Постанова № 66962125, 18.05.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" травня 2017 р. Справа№ 910/16952/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Суліма В.В.

Коротун О.М.

за участю представників сторін:

від позивача за первісним позовом: Головіна О.І. - представник, дов. № 010-01/6986 від 31.08.2012;

від відповідача за первісним позовом: Гелетій І.І. - представник, дов. № 29/3 від 29.08.2016;

розглянувши у відкритому судовому засіданні Публічного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017

у справі № 910/16952/14 (суддя Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

про стягнення заборгованості

за зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ"

до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про визнання додаткової угоди № 27106К4-25 від 01.11.2013, недійсною

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" про стягнення заборгованості, а саме: позивач за первісним позовом просив суд задовольнити первісний позов та стягнути з відповідача на свою користь 10 963 942,62 грн. заборгованості за кредитом, 2 752 875,84 грн. процентів за користування кредитом, 11 000,00 грн. плати за управління кредитом, 2 786 771,48 грн. пені за порушення строків погашення кредиту, 646 074,53 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 2 666,14 коп. пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 570 014,22 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 131 588,02 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 348 564,94 грн. інфляційного збільшення суми боргу за кредитом, 349 613,47 грн. інфляційного збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219,00 грн. інфляційного збільшення суми боргу за платою за управління кредитом.

02.10.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла зустрічна позовна заява Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" до Публічного акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" про визнання додаткової угоди № 27106К4 від 01.02.2006 недійсною.

На підставі ст. 22 ГПК України, 03.02.2017 через канцелярію Господарського суду міста Києва позивачем за первісним позовом подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, у якій просив суд стягнути з відповідача за первісним позовом на свою користь: 2 751 962,18 грн. процентів за користування кредитом, 10 000,00 грн. плати за управління кредитом, 777 766,90 грн. пені за порушення строків погашення кредиту, 186 513,83 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 678,89 грн. пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 460 916,78 коп. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 109 974,91 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 347 860,95 грн. інфляційного збільшення суми боргу за кредитом, 83 096,06 грн. інфляційного збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219,00 грн. інфляційного збільшення суми боргу за платою за управління кредитом, 73 080,00 грн. судового збору.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 первісний позов задоволено повністю; припинено провадження у справі (за первісним позовом) в частині стягнення 10 963 942,62 грн. заборгованості за кредитом; підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом 2 751 962,18 грн. процентів за користування кредитом, 10 000,00 грн. плати за управління кредитом, 777 766,90 грн. пені за порушення строків погашення кредиту, 186 513,83 грн. пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом, 678,89 грн. пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом, 460 916,78 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 109 974,91 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 347 860,95 грн. інфляційне збільшення суми боргу за кредитом, 83 096,06 грн. інфляційне збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом, 1 219,00 грн. інфляційне збільшення суми боргу за платою за управління кредитом, 73 080,00 грн. судового збору, 69 584,40 грн. вартості проведення судової експертизи; в задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову позивача за первісним позовом до відповідача за первісним позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27106К4 від 01.02.2006 відмовити повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.03.2017 прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 до розгляду та порушено апеляційне провадження; розгляд апеляційної скарги призначено на 11.05.2017 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

На підставі ст.ст. 77, 99 ГПК України у судовому засіданні 11.05.2017 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги у справі № 910/16952/14 до 18.05.2017.

У судовому засіданні 18.05.2017 представник позивача за первісним позовом заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими та недоведеними. Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 18.05.2017 просив вимоги апеляційної скарги у справі № 910/16952/14 задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 скасувати, прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову про стягнення заборгованості за кредитним договором № 27106К4 від 01.02.2006 відмовити повністю.

Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу; апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі; в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Дослідивши докази, що є у справі, перевіривши застосування норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заслухавши представників сторін, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" укладено кредитний договір № 27106К4 зі змінами, внесеними до нього відповідно до договорів про внесення змін: № 27106К4-1 від 17.11.2006, № 27106К4-1(2) від 24.03.2006, №27106К4-2(3) від 30.08.2007, №27106К4-3 від 30.12.2008, № 27106К4-4-1 від 31.03.2009, № 27106К4-4 від 23.04.2009, № 27Ю6К4-5 від 24.04.2009, № 27106К4-6 від 31.07.2009, № 27106К4-7 від 01.09.2009, № 27106К4-8 від 18.09.2009, № 27106К4-9 від 29.10.2009, № 27106К4-10 від 30.12.2009, № 27106К4-11 від 16.02.2010, № 27106К4-12 від 29.04.2010, № 27106К4-13 від 30.06.2010, № 27106К-14 від 31.08.2010, № 27106К4-15 від 30.11.2010, № 27106К4-16 від 31.03.2011, № 27106К4-17 від 28.04.2011, № 27Ю6К4-18 від 31.05.2011, № 27106К4-19 від 07.07.2011, № 27106К4-20 від 07.10.2011, № 27106К4-21 від 31.01.2012, № 27106К4-22 від 01.06.2012, № 27106К4-23 від 13.07.2012, № 27106К4-24 від 28.09.2012, № 27106К4-25 від 01.11.2013, № 27106К4-26 від 04.02.2014, № 27106К4-27 від 05.03.2014, № 27106К4-28 від 31.03.2014.

В подальшому Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", а правонаступником Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" є Приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ".

Відповідно до п.п 3.1.1, 3.2.1, З.2.2, 3.3.1 договору позивач за первісним позовом, за договором банк, зобов'язався надати відповідачу за первісним позовом, за договором позичальнику, кредит у формі невідновлюваної кредитної лінії з лімітом заборгованості 1 734 000,00 Євро строком до 31.01.2011 на умовах забезпеченості, повернення, відкличності, строковості, платності та цільового характеру використання, а відповідач за первісним позовом зобов'язався: повністю повернути кредит 31.01.2011; щомісячно сплачувати проценти за користування кредитом у валюті кредиту та плату за управління кредитом у національній валюті у розмірах, передбачених кредитним договором (пп. 3.2.5, 3.2.6, 3.5.1, 4.1.1 кредитного договору); сплачувати у випадках та у розмірах, передбачених кредитним договором, штрафні санкції, а саме пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня (п.п. 3.2.10, 3.4.2, 3.5.3, 4.2, 7.2 кредитного договору).

Згідно із п. 3.1.2, 3.1.3, 3.3.1 кредитного договору кредит надається шляхом відкриття позивачем за первісним позовом акредитиву у розмірі 1 734 000,00 євро відповідно до контракту № 14/11/2005-АА від 15.12.2005, укладеного з фірмою "Ротомек СпА" (Італія). Кредит використовується для здійснення платежів Інобанком за Акредитивом, відкритим позивачем за первісним позовом на підставі заяви відповідача за первісним позовом на Акредитив, підтвердженим Інобанком. Акредитив в розмірі 1 734 000,00 евро відкривається на користь Бенефіціара згідно з контрактом № 14/11/2005-АА від 15.12.2005, з урахуванням умов, узгоджених з Інобанком (Banca Nazionale del Lavoro Spa, Італія). Основні умови Акредитиву визначаються в Заявах на Акредитиви, які оформляються згідно з Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів № 500 в редакції 1993 та відповідно до умов, визначених в Контракті № 14/11/2005-АА від 15.12.2005.

Позивач за первісним позовом свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, на підставі заяви відповідача за первісним позовом про відкриття документарного акредитива від 03.02.2006 відкрив безвідкличний документарний акредитив згідно з контрактом № 14/11/2005-АА від 15.12.2005 та надав відповідачу за первісним позовом кошти в межах ліміту кредитування на загальну суму 1 734 000,00 євро шляхом перерахування кредитних коштів для подальшого продажу з позичкового рахунку 20732024020520 на рахунок № 3739601178201.

Зазначений факт підтверджується витягом із позичкового рахунку за наданим кредитом № 20732024020520 за 26.09.2006 на суму 306 000,00 євро та витягом з позичкового рахунку за наданим кредитом № 20735054020520 за 31.10.2006 на суму 1 428 000,00 євро.

