Постанова № 66996793, 15.02.2012, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 лютого 2012 р.Справа № 2-а-10667/10/1570

Категорія:8.2.1Головуючий в 1 інстанції: Завальнюк І.В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

секретар Загоруйко Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив" на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив" до Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси, за участю прокуратури Приморського району Одеси, про визнання протиправним дій та скасування податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2010 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Локомотив", звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції (далі ДПІ) у Приморському районі м. Одеси, в якому з урахуванням уточнень до позову ( а.с.70, т.1), просив визнати неправомірними дії відповідача стосовно проведення виїзної позапланової перевірки та складання акта перевірки №9287/23-3/32509134 від 11.08.2010 року, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення №№ 0006872310/0, 0006882310/0 від 30 вересня 2010 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що висновки ДПІ у Приморському районі м. Одеси, на підставі яких було винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення, не відповідають чинному законодавству. Крім того, позивач зазначив, що проведення перевірки на підставі листа прокурора є безпідставним та необґрунтованим, оскільки проведення такої перевірки не відповідає вимогам ст.11-1 Закону України « Про державну податкову службу в Україні».

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з постановою суду, ТОВ "Локомотив" подана апеляційна скарга, в якій зазначається, що вказана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ТОВ "Локомотив" підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що фахівцями ДПІ в Приморському районі м. Одеси згідно з ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ч.5 ст.114 КПК України, на виконання листа прокуратури Одеської області від 15 травня 2010 року №08/2-2750-10 та підставі направлень на перевірку №000985/1039 від 09 липня 2010 року та №000998/1119 від 23 липня 2010 року, проведено позапланову виїзну перевірку ТОВ "Локомотив" з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

За результатами перевірки складено акт №9287/23-3/32509134 від 11 серпня 2010 року, у якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" внаслідок чого було занижено податок на прибуток на суму 417 083,3 грн., та п.п.7.4.1, п.п.7.4.5, п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" внаслідок чого було завищено податковий кредит на суму 353 332,7 грн..

На підставі вказаного акту ДПІ у Приморському районі м. Одеси винесені податкові повідомлення рішення від 30 вересня 2010 року за №0006872310/0 на суму 529 999 грн., з яких 353 333 грн. податкове зобов'язання та 176666 грн. штрафних санкцій, рішення за № 0006882310/0 на суму 624500 грн., з яких 417083 грн. податкове зобов'язання та 207417 грн. штрафних санкцій.

Під час проведення перевірки було встановлено, що ТОВ "Локомотив" було взято на податковий облік в ДПІ у Приморському районі м. Одеси з 12 червня 2003 року за обліковим № 8901. З 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року позивач був платником податку на прибуток, податку на додану вартість, податку з доходів фізичних осіб, комунального податку та збору за забруднення навколишнього природного середовища.

Судом також встановлено, що за перевіряємий період ТОВ "Локомотив" задекларовано валові витрати в сумі 12253407 грн. Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року встановлено їх завищення всього у сумі 1668333, 3 грн. в тому числі за 2008 рік у сумі 202500 грн. та за 2009 рік у сумі 1465833,3 грн..

Відповідачем в ході перевірки встановлено, що у період з 4 кварталу 2008 року по 3 квартал 2009 року позивач мав відносини з ПП ВКФ "Бризарт Профі", а саме був укладений договір оренди від 07 липня 2009 року №5 на оренду двох тепловозів, з ПП "РАВ Плюс", а саме укладено договір оренди від 01 грудня 2008 року №2/12-08 на оренду двох тепловозів, а також встановлені взаємовідносини між позивачем та ПП "Український шлях", а саме укладено договір оренди від 30 квітня 2009 року №45-09 на оренду двох тепловозів.

Також в ході перевірки встановлено позивачем порушення п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого було завищено податковий кредит на загальну суму 353 332, 7 грн..

Вирішуючи спірне питання з приводу позовних вимог щодо визнання протиправними дій по проведенню перевірки, суд першої інстанції виходив з того, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначених Законом України «Про держану податкову службу в Україні», не поширюється на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Урахувавши наведене, суд першої інстанції зазначив, що перевірка проведена відповідачем на підставі ст.11-1 Закону України «Про держану податкову службу в Україні» після порушення кримінальної справи №010212009000012 проти посадової особи платника податків ТОВ «Локомотив», та відмовив в цій частині позовних вимог.

