Рішення № 6690579, 14.10.2009, Микитівський районний суд м. Горлівки

Справа № 2-1103/09

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М         У К Р А Ї Н И

13 жовтня 2009 року Микитівський районний суд м. Горлівки Донецької області в складі: головуючого - судді Дубовика Р.Є., при секретарі Фроловій Н.М., за участю позивача ОСОБА_1, представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Горлівці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго»

про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись до суду з даним позовом, ОСОБА_1, який згодом уточнив свої позовні вимоги, просить скасувати наказ ВАТ «Донецькобленерго» від 06.01.2009р. № 2-К, яким його було звільнено з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України, як незаконний, та поновити його з 06.01.2009 року на роботі на посаді стрільця воєнізованого загону № 1 201 загону ВОХР ВАТ «Донецькобленерго», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.01.2009 року, вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку, зобов’язати відповідача виплатити йому середньомісячний заробіток та вихідну допомогу з урахуванням індексації, стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку з урахуванням індексу інфляції за період з 06.01.2009р. по 15.09.2009р., а також моральну шкоду в розмірі 3000 грн.

Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні пред’явлені та уточнені позовні вимоги підтримали у повному обсязі, пояснивши, що ОСОБА_1 працював у відповідача стрільцем у воєнізованому загоні № 1 201 загону ВОХР з 27.01.2001 року. Наказом від 06.01.2009р. № 2-К його було звільнено за п.6 ст.36 КЗпП України «відмова від продовження роботи у зв’язку зі зміною істотних умов праці». У листопаді 2008 року відповідачем було видано наказ від 03.11.2008р. № 57, яким його було попереджено про зміну істотних умов праці, а саме про переведення з посади стрільця на посаду сторожа. З цим наказом він був ознайомлений та висловив свою письмову незгоду з ним та з переведенням його на посаду сторожа. 06.01.2009 року відповідачем було видано наказ № 2-К про звільнення його з роботи з зазначених підстав. Однак він був звільнений у той самий час, коли з 10.12.2008р. по 23.03.2009р. знаходився на лікарняному, тому вважали таке звільнення у період непрацездатності порушенням трудового законодавства. Таким чином, він повинен бути поновленим на роботі з дня звільнення на посаді стрільця ВО-1 201 загону ВОХР ВАТ «Донецькобленерго» і відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, оскільки працювати на посаді сторожа він не бажав і не бажає. Трудову книжку забирав 06.01.2009 року на підприємстві його син, яку передав йому середині лютого 2009 року, а копію наказу про звільнення він особисто отримав в наприкінці березня 2009 року. Також в порушення ст.116 КЗпП України йому не були виплачені своєчасно всі суми, належні йому при звільненні, він не був письмово повідомлений про нараховані відповідачем суми, тому не міг пред’явити відповідачеві вимоги про розрахунок. Передбачена ст.44 КЗпП України вихідна допомога була йому виплачена лише 23.07.2009 року, а остання сума, належна до виплати, в розмірі 56,82 грн. була виплачена йому 15.09.2009 року. В зв’язку з цим, згідно зі ст.ст.116, 117 КЗпП України, відповідач повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 06.01.2009р. по 15.09.2009р. Зазначеними неправомірними діями відповідача йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює в 3000 грн. Моральна шкода полягає в тому, що порушення його законних прав призвели до моральних і душевних страждань, тривалий час знаходився на лікарняному з діагнозом «ішемічний інсульт», захворювання одержав внаслідок психоемоційного стресу на роботі з причин незаконних дій відповідача щодо його звільнення, до теперішнього часу знаходиться на диспансерному обліку, проходить відповідне лікування, з приводу цієї хвороби дістав III групи інвалідності. Через несвоєчасну виплату всіх сум, належних йому при звільненні, він не міг ефективно лікуватися, придбавати лікарські засоби та медичні препарати. Внаслідок отримання групи інвалідності він не може повною мірою реалізувати свої звички та бажання, втрачені його нормальні життєві зв’язки, що вимагає від нього докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Просили задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, а також поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду, передбачений ст.233 КЗпП України, пропущений ним з поважних причин, мотивуючи тим, що він не міг своєчасно звернутися до суду через хворобу, а також, що 18.03.2009 року він звернувся за юридичною допомогою до адвоката ОСОБА_4, який взяв у нього відповідні документи, тримав їх у себе тривалий час, обіцяв надати допомогу та оформити всі необхідні документи для суду, однак нічого так і не зробив, повідомивши згодом, що ніяких документів у нього не збереглося і він нічим не може допомогти. На початку червня 2009 року він звернувся за допомогою до іншого юриста, який надав йому необхідну допомогу і підготував позовну заяву до суду. Просили також допустити до негайного виконання рішення суду у повному обсязі.

Представник відповідача – ВАТ «Донецькобленерго» за довіреністю у судовому засіданні пред’явлені та уточнені позовні вимоги не визнав у повному обсязі, пояснивши, що 04.11.2008 року, відповідно до вимог ст.32 КЗпП України, позивач ОСОБА_1 був повідомлений за 2 місяці про зміну істотних умов праці, що було передбачено наказом ВАТ «Донецькобленерго» від 03.11.2008р. № 57, згідно якому з 06.01.2009 року повинен був переведений на посаду сторожа. При цьому ОСОБА_1 висловив свою незгоду на переведення його з посади стрільця на посаду сторожа. Оскільки колишні істотні умови праці не могли бути збережені, а ОСОБА_1 не був згоден на продовження роботи у нових умовах, то трудовий договір з ним був припинений за п.6 ст.36 КЗпП України і його було звільнено з роботи наказом № 2-К від 06.01.2009р. Посилання позивача на неправомірність його звільнення з роботи в період непрацездатності не відповідає вимогам закону, оскільки правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності стосуються як передбачених ст.ст.40, 41 КЗпП України, так і інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. В даному випадку позивач при незгоді зі зміною істотних умов праці та переведенням його на іншу посаду фактично дав згоду і на можливість розірвання з ним трудового договору. За таких обставин звільнення його з роботи не можна вважати здійсненим лише з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Вважав, що звільнення позивача з роботи було здійснено згідно з вимогами Закону, крім того позивачем  пропущений без поважних причин місячний строк звернення до суду з позовом про незаконне звільнення, оскільки до суду з позовом він звернувся лише 11.06.2009 року. 23.07.2009 року позивачу була виплачена вихідна допомога з ініціативи підприємства, а сам ОСОБА_1 за період з 06.01.2009р. по 23.07.2009р. до бухгалтерії за її виплатою не звертався, тому затримки розрахунку з боку відповідача немає. Крім того, в зв’язку з затримкою виплати вихідної допомоги позивачеві була нарахована та виплачена 15.09.2009 року індексація в розмірі 56,82 грн., однак ця сума не належала йому на момент звільнення, тому даний факт неможна вважати затримкою розрахунку при звільненні. Вимоги позивача в частині відшкодування моральної шкоди є необгрунтованими, оскільки законні права позивача підприємством порушені не були, тому вини відповідача в цьому немає. Просив у задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, представника позивача, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, вважає, що заявлені та уточнені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав:

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 27.08.2001 року працював у ВАТ «Донецькобленерго» стрільцем воєнізованого загону №1 201 загону ВОХР, що підтверджується відповідними записами у його трудовій книжці (а.с.6-8).

03.11.2008р. ВАТ «Донецькобленерго» був виданий наказ № 57 «Про зміни в штатній структурі ВО-1» 201 загону ВОХР, тобто про зміну істотних умов праці, згідно п.1 якого з 06.01.2009 року 21 одиниця стрільця виводилась зі штатного розкладу ВО-1 та вводилася 21 одиниця сторожа з окладом 871 грн. (а.с.53-54).

