Ухвала суду № 66925305, 23.05.2017, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

23 травня 2017 року Справа № 914/4101/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого суддіКорсака В.А.суддів Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4на ухвалиЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016у справі № 914/4101/15 Господарського суду Львівської областіза позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидо Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4третя особа, яка не заявляє самостійних вимог Львівська міська радапростягнення коштів, розірвання договору та зобов'язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 звернулась до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою на ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 914/4101/15.

Як вбачається з матеріалів справи, вказана особа вже зверталась до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами на ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (про відмову в поновленні строку для подання апеляційної скарги та про повернення апеляційної скарги без розгляду), які були повернуті скаржнику ухвалами Вищого господарського суду України від 01.09.2016, 07.11.2016 та 07.03.2017 на підставі пункту 4 частини 1 статті 1113 ГПК України (далі по тексту - ГПК України), у зв'язку із тим, що скаржником не додано доказів сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Частиною третьою статті 1113 ГПК України передбачено, що після усунення обставин, зазначених у пунктах 1, 2, 3, 4 і 6 частини першої цієї статті, касаційна скарга може бути подана повторно.

Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 повторно звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою від 21.09.2016 на ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 (про відмову в поновленні строку для подання апеляційної скарги та про повернення апеляційної скарги без розгляду) у даній справі.

Статтею 110 ГПК України передбачено, що касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання судовим рішенням апеляційного господарського суду законної сили.

Як вбачається з матеріалів касаційної скарги, касаційну скаргу скаржником було подано 06.04.2017, що підтверджується відбитком штампу Львівського апеляційного господарського суду № 01-07/428/17 на першій сторінці касаційної скарги, тобто із значним пропуском строку подання касаційної скарги. При цьому, скаржником заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку подання касаційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 53 ГПК України за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Згідно цієї норми суд касаційної інстанції у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Клопотання про поновлення процесуального строку повинно містити роз'яснення причин пропуску такого строку і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними.

У своєму клопотанні про поновлення строку подання касаційної скарги скаржник послався на усунення недоліків і на те, що касаційна скарга може бути подана повторно. При цьому, процедура оформлення та подання належно оформленої касаційної скарги фактично тривала з 21.06.2016 (дата винесення оскаржуваних судових ухвал) по 06.04.2017 (дата подання касаційної скарги), тобто більш ніж через дев'ять місяців, тоді як статтею 110 ГПК України встановлено 20-денний строк подання касаційної скарги.

Наведені у клопотанні обставини колегія не вважає такими, що свідчать про наявність поважних причин пропуску процесуального строку на касаційне оскарження, виходячи з наступного.

Діюче процесуальне законодавство не допускає довільного, не обмеженого у часі перегляду судових рішень.

Норми ГПК України, встановлюючи строки для подачі скарг, тим самим визначають баланс між принципом правової визначеності, забезпечуючи стабільність правовідношень у сфері підприємницької та іншої економічної діяльності, з однієї сторони, і правом на справедливий судовий розгляд, який передбачає можливість виправлення судових помилок, з іншої.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

При цьому відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (див. пункти 22 - 23 Рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006, пункти 37-38 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010).

У пункті 41 Рішення від 03.04.2008 "Пономарьов проти України" Суд вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".

Стаття 53 ГПК України передбачає оцінку господарським судом касаційної інстанції при вирішенні питання про відновлення строку обґрунтованості доводів заявника.

Проаналізувавши доводи заявника, колегія дійшла висновку про те, що причин пропуску строку для подання касаційної скарги, які мали б об'єктивний характер та свідчили б про існування дійсних перешкод для своєчасного подання належно оформленої касаційної скарги у клопотанні не наведено, відтак можливість вчасного подання касаційної скарги залежала виключно від волевиявлення самого заявника.

З матеріалів справи вбачається, що оскаржувані ухвали Львівського апеляційного господарського суду у даній справі були винесені 21.06.2016. Їх копії були надіслані усім учасникам судового процесу у даній справі 23.06.2016, що підтверджується відмітками суду на зворотній стороні останніх аркушів судових ухвал (а.с.125). При цьому, посилань на несвоєчасне отримання текстів ухвал у скарзі та у клопотанні не заявником не зазначено.

З приводу необхідності дотримання вимог процесуального закону щодо сплати судового збору у встановлених порядку і розмірі колегія зазначає наступне.

Обмеженням права на доступ до суду, зокрема, є визначений в ГПК України обов'язок заявника при зверненні до суду сплачувати судовий збір. Невиконання заявником вищенаведених вимог процесуального законодавства наділяє суд правом не приймати до розгляду та повертати позовну заяву (в т.ч. касаційну скаргу) заявнику.

В рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі", no. 28249/95, від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Статтею 8 Закону України "Про судовий збір" передбачено, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, сторона має право звернутися до суду із клопотанням про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати одночасно з поданням касаційної скарги. При цьому, особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Подача касаційної скарги і сплата судового збору є такими процесуальними діями, які можуть бути здійснені не одночасно, що, зокрема, передбачено ст. 8 Закону України "Про судовий збір". В той же час, законодавець зобов'язує, зокрема сторін, подати касаційну скаргу в передбачений процесуальним законом строк.

Як вбачається з матеріалів справи, з клопотаннями про відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору заявник до суду не звертався, а належно оформлена касаційна скарга подана скаржником 06.04.2017, тобто більш ніж через дев'ять місяців від дати винесення оскаржуваних судових ухвал (21.06.2016).

Враховуючи те, що заявник не довів існування істотних перешкод, які б могли позбавити його реальної можливості своєчасно подати касаційну скаргу з відповідним клопотанням, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги.

Відповідно до частини другої статті 110 ГПК України суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про повернення касаційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Оскільки у суду касаційної інстанції відсутні правові підстави у порядку, визначеному частиною першою статті 53 ГПК України, визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, клопотання про поновлення цього строку належить відхилити, відповідно до пункту 5 частини першої статті 1113 цього кодексу.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1113 ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про відновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Керуючись статтями 53, 86, 110, пунктом 5 частини першої статті 1113 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В :

Клопотання про поновлення пропущеного строку подання касаційної скарги відхилити.

Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на ухвали Львівського апеляційного господарського суду від 21.06.2016 у справі № 914/4101/15 повернути скаржнику.

Головуючий суддя В. А. Корсак

Судді М. В. Данилова

О. М. Сибіга