З приводу спірних податкових повідомлень рішень суд першої інстанції зазначив наступне.

Перевіркою відображення у рядку 04.1 Декларацій «витрат на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11» показників за період з 01.01.2007 року по 31.12.2009 року у загальній сумі 11076879 грн. встановлено, що позивач здійснював операції з придбання матеріалів, придбання палива, послуги з оренди тепловозів. Відповідачем встановлено завищення задекларованих ТОВ «Локомотив» показників у рядку 04.1 Декларації в сумі 1668333,3 грн..

Проаналізувавши спірні угоди за період з 4 кварталу 2008 року по 3 квартал 2009 року (договори оренди позивача з ПП ВКФ «Бризарт Профі», ПП «РАВ-Плюс» та ПП «Український шлях», з якими позивачем було укладено договори оренди №5 від 07.07.2009 року , № 45-09 від 30.04.2009 року, №2/12-09 від 01.12.2008 року, строком дії по кожному до 31.12.2009 року, предметом яких є оренда двох тепловозів), суд першої інстанції зазначив що у вказаних договорах не зазначено про вартість оренди тепловозів, серійні номери та специфікацію тепловозів. До перевірки не були надані акти прийому передачі тепловозів, документи, які б описували стан передаваємих в оренду транспортних засобів. В порушення приписів ст.1, п.1,п.7 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вищезазначені договори оренди тепловозів та акти виконаних робіт не містять даних щодо обсягу та змісту наданих послуг, інформацію по фактично понесених витратам на надання послуг по оренді тепловозів, тобто складені з порушенням п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88. Зокрема первісні документи не містять вичерпної, детальної інформації щодо змісту господарських операцій, внаслідок чого неможливо достовірно визначити перелік наданих послуг, їх обєм вартість та зв'язок з господарською діяльністю підприємства, не вказано посади осіб, відповідальних за здійснення кожної конкретної господарської операції і правильності її оформлення, відсутні дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарських операцій.

Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що із наданих позивачем до суду документів не вбачається, які саме роботи та послуги були надані , не доведено економічної доцільності витрат на зазначені послуги, зокрема їх вплив на максимізацію доходів чи мінімізацію витрат, тобто на отримання прибутку в цілому .

При цьому суд першої інстанції відхилив доводи представника позивача про надання орендованих товариством тепловозів у подальшому в оренду ЗАТ «Іллічівський зерновий термінал», що є безумовним доказом використання позивачем тепловозів у власній господарській діяльності, пославшись на те, що вони ґрунтуються на узагальнюючих припущеннях, які не можуть бути взяті до уваги, оскільки це б призвело до формального вирішення справи.

Урахувавши викладене суд першої інстанції погодився з висновками перевіряючих та дійшов до аналогічного висновку, про те, що ТОВ «Локомотив» в порушення п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» віднесено до складу валових витрат витрати по договорам оренди тепловозів, в результаті чого підприємством завищено суму валових витрат всього в сумі 1668333,3 грн., та, як наслідок, занижено податок на прибуток підприємства на суму 417083 грн., у звязку з цим відмовив у задоволенні позовних вимог про скасування податкового повідомлення рішення від 30.09.2010 року № 0006882310/0.

Окрім того, суд першої інстанції встановив, що перевіркою відображення у рядках 10.1 Декларацій «придбання виготовлення, будівництво спорудження) з податку на додану вартість на митній території України товарів (послуг) та основних фондів з метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які підлягають оподаткуванню за ставкою 20 % та нульовою ставкою показників за період з 01.01.2007 року по з 01.12.2009 року на підставі реєстрів придбаних та виданих податкових накладних, договорів на поставку товарів, накладних на поставку товарів, актів наданих послуг, банківських виписок та регістрів бухгалтерського обліку( журнали ордери по рахункам бухгалтерського обліку 631,201,377) встановлено порушення позивачем пп.7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» внаслідок віднесення до податкового кредиту сум при сплаті вартості отриманих послуг за спірними договорами в результаті чого позивачем завищено задекларовані показники на 353332,7 грн.

