Ухвала суду № 66877840, 02.06.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня р. м. Чернівці

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Судді-доповідача ОСОБА_1

суддів Петлюка В.І.

ОСОБА_2

при секретарі Лазарович О.В.

Учасники судового провадження:

прокурор Балакін О.В.

обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

законний представник обвинувачених ОСОБА_6

захисники ОСОБА_7, ОСОБА_8

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження щодо:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, українця, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_2 - Підгірний Сторожинецького району Чернівецької області вул. Березова, 9, ІНФОРМАЦІЯ_3, який тимчасово непрацює, одружений, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, в силу ст. 89 КК України раніше не судимого;

неповнолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, українця, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5 - Підгірний вул. Березова, 9, Сторожинецького району Чернівецької області, ІНФОРМАЦІЯ_3, учня ІНФОРМАЦІЯ_6, не одруженого, раніше не судимого;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_7, українця, громадянина України, уродженця та мешканця ІНФОРМАЦІЯ_5 - Підгірний вул. Березова, 9, Сторожинецького району Чернівецької області з середньою освітою, непрацюючого, не одруженого, раніше не судимого, -

Провадження №11-кп/794/185/17 Головуючий в І інстанції: Цуркан В.В.

Категорія: ч.1 ст. 121, ч.4 ст. 296 КК України Суддя - доповідач: Станковська Г.А.

В С Т А Н О В И Л А:

На вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року подано апеляційні скарги прокурором Сторожинецької місцевої прокуратури Чернівецької області ОСОБА_9, захисником ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченим ОСОБА_3 та в його інтересах захисником ОСОБА_8.

Згідно, вироку суду І інстанції, ОСОБА_3 визнано винним у вчинені злочинів, передбачених:

- ч.4 ст.296 КК України та призначено покарання у виді 4 (чотири) роки позбавлення волі;

- ч.1 ст.121 КК України призначено 6 (шість) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, призначено обвинуваченому ОСОБА_3 остаточне покарання за сукупністю злочинів у виді 6 (шість) років позбавлення волі.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 залишено утримання під вартою, строк відбування покарання обчислено з 05 серпня 2016 року, тобто з моменту взяття його під варту, зараховано йому строк тримання під вартою до набрання вироком законної сили відповідно до ч.5 ст.72 КК України, а саме один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі.

ОСОБА_4 визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч.4 ст.296 КК України і призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України, звільнено ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він на протязі іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.

У відповідності до ст.76 КК України, зобов'язано ОСОБА_4 в період іспитового строку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

ОСОБА_5 визнано винним у вчинені злочину передбаченого ч.4 ст.296 КК України і призначено покарання у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст.ст. 75, 104 КК України, звільнено ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання, якщо він на протязі іспитового строку тривалістю 1 (один) рік не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.

У відповідності до ст.76 КК України, зобов'язано ОСОБА_5 в період іспитового строку: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов ОСОБА_10, яка діє в інтересах малолітньої потерпілої ОСОБА_11 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_10, яка діє в інтересах малолітньої потерпілої ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_8, майнову шкоду у розмірі 5671 грн. 33 коп., а також моральну шкоду у розмірі 30000 грн., а всього на загальну суму 35671 грн. 33 коп..

Вирішено долю речових доказів.

Прокурор всвоїй апеляційній скарзі не оспорюючи кваліфікації дій обвинувачених, доведеності їх вини у скоєнні кримінальних правопорушень, вважає вирок Глибоцького районного суду незаконним та таким, що підлягає скасуванню, в частині призначеного покарання ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, у зв'язку неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягає застосуванню та невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинувачених.

Вказує, що суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини справи або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину та впливають на пом'якшення покарання.

Звертає увагу, що ч.4 ст. 296 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до семи років. Проте, всупереч вказаному суд при призначенні покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 вийшов за межі санкції статті і призначив покарання нижче від найнижчої межі, що допускається лише у випадку застосування судом при призначення покарання положень ст. 69 КК України.

Однак, суд вказану статтю Кримінального кодексу України не застосував, та як наслідок неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.

Також вважає, що суд призначив покарання ОСОБА_4 та ОСОБА_5 всупереч вимогам ст. 75 КК України, оскільки не в повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, а саме те, що вони вчинили тяжкий злочин, внаслідок якого малолітній ОСОБА_11 заподіяно тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, а малолітньому потерпілому ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_9, заподіяно легкі тілесні ушкодження.

Звільняючи ОСОБА_5 та ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання з випробуванням, суд мотивував своє рішення лише тим, щоостанні є неповнолітніми та вчинили злочин вперше.

Просить вирок суду І інстанції скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити обвинуваченим ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 більш суворе покарання.

Захисник ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5 в своїй апеляційній скарзі вважає, що зазначений вирок суду повинен бути скасований у звязку з неправильним застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме: при визначенні кваліфікації дій неповнолітнього ОСОБА_5, на думку захисту, суд невірно визначив об'єкт злочину та суб'єктивну сторону злочину, що привело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Правозастосовна практика виробила критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно врахувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину , цілі та обставини вчинених особою дій.

