Ухвала суду № 66890198, 02.06.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/1445/17 Головуючий у суді у 1 інстанції - Мальована-Когер В. В.Номер провадження 11-сс/788/230/17 Суддя-доповідач - Макаровець А. М. Категорія - Подання про обрання, зміну запобіжного заходу та продовження строків тримання під вартою, про проведення обшуку

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2017 року колегія суддів з розгляду справ та матеріалів кримінального судочинства Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Макаровець А. М.,

суддів - Олійника В. Б., Литовченко Н. О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в судовому засіданні в місті Суми матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2017 року, якою задоволено клопотання слідчого та накладено арешт на майно належне ОСОБА_3,

ВСТАНОВИЛА:

До Апеляційного суду Сумської області надійшла апеляційна скарга підозрюваного ОСОБА_3, в якій останній просить:

- поновити строк на звернення з апеляційною скаргою, як пропущений з поважних причин;

- скасувати ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно;

- постановити нову ухвалу про відмову в задоволенні клопотання слідчого про накладення арешту на майно.

Ухвалою слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2017 року клопотання слідчого задоволено та накладено арешт в рамках кримінального провадження № 42017200000000123 на майно підозрюваного ОСОБА_3, а саме:

- автомобіль ВАЗ 2104, 1990 року випуску номер кузову НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3;

- житловий будинок по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 45039659110)

- земельну ділянка, площею 0,0815га (реєстраційний номер 122808059110) по АДРЕСА_1.

Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що:

- в рамках даного кримінального провадження ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України;

- санкція інкримінованого ОСОБА_3 кримінального правопорушення передбачає конфіскацію майна;

- відповідно до ст. 170 КПК України арешт може бути накладений на майно підозрюваного за наявності можливої конфіскації майна.

Тому, на зазначене майно у клопотанні слідчого має бути накладений арешт майна.

Вимоги поданої апеляційної скарги ОСОБА_3 мотивовані тим, що:

- строк на апеляційне оскарження має бути поновлений оскільки розгляд відбувся без його повідомлення;

- розглядаючи клопотання слідчого слідчим суддею допущено порушення вимог ст. 42 КПК України, зокрема прав підозрюваного, оскільки не повідомлено про розгляд справи;

- накладаючи арешт на автомобіль слідчим суддею не враховано, що автомобіль зазначений в клопотанні слідчого не належить йому, а ним, на підставі доручення ВЕХ № 871259 від 14 вересня 2007 року, користується та розпоряджається ОСОБА_4, з яким в грудні складено було письмовий договір купівлі - продажу даного автомобіля;

- будинок та земельна ділянка для його обслуговування використовуються його сім'єю: дружиною, дочкою, сином, котрі разом з ним проживають і арешт буде перешкоджати повноцінно розвиватися дітям і користуватися майном;

- відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України ухвала не відповідає критеріям зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України;

- не надано можливості в порядку ч. 12 ст. 290 КПК України ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, чим суттєво порушено вимоги КПК України;

- інкримінований злочин не вчинював;

- при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, повинен врахувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів; 3) розмір можливої конфіскації; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Вважає, що суду апеляційної інстанції, відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, необхідно скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову.

Від прокурора та підозрюваного надійшли заяви, в яких вони просять розглянути апеляційну скаргу підозрюваного без їх участі, в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши надані матеріали та обговоривши апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_3, колегія суддів вважає, що вона підлягає до часткового задоволення.

Що стосується доводів апеляційної скарги про необхідність поновлення строку на апеляційне оскарження, то вони на думку колегії суддів є обґрунтованими.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 395 КПК України ухвала слідчого судді про накладення арешту на майно може бути оскаржена протягом 5 днів з дня її проголошення.

З матеріалів кримінального провадження, зокрема, клопотання слідчого (а.п. 1-2), журналу судового засідання (а.п. 28), ухвали слідчого (п.а. 29), вбачається, що розгляд клопотання слідчого здійснювався відповідно до ч. 2 ст. 172 КПК України - без повідомлення власника майна, з метою забезпечення арешту майна.