Крім того, позивачем до складу податкового кредиту у липні-серпні 2007 року за податковими накладними контрагента позивача - ПП «Експрес» занижено ПДВ на суму 18666 грн. При цьому, згідно системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість від 25.06.2005 року № 221838627 ПП «Експрес» анульовано за власним бажанням, дата анулювання свідоцтва 31.07.2007 року, що є порушенням приписів п.п 7.4.5. п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", в результаті чого занижено податок на додану вартість у липні та серпні 2007 року на загальну суму 18666 грн.

Проаналізувавши спірні угоди на предмет їх реальності, суд першої інстанції застосувавши приписи п.п.7.2.3 , 7.4.5 7.2.6 Закону України "Про податок на додану вартість" та п 1.32 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», приписи ст.ст.11, 79, 49 ,72,71, 86 КАС України, дійшов до висновку про відсутність будь-яких фактичних даних, які б спростовували висновки акта перевірки про порушення позивачем вимог законодавства при формуванні податкового кредиту та відмовив у задоволенні позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення-рішення № 0006872310/0.

Проте з таким висновком погодитись не можна з огляду на наступне.

Вирішуючи справу з приводу позовних вимог щодо визнання протиправними дій відповідача по проведенню перевірки, суд першої інстанції неправильно встановив обставини у справі, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення в цій частині адміністративного позову.

Так, згідно положень п. 1 ч. 6 ст. 111 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" ( у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) позаплановою виїзною перевіркою вважається перевірка, яка не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби.

Частиною сьомою ст. 11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (надалі - Закон) визначено, що позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Частиною 14 ст. 11-1 зазначеного Закону передбачається, що обмеження у підставах проведення перевірок платників податків, визначені цим Законом, не поширюються на перевірки, що проводяться на звернення такого платника податків, або перевірки, що проводяться після порушення кримінальної справи проти платника податків (посадових осіб платника податків), що перевіряється, відповідно до кримінально-процесуального законодавства.

Виключні обставини проведення позапланової документальної перевірки, якою вважається перевірка, що не передбачена в планах роботи органу державної податкової служби, передбачені в пп. 1 - 9 ч. 6 та ч. 7 ст. 11-1 зазначеного Закону.

Мотивуючі своє рішення, суд першої інстанції встановив, що перевірка товариства проведена згідно зі ст.11-1 Закону після порушення кримінальної справи № 010212009000015 проти посадової особи платника податків ТОВ «Локомотив».

Натомість, як убачається із копії постанови про порушення кримінальної справи №010212009000015 (а.с.82-84,т.2), кримінальна справа порушена відносно депутата Теплодарської міської ради народних депутатів пятого скликання, директора МПП «Залізничний цех» ОСОБА_1 за фактом порушення ним порядку зайняття господарською діяльністю за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 202 КК України. Будь яких даних про порушення кримінальної справи відносно громадянина ОСОБА_1 як посадової особи ТОВ «Локомотив» та інших посадових осіб позивача вказана постанова не містить.

Окрім цього, як слідує із наказу про проведення позапланової виїзної перевірки (ас.229, т.1), перевірку проведено на підставі ст.11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», ч.5 ст.114 КПК України, на виконання листа прокуратури Одеської області від 15 травня 2010 року №08/2-2750-10 ( а.с.235,т.1) та підставі направлень на перевірку №000985/1039 від 09 липня 2010 року та №000998/1119 від 23 липня 2010 року, з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2007 року по 31 грудня 2009 року.

Відповідно до ч.5 ст.114 КПК України постанови слідчого, винесені відповідно до закону в кримінальній справі, яка перебуває в його провадженні, є обов'язковими для виконання всіма підприємствами, установами і організаціями, посадовими особами і громадянами.

Проте, постанова слідчого чи прокурора, винесена в порядку ст.ст.114,130 КПК України в матеріалах справи відсутня, а лист прокурора про проведення перевірки (а.с.235,т.1) за своєю правовою природою вказаний процесуальний документ не замінює.

Отже, враховуючи відсутність у матеріалах справи процесуального документу про проведення перевірки та відсутність факту порушення кримінальної справи відносно посадових осіб ТОВ «Локомотив», колегія суддів погоджується із доводами позивача про протиправність проведення перевірки з огляду на відсутність правових підстав передбачених ст.ст.11,11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні», а висновок суду першої інстанції про підставність проведення перевірки з огляду на приписи ч.4 ст.11-1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" не ґрунтується на встановлених обставинах у справі.

