Вирок № 67003927, 07.06.2017, Устинівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 388/339/17

провадження № 1-кп/403/40/17

В И Р О К І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року смт Устинівка

Устинівський районний суд Кіровоградської області в складі: головуючого судді Атаманової С.Ю., при секретарі судового засідання Гарбар С.І., за участю учасників судового провадження: прокурора Мазуренко Д.С., обвинуваченого ОСОБА_1, захисника ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Устинівка обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12017120150000122 від 15.02.2017 року по обвинуваченню: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, адреса місця проживання, зареєстрована у встановленому законом порядку: вул.Нова, буд.№96/63 м.Долинська Кіровоградської області, не працюючого, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, раніше судимого: 1) 01.08.2014 року Долинським районним судом Кіровоградської області за ч.1 ст.185, ч.2 ст.185, ст.70 КК України до покарання у виді арешту строком на 6 місяців; 31.01.2015 року звільнений по відбуттю покарання; 2) 13.04.2016 року Житомирським районним судом Житомирської області за ч.4 ст.407, ст.ст.69, 62 КК України до покарання у виді 2 років тримання у дисциплінарному батальйоні, вирок суду не виконаний, покарання не відбуте

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України,-

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2017 року близько 17 год. 00 хв. обвинувачений ОСОБА_1 прийшов до будинку свого знайомого ОСОБА_3, розташованого за адресою: вул.Чумацький Шлях, №178 в м.Долинська Кіровоградської області, та, залишившись в будинку останнього, розпивав з ним, його братом та знайомим спиртні напої. В подальшому, близько 03 години ночі 15 лютого 2017 року, коли брат потерпілого заснув, а знайомий пішов додому, обвинувачений ОСОБА_1, перебуваючи в кімнаті спальні вказаного будинку, також почав збиратися додому. Помітивши на тумбочці в кімнаті мобільний телефон, в обвинуваченого ОСОБА_1 виник умисел на його викрадення. Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого майна, діючи умисно, з корисливих мотивів, усвідомлюючи протиправність своїх дій, впевнившись, що за ним ніхто не спостерігає і його дії ніким не будуть помічені, оскільки потерпілий ОСОБА_3, який також знаходився в цей час в кімнаті спальні, намагався розбудити свого брата та за діями обвинуваченого не слідкував, обвинувачений ОСОБА_1 взяв із поверхні тумбочки мобільний телефон марки «Nokia C6-01.3» вартістю 370 грн. 00 коп. разом із картою мобільного оператора «МТС (Водафон)» вартістю 50 грн., належний на праві власності потерпілому ОСОБА_3. Після цього, сховавши мобільний телефон в карман свого одягу, вийшов з приміщення будинку потерпілого, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим заподіяв потерпілому ОСОБА_3 майнову шкоду в розмірі 420 грн. 00 коп.. Своїми умисними діями обвинувачений ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст.185 КК України, а саме: таємне викрадення чужого майна (крадіжку), вчинене повторно, оскільки обвинувачений ОСОБА_1 раніше вчиняв злочини, передбачені ч.ч.1, 2 ст.185 КК України, і судимість за ці злочини не знята та не погашена у встановленому законом порядку. Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 вину у вчиненому кримінальному правопорушенні визнав повністю. Суду дав показання, що взимку 2017 року (точної дати та місяця не памятає), ввечері, коли було ще видно (точного часу також не памятає) він прийшов в гості до свого знайомого ОСОБА_3, який проживає ІНФОРМАЦІЯ_4. Перебуваючи в кімнаті будинку, разом з потерпілим, його братом та знайомим, розпивав спиртні напої. Пізніше приблизно після 1 год. - 1 год. 30 хв. ночі, коли знайомий потерпілого ОСОБА_3 пішов додому, а брат потерпілого ОСОБА_3 заснув, він також почав одягатися, збираючись йти додому, і в цей час вирішив викрасти мобільний телефон, який він бачив, що лежить на тумбочці в кімнаті. Взявши з тумбочки мобільний телефон, поклав його до карману свого одягу, після чого вийшов з будинку та пішов до себе додому. В подальшому викрадений ним телефон продав, оскільки йому потрібні були гроші. Коли протверезів, зрозумів, що вчинив крадіжку. Суду також дав показання, що потерпілий ОСОБА_3, який в цей час також перебував в кімнаті, не бачив його дій, оскільки намагався розбудити свого брата. Щиро розкаявся у вчиненому. Судовий розгляд кримінального провадження здійснюється за відсутності потерпілого ОСОБА_3 в порядку ст.325 КПК України, у звязку з поданням останнім до суду письмової заяви про розгляд кримінального провадження без його участі, та з урахуванням думки учасників судового провадження, які вважали за можливе зясувати всі обставини під час судового розгляду кримінального провадження за відсутності потерпілого. Вина обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжки) повторно, крім повного визнання ним своєї вини у вчиненні вказаного кримінального правопорушення, підтверджується також безпосередньо дослідженими під час судового розгляду кримінального провадження доказами: - заявою ОСОБА_3 про притягнення до кримінальної відповідальності гр-на ОСОБА_1, який 15.02.2017 року, перебуваючи в нього в будинку, викрав належний йому мобільний телефон (а.п.63); - витягом з кримінального провадження №12017120150000122, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15.02.2017 року, за правовою кваліфікацією ч.2 ст.185 КК України (а.п.64); - висновком експерта за результатами проведення судової товарознавчої експертизи №17-359 від 07.03.2017 року, згідно якого вартість мобільного телефону марки «Nokia C6-01.3», придбаного 13.11.2016 року, придатного для подальшої експлуатації, без механічних пошкоджень, складає 370 грн. 00 коп. (а.п.70-71); - довідкою, виданою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 про те, що вартість стартового пакету мобільного оператора «МТС» (Водафон) станом на 15.02.2017 року складає 50 грн. ( а.п.73); - заявою гр-на ОСОБА_5 про добровільну видачу працівникам поліції мобільного телефону, який він придбав у ОСОБА_1 (а.