Договором про внесення змін № 27106К4-5 від 24.04.2009, договором про внесення змін № 27106К4-8 від 18.09.2009 та договором про внесення змін № 27106К4-20 від 07.10.2011 внесені зміни до кредитного договору та викладено пункт 3.1.1 в новій редакції, відповідно до якого позивач за первісним позовом відкриває відповідачу за первісним позовом невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості в сумі 1 591 200,00 Євро, в т.ч. за рахунок ресурсів Інобанку (частина А) - 724 200,00 євро та за рахунок власних коштів позивача за первісним позовом (частина Б) 867 000,00 євро, та в сумі 1 510 824,00 гривень за рахунок власних коштів Банку (частина В) строком до 21.10.2011.

Видача кредиту на цю суму та отримання цієї суми відповідачем за первісним позовом підтверджується витягами із позичкового рахунку № 20735054020520 за період з 01.02.2006 по 30.06.2014 та витягом із позичкового рахунку № 20727084020520 за період з 01.02.2006 по 30.06.2014.

Договором про внесення змін № 27106К4-21 від 31.01.2012 внесені зміни до кредитного договору в частині встановлення кінцевого строку погашення кредиту - 25.01.2013.

Додатковою угодою № 27106К4-25 від 01.11.2013 внесені зміни до кредитного договору в частині переведення заборгованості відповідача за первісним позовом за кредитним договором, що обліковувалась в іноземній валюті, в гривню за курсом НБУ станом 01.11.2013 та у зв'язку з цим викладено п. 3.2.1 кредитного договору в новій редакції, відповідно до якої позивач за первісним позовом відкриває відповідачу за первісним позовом невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 10 963 942,62 грн., що утворилась шляхом конвертації заборгованості в сумі 867 000,00 євро в гривню (9 453 118,62 грн.) за рахунок валютної позиції позивача за первісним позовом за курсом НБУ на дату конвертації, та з частини заборгованості, яка обліковується в гривні в сумі 1 510 824,00 грн.

Згідно із п.п. 3.2.5, 3.5.1 договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний щомісячно сплачувати позивачу за первісним позовом проценти за користування кредитом у розмірі, зазначеному в п. 3.2 кредитного договору, у валюті кредиту. Проценти нараховуються у валюті кредиту на суму фактичної заборгованості за кредитом, із розрахунку фактичної кількості днів періоду нарахування процентів на основі банківського року і підлягають сплаті з 1 по останній день кожного місяця відповідно до індивідуального графіка погашення процентів. Протягом цього періоду сплачуються проценти за попередній місяць. Проценти за останній період нарахування підлягають сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Також, як вбачається із кредитного договору, із врахуванням внесених до нього змін, ним встановлено Розмір процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 4.1 договору відповідач за первісним позовом зобов'язаний щомісячно сплачувати позивачу за первісним позовом плату за управління кредитом в розмірі, зазначеному в п. 3.2 кредитного договору, а саме: 1 000,00 грн. Плата за управління кредитом нараховується за період нарахування плати за управління кредитом у національній валюті за курсом НБУ на дату нарахування і підлягає сплаті з 1 по останній день кожного місяця. Протягом цього періоду сплачується плата за управління кредитом за попередній місяць. Плата за управління кредитом за останній період нарахування плати за управління кредитом підлягає сплаті не пізніше наступного банківського дня після погашення основного боргу за кредитом.

Кредитним договором не передбачається одностороння відмова або одностороння зміна відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань, вони мають бути виконані у строк.

Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом своїх зобов'язань за кредитним договором, порушенням строків погашення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, позивач за первісним позовом вручив відповідачу за первісним позовом вимогу № 040-06/598 від 28.01.2013 (про здійснення погашення простроченої заборгованості в повному обсязі).

Отримання зазначеної вимоги 30.01.2013 підтверджується підписом представника відповідача за первісним позовом на ній.