Крім того, в матеріалах кримінального провадження відсутні будь - які дані, що підтверджують отримання підозрюваним копії ухвали слідчого судді, в межах строків на апеляційне оскарження.

В справі наявний лист (а.п. 31) датований 05 травня 2017 року про направлення ОСОБА_3 копії ухвали слідчого судді, проте відсутні дані про конкретну дату отримання підозрюваним вище зазначеного судового рішення.

Із вище викладеного вбачається, що ОСОБА_3 дізнавшись про ухвалу слідчого судді направив до апеляційного суду апеляційну скаргу, здавши її на відділ почтового зв'язку - 18 травня 2017 року, поза межами строку на апеляційне оскарження, заявивши клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Таким чином, пропуск ОСОБА_3 строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді здійснено з поважної причини, оскільки особа фактично дізналася про наявне судове рішення, що стосується її інтересів поза строками на апеляційне оскарження.

За таких обставин, враховуючи положення ст.ст. 21, ч. 1 ст. 117 КПК України, з метою забезпечення доступу до правосуддя, пропущений з поважної причини строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню, оскільки ухвала слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2017 року постановлена без виклику особи, яка її оскаржує.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що 13 березня 2017 року внесено до ЄРДР за № 42017200000000123 відомості про кримінальні правопорушення передбачені ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 368 - 2, ч. 1 ст. 366- 1, ч. 1 ст. 263, ч. 2 ст. 263, ч. 3 ст. 357 КК України, однак ОСОБА_3 07 квітня 2017 року повідомлено про підозру за ч. 3 ст. 368 КК України.

З повідомлення про підозру ОСОБА_3 від 07 квітня 2017 року (а.п. 8) вбачається, що останній з 02 лютого 2017 року обіймаючи посаду начальника Шосткинського ВП ГУ НП в Сумській області вимагав неправомірну вигоду у ОСОБА_5 та 18 січня 2017 року - у сумі 7 000 грн., 21 березня 2017 року - у сумі 7 000 грн. отримав неправомірну вигоду від ОСОБА_5 за не створення перешкод у здійсненні останнім діяльності, з придбання металобрухту.

Обставини викладені в підозрі обґрунтовуються, зокрема,

- протоколом допиту свідка ОСОБА_5 (а.п. 9 - 10), який пояснив коли і за яких обставин ОСОБА_3 відносно нього вчинив дії визначені в повідомлені про підозру (а.п. 8).

Наявність майна, що перебуває у власності підозрюваного підтверджується:

- повідомленням з територіального сервісного центру (а.п. 11), з якого вбачається, що за підозрюваним ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль ВАЗ 2104, номер кузова НОМЕР_4, д.н. НОМЕР_1;

- інформаційною довідкою (а.п. 12), з якої вбачається, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 та ? житлового будинку за адресою № 5946 за № АДРЕСА_1.

Що стосується доводів апеляційної скарги з приводу допущеного порушення вимог ст. 42 КПК України, оскільки не повідомлено про розгляд справи підозрюваного, то їх обґрунтованими вважати не можна, оскільки ч. 2 ст. 172 КПК України передбачає здійснення провадження без повідомлення підозрюваного, з метою забезпечення арешту майна.

Слідчий звертаючись з клопотання до слідчого судді прямо вказав мету, для досягнення якої підозрюваного не потрібно повідомляти про розгляд клопотання про арешт майна.

Таким чином, слідчий суддя розглядаючи клопотання слідчого діяв в повній відповідно до вимог ч. 2 ст. 172 КПК України, що не може вважатися порушенням права підозрюваного передбаченого ст. 42 КПК України.

З приводу доводів апеляційної скарги про не врахування слідчим суддею, що накладено арешт на автомобіль який не належить підозрюваному, то їх не можна прийняти до уваги, оскільки ст. 317 ЦК України передбачає, що право власності складається з права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

В самій апеляційні скарзі апелянт зазначає, що його автомобіль, на підставі доручення ВЕХ № 871259 від 14 вересня 2007 року, переданий у користування та розпорядження ОСОБА_4, який права власності не отримав, що також підтверджується довідкою територіального сервісного центру (а.п. 11), з якого вбачається, що за підозрюваним ОСОБА_3 зареєстровано автомобіль ВАЗ 2104, номер кузова НОМЕР_4, д.н. НОМЕР_1, таким чином підстав вважати, що підозрюваному вказане майно не належить на праві власності підстав не має.

