Рішення № 66902611, 29.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/19932/16 29.05.17 р.

За позовом Державного агентства лісових ресурсів України

до Чернівецької обласної державної адміністрації

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Державне підприємство "Вижницьке державне спеціалізоване підприємство

агропромислового комплексу"

2) Державне підприємство "Заставнівське державне спеціалізоване лісництво

агропромислового комплексу"

3 ) Державне підприємство "Герцаївське державне спеціалізоване лісництво

агропромислового комплексу"

4) Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове

підприємство "Сторожинецький держспецлісгосп"

5) Державне підприємство "Спеціалізоване лісогосподарське агропромислове

підприємство "Карпатський держспецлісгосп"

6) Державне підприємство "Глибоцьке державне спеціалізоване

лісогосподарське підприємство агропромислового комплексу "Глибоцький

держспецлісгосп АПК"

7) Державне підприємство "Кіцманський ліс агропромислового комплексу"

8) Державне підприємство "Новоселицьке державне спеціалізоване лісництво

агропромислового комплексу"

9) Державне підприємство "Хотинське державне спеціалізоване лісництво

агропромислового комплексу"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача 1) Чернівецька обласна рада;

2) Верхньостановецька сільська рада;

3) Глиницька сільська рада;

4) Драчинецька сільська рада;

про визнання незаконним та скасування розпорядження

Суддя Зеленіна Н.І.

При секретарі судового засідання Ліпіній В.В.,

за участю представників:

від позивача: Дудка В.П. за довіреністю № б/н від 29.12.2016 р.;

Карманський В.Б. за довіреністю № 71 від 30.12.2016 р.;

від відповідача: Базюк Ю.Р. за довіреністю № 01.40/23-2086 від 16.11.2016 р.;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:

-1): Цурик С.В. за довіреністю № б/н від 23.05.2017 р.;

-2): Цурик С.В. за довіреністю № 2 від 23.05.2017 р.;

-3): Цурик С.В. за довіреністю № 23 від 06.04.2017 р.;

-4): Цурик С.В, за довіреністю № 280 від 06.04.2017 р.;

-5): Цурик С.В.; за довіреністю № 437 від 25.05.2017 р.;

-6): Цурик С.В. за довіреністю № 003 від 06.04.2017 р.;

-7): Цурик С.В, за довіреністю № 69 від 05.04.2017 р.;

-8): Цурик С.В, за довіреністю № 2 від 06.04.2017 р.;

-9): Цурик С.В, за довіреністю № 280 від 06.04.2017 р.;

від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

1): Чернушка С.І. за довіреністю № 01.11/11-1160 від 30.12.2016 р.;

2): не з'явився;

3): не з'явився;

4): не з'явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні судді господарського суду міста Києва Пригунової А.Б. перебувала справа № 910/19932/16 за позовом Державного агентства лісових ресурсів України до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва № 05-23/1058 від 20.03.2017 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

У результаті здійсненого повторного автоматичного розподілу справу передано для розгляду Зеленіній Н.І.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2016 р. справу прийнято до провадження суддею Зеленіною Н.І., розгляд справи призначено на 10.04.2017 р.

10.04.2017 р. засобами електронного листування до господарського суду міста Києва надійшли заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача від Верхньостановецької сільської ради, Глиницької сільської ради та Драчинецької сільської ради.

10.04.2017 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

Судом встановлено, що розгляд вказаного клопотання неможливий у зв'язку з нерозбірливістю почерку особи, яка її подала, та неможливістю встановити текст клопотання в повному обсязі.

10.04.2017 р. через відділ діловодства суду від третіх осіб -1,-2,-3,-4,-6,-7,-8,-9 надійшли пояснення по справі.

Ухвалою суду від 10.04.2017 р. продовжено строк вирішення спору у справі на 15 днів, розгляд справи відкладено на 11.05.2017 р.

11.04.2017 р. через відділ діловодства суду надійшли заяви про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача від Верхньостановецької сільської ради, Глиницької сільської ради та Драчинецької сільської ради.

27.04.2017 р. через відділ діловодства суду від третьої особи-5 надійшли пояснення.

27.04.2017 р. через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі.

03.05.2017 р. через відділ діловодства суду від Чернівецької обласної ради надійшли письмові пояснення.

Ухвалою суду від 11.05.2017 р. розгляд справи відкладено на 29.05.2017 р., залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Верхньостановецьку сільську раду, Глиницьку сільську раду та Драчинецьку сільську раду.

25.05.2017 р. через відділ діловодства суду від Верхньостановецької сільської ради, Глиницької сільської ради та Драчинецької сільської ради надійшли письмові пояснення.

У судове засідання 29.05.2017 р. представники третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -2,-3,-4 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили.

У судовому засіданні 29.05.2017 р. представник відповідача підтримав клопотання про припинення провадження у справі.

Представники позивача проти задоволення клопотання про припинення провадження заперечили.

Розглянувши вказане клопотання та дослідивши матеріали справи, судд встановив наступне.

Клопотання про припинення провадження у справі обґрунтовані тим, що даний спір не підвідомчий господарським судам та має вирішуватись у порядку адміністративного судочинства.

Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору у ній являються вимоги Державного агентства лісових ресурсів України про визнання незаконним та скасування розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 03.03.2016 р. №98-р.

