Рішення № 66978302, 30.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2882/17

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 27

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

при секретарі судового засідання Поліхранової Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2016 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки, -

ВСТАНОВИЛА:

25.12.2013 року ПАТ «ОТП Банк» звернулось до Приморського районного суду з позовом до ОСОБА_2І, ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки (т.1, а.с. 103).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2016 року позов було задоволено. А саме: звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлове офісне приміщення № 14 по пров. Сабанський, 1, у м. Одесі, загальною площею 155,4 кв.м., що належить ОСОБА_3 на праві власності та перебуває в іпотеці за іпотечними договорами від 01.06.2007 року № РМL-500/074/2007 та від 05.08.2008 року № РМ-SМЕ500/223/2008, посвідченими приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_4 та зареєстрованими у реєстрі за номерами 12723 та 9005, на користь ПАТ «ОТП Банк» й задоволено за рахунок його вартості вимоги ПАТ «ОТП Банк» щодо стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за кредитним договором № МL-500/074/2007 від 01.06.2007 року та кредитним договором № СМ-SМЕ 500/223/2008 від 05.08.2008 року, яка у загальному розмірі становить 4395551,12 грн., шляхом проведення прилюдних торгів під час здійснення виконавчого провадження; встановлений спосіб виконання рішення суду, визначивши початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій; вирішено питання про стягнення судового збору з відповідачів на користь позивача та в дохід держави (т.1, а.с. 235-242).

27.12.2016 року ОСОБА_2, не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, засобами поштового звязку направив до суду апеляційну скаргу на рішення суду, яка була зареєстрована судом 04.01.2017 року, по якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити у справі нове рішення, посилаючись на неповне зясування районним судом обставин у справі, зокрема, вказуючи, що спірне нежитлове офісне приміщення належить ОСОБА_3, а не йому у звязку з чим не може бути предметом іпотеки. Крім цього апелянт посилається на те, що відповідно до іпотечного договору предметом іпотеки була квартира №14 в будинку №1 в Сабанському провулку в м. Одесі, а ОСОБА_3 належать нежитлові приміщення за адресою: м. Одеса, Сабанський провулок, буд.1, тобто апелянт вважає, що це приміщення не тотожне предмету іпотеки (т.1, а.с. 254-257).

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував. Надав звіт № 08-02/2017, підготовлений ПП «Вітал-Профі» щодо оцінки обєкту нерухомого майна предмету іпотеки, копія якого була приєднана до матеріалів справи (т.2., а.с. 35-65). Відповідачі в судове засідання не зявились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Згідно з ч. 2 ст. 305 ЦПК України, неявка сторони, яка сповіщена про день і час розгляду справи не перешкоджає розглядові справи. Крім того, колегія суддів враховує, що апелянт ОСОБА_2, як ініціатор провадження на цій стадії, повинен проявляти процесуальну зацікавленість рухом своєї скарги, і крім судових повісток, має можливість отримати інформацію про розгляд його скарги в Інтернеті - мережі на офіційній сторінці апеляційного суду Одеської області. Тому, слід визнати, що апелянт самостійно розпорядився своїми процесуальними правами, та не з'являвся в наступні судові засідання до апеляційного суду Одеської області, зокрема після завершення відрядження, на яке він посилався в клопотанні про відкладення судового засідання призначене на 18.04.2017 р. (т.2, а.с. 30).

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційних скарг, пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2016 року зміні, виходячи з наступного.

Статтею 303 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, з врахуванням вимог ст. 303 ЦПК України, судова колегія вважає за необхідним зазначити наступне.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції виходив з того, що до нового власника майна, яке є предметом іпотеки, переходять усі права та обов'язки за іпотечним договором, при цьому відсутність державної реєстрації обтяження нерухомого майна іпотекою на дійсність іпотечного договору не впливає. З висновками суду першої інстанції по суті розглянутої справи погоджується колегія суддів, та відхиляючи доводи апеляційної скарги, вважає за необхідним вказати на наступне.

Так, судом першої інстанції правильно були встановлено, що між ОСОБА_2 та ПАТ «ОТП Банк» 01 червня 2007 року та 05 серпня 2008 року було укладено кредитні договори № МL-500/074/2007 (на суму 300 тис. дол. США, на строк до 01.06.2032р.) та № СМ-SМЕ 500/223/2008 ( на суму 211903 дол. США, на строк до 05.08.2023р.) (т. 1, а.с.5-14).

У порядку забезпечення вказаних кредитних договорів між банком та ОСОБА_2 були укладені іпотечні договори від 01 червня 2007 року № РМL-500/074/2007 (т. 1, а.с.15-17) та від 05 серпня 2008 року № РМ-SМЕ500/223/2008 (а.с.18-20), посвідчені приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_4, за реєстровими № 9005 та № 12723, предметом яких була квартира № 14 у будинку № 1 в Сабанському провулку в місті Одесі, загальною житловою площею 116,1 кв. м., та підсобних приміщень, загальною площею квартири 156,9 кв. м..