Крім того, ст. 170 КПК України передбачає накладення арешту на майно навіть коли воно перебуває у третіх осіб.

Доводи апеляційної скарги, що будинок та земельна ділянка для його обслуговування використовуються його сім'єю: дружиною, дочкою, сином, котрі разом з ним проживають і арешт буде перешкоджати повноцінно розвиватися дітям і користуватися майном на думку колегії суддів заслуговують на увагу, в частині безпідставного накладення арешту на весь будинок, виходячи з наступного.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що земельна ділянка на праві власності належить підозрюваному, що підтверджується інформаційною довідкою (а.п. 12), тому накладення арешту в цій частині відбулося з повним дотриманням вимог ст. 170 КПК України, однак будинок, зазначений в клопотанні слідчого і який перебуває на земельній ділянці на яку накладено арешт належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3, тому накладення арешту на весь будинок без визначення способу арешту в даному випадку не відповідає вимогам ст. 170 КПК України.

Так, відповідно до положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд застосовує найменш обтяжливий спосіб арешту. Слідчий суддя, суд зобов'язаний застосувати такий спосіб арешту майна, який не призведе до зупинення або надмірного обмеження правомірної підприємницької діяльності особи, або інших наслідків, які суттєво позначаться на інтересах інших осіб.

Крім цього, відповідно до положень ч. 5 ст. 173 КПК України у разі задоволення клопотання слідчий суддя постановляє ухвалу в якій серед іншого зазначає заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно.

Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя приймаючи рішення про арешт майна, а саме будинку, який належить на праві спільної часткової власності не лише підозрюваному, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, а також про це зазначає в своїй апеляційні скарзі підозрюваний, зокрема, що з ним в будинку проживає дружина та двоє дітей, не зазначив спосіб арешту: відчуження, розпорядження, користування, чим допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону (ч.1 ст. 412 КПК України), у зв'язку з чим, ухвала слідчого судді, відповідно до п.2 ч.3 ст. 407 КПК України підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали.

Що стосується доводів апеляційної скарги, що відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України ухвала не відповідає критеріям зазначеним у ч. 2 ст. 167 КПК України їх не можна вважати таким, що ґрунтуються на вимогах закону, оскільки вище зазначені статті КПК України передбачають мету арешту та випадки, яке майно може вважатися тимчасово вилученим.

При цьому, розглядаючи клопотання слідчого і постановляючи ухвалу слідчий суддя має дотриматися вимог ст. 173 КПК України, зокрема ч. 5, яка прямо вказує, що має бути зазначено в ухвалі слідчого судді, а саме: 1) перелік майна, на яке накладено арешт; 2) підстави застосування арешту майна; 3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі, у разі прийняття такого рішення; 4) заборону, обмеження розпоряджатися або користуватися майном у разі їх передбачення та вказівку на таке майно; 5) порядок виконання ухвали із зазначенням способу інформування заінтересованих осіб.

Таким чином, критерії відповідності для ухвали слідчого суді при задоволенні клопотання слідчого про арешт майна, передбачені ч. 5 ст. 173 КПК України, а не як зазначає апелянт ст.ст. 167, 170 КПК України.

Доводи про порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК України, а саме не надання можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, вважати обґрунтованими не можна, оскільки відповідно до вище зазначеного положення закону, якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази.

Вказана стаття міститься в главі 24 КПК України, що регламентує закінчення досудового розслідування, а в даному випадку триває стадія досудового розслідування, крім того з матеріалів кримінального провадження вбачається, що на даному етапі здійснюється збирання доказів, оскільки арешт майна відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України, як захід забезпечення кримінального провадження використовується з метою забезпечення дієвості кримінального провадження, яке триває, а не закінчилося, при цьому в матеріалах кримінального провадження жодних даних про закінчення досудового розслідування не має.