За таких обставин перевірка проведена без належних на те правових підстав, а отже вимоги позивача у цій частині позовних вимог підлягають задоволенню.

Водночас колегія суддів зазначає, що позовні вимоги щодо визнання протиправними дій відповідача по складанню акта перевірки задоволенню не підлягають, оскільки згідно абзацу 2 пункту 1.3 статті 1 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року N 327 (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), акт - службовий документ, який стверджує факт проведення невиїзної документальної або виїзної планової чи позапланової перевірки фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, а отже його складання під час проведення перевірки є правомірним.

З приводу позовних вимог щодо визнання протиправними та скасування податкових повідомлень рішень, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Фактичним предметом спору у справі, що розглядається є право позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат внаслідок вчинення господарських операцій з контрагентами з приводу оренди тепловозів.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобовязань, що виникли у звязку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

Правила податкового обліку сум податкового кредиту, встановлені пунктом 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», згідно з підпунктом 7.4.1 якого податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

За визначенням пункту 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва і обігу (валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

З огляду на це встановлення обставин щодо правильності визначення платником податку на додану вартість в поданих деклараціях сум податкового кредиту та сум валових витрат входить до предмету доказування в судовому процесі.

Обґрунтовуючи висновок про відсутність у позивача права на включення до податкового кредиту та валових витрат, суд першої інстанції посилався, зокрема, на такі обставини, як відсутність у спірних договорах та актах виконаних робіт даних щодо обсягу та змісту наданих послуг, інформації по фактично понесеним витратам на надання послуг по оренді тепловозів, тобто їх складання з порушенням вимог п.9.2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», а саме складання з порушенням норм 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88.

При цьому, колегія суддів вважає, що вказаний висновок зроблений без дотримання судом першої інстанції вимог ст. 11 КАС України щодо офіційного зясування всіх обставин у справі.

Згідно з частинами четвертою та пятою цієї статті суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для зясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. При цьому суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

З огляду на те, що акт перевірки не підписаний посадовою особою позивача у відповідності до ч.2 ст.9 Закону України «Про систему оподаткування» (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин), п.4.3 Порядку оформлення результатів виїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового та валютного та іншого законодавства,затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 року №327 ( а.с. 41, т.1), та в порушення абз.2 п.4.7 Порядку у матеріалах справи відсутній акт відмови від підпису, тоді як зазначеною правовою нормою передбачено підписання такого акта не менш, як трьома посадовими особами податкового органу, колегія судді вважає, що, у даному випадку, суд повинен витребувати всі документи як на підтвердження доводів позивача, так і доводів відповідача з урахуванням тих матеріально- правових вимог, які викладені у позовній заяві.

Отримані судом апеляційної інстанції додаткові докази на підтвердження доводів сторін, спростовують висновки ДПІ, з якими погодився суд першої інстанції.

Так, причиною зменшення позивачу сум податкового кредиту та сум віднесених позивачем до валових витрат стали претензії ДПІ до спірних правочинів, укладених позивачем з контрагентами, а саме: договір оренди позивача з ПП ВКФ «Бризарт Профі» №5 від 07.07.2009 року (а.с. 212, т.1); договір оренди позивача з ПП «РАВ-Плюс» №1/12-08 від 01.12.2008 року ( а.с. 219, т.1); договір оренди між позивачем та ПП «Український шлях», № 45-09 від 30.04.2009 року( а.с. 214, т.1), строком дії по кожному до 31.12.2009 року, предметом яких є оренда тепловозів.

На спростування висновку суду та ДПІ з приводу відсутності у спірних договорах та актах виконаних робіт даних щодо обсягу та змісту наданих послуг, інформації по фактично понесеним витратам на надання послуг по оренді тепловозів, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

В абзаці першому частини першої статті 207 ЦК України зазначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За приписом статті 638 ЦК України: договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди; договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно з частиною першою статті 798 ЦК України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує (ч.2.) Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу (ч.3).

Згідно п.3.1 Договору оренди №45-09 від 30.04.3009 року оплата за вказаним договором здійснюється орендатором ( позивачем) за поточний місяць протягом 5 робочих днів після виставлення рахунку. Вартість послуг за вказаним договором визначається відповідно до відпрацьованого часу за виставленими рахунками (а.с. 214).

