Рішення № 66998066, 26.04.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:

головуючого - судді Гаращенка Д.Р.

суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.

при секретарі Дука В.В.

розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» - ЧебуніноїАнжели Михайлівни на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до КП ««Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» про стягнення заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в якому, з уточненнями, просив стягнути заборгованість з виплати заробітної плати за 20 та 23 листопада 2015 року у сумі 267,34 грн., компенсації за невикористану відпустку за період з 19 травня 2015 року по 23 листопада 2015 року у кількості 28 днів з урахуванням середньоденного заробітку - 151,74 грн. у сумі 4304,72 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 23 листопада 2015 року по день розгляду справи у суді.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 20 листопада 2015 року наказом № 358 Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» скасовано п. 1 наказу № 224-к від 18 травня 2015 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 та поновлено на посаді слюсаря - сантехніка 20 травня 2015 року. Наказом № 20к Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 12 травня 2016 року ОСОБА_2, слюсарю - сантехніку 4 розряду, з 26 травня 2016 року по 23 червня 2016 року надано чергову відпустку на 28 календарних днів за період з 20 травня 2015 року по 19 травня 2016 року, однак не оплачена. В день звільнення 23 листопада 2016 року позивачу не виплачена заробітна плата за 20 та 23 листопада 2015 року, компенсація з невикористану відпустку.

Справа № 755/7623/16-ц№ апеляційного провадження: 22-ц/796/2736/2017Головуючий у суді першої інстанції: Арапіна Н.Є.Доповідач у суді апеляційної інстанції: Гаращенко Д.Р.Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року позов задоволено частково. Стягнуто з КП "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва" на користь ОСОБА_2 заборгованості з виплати заробітної плати за роботу 20 та 23 листопада 2015 року у розмірі 267 (двісті шістдесят сім) грн. 34 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 23 листопада 2015 року по 21 грудня 2016 року у розмірі 17 621 (сімнадцять тисяч шістсот двадцять одна) грн. 71 коп (без врахування прибуткового податку й інших обов'язкових платежів). Стягнуто з КП "Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва" на користь держави судовий збір у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 20 коп. В решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, неповне та неправильне встановлення судом обставин справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.

В обґрунтування заявлених вимог апелянт послалася на те, що суд першої інстанції не врахував, того, що позивач не довів що він працював 20 та 23 листопада 2015 року, а тому підстав для стягнення заробітної плати за ці дні не має. Крім того за 23 листопада 2015 року на користь позивача були вже стягнути кошти за рішенням суду.

Апелянт також вважає надуманою заборгованість за 2 дні 267.34 грн. та санкції за їх несплату у розмірі 17 261,71 грн. які є не співмірними з задоволеною судом першої інстанції сумою середнього заробітку.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити.

Позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного висновку.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно з наказом № 358 Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 20 листопада 2015 року, на виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 року, скасовано п. 1 наказу № 224-к від 18 травня 2015 року про звільнення з роботи ОСОБА_2 та поновлено на посаді слюсаря - сантехніка ЖРЕО-409 20 травня 2015 року шляхом відкриття в штатному розписку підприємства посади слюсаря-сантехніка 4 розряду (а.с.7).

Наказом № 489-к від 04 грудня 2015 року Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» позивача, слюсаря - сантехніка 4 розряду звільнено з роботи 23 листопада 2015 року за прогули на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України (а.с.6,57).

Наказом Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» № 8 від 19 квітня 2016 року, на виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 року № 755/3185/16-ц, скасовано п. 1 наказу № 489-к від 04 грудня 2015 року про звільнення з роботи позивача та поновлено ОСОБА_2 на посаді слюсаря - сантехніка 23 листопада 2015 року (а.с.61), стягнуто з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 32.11.2015 р. по 19 квітня 2016 р. у сумі 15 527,74 грн. (а.с.58-59).