Встановлено, що 25 серпня 2010 року по справі № 2-2083/10 рішенням Суворовського районного суду м. Одеси, зміненим рішенням апеляційного суду Одеської області від 14 грудня 2010 року, з ОСОБА_5 було стягнуто на користь ПАТ «ОТП Банк» заборгованість за кредитними договорами № МL-500/074/2007, № СМ-SМЕ 500/223/2008 та № МL-500/157/2007 на загальну суму 5879179,35 грн. (т. 1, а.с.21-23).

Також, суд апеляційної інстанції встановив, що заборгованість за кредитним договором № МL-500/074/2007 від 01.06.2007 року станом на 02.06.2009 року склала суму 336 824, 02 дол. США; заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕ 500/223/2008 від 05.08.2008 року станом на 02.06.2009 року склала суму 240 726, 88 дол. США.

На виконання вищевказаного рішення суду про стягнення кредитної заборгованості Суворовським районним судом міста ОСОБА_6 по справі № 2-2083/10 був виданий виконавчий лист та Другим відділом Приморського району державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП №27815686.

Постановою від 16.12.2011 року головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Одеській області виконавчий лист №2-2083/10, виданий Суворовським районним судом м. Одеси 12.03.2011 року, про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 на користь ПАТ «ОТП Банк» у розмірі 5 879 179. 35 грн., повернуто стягувачу на підставі п.3 ст. 47, ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» (т. 1, а.с.144).

До теперішнього часу зобовязання ОСОБА_2 за вказаними кредитними договорами належним чином не виконанні, запозичені кошти не повернуті банку та заборгованість не погашена.

З витребуваних судом у КП «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради документів, які послугували підставами реєстрації нежитлового приміщення № 14 по провулку Сабанському, буд. 1 в м. Одесі станом на 31.12.2012 року, вбачається, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 03.03.2010 року (по справі №2-939/10 за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_2, третя особа АТ «ОТП Банк» про розірвання шлюбу та поділ майна) визнано за ОСОБА_2 право власності на офісне нежитлове приміщення, розташоване за адресою АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.123-124).

Право приватної власності за ОСОБА_2 на вказане нежитлове приміщення офісу було зареєстровано в КП «ОМБТІ та РОН» 03.02.2011 року, що підтверджується відповідним витягом про державну реєстрацію прав №28875579 (т. 1, а.с.122).

Також з матеріалів справи суд встановив, що у Господарському суду Одеської області на розгляді перебувала справа №9/17-2879-2011 за позовом СПД фізичної особи ОСОБА_8 до ФОП ОСОБА_2 про визнання права власності, рішенням від 25.08.2011 року по якій позов ОСОБА_8 задоволено та визнано за ним право власності на нежитлове офісне приміщення, загальною площею 155,4 кв.м, зареєстроване в МБТІ м. Одеси за номером 103неж.-81-244, розташоване за адресою м. Одеса, пров. Сабанський, буд.1 (т. 1, а.с.126-127).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав КП «ОМБТІ та РОН» (т. 1, а.с.125), на підставі вказаного рішення Господарського суду Одеської області від 25.08.2011 року (справа №9/17-2879-2011) за ОСОБА_8 16.12.2011 року було зареєстровано право приватної власності на нежитлове офісне приміщення у будинку №1 по пров. Сабанському в м. Одесі.

Як вбачається з копії договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом ОМНО ОСОБА_6, зареєстрованого в реєстрі за №3190, вбачається, що 21.12.2011 року ОСОБА_9, діючий від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 09.11.2011 року, придбав нежитлове офісне приміщення, розташоване за адресою м. Одеса, пров. Сабанський, буд.1, загальною площею 155,4 кв. м. (т. 1, а.с.100). З договору вбачається, що відчужуване нежитлове офісне приміщення належить продавцю ОСОБА_8 на підставі рішення господарського суду Одеської області від 25.08.2011 року по справі № 9/17-2879-2011, та зареєстроване у КП «ОМБТІ та РОН» 16.12.2011 року, реєстраційний номер майна 165330058, у книзі 109 неж., на сторінці 64, реєстр №244.

Станом на день розгляду справи право власності на нежитлове офісне приміщення за адресою м. Одеса, пров. Сабанський, 1, загальною площею 155, 4 кв.м., зареєстроване за ОСОБА_3, що підтверджується витягом КП «ОМБТІ та РОН» про державну реєстрацію прав (т. 1, а.с.128) та інформаційною довідкою з Реєстру прав власності на нерухоме майно (т. 1, а.с.25).

З матеріалів справи, а саме технічного паспорту від 14.01.2011 року, виготовленого на імя ОСОБА_2 (т. 1, а.с.26-27), вбачається, що житлове приміщення квартира №14 за адресою м. Одеса, пров. Сабанський,1, було переведено у нежитлове приміщення, а саме приміщення офісу, загально площею 155, 4 кв.м. У копії технічного паспорту, наявному у матеріалах справи, стоїть відмітка, з якої вбачається самочинність реконструкції вказаної квартири під офіс. При цьому, жодних повідомлень щодо здійснення реконструкції предмета іпотеки банку не надсилалось.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції правильного дійшов висновку, що іпотека зберегла силу, а предметом іпотеки за іпотечними договорами від 01 червня 2007 року № РМL-500/074/2007 та від 05 серпня 2008 року № РМ-SМЕ500/223/2008 є реконструйоване нежиле офісне приміщення № 14 по пров. Сабанському, 1, у м. Одесі, загальною площею 155,4 кв.м.