Стверджує, що під час судового слідства не доведена та не інкримінується ОСОБА_5 обставина, що він наносив будь-кому з неповнолітніх удари, а навпаки, надавав допомогу неповнолітній ОСОБА_13, яка була залишена в небезпеці потерпілим ОСОБА_14.

Крім того, вказує, що предмет скоєння злочину зазначений у вироку «штахетина» не вилучена та не долучена , як доказ до матеріалів справи, а тому даний доказ є недопустимим.

Просить вироку суду І інстанції скасувати та виправдати ОСОБА_5.

Обвинувачений ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі та в доповненні до неї вважає, що вказаний вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області є таким, що не ґрунтується на законі та не відповідає фактичним обставинам справи. Більше того, свій вирок суд ґрунтував на обвинувальному уклоні, обравши позицію прокурора, а не керуючись законом.

Визнавши його винним у вчинені злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України, суд проігнорував вимоги постанови ПВСУ від 04 жовтня 2012 року, а тому і прийшов помилково до висновку, що його дії та синів ОСОБА_4, ОСОБА_5 необхідно кваліфікувати за ч.4 ст. 296 КК України.

Внаслідок обрання судом обвинувального уклону, ним не взято до уваги всіх вимог ППВСУ та не враховано те, що в їх діях відсутній хуліганський мотив, що є обов'язковою умовою суб'єктивної сторони вказаного злочину.

Вважає, що якщо припустити, що він і вчинив якійсь злочин, і суд прийшов такого висновку, то при цьому, суд мав би кваліфікувати його дії та дії синів, за відповідними статями 125 та 128 КК України.

Наполягає на тому, що він не вчиняв ніякого злочину, а призначене йому покарання є надто суворе, так як не відповідає тяжкості кримінальних правопорушень та його особі як обвинуваченого.

Просить скасувати вирок відносно нього та його синів ОСОБА_4 і ОСОБА_5 за відсутністю в їх діях складу кримінальних правопорушень.

Захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 в своїй апеляційній скарзі вважає даний вирок незаконним та необґрунтованим в частині визнання винним ОСОБА_3 за ст.ст.121 ч.1, 296 ч.4 КК України, у зв'язку із тим, що судом І-ї інстанції допущено неповноту судового розгляду, висновки суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, істотно порушено вимоги кримінального процесуального закону.

Звертає увагу, що під час, як досудового слідства, так, і судового розгляду, не було здобуто та досліджено, як жодного доказу який свідчив би, як про участь ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, так і жодних доказів про наявність умислу учасників даної події на вчинення грубого порушення громадського порядку, чи тим більше, умисного спричинення потерпілій ОСОБА_11 тілесних ушкоджень.

Навпаки, сукупність досліджених в судовому засіданні доказів прямо вказує на відсутність як прямого так і непрямого умислу неповнолітніх ОСОБА_5 та ОСОБА_4 на спричинення неповнолітній ОСОБА_15 тяжких тілесних ушкоджень та на вчинення хуліганських дій. Об'єктивно оцінені докази однозначно вказують на те, що вони дійсно не бачили дітей на мотоциклі під керуванням ОСОБА_14 та не могли передбачити те, що там будуть знаходитись діти, те саме стосується і ОСОБА_3.

Вказує, що дії обвинувачених не були довготривалі, вчинялись з метою побиття виключно ОСОБА_14, в безлюдному - не громадському місці, позбавлені ознак виняткового цинізму чи особливої зухвалості, ці дії були вчинені на ґрунті довготривалих негативних відносин з ОСОБА_14, що підтвердили всі допитані сторони по справі, та стали результатом протиправних дій ОСОБА_14 відносно ОСОБА_5, що підтверджується довідками в справі, наданими стороні захисту за запит, про те, що інформація по факту побиття неповнолітнього ОСОБА_5 ОСОБА_14 була внесена до ЄРДР, що по часу передувало настанню даної події.

Крім того, звертає увагу на стан здоров'я ОСОБА_3, а саме те, що останній є важкохворий згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи.

Просить суд апеляційної інстанції здійснити об'єктивну, незалежну та неупереджену оцінку доказів в даній кримінальній справі, врахувати обставини наведені в апеляційній скарзі та скасувати вирок районного суду в частині визнання ОСОБА_3 винним за ст.ст.121 ч.1, 296 ч.4 КК України.

В запереченні на апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_3, прокурор вказує на їх безпідставність та необґрунтованість.

Вважає, що доводи викладені захисником ОСОБА_7 у своїй апеляційній скарзі були оцінені судом першої інстанції під час судового розгляду та обґрунтовано були визнані безпідставними, що належним чином вмотивовано.

Що стосується апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_3, то його апеляційна скарга не відповідає вимогам КПК України, а її доводи взагалі не заслуговують на увагу, оскільки апелянт не вказує суті та характеру порушень, не зазначає, які норми процесуального закону на його думку порушено, в чому полягає незаконність вироку чи не правильність висновків суду першої інстанції.

