Постанова № 66993590, 06.06.2017, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року м. Житомир справа № 806/1161/17

категорія 6.2.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попова О. Г.,

секретар судового засідання Ясинська К.В.,

за участю:

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017, за підписом в.о. начальника ОСОБА_2;

- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою скеровану 04.10.2016 та прийняти відповідне рішення.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою реалізації свого конституційного права щодо безоплатної приватизації земельної ділянки із земель державної та комунальної власності в межах норм, визначених Земельним кодексом України, позивачем 04 жовтня 2016 року скеровано до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області заяву про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,00 га для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району. Вказує, що намір отримати у власність земельну ділянку зазначеної площі, цільового призначення та територіального розміщення виник у зв'язку із набуттям права на об'єкт нерухомості - корівник, розташований за адресою: Житомирський район, Оліївська сільська рада, Комплекс будівель та споруд № 15, 1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 1021690818220). Наголошує, що 10 квітня 2017 року за результатами поданої ОСОБА_1 заяви від 04.10.2016 отримав від відповідача відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, оформлену листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017.

На думку позивача, позиція Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області є надуманою, а дії відповідача щодо відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, викладену у листі є протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача в судове засідання не прибув, подав до суду заяву про відкладення розгляду справи (а.с. 62) та письмові заперечення на адміністративний позов від 15 травня 2017 року, в яких просив відмовити у задоволенні позовних вимог у зв'язку із безпідставністю. (а.с. 46-48).

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Встановлено, що 04 жовтня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з правом передачі у власність площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району. (а.с. 24).

Додатками до вказаної заяви зазначено:

- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №67682638 від 09.09.2016;

- копія технічного паспорту №89 на комплекс будівель та споруд №15 (корівник);

- копія паспорта та ідентифікаційного коду;

-викопіювання з кадастрової карти, підготовлене державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Житомирському районі.

Відповідно до відмітки на наявній у матеріалах справи копії звернення ОСОБА_1 від 04.10.2016, вказана заява із додатками була зареєстрована у Головному управлінні Держгеокадастру у Житомирській області 07 жовтня 2016 року за №Д-9145/0/5-16 (а.с. 24).

Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області листом №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 на адресу ОСОБА_1 повідомило позивача про те, що заяву про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області розглянуто. Повідомлено, що згідно ч. 3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється. Зазначено, що враховуючи відсутність документів, що обґрунтовують потребу формування нової земельної ділянки та неможливості встановити відповідність її місця розташування вимогам містобудівної документації надання ОСОБА_1 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки суперечитиме наведеним нормам Законодавства України. (а.с. 35-36).

Не погоджуючись із вказаними діями відповідача та вважаючи рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, викладену у листі №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 протиправним, позивач звернувся із позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до статті 14 Основного Закону, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 1 Закону України "Про особисте селянське господарство" від 15.05.2003 №742-IV визначено, що особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Статтею 2 Закону України "Про особисте селянське господарство" визначено, що відносини, пов'язані з веденням особистого селянського господарства, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Частиною другою статті 22 Земельного кодексу України встановлено, що до земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Відповідно до частини 3 статті 22 Земельного кодексу України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Згідно приписів ч.1, 2 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 1 статті 117 Земельного кодексу України встановлено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

У відповідності до ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно ч.6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до ОСОБА_3 міністрів Автономної Республіки Крим. ОСОБА_3 Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідно до ч.7 ст. 118 Земельного кодексу України взаконодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Пунктом "б" частини 1 статті 121 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності, зокрема для ведення особистого селянського господарства - не більше 2 гектарів.

Здійснивши системний аналіз правових норм, суд зазначає, що з метою реалізації права громадян на отримання (придбання) у власність земельної ділянки останній звертається з відповідною заявою чи клопотанням до органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до наявних у матеріалах справи доказів, 04 жовтня 2016 року позивач звернувся до Головного управління Держгеокастру у Житомирській області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_1 з правом передачі у власність площею 2 га, для ведення особистого селянського господарства на території Оліївської сільської ради Житомирського району.

Додатками до вказаної заяви зазначено:

- копія інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №67682638 від 09.09.2016;

- копія технічного паспорту №89 на комплекс будівель та споруд №15 (корівник);

- копія паспорта та ідентифікаційного коду;

- викопіювання з кадастрової карти, підготовлене державним кадастровим реєстратором управління Держгеокадастру у Житомирському районі. (а.с. 24).

Судом встановлено, що відмова відповідача у наданні позивачу дозволу на розробку проекту землеустрою зумовлена тим, що ОСОБА_1 в порушення вимог ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" не додано документів, що обґрунтовують потребу формування нової земельної ділянки та у зв'язку із неможливістю встановити відповідність її місця розташування вимогам містобудівної документації. (а.с. 35-36).