Така позиція суду першої інстанції повністю відповідає правому висновку ВСУ висловленому 5 квітня 2017 року у справі за № 6-1534цс16, який вказав, що статтею 23 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця та має всі його права й несе всі його обовязки за іпотечним договором у тому обсязі та на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про іпотеку» обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством. Відповідно до частини третьої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації. Аналогічні положення містяться й у частині другій статті 3 Закону України «Про іпотеку». Записи до Державного реєстру прав на нерухоме майно вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (частини перша та друга статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. Якщо судовий акт скасовано, то він не породжує жодних правових наслідків з моменту його ухвалення. За таких умов у разі скасування судового рішення про визнання іпотеки недійсною, на підставі якого з Державного реєстру іпотек виключено запис про обтяження, дія іпотеки підлягає відновленню з моменту вчинення первинного запису в Державному реєстрі іпотек, який виключено на підставі рішення суду, яке скасовано, оскільки відпала підстава виключення цього запису. Це означає, що іпотека є дійсною з моменту внесення про неї первинного запису в Державний реєстр іпотек.

Зазначений висновок узгоджується і з положенням статті 204 ЦК України, яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обовязки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обовязки підлягають виконанню. При цьому рішенням апеляційного суду Одеської області від 01.12.2015 р., залишеним без змін ухвалою ВССУ від 25.02.2016 р. у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_2, АТ «ОТП Банк», та зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, АТ «ОТП Банк» про припинення договору іпотеки тощо було відмовлено в повному обсязі (т. 1, а.с. 188-189, т. 2, а.с. 86-91).

Таким чином, спростовуються доводи апеляційної скарги щодо того, що іпотека фактично припинились через нетотожність предмету іпотеки, а також те, що формальна належність реконструйованого обєкту на момент розгляду спору судом, перешкоджає зверненню на нього стягненню.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку визначивши початкову ціну продажу предмета іпотеки для його подальшої реалізації у розмірі, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За змістом частини першої статті 39 Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначається, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Відповідно до частини шостої статті 38 Закону ціна продажу предмета іпотеки встановлюється за згодою між іпотекодавцем і іпотекодержателем або на підставі оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед іншими особами згідно з пріоритетом та розміром їх зареєстрованих прав чи вимог та перед іпотекодавцем в останню чергу за відшкодування різниці між ціною продажу предмета іпотеки та звичайною ціною на нього.

Отже, у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 Закону, резолютивна частина рішення суду повинна відповідати вимогам статей 38, 39 Закону та положенням пункту 4 частини першої статті 215 ЦПК України, і в ній повинна зазначатись, крім іншого, початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Положенням частини першої статті 39 Закону України «Про іпотеку» передбачений перелік компонентів, які є обовязковими для вказівки судом у рішенні про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його реалізації, в тому числі й реалізації на прилюдних торгах. При цьому, виходячи зі змісту поняття «ціна», як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо, в розумінні статті 39 цього Закону суд повинен установити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на прилюдних торгах, тобто чітко визначити ціну предмета в грошовому вираженні, зазначивши її в рішенні.

Вказаний висновок було зроблено ВСУ в постанові від 01.03.2017 року у справі № 6-2284цс16, а крім того, аналогічний правовий висновок Верховний Суд України вже сформулював у постанові від 8 червня 2016 року (справа № 6-1239цс16), наданій заявницею для порівняння, та в постановах від 13 травня 2015 року (№ 6-53цс15, 6-63цс15), 16 вересня 2015 року (№ 6-495цс15 та 6-1193цс15), 27 травня 2015 року (№ 6-332цс15), 10 червня 2015 року (№ 6-449цс15), 7 жовтня 2015 року (№ 6-1935цс15), 21 жовтня 2015 року (№ 6-1561цс15), 4 листопада 2015 року (№ 6-340цс15), 3 лютого 2016 року (№ 6-2026цс15).

Таким чином, оскільки, доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, а судом першої інстанції не в повному обсязі були застосовані норми матеріального права, колегія суддів на підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України змінює рішення суду першої інстанції в частині визначення початкової ціни реалізації предмету іпотеки в розмірі 4227200 , 00 грн., згідно звіту № 08-02/2017 підготовленого ПП «Вітал-Профі».

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2016 року - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20.10.2016 року змінити в частині визначення початкової ціни реалізації предмету іпотеки в розмірі 4227200 , 00 грн., згідно звіту № 08-02/2017 підготовленого ПП «Вітал-Профі».

В іншій частині рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду

Одеської області ОСОБА_10

ОСОБА_11

ОСОБА_12

30.05.2017 року м. Одеса