Звертає увагу, що нанесення ударів по особі, яка рухається на мотоциклі дерев'яними штахетниками, у темну пору доби, не бачачи куди точно і по кому наносяться ці удари, при цьому усвідомлюючи, що можуть заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, а також враховуючи той факт, що потерпілий був позбавлений можливості чинити їм будь-який опір вказує на хуліганський мотив. Оскільки, дії обвинувачених були явно непропорційними та позбавлені будь-якої необхідності, а також базувалися на самолюбстві та мали на меті самоутвердження обвинувачених.

У звязку з чим просить апеляційні скарги учасників кримінального провадження, тобто сторони захисту залишити без задоволення, задовольнити апеляційні вимоги сторони обвинувачення та скасувати вирок районного суду і призначити обвинуваченим більш суворе покарання.

Судом І інстанції встановлено,що 04 серпня 2016 в с. Банилів-Підгірний Сторожинецького району Чернівецької області ОСОБА_3, разом із своїми синами ОСОБА_5 та ОСОБА_4 під малозначимим приводом, попередньо домовились між собою побити потерпілого ОСОБА_14 та заздалегідь, для спричинення останньому тілесних ушкоджень, підготували відрізки дерев'яних штахетників.

04 серпня 2016 приблизно о 22 год. 30 хв., з метою реалізації спільного злочинного умислу, ОСОБА_3 зі своїми синами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на сільській дорозі, що в куті Плай, с. Банилів-Підгірний, Сторожинецького району, Чернівецької області очікували на ОСОБА_14. Після того як вони побачили, що ОСОБА_14 керує їм назустріч мотоциклом марки «Мінськ» на якому, як пасажири були його малолітні діти: ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_9. Не відмовляючись від свого умислу, ОСОБА_3 при наближенні ОСОБА_14 до нього, в групі зі своїми неповнолітніми дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з мотивів явної неповаги до суспільства, діючи з особливою зухвалістю, яка виразилась у заподіянням тілесних ушкоджень потерпілим та з винятковим цинізмом, що виразилось у демонстративній зневазі до загальноприйнятих норм моралі, а саме побитті малолітньої дитини, напали на ОСОБА_14 та за допомогою вказаних відрізків дерев'яних штахетників, нанесли ряд ударів по різним частинам тіла ОСОБА_14 та його малолітнім дітям ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_10 та ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_9, спричинивши їм тілесні ушкодження, чим грубо порушили громадський порядок та вчинили хуліганство.

Крім цього, 04 серпня 2016 року біля 22 год. 30 хв. ОСОБА_3, знаходячись на сільській дорозі, що в куті Плай, с. Банилів-Підгірний, Сторожинецького району, Чернівецької області, під час скоєння хуліганства, за допомогою заздалегідь підготовленого відрізку дерев'яного штахетника, умисно наніс удар в лобно-скроневу ділянку голови малолітньої ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_11, яка знаходилась в вертикальному положенні на рухомому транспортному засобі - мотоцикл «Мінськ» позаду водія, спричинивши їй тілесні ушкодження у виді рани в лобно-скроневій ділянці зліва; субапоневротичної гематоми; забою головного мозку; вдавленого перелому лобної кістки зліва з компресією на головний мозок; травматичного розходження коронарного шва; множинних лінійних переломів лобної та тім'яної кістки зліва з поширенням на основу черепа, які відповідно до висновку судово-медичної експертизи за № 136-Е-мд від 31.08.2016 року, за ознакою «небезпека для життя» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

В судовому засіданні І інстанції, обвинувачений ОСОБА_3 своєї вини не визнав, а обвинувачені ОСОБА_4Д та ОСОБА_5 визнали частково.

Обвинувачений ОСОБА_3 у судовому засіданні вказав, що він взагалі не був на місці злочину, а знаходився десь приблизно на відстані від 100 метрів від місця події. Бачив, що їхав мотоцикл приблизно із швидкістю 60 км/год., у якого горіло тільки переднє світло, хто був на мотоциклі він не бачив. При цьому водій різко змінив напрямок руху вправо, не впорався з керуванням, внаслідок чого з мотоцикла впала дитина на купу каміння, а водій мотоцикла не зупинився і поїхав далі. Після чого його син ОСОБА_4 схопив дитину і відніс до медсестри ОСОБА_16. На вулиці було темно, ніякого освітлення не було, подія відбувались 04.08.2016 року приблизно о 22-23 годині вечора. Вказав, що його сини ОСОБА_4 та ОСОБА_5 мали намір помститися потерпілому ОСОБА_14, який раніше побив його сина ОСОБА_5, а саме мали намір його побити. Коли його син, ОСОБА_5, того вечора вийшов з господарства, нічого йому не сказавши, він просто пішов за ним, і у нього в руках була палка з якою він постійно ходить, синів він не бачив, а також не бачив щоб хтось когось бив. Після того як ОСОБА_4 відніс дитину, вони втрьох повернулися додому. Просив не притягати його до відповідальності, оскільки, злочинів він не вчиняв. Вказав, що наміру побити дитину у них не було, просив пробачити. Цивільний позов не визнав.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину визнав частково, а саме не визнав вчинення ним хуліганських дій та пояснив, що раніше його побив потерпілий по справі ОСОБА_14. 04.08.2016 року ввечері йому передзвонив його брат ОСОБА_4 і повідомив, що бачив потерпілого ОСОБА_14 і йому можна відомститись та вказав йому, в яку сторону рухається потерпілий. Бажаючи помститись ОСОБА_14, він погодився на пропозицію брата та пішов в ту сторону і по дорозі він підібрав штахету. Вже було темно і йдучи по дорозі він впізнав ОСОБА_14 по звуку мотоцикла, який їхав ззаду, а він знаходився з правої сторони від потерпілого. Коли потерпілий ОСОБА_14 проїжджав повз нього, він наніс йому один удар штахетою з боку, з правої сторони. Хто був на мотоциклі в момент удару не бачив, бо було темно, і кому він наносить удар він так само не бачив. ОСОБА_4 в момент удару був з іншої сторони від потерпілого, при цьому він не бачив, щоб брат наносив удари, і не помітив чи було у нього щось в руці. Після цього він помітив, що з мотоцикла на дорогу впала дитина, яка почала плакати, і ОСОБА_4 взяв її на руки і поніс до сусідів, щоб надали допомогу. Після цього, він штахету викинув, по дорозі зустріли батька і всі втрьох повернулись додому. Просив його виправдати по хуліганству, та вказав що розкаюється у вчиненому.