п.65); - протоколом огляду місця події від 27.02.2017 року (а.п.66). Враховуючи викладене, суд, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин вчинення кримінального правопорушення, підтверджених доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оцінених судом відповідно дост.94 КПК України приходить до висновку, що:мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1; це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, як таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно; його вина у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.185 КК України, є встановленою та доведеною і він підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення. При призначенні обвинуваченому ОСОБА_1 покарання суд відповідно до ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, особу винного та обставини, які помякшують та обтяжують покарання. Відповідно до ст.12 КК України вчинений обвинуваченим ОСОБА_1 злочин класифікується як злочин середньої тяжкості. Обвинувачений ОСОБА_1 являється особою раніше судимою, має не зняті та не погашені судимості за вчинення умисних тяжкого та середньої тяжкості злочинів, непрацюючий. Проживає разом з батьком, власної сімї не має. Згідно відповіді Долинської центральної районної лікарні Кіровоградської області обвинувачений ОСОБА_1 на обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває (а.п.87). Відповідно до ст.66 КК України обставиною, помякшуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_1, суд визнає щире каяття. Відповідно до ст.67 КК України обставиною, обтяжуючою покарання обвинуваченого ОСОБА_1 суд визнає вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного спяніння. При цьому, суд не визнає обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1, рецидив злочинів, виходячи з наступного. Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» суди при вирішенні питання про наявність в діях особи повторності, сукупності, рецидиву злочинів та їх правові наслідки, повинні керуватися положеннями статей 32-35 КК. За змістом ч.1 ст.32 КК України повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу, а згідно примітки до ст.185 КК України, повторним, крім інших, у ст.185 КК України, визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 185, 186 та 189-191 або статтями 187, 262 цього Кодексу. З огляду на викладене, враховуючи, що судимість за вчинення злочинів, передбачених ч.1 ст.185, ч.2 ст.185 КК України в обвинуваченого ОСОБА_1 не погашена, оскільки він протягом року з дня відбуття покарання у виді арешту за вироком Долинського районного суду Кіровоградської області від 01.08.2014 року знову вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.407 КК України, в його діях є кваліфікуюча ознака як вчинення крадіжки повторно. За змістом ст.34 КК України рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. Відповідно до розяснень, що містяться в п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 року №7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» якщо рецидив злочинів одночасно утворює і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК, як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує. На підставі викладеного, з урахуванням того, що ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні таємного викрадення чужого майна (крадіжці) за кваліфікуючою ознакою повторності, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.185 КК України, суд вважає за необхідне виключити як таку, що обтяжує покарання обвинуваченого ОСОБА_1, обставину рецидив злочинів. При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 суд враховує також вимоги ст.65 КК України щодо призначення судом покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням того, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, та розяснення, що містяться в п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» щодо дотримання судами у кожному конкретному випадку при призначенні покарання вимог кримінального закону й зобовязання враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що помякшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. При цьому суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_1 положень ст.69 КК України, виходячи з того, що ч.1 ст.69 КК України передбачає можливість суду призначити, за наявності відповідних підстав, основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Проте санкція ч.2 ст.185 КК України не містить визначення нижньої межі покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі, що робить неможливим застосування ч.1 ст.69 КК України у разі призначення судом такого виду покарання, посилаючись на положення ч.2 ст.63 Загальної частини КК України. Суд також не вбачає можливості переходу до іншого більш мякого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, виходячи з того, що застосування ч.1 ст.69 КК України можливе за наявності кількох обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. У відповідності до розяснень п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш мякого виду основного покарання, або не призначення обовязкового додаткового покарання (ст.69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. Обвинувачений ОСОБА_1 раніше судимий за вчинення умисних середньої тяжкості та тяжкого злочинів, в тому числі проти власності, з відбуванням покарання у виді арешту, не відбув покарання за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні, однак не зважаючи на це, маючи не зняті та непогашені у встановленому законом порядку судимості, знову вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України віднесене до категорії злочинів середньої тяжкості, є умисним та закінченим злочином. Обвинувачений ОСОБА_1 не працює, постійних доходів для проживання не має, суспільно-корисною діяльністю не займається. Вказані обставини свідчать про підвищену суспільну небезпеку особи обвинуваченого, його схильність до вчинення нових злочинів та небажання стати на шлях виправлення. За таких підстав суд вважає, що призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.69 КК України з урахуванням його