Рішення № 66991974, 02.06.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2017Справа №910/4415/17

За позовом Дочірнього підприємства "Агрофірма "Байс-Агро" Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро Посівна Компанія"

до Приватного акціонерного товариства "Київський Маргариновий Завод"

про стягнення 3 816 722, 31 грн.

Суддя Підченко Ю.О.

Представники сторін:

від позивача: Мельник О.Ю. - представник з довіреністю;

від відповідача: не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство "Агрофірма "Байс-Агро" ТОВ "Агро Посівна Компанія" (далі - позивач, Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Київський Маргариновий Завод" (далі - відповідач, Товариство) про стягнення суми основного боргу в розмірі 3 816 722, 31 грн., а саме: за отриману олію соняшникову нерафіновану не виморожену першого ґатунку (пресову) - 2 945 315, 97 грн., суму на яку збільшилася заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення в розмірі 287 524, 38 грн. та три відсотки річних від простроченої суми у розмірі 57 038, 49 грн., а також пені розмірі 526 843, 47 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2017 року порушено провадження у справі, розгляд справи призначено на 19.05.2017 року.

19 травня 2017р. судове засідання не відбулось, у зв'язку із перебуванням судді Підченка Ю.О. на навчанні.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 31.05.2017 року призначив справу № 910/4415/17 до розгляду на 02.06.2017 року.

16.05.2017 року позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 2 745 315, 97 грн. основного боргу, пеню в розмірі 526 843, 47 грн., інфляційні втрати в розмірі 358 283, 17 грн., а також 3 % річних у розмірі 69 923, 22 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

31.05.2017 року позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній просив стягнути з відповідача 2 745 315, 97 грн. основного боргу, пеню в розмірі 520 476, 35 грн., інфляційні втрати в розмірі 358 283, 17 грн., а також 3 % річних у розмірі 73 307, 86 грн. Вказана заява прийнята судом до розгляду.

Під час судового засідання 02.06.2017 р. представник позивача просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, посилаючись на обставини та факти, викладені у позовній заяві.

Представник відповідача, що належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в дане судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, проте надіслав письмовий відзив.

Відповідно до статті 64 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

За змістом цієї норми, зокрема, у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадський формувань), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Ухвали суду у даній справі надіслані відповідачу за адресою, вказаною у позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Отже, за змістом вищезазначеної норми відповідач завчасно та належним чином повідомлений про місце, дату та час судового засідання. Крім того, йому надавалося достатньо часу для подання заяв, клопотань, письмових пояснень та додаткових документів.

За таких обставин суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України здійснює її розгляд за наявними матеріалами без участі представника відповідача.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

13.07.2016 року між сторонами було укладено договір поставки товару № 1307, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується передати, у власність покупця олію соняшникову, нерафіновану, не виморожену першого ґатунку, (пресова), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар на умовах даного договору.

Одиниця виміру Товару - метрична тонна (п 2.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору якість товару має відповідати ДСТУ 4492:2005, не нижче першого сорту, і підтверджуватися декларацією виробника, або посвідченням про якість, або якісним посвідченням, або сертифікатом якості.

Ціна одиниці виміру товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються сторонами в специфікаціях до даного договору, які є його невід'ємною частиною (п. 3.1 договору).

Загальна сума договору визначається шляхом додавання загальної вартості кожної партії товару відповідно до всіх специфікацій, підписаних сторонами відповідно до умов цього договору (п. 3.2. договору).

Пунктом 4.1 договору передбачено, що термін поставки кожної партії товару обговорюється окремо, і вказується в специфікаціях.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31.01.2017 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (п. 7.1 договору).

На виконання укладеного правочину Підприємство відгрузило Товариству вищезазначений товар на загальну суму 16 195 147,00 грн., відповідно до специфікацій до договору поставки №№ 1, 2, 3. Вказана обставина підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.

Про належне виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки спірного товару також свідчить відсутність з боку відповідача претензій та повідомлень про порушення продавцем умов Договору.

У той же час всупереч умовам вищенаведеного договору відповідач взятий на себе обов'язок по оплаті вартості поставленого йому товару повністю у встановлений строк не виконав, заборгувавши таким чином Підприємству 2 745 315, 97 грн.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У частині 2 статті 712 ЦК України зазначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

За частиною 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з вимогами статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (частина 2 статті 34 ГПК України).