Тому, в даному випадку на даній стадії кримінального провадження зазначена норма закону застосована бути не може, крім того матеріали кримінального провадження не містять жодних відомостей, що підозрюваний звертався з клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Доводи про не визнання вини в даному випадку не можуть братися до уваги колегією суддів, оскільки це право особи, що відповідає ч. 1 ст. 17 КПК України, а саме презумпції невинуватості.

Крім того, наявність доказів на даному етапі не повинна бути достатньою для забезпечення засудження, а повинна лише виправдовувати подальше розслідування. Констатація вини особи в кримінальному провадженні на підставі доказів це завдання наступних етапів судових розглядів, які на даний час ще не настали. Вказана позиція була висловлена в рішенні Європейського суду з прав людини, зокрема в рішенні «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року.

Доводи про неналежне врахування при вирішенні питання про арешт майна 1) правової підстави для арешту майна; 2) достатності доказів; 3) розміру можливої конфіскації; 4) наслідків арешту майна для інших осіб; 5) розумності та спів розмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження є таким, що заслуговують на уваги, оскільки на думку колегії суддів слідчим суддею в цілому зроблено правильний висновок про необхідність накладення арешту на майно підозрюваного, за обставин кримінального провадження, однак повністю не було враховано, по окремому виду майна, що перебуває в спільній частковій власності підозрюваного, спосіб, що може призвести до наслідків, які суттєво позначаться на інтересах іншого власника.

З урахуванням зазначеного колегія суддів, не дивлячись на правильний висновок слідчого судді, в цілому по кримінальному провадженні про необхідність накладення арешту, вважає, що ухвала слідчого судді підлягає до скасування з постановленням нової, через істотне порушення вимог КПК України, в результаті накладення арешту на майно, що належить не лише підозрюваному, без зазначення способу такого арешту.

З урахуванням зазначеного, з урахуванням положень передбачених ч.4 ст. 173 КПК України, застосовуючи найменш обтяжливий спосіб арешту майна є підстави для накладення арешту на майно підозрюваного, а саме:

- автомобіль ВАЗ 2104, 1990 року випуску номер кузову НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3 шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження та користування зазначеним автомобілем;

- 1/2 житлового будинок по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 45039659110), яка належить підозрюваному, шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження в іншій ? частині відмовити в накладенні арешту, так як вказане майно у власності підозрюваного не перебуває;

- земельну ділянка, площею 0,0815га (реєстраційний номер 122808059110) по АДРЕСА_1, шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження.

Дозволити підозрюваному ОСОБА_3 та особам з якими він проживає користуватися вище зазначеною земельною ділянкою та ? частиною житлового будинку, що належить підозрюваному.

Керуючись ст.ст. 404, 405, 406, 407, 412, 418, 419 і 422 КПК України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу підозрюваного ОСОБА_3 - задовольнити частково.

Ухвалу слідчого судді Зарічного районного суду м. Суми від 05 травня 2017 року про задоволення клопотання слідчого про арешт майна підозрюваного ОСОБА_3 - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою частково задовольнити клопотання слідчого про арешт майна підозрюваного ОСОБА_3.

Накласти арешт на майно підозрюваного, а саме:

- автомобіль ВАЗ 2104, 1990 року випуску номер кузову НОМЕР_2, номерний знак НОМЕР_3 шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження та користування зазначеним автомобілем;

- 1/2 житлового будинок по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер 45039659110), яка належить підозрюваному, шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження, в іншій ? частині відмовити в накладенні арешту, так як вказане майно у власності підозрюваного не перебуває;

- земельну ділянка, площею 0,0815га (реєстраційний номер 122808059110) по АДРЕСА_1, шляхом позбавлення права на відчудження, розпорядження.

Дозволити підозрюваному ОСОБА_3 та особам з якими він проживає користуватися вище зазначеною земельною ділянкою та ? частиною житлового будинку, що належить підозрюваному.

СУДДІ:

Макаровець А. М. Олійник В. Б. Литовченко Н. О.

З оригіналом згідно суддя

Апеляційного суду

Сумської області А.М. Макаровець