Обвинувачений ОСОБА_4 в судовому засіданні свою вину визнав частково, а саме невизнав вчинення ним хуліганських дій та пояснив, що 04.08.2016 року ввечері повертаючись зспортзалу він побачив потерпілого ОСОБА_14, який раніше побив його брата, при цьомувін був без дітей. Після цього він передзвонив брату ОСОБА_5 і повідомив, що ОСОБА_14 поїхав і йому можливо «вернути», тобто побити його, на що брат погодився. Після цього вінпідібрав штахету та рухаючись по дорозі, йому на зустріч на мотоциклі їхав потерпілий, коливони зрівнялись він наніс йому один удар спереду штахетою, після чого потерпілий проїхав десьприблизно 5-6 метрів і з мотоцикла впала дитина з правої сторони головою до землі, а потерпілийпоїхав далі. Після цього він взяв дитину та поніс її до медсестри. На місці пригоди брата ОСОБА_5 побачив після того як наніс удар, чи наносив брат ударів він не бачив, а також не помітив чибуло у брата щось у руці. Батька зустріли по дорозі коли з братом повертались. Розкаявся увчиненому просив суд виправдати його по хуліганству.

Потерпілий ОСОБА_14 в судовому засіданні вказав на те, що 04.08.2016 року йому передзвонила дружина, щоб привезти їй ліхтарик, після чого віддавши ліхтарик біля річки дружина з свекрухою пішли до сестри, а він біля 22 год. 30 хв. повертався назад зі сторони ОСОБА_7 на своєму мотоциклі з увімкненим світлом фар. На мотоциклі знаходились його діти, син сидів спереду нього, а донька потерпіла ОСОБА_15 позаду, тримаючись руками за одяг. Виїжджаючи на головну дорогу він побачив ОСОБА_3, який знаходився ліворуч від дороги та тримав в руках предмет схожий на біту, а порчу із ним стояв його син ОСОБА_5, а з правого боку були його сини ОСОБА_17 та ОСОБА_4, які також тримали в руках предмети схожі на біти. Він дуже добре їх розгледів у світлі фар, та бачив їх обличчя. Майже одночасно вони підбігли до нього із двох сторін та почали наносити удари бітами по різним частинам тіла, всього десь було нанесено до десяти ударів. В ході цього він кричав, що на мотоциклі діти. Першим удар йому наніс в область лівого передпліччя ОСОБА_3, і захищаючись від першого удару підняв руку над головою в результаті чого частина удару припала на його сина ОСОБА_12 в область чола з лівого боку, при цьому інші обвинувачені також наносили йому удари. В цей момент ОСОБА_3 спробував нанести йому другий удар, проте промахнувся та вдарив дитину ОСОБА_11 яка сиділа позаду нього, та отримала удар в область голови. Після удару ОСОБА_15 відпустила руки, перестала плакати, та втратила свідомість, він однією рукою її ще трошки тримав, проте проїхавши декілька метрів вона впала, а він зрозумівши, що його можуть позбавити життя, будучи на мотоциклі почав тікати з місця пригоди разом з сином, якого намагався врятувати. Навздогін йому ще нанесли декілька ударів.Після цього він поїхав до себе додому та залишив сина в будинку, після чого вирішив повернутисьза донькою. Щойно виїхав із свого господарства як до нього власним автомобілем приїхали ОСОБА_18 та його дружина та повідомили, що його донька у їхньому автомобілі. Разом вони поїхали у лікарню с.Банилів-Підгірний, а звідти доньку в Сторожинецьку ЦРЛ відвезла швидка допомога. Просив призначити обвинуваченим сувору міру покарання.

