Постанова № 66994414, 25.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

25 травня 2017 р. № 820/1546/17 Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Цибульник Г.В.,

позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача - ОСОБА_2,

третьої особи - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського районного у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд зобов'язати Київський районний у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області провести державну реєстрацію народження дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка народилась у місті Харкові, про що скласти актовий запис про народження та в графі "батько" зробити запис зі слів матері ОСОБА_1 та видати свідоцтво про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначила, що звернулась до відповідача із заявою про внесення відомостей про батька дитини до актового запису про народження дитини та скласти актовий запис про народження та в графі "батько" зробити запис зі слів матері ОСОБА_1 та видати свідоцтво про народження ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Проте відповідач відмовив, оскільки дитина, народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу, походить від подружжя. Позивач вважає, що не можна записати батьком дитини колишнього чоловіка тільки через те, що після розірвання шлюбу не сплинуло 10 місяців. З огляду на викладені обставини просить позов задовольнити.

Представник відповідача, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначив, що відповідно до приписів Сімейного кодексу України, дитина, народжена до спливу 10 місяців після припинення шлюбу, походить від подружжя. У випадку, якщо мати дитини заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини та просить не вказувати його батьком в актовому записі, то її прохання може бути задоволено лише за наявності відповідної заяви від колишнього чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини. Оскільки вищезазначеної заяви до відділу не надходило, то вважає, що відповідач діяв у законний спосіб, а тому позов є необґрунтованим.

У судовому засіданні позивач та представник відповідача підтримали свої правові позиції в повному обсязі.

Третя особа ОСОБА_3 при вирішенні справи поклався на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.

14 листопада 2016 року ОСОБА_1 народила дитину - ОСОБА_4, що підтверджується медичною довідкою № 2271 від 14.11.2016 року (а.с. 7).

Поряд з цим, як вбачається зі змісту позовної заяви, 02.07.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, про що Київським відділом складено актовий запис про розірвання шлюбу № 117 від 02.07.2016 року на ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

20 січня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до Київського районного у м. Харкові відділу держреєстрації актів громадського стану з заявою про видачу свідоцтва про народження дитини.

Листом начальника Київського районного у м. Харкові відділу держреєстрації актів громадського стану щодо надання роз'яснень № 127/15.3-04.04 від 24 січня 2017 ОСОБА_1 було надано роз'яснення щодо відмови у реєстрації дитини, з огляду на вимоги приписів Сімейного кодексу України.

22.02.2017 року ОСОБА_1 звернулась зі скаргою до Начальника головного територіального управління юстиції в Харківської області ОСОБА_5 на дії Київського районного у м. Харкові відділу держреєстрації актів громадського стану.

14 березня 2017 року ОСОБА_1 отримала відповідь в.о. начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Харківській області ОСОБА_6, згідно якої позивачу відмовлено у реєстрації народження доньки.

Так, зі змісту вказаних листів вбачається, що державна реєстрація розірвання шлюбу проведена 02.07.2016 року, 10-місячний термін на момент народження дитини не сплинув, а тому дитина походить від колишнього подружжя. Також ОСОБА_1 роз'яснено, що якщо жінка та чоловік, шлюб між якими припинено у разі народження дитини до спливу 10 місяців після розірвання шлюбу мають право подати до органу реєстрації спільну заяву про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини. Також ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до ст. 135 Сімейного кодексу України, при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Оскільки позивачка у своїй заяві просила вказати своє прізвище, а не прізвище батька дитини, 10-місячний строк після розірвання шлюбу з яким не сплинув, спільна заява від колишнього подружжя про невизнання батьківства відсутня, відповідач відмовив позивачці у внесенні до актового запису про народження дитини відомостей «зі слів матері» та видати свідоцтво про народження ОСОБА_4.

Позивач, не погодившись з такими діями відповідача, звернулась до суду із даним позовном.

Проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.135 Сімейного кодексу України при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, 02.07.2016 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано, про що Київським відділом складено актовий запис про розірвання шлюбу № 117 від 02.07.2016 року на ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Відповідно до наданого до заяви медичного свідоцтва про народження, дитина народилась 14.11.2016 року, тобто через 4 місяці після розірвання шлюбу.

Частиною 1 статті 122 Сімейного кодексу України встановлено, що дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.

Відповідно до ч.2 ст.122 Сімейного кодексу України , дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Згідно із ч.3 ст.122 Сімейного кодексу України подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір'ю дитини заяви про визнання батьківства.

Відповідно до ч.1 ст.125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження нею дитини.

