Ухвала суду № 66946469, 07.06.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/14344/16-ц Номер провадження 22-ц/775/965/2017

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

7 червня 2017 року

Апеляційний суд Донецької області в складі:

Головуючого судді Гапонова А.В.,

суддів Новікової Г.В., Кішкіної І.В.

за участю секретаря Молдованова Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмуті апеляційну скаргу пред-ставника ПАТ «ВБР» на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2017 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

21.09.2016 року Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський Банк Розвитку» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В якому заборгованість скла-далась з заборгованості по тілу кредиту, заборгованості за процентами та заборгованості за комісією.

Рішенням рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2017 року позовні вимоги задоволено частково. З відповідачів на користь позивача соліда-рно стягнута заборгованість з тіла кредиту та процентам. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення заборгованості за ко-місією відмовлено. Таку відмову суд мотивував тим, що кредитним договором передбаче-но сплату комісії за надання кредиту, але не визначено за які саме послуги дана комісія стягується, тому такі умови кредитного договору є несправедливими в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів».

Не погодившись з рішенням суду, представник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку», посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2017 року та ухвалити нове рішення, який задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги, представник Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» зазначає, що за положенням ч.5 ст.11, ч.1, 2, 5, 7 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовується положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни у будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Відповідно до п.1.1.5 Кредитного догово-ру, визначений фіксований розмір щомісячної комісії за надання кредитних ресурсів у розмірі 1.00 % від суми кредиту. Умова про сплату комісії про надання кредитних ресур-сів підписана сторонами, бо досягнута згода. Тому на думку апелянта не доведено про існування істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків. Банк свої обов'язки щодо інформування про умови кредитування та надання кредитних коштів виконав у повному обсязі, тому відповідно до ст.ст.526, 629 ЦК України, договір є обов'язковим для вико-нання та повинен виконуватись належним чином.

Належним чином повідомлені сторони в судове засідання не з'явились (а.с. 101).

Крім того від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи у йо-го відсутність.

Від відповідача ОСОБА_2, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що відповідач не отримала копію апеляційної скарги та не готова до судового засідання. Але сама відповідач, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду справи до суду не з'явилась та не скористалась своїм правом ознайо-митись зі справою (скаргою), отримати її копію (сфотографувати), тобто розпорядилась своїми правами у такий спосіб.

Суд вважає можливим у відповідності до ч.2 ст.305 ЦПК України розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених сторін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши ма¬теріали справи та перевірив-ши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає, а оска¬ржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 08.10.2013р ПАТ „ВБР Банк" уклав Креди-тний договір №МKЕХР2.181071.001 з ОСОБА_2, відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати останній кредит в розмірі 42 000грн строком до 07.10.2015р зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 20% річних та сплатою комісії за надання кредитних ресурсів в розмірі 1% від суми кредиту по договору, щомісячно.

В забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором №МKЕХР2.181071.001 від 08.10.2013р, ПАТ „ВБР Банк" 08.10.2013р уклав з ОСОБА_3 Договір поруки №РХ029031.181076.001, у відповідності до п.1 якого, останній зо-бов'язався перед Банком відповідати солідарно з 1-м відповідачем за виконання зо-бов'язань за вищевказаним Кредитним договором №МKЕХР2.181071.001 від 08.10.2013р в тому ж розмірі, включаючи сплату кредиту, відсотків за користування кредитом, комі-сій, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Відповідно до ст.ст.526, 527 ч.1 ЦК України зобов'язання має виконуватися належ-ним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено догово-ром або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно до ст.554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпече-ного порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні борж-ники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно до ст.610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або вико-нання з порушенням умов, визначеним змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив вико-нання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його в строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зо-бов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможли-вість виконання, що випадково настала після прострочення.