Заслухавши суддю-доповідача, який виклав суть вироку та вимоги апеляційних скарг учасників кримінального провадження, а саме міркування прокурора, який просив відмовити в задоволенні апеляційних вимог сторони захисту, скасувати вирок в частині призначеного покарання обвинуваченим та ухвалити новий вирок, думку захисника ОСОБА_7, який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_8, які просили закрити кримінальне провадження щодо обвинувачених з-за відсутності в їх діях складу кримінального правопорушення, а апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та зясувавши доводи апеляцій, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони обвинувачення підлягає частковому задоволенню, а апеляційні скарги обвинувачених та сторони захисту слід залишити без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Із цього випливає, що суд при розгляді справи повинен дослідити докази, як ті, що викривають, так і ті, що виправдовують підсудного, проаналізувати їх, оцінити за своїм внутрішнім переконанням та дати остаточну оцінку, що ґрунтується на їх всебічному, повному й неупередженому дослідженні під час судового розгляду з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозвязку.

Оцінка доказів згідно зазначеної статті є компетенцією суду, який постановив вирок.

Колегією суддів при перевірці вироку суду І інстанції встановлено, що суд правильно встановив фактичні обставини справи та вірно кваліфікував дії ОСОБА_3 за ч.4 ст. 296, ч.1 ст. 121 КК України, дії ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за ч.4 ст. 296 КК України і висновок про доведеність вини обвинувачених у скоєнні інкримінованих злочинів відповідає сукупності зібраних у справі і досліджених у судовому засіданні доказів, яким дано остаточну юридичну оцінку, яка ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності та з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, про що викладено та наведено докладні мотиви в судовому рішенні.

В апеляційній інстанції обвинувачені підтримали свої покази надані в суді першої інстанції та наполягали на відсутності в їх діях інкримінованих їм злочинів. Обвинувачений ОСОБА_3 своєї вини не визнав, обвинувачені ОСОБА_4 та ОСОБА_5 свою вину визнали частково, разом з тим їх вина спростовується матеріалами кримінального провадження та доказами наведеними у вироку.

Колегія суддів не може погодитись із доводами захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_8, щодо відсутності в діях обвинувачених складу кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.296 КК України, ч.1 ст.121 КК України та неналежної оцінки доказів судом І інстанції. Твердження, на які посилаються у своїх апеляційних скаргах обвинувачені та захист, були предметом дослідження районним судом, який, зясувавши доводи всіх учасників кримінального провадження та дослідивши матеріали провадження, надав змістовні та обґрунтовані відповіді у судовому рішенні.

Зокрема, суд це зробив шляхом допиту обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, потерпілого ОСОБА_14, законного представника потерпілої ОСОБА_11 ОСОБА_10, свідків ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, а також дослідив та оглянув надані сторонами обвинувачення та захисту письмові докази, висновки судової експертизи, а також, суд врахував доводи та виступи учасників провадження в судових дебатах.

Як вбачається з вироку, судом І інстанції ретельно перевірені ці доводи, які є аналогічні тим, що викладені в апеляційних скаргах сторони захисту і обвинуваченого ОСОБА_3, які в свою чергу, в апеляційних скаргах не спростували їх з інших підстав, які б не були предметом дослідження судом першої інстанції. Отже, мотиви зазначені у вироку про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовому засіданні доказам.

Перевіривши всі доводи та вислухавши думку учасників судового розгляду, суд свої висновки про винуватість ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 296 ч.4, ст. 121 ч.1 КК України, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України за викладених у вироку обставин, довів об'єктивними доказами, які зібрані у передбаченому законом порядку і є допустимими. Судом було вичерпано всі можливості для отримання доказів, які мали значення для встановлення обставин в даному кримінальному провадженні, та прийнято обґрунтоване рішення.

Колегія суддів вважає, що вина обвинувачених доведена показаннями потерпілого ОСОБА_14, свідків, даними, які містяться в протоколі огляду місця події та додатках до нього, протоколів проведення слідчих експериментів з потерпілим та додатками до них, висновками експертів.

Зокрема, згідно висновку судово-медичної експертизи №110-Е від 05.08.2016 року вбачається, що у ОСОБА_14 виявлено наступні тілесні ушкодження: синці: по передній поверхні правого плеча в нижній третині; на передньо-зовнішній поверхні правого плеча в середньо-верхній третині з переходом на передню поверхню грудної клітки справа; садна: в середній третині лівого передпліччя; на спині справа в проекції 3-го ребра по лопатковій лінії - дані тілесні ушкодження виникли в результаті не менше як 4-ох разової травмуючої дії твердих тупих предметів, або ударів об такі, цілком можливо внаслідок ударів дерев'яними бітами по строку та обставинах можуть відповідати вказаному у фабулі постанови і відносяться до легких тілесних ушкоджень. З висновку експерта №112-Е від 05.08.2016 року вбачається, що ОСОБА_12 отримав тілесні ушкодження, а саме синець на чолі справа. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті травмуючої дії твердих тупих предметів, або ударів об такі, які по строку та обставинах можуть відповідати вказаному у фабулі постанови і відносяться до легких тілесних ушкоджень. З висновку експерта №136-Е-мд від 17.08.2016 року вбачається, що при проведенні судово-медичної експертизи ОСОБА_15 були виявлені тілесні ушкодження: А) садна по - задній поверхні шиї; у ділянці колінних згинів. Дані тілесні ушкодження виникли в результаті травмуючої дії твердих тупих предметів, або від ударів об такі по строку виникнення можуть відповідати вказаному в фабулі постанови і відносяться до легких тілесних ушкоджень. Б) у виді рани в лобно-скроневій ділянці зліва; субапоневротичної гематоми; забою головного мозку; вдавленого перелому лобної кістки зліва з компресією на головний мозок; травматичного розходження коронарного шва; множинних лінійних переломів лобної та тім'яної кістки зліва з поширенням на основу черепа, які за ознакою «небезпека для життя» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. Дані тілесні ушкодження могли виникнути, в результаті не менш як одноразової травмуючої дії твердих предметів, чи від ударів об такі, найбільш ймовірно під час перебування потерпілої у вертикальному положенні лівою тім'яно-лобною ділянкою голови до нападаючого по строкам та обставинам можуть відповідати вказаному у фабулі постанови. При цьому враховуючи локалізацію та морфологічні властивості всіх вище вказаних тілесних ушкоджень малоймовірне їх виникнення внаслідок падіння з положення стоячи, як з попереднім прискоренням, так і без такого.