Враховуючи те, що сума боргу відповідача, яка складає 2 745 315,97 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і Товариство на момент прийняття рішення не надало документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимоги Підприємства до відповідача про стягнення вказаної суми боргу, а тому позов підлягає задоволенню.

Крім того, позивач на підставі статті 625 ЦК України просив суд стягнути з відповідача 358 283, 17 грн. інфляційних втрат та 73 307, 86 грн. трьох процентів річних, нарахованих на суму заборгованості.

За умовами частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки заявлені позивачем до стягнення розміри трьох процентів річних та інфляційних втрат є арифметично вірними, відповідають вимогам чинного законодавства і не суперечать положенням договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача вищевказаних сум також підлягають задоволенню в повному обсязі.

У той же час, позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 520 476, 35 грн.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно з частиною 3 вказаної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно з частиною 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.4 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідно до умов цього договору, покупець сплачує постачальнику неустойку у вигляді пені, в розмірі 0,5% від суми заборгованості, за кожний день прострочення, але не більше двох облікових ставок НБУ, яка діяла в період порушення зобов'язань.

Оскільки розмір вказаної штрафної санкції, нарахованої позивачем, є арифметично вірним, відповідає положенням закону та договору, позовна вимога про стягнення з Товариства 520 476, 35 грн. пені підлягає задоволенню.

Відповідач не подав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували заперечення проти задоволення позовних вимог.

З системного аналізу вищевикладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги Підприємства, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно вимоги позивача про покладення на відповідача витрат на оплату послуг адвоката в сумі 85 876, 25 грн., слід зазначити таке.

Відповідно до п. 6.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України», відшкодування адвокатських витрат здійснюється за наявності документального підтвердження витрат, зокрема, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Факт надання позивачеві адвокатських послуг підтверджується наявними в матеріалах справи копіями рахунку на оплату № 1 від 14.03.2017 та платіжного доручення № 381 від 15.03.2017 на суму 85 876, 00 грн.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат по оплаті послуг адвоката в розмірі 85 876,00 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються, зокрема, з оплати послуг адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Також, позивачем було подано клопотання в якому останній просить повернути на його рахунок надмірно сплачені кошти у розмірі 1 790, 08 грн. судового збору, у зв'язку зі зменшенням розміру позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті Закону України "Про судовий збір" в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Отже, дане клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору підлягає задоволенню.

За частиною 1 статті 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору у спорах, що виникають при виконанні договорів, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32-34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, частиною 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір", суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Київський Маргариновий Завод" (03039, місто Київ, проспект Науки, будинок 3, ідентифікаційний код 00333581) на користь Дочірнього підприємства "Агрофірма "Байс-Агро" ТОВ "Агро Посівна Компанія" (20351, Черкаська область, Уманський район, селище міського типу Бабанка, вулиця Леніна, будинок 4, ідентифікаційний код 30334495) 2 745 315 (два мільйона сімсот сорок п'ять тисяч триста п'ятнадцять) грн. 97 коп. основного боргу, 520 476 (п'ятсот двадцять тисяч чотириста сімдесят шість) грн. 35 коп. пені, 358 283 (триста п'ятдесят вісім тисяч двісті вісімдесят три) грн. 17 коп. інфляційних втрат, три проценти річних у розмірі 73 307 (сімдесят три тисячі триста сім) грн. 86 коп., 85 876 (вісімдесят п'ять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 25 коп. адвокатських витрат, а також 55 460 (п'ятдесят п'ять тисяч чотириста шістдесят) грн. 75 коп. судового збору.

3. Повернути Дочірньому підприємству "Агрофірма "Байс-Агро" ТОВ "Агро Посівна Компанія" (20351, Черкаська область, Уманський район, селище міського типу Бабанка, вулиця Леніна, будинок 4, ідентифікаційний код 30334495) з Державного бюджету України 1 790 (одну тисячу сімсот дев'яносто) грн. 08 коп. надмірно сплаченого судового збору за платіжним дорученням № 365 від 13.03.2017 року, оригінал якого знаходиться у матеріалах справи № 910/4415/17. Підставою для повернення судового збору є рішення суду затверджене гербовою печаткою.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.06.2017 р.

Суддя Ю.О. Підченко