особи та за наявності лише однієї обставини, яка помякшує покарання, у виді щирого каяття, не відповідатиме загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання не буде достатнім та необхідним для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів. Суд також не вбачає підстав для призначення ОСОБА_1 покарання з урахуванням ст.75 КК України, оскільки з урахуванням тяжкості вчиненого обвинуваченим злочину та його особи, судом не встановлені обставини, за яких призначення покарання в межах санкції ч.2 ст.185 КК України є недоцільним, а виправлення обвинуваченого можливе без відбування ним покарання. Разом з тим, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 рокупередбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року) та в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». З огляду на викладене, суд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1 з урахуванням: ступеня тяжкості вчиненого ним злочину, який є злочином середньої тяжкості, особи обвинуваченого, який будучи неодноразово засудженим за вчинення умисних середньої тяжкості та тяжкого злочинів, в тому числі і проти власності, маючи не зняті та непогашені у встановленому законом порядку судимості, позитивних висновків для себе не зробив, на шлях виправлення не став і знову вчинив умисний злочин, що свідчить про його суспільну небезпечність, наявності обтяжуючої покарання обставини, приходить до висновку, що у відповідності до ст.65 КК України, необхідним і достатнім покаранням для виправлення та попередження вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 нових злочинів, за наявності помякшуючої покарання обставини у виді щирого каяття, та за відсутності тяжких наслідків вчиненого ним злочину, буде покарання у виді позбавлення волі, призначене в межах санкції ч.2ст.185 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за вчинений ним злочин, з відбуванням призначеного покарання в умовах ізоляції від суспільства. Разом з тим, судом встановлено, що за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року обвинувачений ОСОБА_1 був засуджений за ч.4 ст.407 КК України із застосуванням ст.69 та ст.62 КК України до покарання у виді двох років тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (а.п.95-96). Згідно розпорядження про виконання вироку, що набрав законної сили, вказаний вирок Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року, набрав законної сили 16.05.2016 року, однак станом на 01 червня 2017 року вирок не виконано (а.п.49, 52), а тому обвинувачений ОСОБА_1 не відбув покарання у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Відповідно до ч.1 ст.71 КК України якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. Відповідно до ч.4ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком. Відповідно до п.26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (з наступними змінами) невідбутою частиною покарання за попереднім вироком треба вважати, крім іншого, невідбуту засудженим частину будь-якого основного покарання. На підставі викладеного, з урахуванням факту вчинення обвинуваченим ОСОБА_1 злочину, щодо якого здійснюється судовий розгляд, за наявності невідбутого покарання у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року, остаточне покарання йому слід призначити відповідно до ч.1ст.71 КК Україниза сукупністю вироків шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком суду невідбутої частини покарання за вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року. Разом з тим, враховуючи, що при розгляді даного кримінального провадження суд дійшов висновку про необхідність та достатність призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2ст.185 КК України, яка передбачає кримінальну відповідальність за вчинений ним злочин, з відбуванням призначеного покарання в умовах ізоляції від суспільства, а вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року обвинуваченому ОСОБА_1 призначено покарання за ч.4 ст.407 КК України у виді двох років тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, суд відповідно до правил складання покарань за сукупністю вироків, передбачених положеннями ч.1 ст.72 КК України, вважає за необхідне перевести невідбуту частину менш суворого виду покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців в більш суворий вид покарання - позбавлення волі, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Цивільний позов у кримінальному провадженні не предявлявся. Питання про долю речового доказу необхідно вирішити відповідно до п.5 ч.9 ст.100 КПК України. Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні, а саме: витрати, повязані із залученням експерта (за проведення судової товарознавчої експертизи №17-359 від 07.03.2017 року) в сумі 396 грн. 00 коп. підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1. Ухвалою слідчого судді Долинського районного суду Кіровоградської області від 22.03.2017 року на стадії досудового розслідування у кримінальному провадженні до обвинуваченого ОСОБА_1 застосовано захід забезпечення кримінального провадження у виді запобіжного заходу тримання під вартою. Ухвалою Устинівського районного суду Кіровоградської області від 10.05.2017 року дію запобіжного заходу було продовжено строком на 60 днів. З метою забезпечення виконання вироку, з урахуванням не відбуття обвинуваченим ОСОБА_1 призначеного покарання за попереднім вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року, підстав для зміни чи скасування зазначеного запобіжного заходу ОСОБА_1 до набрання даним вироком законної сили судом не встановлено. Згідно ч.5ст.72 КК Українив строк відбуття покарання ОСОБА_1 необхідно зарахувати строк попереднього ув'язнення, а саме: тримання його під вартою як запобіжний захід, обраний слідчим суддею на стадії досудового розслідування та продовжений під час судового розгляду кримінального провадження, з 22.03.2017 року по день набрання даним вироком суду законної сили, з розрахунку: один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі. Керуючись ст.ст.349, 368, 371, 373-376, 392, 395, 532 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