У відповідності із ст.ст.1049, 1054 ЦК України, позичальник зобов'язаний поверну-ти позикодавцю позику (кошти в такій же сумі) у термін і в порядку, що встановлені дого-вором. За кредитним договором банк чи інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти позичальнику в розмірі і на умовах, установлених договором, а позичаль-ник зобов'язується повернути кредит і сплатити відсотки.

Позивач виконав свої обов'язки згідно умов Кредитного договору у повному обсязі, про що свідчить заява про видачу готівки №279732 від 08.10.2013 року, а відповідач ОСОБА_2 отримала за договором обумовлену суму грошей, але порушила умови договору щодо повернення кредиту, сплати відсотків за користування кредитом, у зв'язку з чим, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 19.08.2016р, за Кредитним договором №МKЕХР2.181071.001 від 08.10.2013р склалася заборгованість, яка складається із: 31013,46грн - прострочена заборгованість по тілу кредиту, 22744,86грн - прострочена заборгованість за процентами, а всього в сумі 53758,32грн, яку суд вважає за необхідне стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення простроченої заборгованості по комісії за на-дання кредитних ресурсів у розмірі 11340грн., судом першої інстанції зазначено наступне.

Оскільки відповідно до умов кредитного договору від 08 жовтня 2013 року, що укла-дений між сторонами, банк надав позичальнику кредит на споживчі цілі, особливості ре-гулювання відносин сторін визначаються Законом України «Про захист прав споживачів».

За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надан-ня споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч прин-ципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійс-ними.

Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав спожива-чів» нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяль-ність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

З рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвер-тої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовід-носини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого догово-ру.

Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правлін-ня Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійс-нює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття пові-домлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Таким чином, у зв'язку з тим, що кредитним договором передбачено сплату комісії за надання кредиту, але не зазначено за які саме послуги дана комісія стягується, суд вва-жає, що такі умови кредитного договору є несправедливими у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів», а тому вимоги позивача про стягнення з відповідачів про-строченої заборгованості за комісією в сумі 11340грн. є незаконними.

Як зазначено в ч.1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд під час розг¬ляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рі¬шення суду першої інста-нції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заяв¬лених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і за-лишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додер-жанням вимог матеріального і процесуального права.

У розумінні ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» послуга означає дія-льність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб.

Згідно із п. 1.1.5 кредитного договору позичальник сплачує банку щомісячно комі-сію за надання кредитних ресурсів у розмірі 1 % від суми кредиту, що зазначений у п. 1.1.1, щомісяця у період сплати. Сплата комісії здійснюється у гривні. Розрахунок та на-рахування здійснюється одноразово щомісяця в перший робочий день місяця за поточний місяць. Комісія за видачі кредиту не нараховується. Розрахунок комісії здійснюється до повного погашення заборгованості за кредитом, на суму кредиту, що зазначений у п. 1.1.1. При несплаті комісії у зазначений строк вона вважається простроченою.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Не вважається пропонуванням споживчого кредиту застереження про можливість надання його під час придбання продукції. Надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється.

Частиною 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобо-в'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні еле-менти кредиту, що не були зазначені у договорі. Кредитодавцю забороняється встановлю-вати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послу-гою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Відповідно до п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права вста-новлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення право-відносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідом-лення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсни-ми» роз'яснено, що судам відповідно до ст. 215 ЦК України необхідно розмежовувати ви-ди недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена зако-ном, та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом. Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потре-бує визнання його таким судом.

Таким чином, у зв'язку з нікчемністю кредитного договору в частині п. 1.1.5 судом першої інстанції правильно зазначено, що вимоги позивача про стягнення з відповідачів простроченої заборгованості за комісією в сумі 11340грн. є незаконними.

Аналогічна позиція висловлена й Вищім спеціалізованим судом України з розгляду цивільних та кримінальних справ при розгляді цивільної справи №4661/1354/15-ц в ухвалі від 13 липня 2016 року.

Таким чином доводи апеляційної скарги висновків судів не спростовують.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні апеляційної скарги представника Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Банк Розвитку» відмовити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 10 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею закон-ної сили.

Судді: