Постанова № 66903428, 01.06.2017, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" червня 2017 р.Справа № 915/1/17Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Ярош А.І.,

Суддів: Ліпчанської Н.В.., ОСОБА_1,

секретар судового засідання Маленкова О.П.,

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_2, за довіреністю;

від відповідача - не зявився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал»

на рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017р

у справі № 915/1/17

за позовом Військової частини 3039 Національної гвардії України

до Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал»

про стягнення 3081,42 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина 3039 Національної гвардії України звернулась до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Міського комунального підприємства Миколаївводоканал про стягнення грошових коштів у сумі 3 081,42 грн. (з урахуванням заяви від 08.02.2017 року), з яких 2 113,10 грн. пеня, 753,65 грн. інфляційні втрати, 214,67 грн. 3 % річних (згідно заяви про уточнення позовних вимог від 01.02.2017 року).

Позовні вимоги мотивовані несвоєчасною оплатою відповідачем своїх зобовязань в частині оплати вартості наданих послуг за договором №13 ФС від 28.12.2015 року.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017 року у справі № 915/1/17 (суддя Корицька В.О.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Міського комунального підприємства Миколаївводоканал на користь Військової частини 3039 Національної гвардії України

- 2 113,10 грн. пені,

- 753,65 грн. інфляційних втрат,

- 214,67 грн. 3 % річних,

- 1 600,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Міське комунальне підприємство «Миколаївводоканал» звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Миколаївської області скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також недоведеність обставин справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вважає, що місцевий господарський сул в мотивувальній частині рішення цитуючи п.12.1 договору при подальших висновках обмежується лише його п.4.4. договору.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції розуміє під словосполученням «щомісячно, на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, а також по закінченні терміну дії договору», обовязок відповідача по оплаті наданих послуг щомісячно. Однак відповідач наголошує, що під терміном за Договором від 28.12.2015 року №13ФС слід розуміти календарну дату « 31.12.2016», після якого дія договору продовжується «до повного виконання договірних зобовязань між сторонами», однак це не означає, що період і обсяги такого виконання зобовязань сторін відносяться до останнього звітного місяця грудня 2016р., а не до будь-яких періодів.

В даному випадку, на думку апелянта, умова про дію договору і є умовою та частиною виконання зобовязань щодо розрахунків.

Не спростованим залишив місцевий господарський суд і підстави для стягнення пені за умовою п.п.7.3.1 п.7.3 договору від 28.12.2015р., оскільки період надання охоронних послуг не є періодом прострочення, бо він виникає після спливу строку проведення остаточних розрахунків.

Тобто, скаржник вважає, що заборгованість за період надання охоронних послуг відсутня, як і розмір якої обмежується таким періодом.

Від позивача на електронну пошту суду надійшло обґрунтування розрахунку штрафних санкцій, на вимогу ухвали суду від 04.04.2017 року.

В судове засідання 01.06.2017 року не зявився представник відповідача, хоча повідомлявся належним чином про час, дату та місце судового засідання.

Враховуючи належне повідомлення сторін, а також те, що явка представників сторін не визнавалась обовязковою, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги без участі представника відповідача.

Відповідно до вимог ст.85 ГПК України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, встановлено судом першої інстанції та перевірено під час апеляційного перегляду, 28.12.2015 року між Військовою частиною 3039 Національної гвардії України (виконавець) та Міським комунальним підприємством Миколаївводоканал (власник) укладений договір про надання послуг з охорони громадського порядку та безпеки № 13ФС (Договір), відповідно до п.п. 2.1, 2.2 якого виконавець надає власнику у 2016 році послуги, а власник приймає і оплачує такі послуги: код 84.24.1 послуги у сфері громадського порядку та громадської безпеки (послуги щодо охорони громадського порядку та громадської безпеки), кількість послуг 26 280 чоловіко-годин протягом 2016 року на 1 пост, а саме: вул. Янтарна, 324-є; виконавець забезпечує громадський порядок та безпеку на обєктах, що належать власнику, за адресою: місто Миколаїв, вул. Янтарна, 324-є, а також пропускний режим в межах обєкта, а власник своєчасно здійснює оплату послуг виконавцю на умовах і в порядку, встановлених Договором.

Відповідно до п. 4.1 Договору, ціна вартості послуг за фізичну охорону обєкта за цим договором визначається на підставі дислокації та розрахунку, які є невідємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 4.2 Договору, вартість однієї години забезпечення безпеки одним військовослужбовцем становить 22,00 грн. Загальна сума договору становить 579 744,00 грн.