Аналогічні положення з приводу оплати договорів оренди містяться у п.3.1 договору №5 від 07.07.2009 року ( а.с.212,т.1) та у п. 3.1 договору № 1/12-08 ( а.с. 219, т.1).

Досліджені у судовому засіданні вказані договори, акти виконаних робіт ( а.с.213, 215, 216,217,218,220,221,222,223,224,225,226, т.1), виставлені контрагентами позивача рахунки (а.с. 99-106, т.2), а також відомості про сплату вказаних у розрахунках орендних платежів (а.с.163-210, т.1), свідчать про всі необхідні реквізити притаманні договору оренди транспортного засобу, зокрема про ціну договорів оренди, яка міститься у декількох документах відповідно до ст.207 ЦК України та свідчать про помилковість висновків ДПІ та суду першої інстанції про відсутність у первинних документах інформації щодо обсягу та змісту наданих послуг, інформацію по фактично понесеним витратам на надання послуг по оренді тепловозів.

Щодо складання договорів з порушенням п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року N 88, колегія суддів погоджується із доводами позивача, що спірні договори разом із первинними документами містять всі необхідні реквізити, а саме назву документа , дату та місце їх укладення, зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції (справні тепловози у кількості 2- штук), містять найменування посад та прізвища посадових осі , що склали договори та відповідальні за здійснення господарських операцій та їх відповідні підписи.

Досліджені у судовому засіданні дозволи на виїзд на роботу локомотивів промислових підприємств ( відомств) на колії загального користування станцій в межах дирекції залізничних перевезень ( а.с. 65-67, т.2) та довідка Одеської залізниці від 09.02.2012 року щодо виконання робіт по прибиранню вагонів, яка здійснювалась локомотивами серії ЧМЕ-3 №№1126,1174 фірми ТОВ «Локомотив»(а.с.98, т.2) свідчать про ідентифікацію предмету спірних договорів оренди та їх реального використання позивачем у власній господарській діяльності.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо-встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальність за формальне недотримання укладених правочинів вищенаведеним вимогам чинного законодавства, у звязку з чим порушення закону вказаними субєктами господарювання не може бути підставою для настання негативних наслідків для позивача, окрім того, не предявлення відповідних первинних документів, не свідчить про їх відсутність.

Разом з тим, виходячи з положень підпункту 7.4.1 пункту 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та з огляду на наведені доводи податкового органу, при розгляді справи підлягає встановленню факт використання позивачем тепловозів у власній господарській діяльності, що в свою чергу вимагає встановлення факту поставки такого товару позивачу. Необхідність встановлення дійсності поставки обумовлена тим, що за змістом норми зазначеного підпункту право на податковий кредит виникає саме у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), операції з продажу яких є обєктом оподаткування згідно з пунктом 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», що передбачає реальну наявність предмету продажу (результату роботи, послуги), а не просте перерахування грошових сум між субєктами господарювання.

Надані позивачем договір оренди № 107/8 від 01.07.2008 року між позивачем (орендодавцем) та ЗАО «Іллічівський зерновий термінал» про оренду технічно справних тепловозів (а.с. 43,78, т.1), акти виконаних робіт (а.с. 79-107, т.1), розрахункові документи (а.с.163-210, т.1), податкові накладні для підтвердження сум сформованого податкового зобовязання свідчать про значні обсяги поставок позивачем орендних послуг іншим субєктам господарювання. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи представника відповідача та прокурора з приводу здійснення позивачем господарської діяльності надання залізничних послуг по маневровим роботам та розташуванню вагонів по фронтам навантаження розвантаження без відповідної ліцензії (Постанова Іллічівського міського суду Одеської області від 25.01.2011 року, а.с. 92, т.2) та не визнає його преюдиційним, оскільки зазначений факт не охоплюється виконанням спірних правочинів у часі.

Водночас колегія суддів не може залишити поза увагою факт відсутності претензій ДПІ у Приморському районі м.Одеси щодо витрат позивача на придбання палива для обслуговування саме тих локомотивів, які брались в оренду позивачем відповідно до спірних господарських угод та на підставі яких сформований відповідний податковий кредит та валові витрати.