Таким чином, вищевказаними висновками експертів спростовуються доводи обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про те, що вони нанесли тільки по одному удару кожний, оскільки висновком експерта встановлено, що тілесні ушкодження у ОСОБА_14 виникли в результаті не менше, як 4-ох разової травмуючої дії. Крім того, вказані висновки експерта також підтверджує покази потерпілого ОСОБА_14, про те, що захищаючись від удару, частина удару припала на його сина ОСОБА_12.

Отже, наведені вище доводи є належними,допустимими та достовірними доказами, а їх сукупність такою, що доводить спрямованість умислу обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14, яке супроводжувалось порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства та супроводжувалось особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, в ході якого ОСОБА_3 також наніс тяжкі тілесні ушкодження потерпілій ОСОБА_11.

Так, кримінальний кодекс України не повязує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі).

Об'єктивна сторона хуліганства в кримінальному кодексі не конкретизована. Диспозиція ст. 296 КК України свідчить, що обовязковою ознакою обєктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає у грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.

З показів обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, вбачається, що останні в знак помсти ОСОБА_14 за раніше вчинені ним діяння відносно ОСОБА_5, проявили особливу зухвалість та винятковий цинізм в тому, що вони бажали помститися потерпілому і, коли випала нагода, вони цим скористалися, як про це зазначив в своїх показах ОСОБА_4, який передзвонив брату ОСОБА_5 і повідомив, що ОСОБА_14 поїхав і йому можливо «вернути», тобто побити його, на що брат погодився. Після цього він підібрав штахету та рухаючись по дорозі, йому на зустріч на мотоциклі їхав потерпілий, коли вони зрівнялись він наніс йому один удар спереду штахетою, отже, своїми діями обвинувачені порушили громадський порядок.

Крім того, субєктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

Незважаючи на те, що обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і потерпілий ОСОБА_14 були знайомі між собою та перебували у неприязних відносинах міжсобою, і зі змісту протиправних дій кожного обвинуваченого простежується бажання завдати шкоди власне здоров'ю саме потерпілого ОСОБА_14.В даній конкретній ситуації обвинувачені ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і потерпіла ОСОБА_11 взагалі не перебували у будь-яких відносинах та не були знайомі. Поштовхом до заподіяння тілесних ушкоджень вданому випадку жодним чином не могла бути поведінка потерпілого ОСОБА_14, а особливо потерпілої малолітньої ОСОБА_11, оскільки така поведінка має відбутись до початку протиправних дій з боку обвинувачених, і фактично ці події мають бути нерозривні у часі.

При цьому, колегія суддів виходить із того, що, як визначив Верховний Суд України у п.4 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про хуліганство» від 22.12.2006 року - дії, що супроводжувалися погрозами вбивством, завданням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені винним щодо членів сім'ї, родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих тощо, слід кваліфікувати за статтями КК, що передбачають відповідальність за злочини проти особи. Як хуліганство зазначені дії кваліфікують лише в тих випадках, коли вони були поєднані з очевидним для винного грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства і а супроводжувались особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

п.5вказаної Постанови передбачено, що хуліганством, яке супроводжувалось винятковим цинізмом, можуть бути визнані дії, поєднані і демонстративною зневагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності чи грубої непристойності, знущанням над хворим, дитиною, особою похилого віку або такою, яка перебувала у безпорадному стані та ін..

Згідно правової позиції, викладеної у Постанові Верховного суду України від 04.10.2012 року: хуліганські дії завжди посягають на громадський порядок та інші об'єкти захисту. Зміст та спрямованість цього діяння висновуються із характеру дій особи, яка їх вчиняє, а також із стосунків, які склалися між такою особою та потерпілим.

Обвинувачені не заперечували факту конфлікту і бажання поквитатися з потерпілим, а фізичний контакт і заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому підтверджується активною, зухвалою та цілеспрямованою їх поведінкою.

На думку колегії суддів, посилання захисту на те, що між обвинуваченими та потерпілими існують довготривалі неприязні відносини на кваліфікацію їх дій у даному випадку не впливає, оскільки, обвинувачені нанесли тілесні ушкодження також двом малолітнім дітям потерпілого ОСОБА_14 ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_10, зазначене свідчить, що по відношенню до них будь-яких неприязних відносин й бути не могло.