Зазначеною вимогою до відповідача за первісним позовом були доведені суми його заборгованості станом на 28.01.2013, також містилась вимога в строк до 25.02.2013 сплатити заборгованість.

Однак, відповідачем за первісним позовом відповіді на вимогу не надано, не виконано умови кредитного договору, не повернуто позивачу за первісним позовом кредитні кошти та не сплачено проценти за користування кредитом та за управління кредитом.

Згідно з ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти; до відносин за кредитним договором застосовуються положення договору про позику, якщо інше не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Статтею 1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ст.ст. 1048, 1049 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором; позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Також в ч. 1 ст. 193 ГК України передбачено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору та вимог цього кодексу (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

26.01.2017 позивачем за первісним позовом до господарського суду першої інстанції подано заяву про припинення провадження у справі (за первісним позовом) в частині стягнення 10 963 942,62 грн. (заборгованості за кредитом), в зв'язку з їх сплатою відповідачем за первісним позовом, що підтверджується платіжним дорученням № 9146 від 19.08.2016.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи положення п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України та сплату відповідачем за первісним позовом заборгованості за кредитом у розмірі 10 963 942,62 грн., провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 10 963 942,62 грн. заборгованості за кредитом підлягає припиненню, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду, що позовні вимоги в частині стягнення 2 751 962,18 грн. (процентів за користування кредитом) та 10 000,00 грн. (плати за управління кредитом) є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктами 3.2.10, 3.4.2, 3.5.3, 4.2, 7.2 договору, сторони погодили умови про відповідальність за порушення термінів сплати кредиту, процентів за користування кредитом та комісії (плати) за управління кредитом у вигляді сплати пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Пеня нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів, починаючи з дати виникнення простроченої заборгованості до дати здійснення платежу у повному обсязі.

Тобто умовами укладеного сторонами кредитного договору встановлений більший строк нарахування пені, ніж передбачений ст. 232 ГК України шестимісячний термін, а саме: визначено можливість нарахування пені за кожний день прострочення виконання зобов'язань по сплаті кредиту, процентів та плати за управління кредитом, не обмежуючись шестимісячним строком.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із ч. 2 ст. 193, ч. 1. ст. 216 ГК України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

В ст. 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати; щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості відповідача за кредитом станом на дату подання позовної заяви, процентами за користування кредитом, плати за управління кредитом, встановлення сторонами у договорі більшого строку нарахування пені, ніж це передбачено у ст. 232 ГК України, апеляційний господарський суд, перевіривши розрахунок позивача, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції та вважає, що суми пені за порушення строків погашення кредиту у розмірі 777 766,90 грн., пені за порушення строків сплати процентів за користування кредитом у розмірі 186 513,83 грн. та пені за порушення строків сплати плати за управління кредитом у розмірі 678,89 грн., є правильними, відповідають вимогам чинного законодавства та є такими, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідачем за первісним позовом 08.10.2014 до господарського суду першої інстанції подано письмові пояснення щодо пропущення позивачем строків позовної давності для пред'явлення вимог про стягнення пені за несвоєчасну сплату кредиту, процентів за користування кредитом та плати за управління кредитом за кредитним договором.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із статтею 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 ЦК України).

Частиною 2 статті 264 ЦК України визначено, що позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позивач за первісним позовом 03.02.2017 подав до господарського суду першої інстанції письмові пояснення на заяву відповідача за первісним позовом щодо пропущення позивачем позовної давності, у яких зазначив, що строк позовної давності для звернення позивача за первісним позовом про стягнення пені за несвоєчасну сплату платежів за кредитним договором, який розпочався 28.01.2013 та 01.03.2013, відповідно, був перерваний 26.12.2013, в день, коли позивач за первісним позовом, в порядку ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", звернувся у справі про банкрутство № 910/20149/13 з грошовими вимогами до боржника - відповідача за первісним позовом, та з 27.12.2013 перебіг позовної давності почався заново, а оскільки позовна заява у даній справі подана позивачем за первісним позовом 12.08.2014 (період з 27.12.2013 по 12.08.2014 склав 244 дні), тому строк позовної давності позивачем за первісним позовом не порушено.

