Рішення № 66873664, 30.05.2017, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/1344/17

Провадження № 2/500/1849/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2017 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Адамова А.С.,

при секретарі - Хачатрян А.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

22.03.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами, якими просить суд визнати за ним як за спадкоємницею першої черги за законом після смерті батька ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на житловий будинок з надвірними та господарчими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що державним нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку з тим, що відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок.

Позивач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та зазначив, що позовні вимоги підтримує у повному обсязі та наполягає на їх задоволенні.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутністю та зазначив, що визнає позовні вимоги, не заперечував проти їх задоволення, на отримання спадщини не претендує та відмовився від неї.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення сторін, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно договору забудови, посвідченого Ізмаїльською державною нотаріальною конторою Одеської області 06.02.1970 за №2-507 ОСОБА_3 та ОСОБА_4 надана у безстрокове користування земельна ділянка під будівництво індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно свідоцтва укладення шлюбу серії НОМЕР_1 від 25.09.1971р. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 являються подружжям.

Згідно технічного паспорту на житловий будинок, виданого 17.01.2016р. КП «Ізмаїльське МБТІ», по АДРЕСА_1 є житловий будинок, який побудований у 1975р..

Згідно листа КП «Ізмаїльське МБТІ» за №679 від 16.05.2017р. згідно матеріалів інвентаризаційної справи власниками житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки під будівництво індивідуального житлового будинку на праві приватної власності від 06.02.1970р. реєстр 2-507.

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз'яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі, коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим кодексом.

Відповідно до ст. 524 ЦК УРСР (1963 рік), діючого на час відкриття спадщини, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.

Відповідно до ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР (1963 рік), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 рік), що був чинний на час відкриття спадщини, для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 549 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємець, який фактично вступив в управління або володіння спадковим майном, вважається таким, що прийняв спадщину.

Відповідно ст. 553 ЦК УРСР (1963 року) спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини (стаття 549 цього Кодексу).

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 28.12.1995 року ОСОБА_5 померла. Після її смерті відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить частина житлового будинку з надвірними та господарчими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, яку фактично прийняв її чоловік ОСОБА_3, що підтверджується будинковою книгою.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 від 12.02.2001 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить житловий будинок з надвірними та господарчими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

За життя спадкодавець ОСОБА_3 заповіту не залишав.

Осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3 відповідно до ст. 535 ЦК УРСР (1963 рік), немає.

Спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_3 стали його діти: ОСОБА_1, ОСОБА_2, що підтверджено свідоцтвами про їх народження, копії яких наявні в матеріалах справи.

Інших спадкоємців немає.

Судом встановлено, що позивач спадщину після смерті батька прийняв фактично, оскільки скільки проживав та був зареєстрований зі спадкодавцем за однією адресою та вступив в управління, володіння спадковим майном, що підтверджено наявною у матеріалах справи копії домової книги.

Іншій спадкоємець ОСОБА_1 на спадщину не претендує та відповідно до приписів ст. 553 ЦК УРСР (1963 року) відмовився від спадщини.

На звернення позивача до державного нотаріуса з приводу видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, відповіддю державного нотаріуса Ізмаїльської державної нотаріальної контори за йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із тим, що відсутній правовстановлюючий документ на спадковий житловий будинок, необхідний для оформлення спадщини та реєстрації на підставі п. 4.15. Порядку вчинення нотаріальних дій.

Відповідно до п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» за №679 від 16.05.2017р. згідно матеріалів інвентаризаційної справи житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1, побудований у 1970 році є завершений будівництвом, до самочинного будівництва не відноситься та відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24.05.2001р. №127, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.07.2001р. за №582/5773 (із змінами і доповненнями) не належить до самочинного будівництва. Згідно листа Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України №12/5-126 від 23.03.1999р. об'єкти, які були закінчені будівництвом до 05.08.1992р. прийняттю в експлуатацію не підлягають.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до роз'яснень п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Стаття 57 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін та інших обставин, що мають істотне значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.4 ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ст.ст. 10, 11, 59, 60, 61 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, визнані сторонами, не підлягають доказуванню, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі, у тому числі, з огляду на те, що відповідач визнав позов і обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 61 ч.1 ЦПК України. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 213-215 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спадкового майна та визнання права власності на спадкове майно задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 року, право власності на житловий будинок з надвірними та господарчими спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 01.06.2017р.

Суддя: А.С.Адамов