04.11.2008 року ОСОБА_1 був письмово попереджений про зміну істотних умов праці у ВО-1 201 загону ВОХР ВАТ «Донецькобленерго», тобто про переведення його з 06.01.2009 року на посаду сторожа з окладом 871 грн. При цьому ОСОБА_1 письмово висловив свою незгоду з таким переведенням його на посаду сторожа, про свідчить його власноручний запис та підпис у відповідному списку робітників ВО-1 (а.с.55).

Наказом ВАТ «Донецькобленерго» від 06.01.2009р. № 2-К ОСОБА_1 – стрілець воєнізованого загону № 1 по охороні об’єктів управління ВАТ «Донецькобленерго» та Центральних ЕМ був звільнений з 6 січня 2009 року відповідно до п.6 ст.36 КЗпП України (відмова від продовження роботи в зв’язку зі зміною істотних умов праці) з виплатою компенсації за 9 днів невикористаної відпустки.

Трудову книжку 06.01.2009 року отримав на підприємстві син позивача ОСОБА_1, яку передав останньому в середині лютого 2009 року

Відповідно до ст.233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення – в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині скасування наказу ВАТ «Донецькобленерго» від 06.01.2009р. № 2-К, яким його було звільнено з роботи на підставі п.6 ст.36 КЗпП України, як незаконного, поновлення його з 06.01.2009 року на роботі на посаді стрільця воєнізованого загону №1 201 загону ВОХР ВАТ «Донецькобленерго», стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 06.01.2009 року, та зобов’язання відповідача виплатити середньомісячний заробіток з урахуванням індексації задоволенню не підлягають, оскільки позивачем пропущений передбачений ст.233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з вимогами про незаконне звільнення.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, 06.01.2009 року син позивача отримав на підприємстві відповідача трудову книжку ОСОБА_1, яку передав останньому в середині лютого 2009 року, що підтверджується також поясненнями самого позивача, однак до суду з даним позовом ОСОБА_1 звернувся лише 11.06.2009 року.

При цьому доводи позивача та його представника стосовно того, що він не міг своєчасно звернутися до суду через хворобу, а також через халатність адвоката ОСОБА_4, до якого він 18.03.2009 року звертався за наданням юридичної допомоги і який своєчасно не підготував йому позовну заяву та необхідні документи, суд не може взяти до уваги та вважає їх необгрунтованими з наступних підстав:

З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 перебував на лікарняному лише до 23.03.2009 року з діагнозом: ішемічний інсульт, лікування проходив амбулаторно, в умовах стаціонару знаходився тільки з 12.12.2008р. по 27.12.2008р.

З пояснень у судовому засіданні свідка ОСОБА_4 йдеться, що він працює приватним підприємцем у сфері надання юридичної допомоги та послуг. Приблизно у квітні 2009 року ОСОБА_1 звертався до нього один раз за наданням юридичної консультації, яку йому було надано. Ніякої домовленості між ними щодо підготування позовної заяви та необхідних документів для подачі до суду не було, будь-яких документів для цього позивач йому не передавав, договору про надання юридичної допомоги між ними не укладалося.

За таких обставин суд вважає причини пропуску позивачем встановленого строку звернення до суду неповажними, а його клопотання про поновлення вказаного строку таким, що не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні також встановлено, що вихідна допомога позивачеві ОСОБА_1, яка належала йому при звільненні, була виплачена підприємством відповідача 23.07.2009 року в сумі 1260,68 грн., що підтверджується копіями розрахункового листка за липень 2009 року (а.с.43), а також відомості перерахування грошових коштів співробітників 201 загону ВОХР ВАТ «Донецькобленерго» на карткові рахунки ПриватБанку за липень 2009 року (а.с.45).

В зв’язку з несвоєчасною виплатою ОСОБА_1 вихідної допомоги підприємством відповідача була нарахована та виплачена йому 15.09.2009 року відповідна компенсація в розмірі 56,82 грн. (а.с.39).