Відповідно до частини 3 статті 264 ЦК України після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд, дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що відбулося переривання перебігу позовної давності, і як наслідок підстав для застосування статті 267 ЦК України немає.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

В Рекомендаціях Верховного Суду України відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997 № 62-97р зазначено, що сума, внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція; при цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція); у застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 N 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга" (п. 3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Таким чином, інфляційні втрати підлягають нарахуванню за місяць та відповідно до положень ст. 625 ЦК України можуть бути стягнуті за весь час прострочення боржником грошового зобов'язання.

Перевіривши розрахунок заборгованості відповідача за первісним позовом, доданий до позовної заяви, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції, що вимоги позивача за первісним позовом в частині стягнення з відповідача за первісним позовом 460 916,78 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за кредитом, 109 974,91 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за процентами за користування кредитом, 286,43 грн. 3% річних від простроченої суми боргу за платою за управління кредитом, 1 347 860,95 грн. інфляційного збільшення суми боргу за кредитом, 83 096,06 грн. інфляційного збільшення суми боргу за процентами за користування кредитом та 1 219,00 грн. інфляційного збільшення суми боргу за платою за управління кредитом є нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Щодо зустрічної позовної заяви про визнання додаткової угоди № 27106К4-25 від 01.11.2013 до кредитного договору № 27106К4 від 01.02.2006 недійсною, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Позивач подав до Господарського суду міста Києва зустрічну позовну заяву про визнання додаткової угоди № 27106К4-25 від 01.11.2013 недійсною.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.02.2006 між Відкритим акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та Закритим акціонерним товариством "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" укладено кредитний договір № 27106К4.

В подальшому Відкрите акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України" перейменовано у Публічне акціонерне товариство "Державний експортно-імпортний банк України", а правонаступником Закритого акціонерного товариства "Холдингова компанія "Бліц-Інформ" є Приватне акціонерне товариство "Бліц-Інформ".

До кредитного договору № 27106К4 сторонами укладено, зокрема, додаткову угоду № 27106К4-25 від 01.11.2013, якою встановлено, що відповідач за зустрічним позовом відкриває позивачу за зустрічним позовом невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 10 963 942,62 грн.

Позивач за зустрічним позовом вказує на те, що від імені останнього додаткова угода № 27106К4-25 підписана президентом товариства ОСОБА_4, який, відповідно до положень Статуту, є виконавчим органом товариства, вищим органом товариства є Загальні збори акціонерів.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, положення п. 14.4.1 Статуту, які надавали президенту останнього право одноособово приймати рішення про розпорядження майном товариства, укладати, змінювати, тлумачити, та припиняти (розривати) господарські договори (правочини) і контракти постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.08.2013 у справі № 910/953/13 визнано такими, що не відповідають вимогам діючого законодавства, а відтак є недійсними.

Позивач за зустрічним позовом вважає, що уклавши зазначений правочин, а саме: додаткову угоду № 27106К4 від 01.11.2013, президент товариства, який підписав спірну додаткову угоду, діяв не відповідно до своїх прав, рішення про укладання спірного правочину, враховуючи відсутність згоди загальних зборів акціонерів було прийнято лише президентом товариства, отже з перевищенням його повноважень.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що згідно із балансом складеним станом на 01.01.2013, копія якого додана позивачем за зустрічним позовом до зустрічної позовної заяви, балансова вартість активів позивача за зустрічним позовом становить 1 405 898 000,00 грн., також позивачем за зустрічним позовом вказано балансову вартість активів товариства у розмірі 1 405 898,00 грн., без врахування того, що одиниця виміру балансу є тисяча гривень. Отже, 10 відсотків вартості активів дорівнює 140 589 800,00 грн., в той час, як ліміт заборгованості встановлено у спірній додатковій угоді № 27106К4-25, який було конвертовано з валюти євро у гривню та становить 10 963 942,62 грн.