ОСОБА_1 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст.185 КК Українита призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців. У відповідності до ч.1 ст.71 КК України шляхом часткового приєднання до покарання за даним вироком суду невідбутої частини покарання за попереднім вироком Житомирського районного суду Житомирської області від 13.04.2016 року у виді тримання в дисциплінарному батальйоні для військовослужбовців строком на 1 (один) рік, що за правилами складання покарань, визначених ч.1 ст.72 КК України, виходячи із такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає один день тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, становить у виді позбавлення волі строком на 1 (один) рік, остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки 6 (шість) місяців. Цивільний позов у кримінальному провадженні не предявлявся. Речовий доказ по кримінальному провадженню: мобільний телефон маркиNokia C6-01.3», який під час досудового розслідування переданий на зберігання потерпілому ОСОБА_3, залишити останньому, як власнику, анулювавши розписку. Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, паспорт серія ЕВ №294045, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, на користь держави витрати, повязані із залученням експерта у даному кримінальному провадженні (за проведення товарознавчої експертизи №17-359 від 07.03.2017 року) в розмірі 396 грн. 00 коп. (триста девяносто шість гривень 00 копійок). Запобіжний захід стосовно ОСОБА_1 у виді тримання під вартою залишити до набрання вироком законної сили. Відповідно до ч.5 ст.72 КК України зарахувати ОСОБА_1 у строк відбування покарання строк його попереднього увязнення по день набрання вироком законної сили з розрахунку: один день попереднього увязнення за два дні позбавлення волі. Початок строку попереднього ув'язнення, що підлягає перерахунку, рахувати з 22.03.2017 року.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Кіровоградської області через Устинівський районний суд Кіровоградської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Копію вироку суду негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду. Копія вироку не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

Головуючий С.Ю.Атаманова