Поряд з цим колегія суддів не може вважати обґрунтованими висновки перевірки відносно неможливості здійснення перевірки господарської діяльності контрагентів позивача за спірними угодами (ПП ВКФ «Бризарт Профі», ПП «РАВ-Плюс» та ПП «Український шлях») з огляду на відсутність на момент підписання акта відповіді на запит до ВМП ДПІ у Приморському районі м.Одеса була від 27.07.10 року №1254/23-30 з приводу розшуку та опитування посадових осіб та засновників вищевказаних підприємств щодо причетності до створення, заснування та фінансово-господарської діяльності вказаних субєктів господарювання(а.с.24-25,т.1).

Урахувавши наведене, колегія суддів вважає, що у податкового органу були відсутні підстави для донарахування позивачу податку на прибуток та податок на додану вартість та застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій.

За таких обставин, колегія суддів доходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог ТОВ "Локомотив»" і, відповідно, необхідність в їх задоволенні в цій частині позовних вимог.

Зазначене суд першої інстанції не враховував та помилково дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення в цій частині адміністративного позову.

Що стосується позовних вимог щодо скасування податкового повідомлення в частині нарахування штрафних (фінансових) санкцій по правовідносинам з ПП «Експрес» щодо завищення податкового кредиту на загальну суму 18666 грн., колегія суддів зазначає про відсутність будь-якого правового обґрунтування позивачем вищевказаних позовних вимог, як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі.

Окрім того, системний аналіз п.п. 7.2.3, п.п. 7.2.4 п.7.2 п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) свідчить про те, що податкова накладна як звітний податковий документ, що є підставою для включення покупцем у податковому обліку до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених (нарахованих) у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), що підлягають використанню в його господарській діяльності, має таке юридичне значення при обов'язковій умові нарахування податку та виписування податкової накладної особою, яка зареєстрована як платник податку на додану вартість у порядку, встановленому ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість".

Згідно з пунктами 9.4, 9.5, 9.6, 9.8 цієї статті про реєстрацію особи платником податку на додану вартість їй органом державної служби надається свідоцтво про реєстрацію як платника податку. Свідоцтво про реєстрацію діє до дати його анулювання.

Згідно з п. 35 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. N 79 із змінами та доповненнями, для інформування платників податку Державна податкова адміністрація України щомісяця, у термін до 12 числа місяця, оприлюднює на web-сайті Державної податкової адміністрації України (www.sta.gov.ua): дані з Реєстру із зазначенням найменування або прізвища, імені та по батькові платника податку, індивідуального податкового номера, номера Свідоцтва або Спеціального свідоцтва, дати його видачі; інформацію про осіб, позбавлених реєстрації як платників податку на додану вартість за заявою платника податку або з ініціативи органів державної податкової служби чи за рішенням суду, а саме: про анульовані Свідоцтва та Спеціальні свідоцтва платників податку із зазначенням індивідуальних податкових номерів, дат анулювання, причин анулювання та підстав для анулювання свідоцтв.

Наведені норми дають підстави вважати, що у позивача на момент включення податку на додану вартість на загальну суму 18666 грн. до податкового кредиту була можливість перевірити статус свого контрагента як платника ПДВ, а отже такі вимоги задоволенню не підлягають.

Розрахунок відповідних податкових зобовязань та суми штрафних ( фінансових) санкцій, які протиправно застосовані відповідачем, суд здійснює з урахуванням відповідного розрахунку ДПІ у Приморському районі м.Одеси фінансових санкцій по акту від 11.08.2010 року № 9287/23-3/32509134 ( а.с 236,т.1).

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Таким чином, суд першої інстанції при вирішенні справи допустив порушення норм матеріального права та процесуального права, неповно зясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до неправильного вирішення справи, та таке є підставою для скасування оскаржуваного рішення та винесення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 195, 196; п.3 ч.1 ст. 198; п.1, п.4 ч.1 ст. 202; ч.2 ст. 205; ст. 207; ч.5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив" задовольнити частково, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 серпня 2011 року скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив" задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Державної податкової інспекції у Приморському районі м.Одеси щодо проведення позапланової перевірки товариства з обмеженою відповідальністю "Локомотив".

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення № 006882310/0 від 30 вересня 2010 року.

Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення 0006972310/0 від 30 вересня 2010 року частині визначення податкового зобовязання по податку на додану вартість та штрафних (фінансових) на суму 502000 (пятсот дві тисячі) гривень.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення та підписання рішення в повному обсязі 20 лютого 2012 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян