Рішення № 66955083, 01.06.2017, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/13011/15-ц

Провадження № 2/201/447/2017

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 року Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська у складі: головуючого судді Ходаківського М.П.,

за участю секретаря Максимової О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 17 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (найменування якого було змінено на ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 33/34/06-НВсклн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 76000,00 доларів США з розрахунку 12,5 % річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 листопада 2006 року по 14 листопада 2031 року. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним кредитним договором між цими ж сторонами було укладено іпотечний договір №33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1Ю передав у іпотеку нерухоме майно. 26 червня 2013 року між ПАТ «Дельта Банк» та ПАТ «Кредитпромбанк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Кредитпромбанк» відступив на користь ПАТ «Дельта Банк» права вимоги за кредитними та забезпечувальними договорами, до яких в тому числі входять зазначені вище договори. У звязку з неналежним виконанням умов кредитного договору у ОСОБА_1 виникла заборгованість за кредитним договором, яка станом на 09 липня 2015 року складає 3 645316,88 грн. Тому позивач просить в рахунок виконання основного зобовязання щодо сплати заборгованості у розмірі 3645316,88 грн. за кредитним договором звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором № 33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року з ОСОБА_1, а саме: квартиру № 292, що розташована в будинку № 21 по пр. Героїв у м. Дніпропетровську шляхом визнання права власності на неї за ПАТ «Дельта Банк»; визнати за позивачем право власності на вказану квартиру; судові витрати покласти на позивача.

Представник позивача ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 20 березня 2017 року, надав заяву про розгляд справи за його відсутності; просив позов задовольнити.

Від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшла заява про розгляд даної цивільної справи без його участі, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 197 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов наступних висновків.

Згідно із ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом встановлено, що 17 листопада 2006 року між ВАТ «Кредитпромбанк» (найменування якого було змінено на ПАТ «Кредитпромбанк») та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 33/34/06-НВсклн, згідно з умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 76 000,00 доларів США з розрахунку 12,5% річних за весь час фактичного користування кредитом на строк з 17 листопада 2006 року по 14 листопада 2031 року. З метою забезпечення виконання грошових зобовязань за вказаним кредитним договором між цими ж сторонами було укладено іпотечний договір №33/34/І01/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року, за умовами якого іпотекодавець ОСОБА_1Ю передав у іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру № 292, що розташована в будинку №21 по пр. Героїв у м. Дніпропетровську (а.с. 48-53, 54, 55-61).

Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Частиною 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 04 жовтня 2012 року солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_3 на користь ПАТ «Кредитпромбанк» було стягнуто заборгованість за кредитним договором № 33/34/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року в сумі 117121,68 доларів США, що по офіційному курсу НБУ станом на 24 січня 2012 року складає 935778,80 грн., а також судові витрати в розмірі 1820,00 грн. (а. с. 142-143). Дане рішення було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 червня 2013 року (а. с. 145-148).

Установлено також, що 26 червня 2013 між ПАТ «Кредитпромбанк» та ПАТ«Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до п. 2.1 якого продавець (ПАТ «Кредитпромбанк») цим погоджується продати (відступити) права вимоги та передати їх покупцю (ПАТ «Дельта Банк»), а покупець цим погоджується купити права вимоги, прийняти їх і сплатити загальну купівельну ціну, в тому числі за вищевказаними кредитним та іпотечним договорами (а.с. 65-70, 71).

У звязку із неналежним виконанням взятих на себе зобовязань по поверненню кредитних коштів за кредитним договором № 33/34/06-НВсклн від 17 листопада 2006 року утворилась заборгованість в розмірі 140774,64 доларів США, про необхідність погашення якої ПАТ «Дельта Банк» повідомляв ОСОБА_1 листом-вимогою за вихідним номером 31.4-08/3622/15 від 10 квітня 2015 року (а. с. 62).

З тексту позовної заяви вбачається, що станом на 09 липня 2015 року у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 3645 316,88грн., яка складається з:

-сума заборгованості за кредитом 1536266,19 грн.

-сума заборгованості за відсотками 1624012,17 грн.

-заборгованість з пені 442241,00 грн.

-сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по тілу 9807,29 грн.

-сума за ставкою 3 % від простроченої заборгованості по відсотках 32990,23 грн.

Судом установлено, що станом на теперішній час заборгованість за кредитним договором не погашена.

Пунктом 4 іпотечного договору визначено, що за рахунок майна Іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, який визначається на момент фактичного задоволення разом із сумою кредиту, процентів, штрафними санкціями та відшкодуванням збитків, які виникли у звязку із простроченням виконання Іпотекодавцем зобовязань за Кредитним договором, витратами,-повязаними із зверненням стягнення на Майно, витратами, повязаними з утриманням та збереженням Майна, витратами на страхування Майна: та іншими витратами, обумовленими виконанням умов цього Договору (п.п 4.1); Іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на Майно у випадку порушення Іпотекодавцем умов Кредитного договору або умов цього Договору (п.п. 4.2); звернення стягнення на Майно здійснюється Іпотекодержателем шляхом позасудового врегулювання, згідно з яким Іпотекодержатель набуває право від свого імені продати Майно, або прийняти його у власність в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором у порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку»; положення цього пункту є застереженням про задоволення вимог Іпотекодержателя і мають силу договору про задоволення вимог (п.п 4.3); у випадку, коли виконання пункту 4.3. цього Договору унеможливлюється діями або бездіяльністю Іпотекодавця, Іпотекодержатель має право здійснити звернення стягнення на Майно іншим способом, передбаченим чинним законодавством України, в т.ч. на підставі виконавчого напису нотаріуса або звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду (п.п. 4.4); реалізація Майна здійснюється Іпотекодержателем самостійно шляхом укладення від свого імені договорів купівлі-продажу Майна з третіми особами, а у разі звернення стягнення на підставі рішення суду, або виконавчого напису нотаріуса в порядку, визначеному Законом України «Про іпотеку» (п.п 4.5).

Відповідно до діючого законодавства, умов кредитного договору і договору іпотеки, банк не обмежений у правах щодо захисту своїх прав в судовому порядку.

Згідно з положеннями частини другої статті 16 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

У частинах першій, третій статті 36 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобовязання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

При цьому згідно із частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, аналіз положень статей 33, 36, 37, 39 Закону України «Про іпотеку», статей 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).

У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України «Про іпотеку»).

Так, між сторонами існують договірні стосунки і саме умовами іпотечного від 17 листопада 2006 року сторонами визначено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку».

Умови договору не містять жодного застереження про можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із ст. 57, 58, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Таким чином судом встановлено, що відповідачем умови договору не виконуються, кредит не погашено, у звязку з чим утворилась заборгованість, з розміром якої суд не може погодитись у звязку з відсутності розрахунку заборгованості щодо її розміру, зазначеного позивачем у сумі 3645316,88 грн., та стягнутої за судовим рішенням від 04 жовтня 2012 року суми заборгованості в розмірі 935778,80 грн. Крім того, умовами іпотечного договору не передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за останнім права власності на предмет іпотеки.

Враховуючи вищевикладене позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

У даному випадку позивач звільнений від сплати судового збору, але рішення ухвалюється не на його користь, у звязку з чим судові витрати мають бути віднесені на рахунок держави.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 16, 526, 530, 572, 575, 589, 590 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 60, 88, 169, 212, 213, 215, 224-226 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки відмовити.

Судові витрати віднести на користь держави.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає чинності після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя М.П. Ходаківський