Крім того, нанесення ударів по особі, яка рухається на мотоциклі дерев'яними штахетниками, у темну пору доби, не бачачи куди точно і по кому наносяться ці удари, при цьому усвідомлюючи, що можуть заподіяти тяжку шкоду здоров'ю потерпілого, а також враховуючи той факт, що останній був позбавлений можливості чинити їм будь-який опір вказує на хуліганський мотив. Оскільки, дії обвинувачених були явно непропорційними та позбавлені будь-якої необхідності, а також базувалися на самолюбстві та мали на меті самоутвердження обвинувачених.

Колегія суддів, вважає, що вказана неповага обвинувачених в даному випадку до потерпілих є явною та доведеною, оскільки апелянти не представили суду апеляційної інстанції обґрунтованих доводів про відсутність в їх діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 296 КК України.

Кваліфікуючою ознакою злочину за ч. 4 ст. 296 КК України, якого є хуліганство, вчинене із застосуванням предмета заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року № 3 (із змінами, внесеними постановами від 04 червня 1993 року № 3 та від 03 грудня 1997 року № 12) «Про судову практику в справах про хуліганство», спеціально пристосованими для заподіяння тілесних ушкоджень слід визнавати такі предмети, які були пристосовані винним для згаданої цілі заздалегідь або під час вчинення хуліганських дій, а так само предмети, які хоч і не піддавалися будь - якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для тієї ж цілі.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, а також як було встановлено підчас судового розгляду справи у суді першої інстанції,

ОСОБА_5 підібрав дерев'яну штахету по дорозі саме з метою нанесення

тілесних ушкоджень потерпілому та зробив це задовго до вчинення злочину.

Також із підібраною палицею останній очікував на потерпілого

ОСОБА_14 ще деякий час.

Така непослідовна та суперечлива позиція обвинувачених, які протягом судового слідства змінювали покази, щодо фактичних обставин вчинення злочину, повністю спростована, як первинними показаннями самих обвинувачених, так і показаннями потерпілих та свідків, які являлися безпосередніми очевидцями даних подій. Дані обставини також узгоджуються з іншими дослідженими в судовому засіданні письмовими матеріалами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано прийшов до висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_3, ОСОБА_5 та ОСОБА_4Д за ч.4 ст.296 КК України, як хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю та винятковим цинізмом, вчинене групою осіб, із застосуванням предметів заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень

Крім того, колегія суддів вважає вірною кваліфікацію дій ОСОБА_3 за ч.1 ст.121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне в момент заподіяння. Твердження захисника ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_3, про відсутність в діях останнього складу кримінального правопорушення передбаченого ст. 121 ч.1КК України є необґрунтованими та не доведеними і спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Зі слів потерпілого вбачається, що першим удар йому наніс в область лівого передпліччя ОСОБА_3, і захищаючись від першого удару він підняв руку над головою в результаті чого частина удару припала на його сина ОСОБА_12 в область чола з лівого боку, при цьому інші обвинувачені також наносили йому удари. В цей момент ОСОБА_3 спробував нанести йому другий удар, проте промахнувся та вдарив дитину ОСОБА_11, яка сиділа позаду нього, та отримала удар в область голови. Після удару ОСОБА_15 відпустила руки, перестала плакати, та втратила свідомість, він однією рукою її ще трошки тримав, проте проїхавши декілька метрів вона впала, а він зрозумівши, що його можуть позбавити життя, будучи на мотоциклі почав тікати з місця

пригоди разом з сином, якого намагався врятувати.

Зазначені покази потерпілого узгоджуються матеріалами кримінального провадження, а саме протоколом проведення слідчого експерименту із застосуванням відеозапису від 16.09.2016 року з якого вбачається, як потерпілий ОСОБА_14 детально показує, при яких обставинах йому та його дітям були завдані тілесні ушкодження, його покази під час проведення слідчого експерименту відповідають тим показам, які він давав в судовому засіданні. При цьому потерпілий під час проведення слідчого експерименту і в судовому засіданні впевнено стверджував, що потерпілій ОСОБА_15 тілесні ушкодження в область голови наніс саме обвинувачений ОСОБА_3, внаслідок чого вона впала з мотоциклу.

Крім цього, під час проведення комісійної судово-медичної експертизи №019 від 20.02.2017 року, яка була проведена згідно ухвали суду від 11.01.2017 року, зважаючи на переважання за враженістю локальних ушкоджень на голові потерпілої ОСОБА_15 та ушкодження на її тілі, відсутність супутніх ушкоджень в ділянці голови, які характерні для подібного виду травми, комісія експертів прийшла до висновку щодо малоймовірності виникнення таких ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у вигляді падіння з мотоцикла, який рухався і вважає більш характерними для прямої травмуючої дії твердого тупого предмету з обмеженою, по відношенню до травмованої, поверхнею контактування, у тому числі, не виключено, і дерев'яної палиці.

Таким чином, суд апеляційної інстанції критично ставиться до невизнання обвинуваченим ОСОБА_3 своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч.1 ст. 121 КК України та розцінює як спосіб захисту з метою уникнення відповідальності за скоєне.

Наведене вище свідчить, що апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 є необґрунтованими та такими, що не спростовують наведених колегією суддів доводів.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3, суд першої інстанції у відповідності до вимог ст.ст. 65 - 67 КК України, належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених ним кримінальних правопорушень, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання і прийшов до обґрунтованого висновку, що обвинуваченому слід призначити основне покарання у вигляді позбавлення волі.

Зокрема, судом при призначенні виду та міри покарання обвинуваченому ОСОБА_3, враховано, що останній вчинив декілька злочинів, які відноситься до категорії тяжких, характер вчинення злочинів та обставини при яких вони були скоєні, що ОСОБА_3 раніше притягувався до кримінальної відповідальності, в томі числі за нанесення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_14, при цьому вчинив новий злочини, його негативну характеристику по місцю проживання, стан здоров'я (ішемічна хвороба серця, серцева недостатність, хронічне обструктивне захворювання легень) та позицію потерпілих, які просять призначити суворе покарання.

Крім того, судом взято до уваги стан здоровя обвинуваченого ОСОБА_3, на які останній звертає увагу в своїй апеляційній скарзі, та зазначив відсутні будь які об'єктивні медичні застереження, які б унеможливлювали його тримання під вартою. Отже, суд обґрунтовано прийшов до висновку, що виправлення ОСОБА_3 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, призначивши йому покарання за вчинені злочини в межах санкцій статей, які йому інкримінують, оскільки саме таке покарання буде справедливим, а також необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги прокурора щодо призначеного неповнолітнім ОСОБА_4 та ОСОБА_5 покарання, колегія суддів приходить до висновку, що, призначаючи обвинуваченим покарання, суд відповідно до вимог ст. 65 КК України, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особи винних та обставини, що помякшують та обтяжують покарання.

Разом з тим, встановивши ряд обставин, що помякшують покарання, суд першої інстанції безпідставно не застосував вимоги ст.69 КК України, відповідно до положень якої за наявності декількох обставин, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного, суд, умотивувавши своє рішення, може призначити покарання нижче від найнижчої межі, встановленої у санкції статті цього Закону.

Як вбачається із матеріалів кримінального провадження та як встановив районний суд, а колегією суддів перевірено, що при призначенні виду та міри покарання ОСОБА_4, судом враховано, що згідно вимог ст. 12 КК України, злочин вчинений обвинуваченим відноситься до категорії тяжких, а також характер вчинення злочину та обставини при яких він був скоєний, зокрема те, що ОСОБА_4 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, злочин вчинив вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, його молодий вік, який на момент вчинення злочину був неповнолітнім, а також його поведінку після скоєння злочину, а саме надання допомоги потерпілій ОСОБА_15.

Призначаючи неповнолітньому ОСОБА_5 виду та міру покарання, суд врахував, що обвинувачений вчинив злочин, який відноситься до категорії тяжких, характер вчинення злочину та обставини при яких він був скоєний, раніше не притягувався до кримінальної відповідальності, злочин вчинив вперше, позитивно характеризується за місцем проживання, а також те, що ОСОБА_5 є неповнолітнім.

На думку колегії суддів, з врахуванням наведених вище обставин при призначенні покарання ОСОБА_4 та неповнолітньому ОСОБА_5, а також врахувавши обставини, що пом'якшують покарання обвинувачених ОСОБА_4 та ОСОБА_5, згідно ст.66 КК України, а саме часткове визнання своєї вини, сприяння у розкритті злочину та вчинення злочину неповнолітніми, а також відсутність обтяжуючих обставин, суд вважає за можливе визнати вказані обставини такими, що помякшують покарання та істотно знижують ступінь вчиненого злочину, та з урахування особи винних, дають підстави призначити більш мяке покарання застосувавши ст. 69 КК України, яке буде необхідним й достатнім для їх виправлення, перевиховання та попередження вчинення нею нових злочинів.

Колегія суддів вважає, що районний суд, врахувавши усі обставини справи та вимоги Закону, вірно обрав міру покарання у вигляді двох років позбавлення волі, яка відповідає принципу достатності, справедливості та індивідуальності, однак при цьому не застосував вимоги ст. 69 КК України, а тому вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання слід змінити, а апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Пункт перший, частини 1першої статті 408 КПК України, передбачає, що суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі помякшення призначеного покарання, якщо визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Відповідно до ч.4 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст. 413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.

З огляду на наведене, частково погоджуючись із доводами прокурора, які він навів в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що за таких обставин вирок районного слід змінити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, п.1 ч.1 ст. 408, 409, 413, 418, 419, 426 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Чернівецької області, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційні скарги прокурора Балакіна О.В., захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_5, обвинуваченого ОСОБА_3 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 24 березня 2017 року щодо ОСОБА_5 та ОСОБА_4 змінити.

Вважати ОСОБА_5 та ОСОБА_4 засудженими за ч.4 ст.296 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 2-х років позбавлення волі.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з моменту її проголошення, а засудженим, який перебуває під вартою,в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Судді: В.І.ОСОБА_21 ОСОБА_2