Згідно із ч.2 ст.125 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивач, подавши заяву про внесення запису про батька дитини за прізвищем та громадянством матері, як це передбачено статтею 135 Сімейного кодексу України, просила визнати походження дитини «зі слів матері», тобто вказати імя та прізвище дитини ОСОБА_4

В той же час, після розірвання шлюбу між позивачем та її колишнім чоловіком не сплинуло 10 місяців.

Згідно зі ст.21 Закону України «Про Державну реєстрацію актів цивільного стану», у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо, зокрема, державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України.

Згідно із ч.2 ст. 21 Закону України «Про Державну реєстрацію актів цивільного стану», орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, зазначених у частині першій цієї статті повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

Також, пунктом 4 розділу 2 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, які затверджені Наказом Міністерства юстиції України 18.10.2000 №52/5 (Правила державної реєстрації) встановлено, що у державній реєстрації актів цивільного стану може бути відмовлено, якщо державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України.

Орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, зазначених в абзаці першому цього пункту, повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

У пункті 7 розділу 1 Правил державної реєстрації встановлено, що працівники органів державної реєстрації актів цивільного стану у своїй діяльності керуються законами України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Пунктом 18 розділу ІІІ Правил державної реєстрації передбачено, що якщо мати дитини не перебуває у шлюбі та немає спільної заяви батьків, прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а власне ім'я та по батькові - за вказівкою матері у заяві про державну реєстрацію народження відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України. Графи актового запису про народження "Дата народження", "Місце проживання" в розділі "Відомості про батька" у цьому випадку не заповнюються. Відповідно до п.20 розділу ІІІ Правил, якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу (смерті, розірвання шлюбу) або визнання його недійсним, державна реєстрація народження дитини проводиться у такому самому порядку, як і державна реєстрація народження дитини, батьки якої перебувають між собою у шлюбі, за винятком випадків, передбачених абзацами другим, п'ятим та сьомим цього пункту.

Якщо мати дитини під час державної реєстрації народження заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини, а також заяви матері та батька дитини про визнання батьківства. У цьому разі державна реєстрація народження проводиться у порядку, передбаченому абзацом четвертим пункту 17 цієї глави.

Про подану заяву колишнього подружжя робиться відповідний запис у графі "Для відміток" актового запису про народження, який скріплюється підписами колишньої дружини та чоловіка.

Якщо колишній чоловік матері дитини не може особисто з'явитись до органу державної реєстрації актів цивільного стану для подання такої заяви, то його заява, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою і яка підтверджує, що він не є батьком дитини, може бути подана через представника або надіслана поштою.

Між тим, відповідно до ст. 133 Сімейного кодексу України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.

Згідно ст. 126 Сімейного кодексу України, походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, дитина вважається такою, що походить від подружжя у разі, якщо шлюб між подружжям припинено до спливу 10 місяців після народження дитини, а враховуючи наведені вище положення сімейного законодавства, колишній чоловік (ОСОБА_3О.) може бути не записаний батьком лише за умови подання до відділу одночасно двох заяв:

спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини;

заяви матері та батька дитини про визнання батьківства.

Відсутність однієї з таких заяв унеможливлює задоволення відділом вимоги матері дитини не вказувати колишнього чоловіка її батьком.

Водночас, судом встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що спільної заяви колишнього подружжя про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини з одночасним поданням заяви матері та батька дитини про визнання батьківства подано не було.

Таким чином, підсумовуючи вищезазначене, суд зазначає, що оскільки з моменту розірвання шлюбу між подружжям (ОСОБА_1 та ОСОБА_3 згідно актового запису про розірвання шлюбу № 117 від 02.07.2016 складеного Київським районним у місті Харкові відділом державної реєстрі актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції Харківській області) до народження дитини не сплинуло десять місяців, дитина вважається такою, що походить від подружжя, тобто державна реєстрація народження дитини проводиться у відповідності до ст. 133 Сімейного кодексу України, або якщо за наявності спільної заяви колишнього подружжя про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини та заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, державна реєстрація народження проводиться у відповідності до ст. 126 Сімейного кодексу України.

Отже, приймаючи до уваги, що позивачем під час звернення до відділу реєстрації актів з метою вирішення питання щодо реєстрацію народження дитини не було надано ані спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання колишнього чоловіка батьком дитини, ані заяви матері та батька дитини про визнання батьківства, з урахуванням того, що дитина була народжена до спливу 10 місяців після розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, то суд приходить до висновку про дотримання відповідачем вимог чинного законодавства під час відмови у здійсненні вищезазначених реєстраційних дій.

Крім того, 17.07.1997 Законом України № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS № 005.

Відповідно до положень статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, а отже не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Київського районного у місті Харкові відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, третя особа: ОСОБА_3 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 30 травня 2017 року.

Суддя Р.В. Мельников