Наказом № 20к Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 12 травня 2016 року ОСОБА_2, слюсарю -сантехніку 4 розряду, з 26 травня 2016 року по 23 червня 2016 року надано чергову відпустку тривалістю 28 календарних днів за період з 20 травня 2015 року по 19 травня 2016 року (а.с.79).

01 грудня 2016 року, під час розгляду справи в суді першої інстанції, позивачу оплачено щорічну відпустку за 6 календарних днів у сумі 603,18 грн. та 22 календарних дні у розмірі 2 211,66 грн.

Позивач підтвердив отримання зазначеної суми оплати відпустки, однак стверджував про оплату днів відпустки за період з 23 листопада 2016 року по 24 червня 2016 року.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що при звільненні позивача, відповідачем не було здійснено йому усіх виплат, а саме за два дні роботи та компенсацію за невикористану відпустку.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає не повній мірі.

Рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні частини позовних вимог, сторонами не оскаржувалось.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції був не точно визначений період та сума заборгованості, яка підлягає стягненню, а тому рішення суду першої інстанції відповідно до ч.3 ст.307, ст.309 ЦПК України підлягає зміні в цій частині, з наступних підстав.

Колегія суддів встановила, що з 01.01.2014 р. ОСОБА_2 працював на посаді слюсаря сантехника 4 розряду в ЖРЄО-409 КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва».

Наказом № 224-к від 18.05.2015 р. ОСОБА_2 був звільнений з роботи, у зв'язку із скороченням штату працівників.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27.07.2015 р. ОСОБА_2 було поновлено на посаді слюсаря-сантехника 4 розряду. Стягнуто на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з травня 2015 р. по 27 липня 2015 р. у розмірі 7 225,78 грн. (а.с. 16).

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 жовтня 2015 р. рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27.07.2015 р., залишено без змін, та набрало законної сили.

Наказом КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 20.11.2015 р. на виконання ухвали Апеляційного суду м. Києва від 22.10.15 р. п. 1 наказу № 224-к від 18.05.2015 р., про звільнення ОСОБА_2 з роботи - скасовано. Поновлено ОСОБА_2 на роботі на посаді слюсаря сантехника ЖРЕО-409 20.05.2015 р.

Також, в цей день був складений акт про те, що 20.11.2015 р. о 14-30 після отримання виконавчого листа Дніпровського суду м. Києва від 27.07.2015 р. щодо поновлення на роботі ОСОБА_2, в присутності останнього та державних виконавців ВДВС Дніпровського РУЮ м. Києва було підготовлено і підписано наказ № 481к від 20.11.2015 p. ОСОБА_2 на роботі не залишився, трудову книжку не надав у відділ кадрів, безпідставно затребував виписати дублікат трудової книжки, з наказом ознайомився. Дані про причину відсутності на роботі ОСОБА_2 відсутні ( а.с.47).

23.11.2015 р. комісією КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» був складений акт про відсутність ОСОБА_2 на роботі з 8-30 до 12 г. (а.с.48).

Такі самі акти про відсутність ОСОБА_2 на роботі були складені 24.11.2015 р.,25.11.2015 р.,26.11.2015 р., 27.11.2015 р., 30.11.2015 р., 01.12.2015 р., 03.12.2015 р.,04.12.2015 р. (а.с.49-55, оборот).

Листом від 26.11.2015 р. ОСОБА_2 був направлений наказ, про його поновлення на роботі з 20.11.2015 р., з вимогою з'явитися на роботу для виконання своїх посадових обов'язків (а.с. 56).

Наказом від 04.12. 2015 р. ОСОБА_2 було звільнено з роботи за прогули (ст. 40 п. 4 КЗпП України).

Не погоджуючись з наказом про своє звільнення ОСОБА_2 звернувся з позовом до суду.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 р. ОСОБА_2 було поновлено на роботі з 23.11.2015 р. та стягнуто на його користь середній заробіток ( ст. 235 КЗпП України) за час вимушеного прогулу за період з 23.11.2015 р. по 19 квітня 2016 р. у сумі 15 527,74 грн.

Наказом КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» за № 8 від 1904.2016 р. було скасовано наказ № 489к від 04.12.2015 р. про звільнення ОСОБА_2 та поновлено на роботі з 23.11.2015 р. ( а.с.61).

Актами про відсутність на роботі від 19.04.2016 р.; 20.04.2016 р.; 21.04.2016 р.; 22.04.2016 р.; 25.04.2016 р.; 26.04.2016 р.; 27.04.2016 р.; 28.04.2016 р.; 29.04.2016 р.; 04.05.2016 р.; 05.05.2016 р.; 06.05.2016 р.; 10.065. 2016 р.; 11.05.2016 р. була встановлено відсутність ОСОБА_2 на роботі з 08.30 год. по 17 год.

Листом від 20.04.2016 р. КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» направило повідомлення до ОСОБА_2 про необхідність явки на роботу, ознайомлення з наказом про поновлення на роботі та виконання посадових обов'язків.

Також, листом від 29.04.2016 р. було направлено повідомлення ОСОБА_2 щодо надання пояснень про відсутність на роботі.

Наказом КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» від 12.05.2016 р. була надано відпустку ОСОБА_2 з 12.05.2016 р. по 25.05.2016 р. на підставі його заяви (а.с. 79-80).

Згідно з поясненнями сторін ОСОБА_2 було звільнено з роботи 24.06.2016 р.

Розрахунок з позивачем за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19 квітня 2016 р. було проведено 1.12. 2016 р., що було підтверджено сторонами у судовому засіданні та відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Колегія суддів з урахуванням проведених відповідачем з позивачем розрахунків вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позову, але на думку колегії суддів сума, яка підлягає стягненню, підлягає зміні.

Оскільки за рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 19.04.2016 р. середній заробіток за 23.11.2016 р. на користь було стягнуто кошти, то цей день в розрахунку не враховується.

Таким чином виходячи з вимог заявлених позивачем, з урахуванням судових рішень щодо стягнення з відповідача коштів колегія суддів прийшла до висновку що відповідно до ст. 117 КЗпП України з відповідача підлягає стягненню заборгованість по заробітної платі за 20.11.2015 р. у розмірі 133 грн. 67 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 27 червня по 1 грудня 2016 року у розмірі 9 431 грн. 76 коп., виходячи з наступного розрахунку.

Згідно штатного розпису персоналу працівників КП «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» введено посаду слюсаря сантехника 4 розряду, погодинна тарифна сітка становить 16,7093 грн. ( т. 1 а.с. 218).

16,7093 * 8 годин = 133,67 грн. середньоденна заробітна плата позивача.

Враховуючи остаточні позовні вимоги позивача колегія суддів вважає, що стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 25 червня по 21 грудня 2016 р., що з урахуванням переносів робочих та вихідних днів, становить 126 робочих днів.

126 * 133,67 = 16 842,42 грн.

З урахуванням розрахунків суду першої інстанції та застосування 56 % від середнього заробітку, а також принципу розумності та справедливості, що позивачем не оскаржувалось, колегія суддів вважає, що стягненню на користь позивача підлягає середня заробітна плата у розмірі 9 431,76 (126 робочих днів * 133,67) * 56% = 9431,7552 - округляємо = 9431,76 грн.

Таким чином колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції в частині суми стягнення та визначення періоду за яки вона стягується.

В решті рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст.218, 303-305, 307, 309, 312-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району м. Києва» - Чебуніної Анжели Михайлівни задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 грудня 2016 року змінити.

Абзац другий резолютивної частини рішення викласти в наступній редакції:

Стягнути з Комунального підприємства «Керуюча дирекція Дніпровського району міста Києва» на користь ОСОБА_2 заборгованість по заробітній платі за 20.11.2015 року у розмірі 133 грн. 67 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 25 червня по 21 грудня 2016 року у розмірі 9 431 грн. 76 коп., а всього 9 565 грн. 43 коп. Сума визначена без врахування зборів та інших обов'язкових платежів.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом 20 днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий

Судді