідчений письмовий договір позики від 17 березня 2010 року, наданий позивачем на підтвердження зобов'язань відповідача, є належним та допустимим доказом виникнення боргового зобов'язання; цей договір позики сторони уклали відповідно до вимог статті 1047 ЦК України; наявність у позивача оригіналу договору позики згідно з положенням частини третьої статті 545 цього Кодексу свідчить про неповернення боргу відповідачем, тому є підстави для стягнення з нього на користь позивача суми позики за вказаним договором. Крім того, виходив із вимог ч.3 ст.61, 65, чт.2 ст. 73 СК України та того, що договір був укладений в інтересах родити, тому відповідачі несуть солідарну відповідальність.

Такий висновок суду є вірним та ґрунтується на вимогах діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до положень ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Яв вбачається із матеріалів справи та не заперечується сторонами, 17 березня 2010 року між позивачем ОСОБА_2 (позикодавцем) та відповідачем ОСОБА_1О.(позичальником), було укладено договір позики грошових кошті, якій посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с.8).

Згідно пунктів 1, 2 та 4,5 зазначеного Договору, позикодавець передає позичальнику грошові кошти в сумі 1 200 000 гривен,, що становить еквівалент 150 000,00 доларів США , а позичальник зобовязується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів до 17 березня 2020 року, підписання договору є підтвердженням факту отримання зазначеної суми грошових коштів позичальником. Сторони домовились, що договір позики вважається безпроцентним. Сторони досягли домовленості про порядок повернення грошових коштів рівними частинами упродовж 10 років не пізніше 17 березня кожного року з кінцевим терміном повернення суми позики до 17 березня 2020 року . повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становить еквівалент 150 000,00 доларів США. Позичальник має право повернути, а позикодавець зобовязаний прийняти позичену грошову суму до закінчення зазначеного в договорі строку повернення позики. Сторони досягли домовленості, що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилися з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що сьогодні відповідачі у добровільному порядку умови договору не виконували, жодна сума за договором позики ОСОБА_2 не поверталась.

Вимогами частини 3 статті 61 СК України передбачено, що якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до змісту ст. 65 СК України при укладенні договору одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Згідно з частиною 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом установлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і одержане за договором використано на її потреби.

Як вбачається із п. 8 Договору, договір укладається зі згоди дружини позикодавця, ОСОБА_6, наданої чоловікові , ОСОБА_2 , на укладання договору позики грошових коштів, посвідченої ОСОБА_5, приватним нотаріусом Харковського міського нотаріального округу 16 березня 2010 року за реєстровим номером № 128. Цей договір укладається зі згоди дружини позичальника, ОСОБА_3, наданої чоловікові, ОСОБА_1, на укладання договору позики грошових коштів, посвідченої ОСОБА_7, приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Донецької області 12 березня 2010 року за реєстровим № 427.

Тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про солідарне стягнення з відповідачем на користь позивача заборгованості за договором позики грошових коштів.

Доводи апеляційної скарги про те, що договір укладався ні в інтересах родини є необґрунтованими та спростовуються матеріали справи, а саме п.8 Договору позики грошових коштів, згідно якого відповідач ОСОБА_3 надала нотаріально посвідчену згоду на укладання договору. Крім того, згідно з частиною 3 ст.368 ЦК та частиною 1 ст. 60 СК України, майно набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю. Тому у разі укладання договору одним із подружжя і інтересах сімї (з метою використання одержаного майна на потреби родини) цивільні права та обовязки з цього договору виникають у сімї . майно одержане за цим договором за своїм правовим режимом відноситься до обєктів права спільною сумісної власності подружжя.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у допити свідка ОСОБА_4, оскільки спростовуються матеріалами справи із яких вбачається, що до початку розгляду справи по суті (згідно з вимогами ч.1 ст. 131 ЦПК України) відповідачами клопотання по виклик зазначеного свідка не заявлялось. Крім того, ні суду першої , ні суду апеляційної інстанцій не було надано оригінал розписки про отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 1 200 000 гривен.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не застосував строки позовної давності до вимог за період з 07.03.20111 року по 17.03.2013 року. Оскільки, як вбачається із п.2 Договору кінцевим терміном повернення усієї суми позики є 17 березня 2020 року, сам факт погодження сторонами порядку повернення грошових коштів протягом десяти років, не свідчить про те, що за спірним договором було встановлено окремі самостійні зобовязання, які деталізують обовязок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обовязку. Графік погашення заборгованості за спірним договором сторонами не узгоджувався.

Необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції невірно застосував положення ч.1 ст. 1046 та ч.1 ст. 1049 ЦК України стягнувши з відповідачів ні 1 200 000 гривен, а гривневий еквівалент 150 000 доларів США.

Як передбачено вимога частини 2 статті 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як розясни Пленум Верховного Суду України у пункті 14 своєї Постанови від 18.12.2009 року № 14 « Про судове рішення у цивільній справі» згідно з частиною першою статті 192 ЦК ( 435-15 ) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. У зв'язку з цим при задоволенні позову про стягнення грошових сум суди повинні зазначати в резолютивній частині рішення розмір суми, що підлягає стягненню, цифрами і словами у грошовій одиниці України - гривні. При стягненні періодичних платежів суд має вказати період, протягом якого проводиться виконання.

У разі пред'явлення позову про стягнення грошової суми в іноземній валюті суду слід у мотивувальній частині рішення навести розрахунки з переведенням іноземної валюти в українську за курсом, встановленим Національним банком України на день ухвалення рішення.

Договором позики (п.2) передбачено, що повна сума позики, що підлягає поверненню, на день остаточного розрахунку має становити еквівалент 150 000,00 доларів США.

Вимогами ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції невірно розраховано суму штрафних санкцій 1% річних. Як вбачається із п. 5 Договору сторони досягли домовленості , що у разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення всієї частини позики, що залишилися з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також один процент річних від простроченої суми. Позивачем до позову надано розрахунок штрафних санкції у вигляді 1% річних, який визнаний судом першої інстанції вірним, проте відповідачем ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції не надано доказів яки б спростовували розрахунок наданий позивачем.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують фактичних обставин справи, встановлених судом і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень ч.2 ст.308 ЦПК України та розяснень що містяться у п. 18 постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» від 24 жовтня 2008 року № 12, що законне, обґрунтоване та правильне по суті й справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань, а тому апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись 303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд ,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 17 лютого 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий О.О.Тимченко

Судді: І.О.Дундар

ОСОБА_8