Вказаним розпорядженням передано з державної у спільну власність територіальних громад Чернівецької області земельних лісових ділянок загальною площею 66160,7 га відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які використовувались державними лісогосподарськими підприємствами агропромислового комплексу.

Оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 КАС України.

Кодекс адміністративного судочинства України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Земельний кодекс України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України у постанові Судових палат у цивільних, адміністративних та господарських справах від 16.12.2015 р. у справі 6-2510ц15.

Судом встановлено, що розпорядження Чернівецької обласної державної адміністрації від 03.03.2016 р. №98-р має ненормативний характер, вичерпує свою дію після його реалізації, стосується конкретно визначеного у Додатку до рішення кола юридичних осіб, має цивільний характер (реалізація права власності), відтак, відповідно до суб'єктивного складу учасників відносин, підлягає вирішенню у господарських судах України.

За таких обставин, суд відмовляє у задоволенні клопотань відповідача від 19.01.2017 р., 10.04.2017 р., 27.04.2017 р.; клопотанні Чернівецької обласної ради від 03.05.2017 р.; та клопотаннях Верхньостановецької сільської ради, Глиницької сільської ради та Драчинецької сільської ради від 29.05.2017 р., про припинення провадження у справі.

Представники позивача у судовому засіданні 29.05.2017 р. позовні вимоги підтримали в повному обсязі та подали клопотання про долучення документів до матеріалів справи.

Представник відповідача та третіх осіб проти задоволення позову заперечили.

У судовому засіданні 29.05.2017 р. оголошено вступну і резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні в справі матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті та оцінивши їх в сукупності, суд встановив наступне.

Як зазначалось судом, 03.03.2016 р. Чернівецькою обласною державною адміністрацією прийнято розпорядження №98-р., яким передано з державної у спільну власність територіальних громад Чернівецької області земельних лісових ділянок загальною площею 66160,7 га відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які використовувались державними лісогосподарськими підприємствами агропромислового комплексу.

Позовні вимоги у даній справі ґрунтуються на тому, що вирішуючи питання про передачу земель із державної у комунальну власність, Чернівецька обласна державна адміністрація не отримала дозволу користувачів земельних ділянок.

Статтями 13, 14 і 16 Конституції України встановлено, що земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

Положення статей 78, 79 Земельного Кодексу України передбачають, що право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

Частиною 1 ст. 316 ЦК України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Положеннями ст. 317 Кодексу встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Статтею 78 Земельного кодексу України, як спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею (ст. 2 Закону), визначено зміст права власності на землю - право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками.

Суд зазначає, що право власності, як один із видів речових прав на земельну ділянку, проте саме право власності на землю охоплює найбільш повний обсяг прав, що можуть бути реалізовані суб'єктами цих прав, з урахуванням обмежень, встановлених законом.

Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із Конституцією України (ч. 2 ст. 14), право власності на землю "набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону".

З огляду на викладене, суд зазначає, що власник належні йому правомочності (володіння, користування і розпорядження) здійснює на свій розсуд. Здійснення права на свій розсуд, у тому числі і розпорядження ним, означає, що влада (воля) власника спирається безпосередньо на закон, існує незалежно від волі всіх інших осіб щодо цієї речі. Волевиявлення всіх інших осіб (у тому числі, користувачів об'єктом права) не лише спирається на закон, а й залежить від волі власника та зумовлене нею.

Частиною 5 статті 116 Земельного кодексу передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Згідно з частиною 2 ст. 117 Кодексу, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна державної власності, а також земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об'єктів у комунальну власність.

Як вбачається з матеріалів справи, спірним Рішенням Чернівецької ОДА передано земельні ділянки із державної в комунальну власність. При цьому, вказаним рішенням не передбачено вилучення земельних ділянок у їх постійних користувачів.

Також, передані земельні ділянки не являються сформованими (не визначено їх меж в натурі, не присвоєно кадастрових номерів).

Більш того, із пояснень третіх осіб - державних підприємств-користувачів земельними ділянками вбачається, що вони продовжують користуватись спірними землями, жодних рішень про вилучення земель не приймалось.

Таким чином, обставини, на які позивач посилається як на підставу для задоволення даного позову, не відповідають дійсності та спростовуються зібраними у матеріалах справи документами.

Також, суд зазначає, що Державне агентство лісових ресурсів України, як центральний орган виконавчої влади, який реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, відповідно до п.п. 30 п. 4 Положення про Державне агентство лісових ресурсів України, здійснює управляння об'єктами державної власності, які належать до його сфери управління.

Проте, у матеріалах справи відсутні будь-які докази передачі спірних земель в управління Державного агентства лісових ресурсів України.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У той же час, позивачем жодним чином не доведено наявності у нього будь-яких порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, за захистом яких позивач може звернутись до господарського суду, та здійснення такого порушення або невизнання саме розпорядженням Чернівецької обласної державної адміністрації №98-р. від 03.03.2016 р.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги недоведеними, необґрунтованими, такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства України та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами, а відтак такими, що не підлягають задоволенню.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 43, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Відмовити у задоволенні позову Державного агентства лісових ресурсів України до Чернівецької обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Київського апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 02.06.2017 р.

Суддя Н.І. Зеленіна