Відповідно до п. 4.4 Договору, оплата за надані послуги відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони, здійснюється після предявлення виконавцем рахунку, акту виконаних робіт та табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця), підписаного сторонами, щомісячно, на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, а також по закінченні терміну дії Договору.

Відповідно до п. 4.5 Договору, оплата послуг здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідно до п. 7.3.1 Договору у разі несвоєчасної (неповної) оплати наданих охоронних послуг власник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період надання охоронних послуг, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до п. 12.1 Договору, він набирає чинності з дати укладання та діє до 31.12.2016 року, але в будь-якому випадку до повного виконання договірних зобовязань між сторонами. Дія Договору розповсюджується на правовідносини, що виникли між сторонами з 01.01.2016 року.

Судом першої інстанції встановлено, що оплата наданих послуг за Договором здійснювалась відповідачем з порушенням строків, що підтверджується виписками по рахунку (а.с. 70-77).

Виставлений позивачем рахунок № 29/29 від 04.07.2016 року за виконані послуги у червні 2016 року на суму 47 520,00 грн. відповідач оплатив 09.08.2016 року (період прострочення оплати складає 8 діб).

Виставлений позивачем рахунок № 36/36 від 03.08.2016 року за виконані послуги у липні 2016 року на суму 49 104,00 грн. відповідач оплатив 16.09.2016 року на суму 40 920,00 грн. (прострочення оплати складає 15 діб) та 27.09.2016 року на суму 8 184,00 грн. (прострочення оплати складає 26 діб).

Виставлений позивачем рахунок № 46/46/1 від 08.09.2016 року за виконані послуги у серпні 2016 року на суму 49 104,00 грн. відповідач оплатив 13.10.2016 року (прострочення оплати складає 7 діб).

Виставлений позивачем рахунок № 62/62 від 02.11.2016 року за виконані послуги у жовтні 2016 року на суму 49 104,00 грн. відповідач оплатив 16.12.2016 року на суму 20 000,00 грн. (прострочення оплати складає 15 діб), 19.12.2016 року на суму 20 000,00 грн. (прострочення оплати складає 18 діб) та 26.12.2016 року на залишок суми в розмірі 9 104,00 грн. (прострочення оплати складає 25 діб).

Рахунок №65/63 від 05.12.2016 року за надані послуги у листопаді 2016 року на суму 47520 грн. відповідач оплатив частинами 26.12.2016 року на суму 40 000 грн., 26.01.2017 року на суму 7520 грн. Прострочення оплати складає 23 доби.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом та якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок пені, інфляції та 3% річних позивача згідно збільшених позовних вимог, що міститься на а.с.69, судова колегія зазначає про його вірність та обґрунтованість, та відповідність дійсним обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги про відсутність прострочення заборгованості до закінчення дії договору, судова колегія відхиляє, оскільки відповідач субєктивно та на свій розсуд тлумачить положення п.4.4 договору.

Відповідно до п.4.4 договору, оплата за надані послуги відповідно до визначених тарифів та кількості годин охорони, здійснюється після предявлення виконавцем рахунку, акту виконаних робіт та табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця), підписаного сторонами, щомісячно, на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, а також по закінченні терміну дії Договору.

Суд першої інстанції надав обґрунтоване розяснення, що під словосполученням "щомісячно, на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, а також по закінченні терміну дії Договору" сторони погодили:

1. оплату послуг щомісячно на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним;

2. оплату послуг протягом 20 банківських днів по закінченні терміну дії Договору за останній звітній місяць грудень 2016 року.

Отже, обов'язок по оплаті наданих послуг настає щомісячно протягом 20 банківських днів місяця, наступного за звітним, включаючи і останній звітній місяць грудень 2016 року.

Таким чином, скаржник помилково вважає, що на протязі дії договору у нього відсутній обовязок сплачувати плату за надані послуги на протязі 20 банківських днів місяця, наступного за звітним. Цей обовязок погоджено сторонами в укладеному між ними договорі.

Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, апеляційний суд зазначає, що відповідач на власний ризик, на свій розсуд уклав договір з позивачем, погодивши умови договору за згодою сторін, отже, мав обовязок належного та своєчасного виконання своїх грошових зобовязань на до 20 числа місяця, наступного за звітним.

За таких обставин, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не підтверджені належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст.32-34 ГПК України, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених ст.104 ГПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.99, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Міського комунального підприємства «Миколаївводоканал» залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 08.02.2017 року у справі № 915/1/17 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписаний 02.06.2017 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Н.В. Ліпчанська

СуддяН.М. Принцевська