Постанова № 66900299, 23.05.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 травня 2017 рокусправа № 804/5067/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дадим Ю.М.

суддів: Уханенка С.А. Богданенка І.Ю.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,

за участю:

позивача: ОСОБА_1,

представника відповідача: Полівчука Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській про стягнення вихідної допомоги та компенсації за затримку розрахунку ,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській, в якому, з урахуванням уточнень, просив:

- стягнути з Відповідача вихідну допомогу у розмірі 20765.50 грн.;

- стягнути з Відповідача компенсацію за затримку розрахунку починаючи з 06.11.2015 року у розмірі грошового забезпечення, а саме 3775.00 грн. по день фактично розрахунку;

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 року адміністративний позов було задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області щодо відмови у виплаті Позивачу вихідної допомоги у розмірі, відповідно до довідки про основні види грошового забезпечення від 25.10.2016 року №131. Стягнуто з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області на користь Позивача компенсацію за затримку розрахунку починаючи з 06.11.2015 року у розмірі грошового забезпечення, відповідно до довідки про основні види грошового забезпечення від 25.10.2016 року №131 по день фактичного розрахунку.

ОСОБА_1, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Також, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушенням судом норм матеріального та процесуального права, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняте нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що з грудня 2005 року ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ Дніпропетровської області, остання посада - начальник сектору дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу ДМУ ГУМВС в Дніпропетровській області.

Так, 06.11.2015 наказом начальника ГУМВС України в Дніпропетровській області №485 позивача було звільнено з посади начальника сектору дільничних інспекторів міліції Самарського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області згідно з п.10-11 розділу XI Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, у запас Збройних Сил за п. 64 "г" (через скорочення штатів).

Однак, після звільнення позивачу було відмовлено в отриманні вихідної допомоги, у зв'язку з чим він звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.

Вирішуючи спір між сторонами та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у Позивача є право на отримання середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги. Також, суд першої інстанції визнав незаконними дії Відповідача стосовно її невиплати без зобов'язання останнього здійснити її виплату.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

В свою чергу, положення п.10 Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затвердженого Постановою КМУ від 17.07.1992 року №393, встановлюють, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, поліцейським, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби, які звільняються із служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Отже, зі змісту зазначених правових норм вбачається, що при звільненні осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ зі служби за скороченням штатів та за наявності вислуги 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління МВС України в Дніпропетровській області від 06.11.2015 року №485 о/с капітана міліції ОСОБА_1, начальника сектора дільничних інспекторів міліції Самарського районного відділу Дніпропетровського міського управління було звільнено у запас Збройних сил за п.64 «г» (через скорочення штатів) з 06.11.2015 року.

Також, зі змісту зазначеного наказу вбачається, що вислуга років на день звільнення складає 11 років 03 місяці 27 днів.

Отже, виходячи з вказаного, Позивач має право на отримання одноразової допомоги на підставі ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Між тим, в апеляційній скарзі Відповідач зазначає, що Позивач на час звільнення з органів внутрішніх справ грошове забезпечення та одноразових додаткових видів грошового забезпечення не отримував у зв'язку з перебуванням у відпустці по догляду за дитиною. На переконання Відповідача, перебування Позивача у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати має наслідком відсутність права на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки ст..9 Закону не містить порядку (механізму) виплати одноразової грошової допомоги при звільненні особам рядового та начальницького складу, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною без збереження заробітної плати.

Однак, суд апеляційної інстанції зазначає, що приписи законодавства, які визначають умови призначення одноразової грошової допомоги не містять жодних посилань та виключень щодо неможливості нарахування такої допомоги особам, які зокрема перебували у відпустці без збереження заробітної плати та мають загальний характер по відношенню до осіб, які відповідають визначеним ним вимогам.

Зазначене зумовлює наявність у Позивача права на отримання такої грошової допомоги, яке у разі його невизнання або невиконання, підлягає судовому захисту.

Однак, що стосується посилань Позивача на необхідність застосування при розрахунку його одноразової грошової допомоги положень «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року №100, то суд апеляційної інстанції зазначає, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

При цьому, суд апеляційної інстанції вважає належними посилання Відповідача на необхідність застосування при розрахунку розміру одноразової грошової допомоги довідки про основні види грошового забезпечення від 25.10.2016 року №131.

Отже, з зазначеного вбачається, що Позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, який становить 11 років.

Що стосується можливості застосування приписів ст..117 Кодексу законів про працю України та нарахування компенсації за затримку розрахунку починаючи з 06.11.2015 року у розмірі грошового забезпечення, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

У відповідності до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, приписи трудового законодавства визначають обов'язок роботодавця, у разі затримки виплати всіх сум при звільнені працівника, також виплатити середній заробіток працівника за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, відповідно ч.ч.1.2 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Умови проходження військової служби визначено Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - Положення).

Відповідно до п.10 Положення, особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Пунктом 12 Положення визначено, що особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ одержують грошове і речове забезпечення за нормами, встановленими законодавством.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що врегулювання правовідносин з приводу оплати праці осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ здійснюється на підставі спеціальних норм, у зв'язку з чим не до них не підлягають застосуванню зокрема передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про оплату праці.

Тобто, виходячи з характеру спірних правовідносин, на них не поширюються норми трудового законодавства, зокрема стаття 117 Кодексу законів про працю України, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством і не підпадають під дію загального трудового законодавства.

В свою чергу, приписами законодавства, які регулюють порядок проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, їх матеріальне забезпечення та соціальні гарантії, не передбачено можливості виплати компенсації за затримку виплати розрахунку при звільнення працівників органів внутрішніх справ.

Також, неможливість застосування передбачених законодавством про працю норм її оплати і порядку вирішення спорів на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ) було визначено в п. 2 Постанови пленуму Верховного суду України від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці».

Отже, з зазначеного вбачається, що вимоги позивача по стягненню середнього заробітку за час затримки розрахунку не відповідають вимогам чинного законодавства та є необґрунтованими.

Таким чином, виходячи з встановлених обставин справи та приписів чинного законодавства, суд апеляційної інстанції не погодується з висновками суду першої інстанції.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 року була прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, що свідчить про необхідність її скасування.

Керуючись ч.3 ст.160, ст. 195, ст. 196, ст. 198, ст. 202, ст. 205, ст. 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області - задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.02.2017 року - скасувати та прийняти нову.

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби на підставі довідки про основні види грошового забезпечення від 25.10.2016 року №131.

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко

Суддя: І.Ю. Богданенко