Крім того, в обґрунтування неможливості позитивного вирішення заяви ОСОБА_1 від 04.10.2016 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області в листі №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 також посилається на положення ч. 3 ст. 123 Земельного кодексу України, відповідно до якої підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд наголошує про помилковість застосування Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області посилання на положення ст. 123 Земельного кодексу України, оскільки дана стаття регламентує порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в той час як позивач звертався до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, що передбачено приписами ст. 118 Земельного кодексу України.

Відповідно до змісту положень ч. 7 ст.118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Суд зазначає, що відповідачем при наданні відповіді на заяву ОСОБА_1 від 04.10.2016, оформленої листом №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017 було порушено строк розгляду клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність, визначений ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

Встановлено, що згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна №67682638 від 09.09.2016 ОСОБА_1 є власником нерухомого майна: корівника, загальною площею 766 кв. м., за адресою Житомирська область, Житомирський район, Оліївська сільська рада, Комплекс будівель та споруд №15, буд. 1. Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1021690818220. Номер запису про право власності : 16298591, дата та час державної реєстрації: 06.09.2016 12:07:56 (а.с. 25).

Згідно пояснень позивача, намір отримати у власність земельну ділянку зазначеної площі, цільового призначення та територіального розміщення виник безпосередньо у зв'язку із набуттям права на вищезазначений об'єкт нерухомості.

Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що посилання відповідача на положення ч.3 ст. 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011 № 3038-VI є неналежними, оскільки позивачем у заяві від 04.10.2016 не зазначено наміру щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок), а тому він не є суб'єктом містобудівної діяльності в розумінні ч. 2 ст. 4 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а тому вказані обмеження не можуть застосовуватися при вирішенні клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення ділянки у власність.

Крім того, хибними є посилання на недотримання позивачем державних будівельних норм ДБН Б.1.1-14:2012 "Склад та зміст детального плану території", оскільки відповідачем не надано належних та достатніх доказів на підтвердження виникнення у позивача обов'язку розробки обґрунтування потреби формування нової земельної ділянки, оскільки відведення, за твердженнями відповідача має здійснюватись із земель бувшого господарського двору планування забудови якого та визначення необхідних площ для обслуговування існуючих будівель було здійснено раніше.

Відповідно до положень статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: су порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

Відповідачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження, що ОСОБА_1 подано заяву (клопотання) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, яка вже є сформованою у розумінні приписів ст. 79-1 Земельного кодексу України.

Відповідно до п.8 Положення про Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №308 від 17.11.2016, Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Здійснивши системний аналіз позовних вимог, оцінивши наявні у матеріалах справи докази та обставини справи в сукупності, суд дійшов висновку, що відповідачем за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 була надана відповідь у формі листа, при цьому відповідач не надав належним чином мотивованої відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки у власність, що суперечить вимогам ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.

На підставі вищевикладеного, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлене листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017.

Враховуючи неналежне надання відповіді Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області за результатами розгляду заяви Головієнка ОСОБА_1 та з метою захисту і недопущення порушення прав, свобод та законних інтересів позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 04 жовтня 2016 року та надати відповідь у порядку та відповідно до вимог ст. 118 Земельного кодексу України.

Стосовно вимоги позивача в частині зобов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти відповідне рішення, суд зазначає наступне.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету ОСОБА_4 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_4 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Суд зазначає, що позивач, заявляючи дану позовну вимогу, фактично просить суд втрутитися у дискреційні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо надання або відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.

Суд вважає, що задоволення вказаної позовної вимоги фактично порушить закріплені законом виключні повноваження Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області щодо здійснення дозвільної діяльності на розробку проекту землеустрою та зобов'яже відповідача вчинити дії поза встановленою чинним законодавством процедурою.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги в частині обов'язання Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області прийняти відповідне рішення слід відмовити.

Згідно ч. 1 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивачем належним чином доведено, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, а відповідачем не спростовано протиправність дій щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 та надання невмотивованої відмови, оформленої листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 01 березня 2017 року №Д-9145/0-2177/6-17, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 87 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Частиною 3 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до квитанції №31 від 24 квітня 2017 року, позивачем понесені судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 280,00 грн.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та керуючись ч. 3 ст. 94 КАС України, суд вважає за необхідне присудити ОСОБА_1 640,00 грн. понесених судових витрат по сплаті судового збору.

Керуючись статтями 71, 86, 87, 94, 158-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України,

постановив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, оформлене листом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №Д-9145/0-2177/6-17 від 01.03.2017.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою від 04 жовтня 2016 року та надати відповідь у порядку та відповідно до вимог ст. 123 Земельного кодексу України.

У решті позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 640,00 грн. судових витрат по сплаті судового збору.

Постанова набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, і може бути оскаржена до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції у порядку, визначеному статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.Г. Попова

Повний текст постанови виготовлено: 08 червня 2017 р.