Враховуючи викладене, надання згоди загальних зборів акціонерів на підписання додаткової угоди №27106К4-25 від 01.11.2013 до кредитного договору № 27106К4 від 01.02.2006 не було обов'язковим.

Відповідно до ч.2 ст.60 Закону України «Про акціонерні товариства» особа, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу, вправі без довіреності діяти від імені акціонерного товариства, в тому числі представляти його інтереси, вчиняти правочини від імені товариства, видавати накази та давати розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками товариства.

Отже президент позивача за зустрічним позовом мав повноваження, визначені як Статутом останнього, так і іншими актами законодавства, на підписання додаткової угоди № 27106К4-25 від 01.11.2013 до кредитного договору № 27106К4 від 01.02.2006 від імені позивача за зустрічним позовом.

Проаналізувавши долучені до матеріалів справи документи, колегія суддів не вбачає підстав, за яких спірний договір може бути визнано недійсним.

Також слід зазначити наступне.

Позивачем за зустрічним позовом не заперечується факт наявності заборгованості за кредитним договором у розмірі 10 963 942,62 грн., відповідно до ліміту заборгованості 10 963 942,62 грн., встановленого додатковою угодою № 27106К4-25 від 01.11.2013, що також підтверджується повною сплатою позивачем за зустрічним позовом зазначеної заборгованості згідно із платіжним дорученням № 9146 від 19.08.2016.

Таким чином, своїми конклюдентними діями (дії особи, що виявляють її волю встановити правовідношення, але не у формі усного чи письмового волевиявлення, а своєю поведінкою, щодо якої можна зробити певний висновок про конкретний намір) позивач схвалив укладення додаткової угоди № 27106К4-25 від 01.11.2013.

Статтею 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою; правочин вважається схваленим, зокрема, у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання; наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України); настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини; доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.); наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п. 3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" із змінами і доповненнями).

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 203 ЦК України, в редакції, чинній на час укладення договору № 24/2005, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч.1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з ч.7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Частинами 2, 3 ст. 180 ГК України встановлено, що господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбаченому законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов; істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода; при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Згідно із положеннями ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Частина 1 ст. 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідачем за первісним позовом не надано доказів та не наведено доводів на спростування наявності заборгованості за кредитом, процентами за користування кредитом, за платою за управління кредитом, також не надано розгорнутого розрахунку сум пені, 3% річних та інфляційних втрат, не наведено доводів, в чому полягає неправильність розрахунку позивача за первісним позовом.

Згідно з пунктом 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", оцінюючи висновок експерта, господарський суд повинен виходити з того, що цей висновок не має заздалегідь встановленої сили і переваги щодо інших доказів у розумінні частини 5 статті 42 та частини 2 статті 43 ГПК.

Враховуючи викладене, те, що висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу, а як вже зазначалось, відповідачем за первісним позовом у суді першої інстанції сплачено заборгованість за кредитом у розмірі 10 963 942,62 грн., тобто відповідач за первісним позовом не заперечує факту наявності заборгованості за кредитним договором, вказаної позивачем у позовній заяві, та розміру зазначеної заборгованості.

Належного контррозрахунку заборгованості та штрафних санкцій відповідачем не надано, також не надано доказів на підтвердження відсутності заборгованості перед позивачем за первісним позовом на дату подання позовної заяви.

Апеляційний господарський суд не вбачає порушень господарським судом першої інстанції норм процесуального права, порушення та неправильного застосування норм матеріального права.

Скаржник в апеляційній скарзі не вказав на існування обставин, які б свідчили про прийняття судом першої інстанції неправильного рішення.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43, 101 ГПК України.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги, згідно із ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Бліц-Інформ" на рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.02.2017 у справі № 910/16952/14 залишити без змін.

3. Справу № 910/16952/14 повернути до Господарського суду міста Києва.

Повний текст постанови складено 01.06.2017.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді В.В. Сулім

О.М. Коротун