За таких обставин позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення з відповідача вихідної допомоги в розмірі середньомісячного заробітку та зобов’язання відповідача виплатити йому вихідну допомогу з урахуванням індексації є безпідставними, тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.116 КЗпП України - при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст.117 КЗпП України - в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки вихідна допомога, яка належала позивачу при звільненні, була виплачена йому несвоєчасно, а тільки 23.07.2009 року, суд вважає необхідним стягнути з відповідача - ВАТ «Донецькобленерго» на користь позивача ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2009р. по 23.07.2007р. в розмірі 9303,14 грн.:

8,63 грн. ? 1078 год. = 9303, 14 грн., де: 8,63 грн. – середньогодинна заробітна плата за два останні календарні місяці на час звільнення позивача (06.01.2009р.), згідно з довідкою ВАТ «Донецькобленерго» № 741 від 28.09.2009р. (а.с.93); 1078 год. – загальна кількість робочих годин за період затримки розрахунку, згідно з довідкою ВАТ «Донецькобленерго» № 746 від 28.09.2009р. (а.с.94).

При цьому доводи позивача та його представника стосовно того, що кінцевою датою повного розрахунку є дата виплати позивачеві компенсації вихідної допомоги – 15.09.2009 року і що середній заробіток за час затримки розрахунку необхідно рахувати до ціє дати, суд вважає необгрунтованими, оскільки компенсація вихідної допомоги в сумі 56,82 грн. не належала ОСОБА_1 від підприємства на день його звільнення, а була нарахована відповідачем через затримку виплати вихідної допомоги відповідно діючому законодавству. За таких обставни позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині задоволенню не підлягають.

Не заслуговують на увагу також і доводи представника відповідача стосовно того, що ОСОБА_1 при звільненні до бухгалтерії підприємства за виплатою вихідної допомоги з 06.01.2009р. по 23.07.2009р. не звертався і тому не існує затримки розрахунку, оскільки, як встановлено у судовому засіданні, позивач ОСОБА_1 не був письмово повідомлений про нараховані суми, належні йому при звільненні, що є порушенням вимог ч.1 ст.116 КЗпП України з боку відповідача.

В частині позовних вимог щодо врахування індексу інфляції при стягненні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необхідно відмовити, оскільки відповідно до Закону України від 19.10.2000р. «Про індексацію грошових доходів населення» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не є об’єктом індексації грошових доходів населення.

Відповідно до ст.237-1 КЗпП України - відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Суд вважає доведеним факт заподіяння ОСОБА_1 моральної шкоди підприємством відповідача, з вини якого, всупереч вимогам трудового законодавства, позивачеві несвоєчасно була виплачена вихідна допомога, тобто не проведений повний розрахунок з працівником при звільненні відповідно до ст.116 КЗпП України, що є порушенням законних прав ОСОБА_1, яке призвело до моральних страждань останнього, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагалo від нього додаткових зусиль для організації свого життя, що підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні обставин та доказів у справі.

Вирішуючи питання про розмір відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди, суд враховує всі обставини справи, характер порушення законних прав позивача, обсяг та глибину його душевних страждань, тяжкість вимушених змін у його життєвих стосунках, та, виходячи з засад розумності, виваженості й справедливості, вважає, що моральна шкода, завдана позивачу, підлягає відшкодуванню відповідачем ВАТ «Донецькобленерго» в розмірі 300 грн.

За змістом ст.367 ЦПК України, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також моральної шкоди, негайному виконанню не підлягає, тому клопотання позивача та його представника в цій частині є необгрунтованим і задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 209, 212-215 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» (код ЄДРПОУ 00131268) на Користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.01.2009 року по 23.07.2009 року в розмірі 9303 грн.14 коп., моральну шкоду в розмірі 300 грн., всього – 9603 (дев’ять тисяч шістсот три) грн.14 коп.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Донецькобленерго» (код ЄДРПОУ 00131268) судовий збір на користь держави в розмірі 101 грн.53 коп., а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. на користь Управління Державного казначейства в Донецькій області.

Про апеляційне оскарження рішення може бути подано заяву до Микитівського районного суду м. Горлівки протягом десяти днів з дня його проголошення, а також апеляційну скаргу до Апеляційного суду Донецької області через Микитівський районний суд м. Горлівки протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

СУДДЯ: