Рішення № 66866247, 23.05.2017, Валківський районний суд Харківської області

Справа №: 615/186/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 р. м. Валки

Валківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого судді Токмакової А.П.,

секретаря Антоненко М.Г.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Валки Харківської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

15.02.2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним договір фінансового лізингу № 1935 від 23.12.2016 року, укладений між ним та відповідачем; стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 19400 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що з метою придбання автомобіля шукав оголошення про його продаж в Інтернет-мережі. Знайшовши оголошення про продаж автомобіля Daewoo Matis 2013 р.в., у м. Харкові за 87 000 грн., зателефонував за вказаним номером телефону, де менеджер запропонувала підїхати в офіс для укладання угоди на придбання автомобіля.

22.12.2016 року позивач звернувся в представництво ТОВ «Лізингова компанія «Автолайф» в м. Харкові з наміром придбати вказаний автомобіль. Менеджер, з урахуванням його побажань щодо комплектації автомобіля, зокрема, наявності кондиціонеру, магнітоли, очисника заднього скла та інше, повідомила, що загальна вартість автомобіля буде складати 97000 грн., на що останній погодився. Менеджер одразу повідомила, що для укладення договору та одержання автомобіля спочатку потрібно внести авансовий платіж у розмірі 19400 грн. та виписала квитанцію на оплату, після чого позивачу було надано для ознайомлення та підпису договір з вартістю 97000 грн. Під диктовку менеджера на бланку ТОВ «ЛК «Автолайф» позивачем була написана заява щодо надання автомобіля Daewoo Matis М-16, 2013 року випуску бежевого кольору за 97000 грн. ОСОБА_2 в зв'язку з тим, що позивач не мав змоги оплатити в той же день авансовий платіж, менеджер не оформила договір, а запропонувала прийти після сплати авансового платежу. На наступний день, вранці, 23.12.2016 р., сплативши у ПАТ «Приватбанк» відділення №117 Харківського ГРУ за квитанцією №0.0.675867479.1 кошти в сумі 19400 грн., повернувся до офісу та показав квитанцію менеджеру. Договір №1935 від 23.12.2016 р. був уже готовий, менеджер вручила його та повідомила, що позивач отримає автомобіль до 28.12.2016 р., про що вони додатково повідомлять телефоном, але автомобіль не доставили, на дзвінки не відповідали.

Як зазначає позивач, ознайомившись з договором, зрозумів, що його ошукали, оскільки мав намір придбати автомобіль за власні кошти в сумі 97000 грн., а на підпис було надано договір фінансового лізингу, в якому від руки була прописана сума договору - 6162,36 доларів США, що становить в гривневому еквіваленті 167000 грн., хоча ні про таку вартість, ні про доларовий еквівалент вартості автомобіля мови із представником відповідача не йшлося, договір підписано представником відповідача - ОСОБА_3, з якою взагалі не спілкувався.

04.01.2017 року позивач направив на зазначену в договорі юридичну адресу відповідача рекомендованим листом з повідомленням письмову заяву про повернення сплачених ним коштів у сумі 19400 грн. та визнання договору №1935 від 23.12.2016 року фінансового лізингу недійсним. Вимогу відповідач отримав 10.01.2017 року, про що свідчить копія поштового повідомлення про вручення та витяг з електронного сервісу Укрпошти відстеження пересилання поштових відправлень, але ні відповіді в установлений законодавством термін, ні коштів, на даний час позивач не отримав.

Позивач вважає, що дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його права, гарантовані ЗУ «Про захист прав споживачів», оскільки договір було укладено під впливом обману щодо істотних умов договору, а саме: договір укладено в м. Харків, хоча в договорі місцем укладення зазначено м. Київ; від імені відповідача діяла особа, яка не надала належних доказів щодо її повноважень; в договорі відсутнє посилання на наявність відповідної ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб; у договорі не визначено та приховано продавця товару; для ознайомлення поданий екземпляр договору з ціною предмету договору 97 000,00 грн., а повернуто з дописаною вручну ціною предмету договору 6162,36 доларів США, що на момент його підписання складала 167 000,00 грн., та з правом відповідача змінювати ціну в залежності від коливання курсу валюти.

Згідно п.1.4 договору предмет лізингу може бути замінений на інший предмет лізингу до моменту купівлі предмета лізингу, а умови такої заміни та проведення додаткових розрахунків вказуються у відповідній додатковій угоді до цього договору. Позивачем одночасно з договором було написано заяву на придбання автомобіля Daewoo Matis М-16 за 97000 грн., але в договорі предметом лізингу є автомобіль Daewoo Matis MX delux M 30 з ціною 6162,36 доларів СІТІ А з урахуванням ПДВ, що в гривневому еквіваленті становить 167000,00 грн. Про додаткову угоду та її істотні умови представник відповідача взагалі мову не вів, ні угоди, ні розрахунків щодо заміни предмету договору не вироблено і не підписано сторонами, що підтверджує недобросовісність умов Договору.

Згідно п.3.2.5 лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача відшкодування лізингодавцю збитків, завданих внаслідок його дій або бездіяльності, тобто така умова не конкретизує яке повинно бути діяння, щоб завдати збитки відповідачу.

Відповідно до п.3.2.6 лізингодавець має право розірвати даний договір в односторонньому порядку і навіть при цьому не повідомляти споживача, як сторону за договором. Така умова, на думку позивача, не є добросовісною і такою, що порушує права споживача, які визначені відповідним Законом України «Про захист прав споживача».

Згідно п. 5.8 вказаного договору, лізингоодержувач свідомо обирає предмет лізингу, який визначається у п. 1.1 даного договору. В результаті цього лізингодавець не несе відповідальності за будь-які особливі характеристики або придатність предмета лізингу для будь-якої мети.

Відповідно до умов п. 8.2 Договору фінансового лізингу, вартість предмету лізингу на момент укладення договору становить 6162,36 доларів США з урахуванням ПДВ, гривневий еквівалент вартості предмета лізингу становить 167000,00 грн., при цьому вартість, на думку позивача, вписано вручну представником відповідача після підписання ним договору, інакше б на таку високу ціну позивач ніколи б не погодився і про неї б не домовлявся, особливо в доларовому еквіваленті.

У пункті 8.3 договору зазначено, що гривневий еквівалент вартості предмета лізингу, який визначений на дату даного договору, може змінюватись у випадку зміни обмінного курсу долара США до української гривні або в разі зміни відпускної ціни транспортного засобу у продавця.

Пунктом 8.5 вказаного договору передбачено, що всі платежі, які визначаються у додатку № 1 та Додатку № 3 до даного договору сплачуються лізингоодержувачем на умовах, передбачених договором. Планові платежі зараховуються лізингодавцем згідно обмінного курсу долара США до української гривні на фактичну дату зарахування платежу на рахунок лізингодавця.

Як вказує позивач, у Додатку № 1 до цього договору визначено вартість предмета лізингу, яка становить 6132,36 доларів США; авансовий платіж - 50 %; суму виплати авансового платежу - 3081,18 доларів США; щомісячний авансовий платіж - 256,77 доларів США; комісію за організацію договору (10%) 616,24 доларів США, комісію за передачу предмету лізингу (3%) 184,87 доларів США, а Додаток № 3 до договору взагалі відсутній, сторонами не підписувався, що дає підстави вважати, що сторони договору остаточно не визначились з вартістю предмета лізингу та не погодили графік сплати лізингових платежів, який в договорі неодноразово згадується як додаток № 3. Посилання на Додаток №3 містяться в умовах спірного договору, зокрема в п.10.1., п.10.3, п.10.8, п.10.14, п.11.4, п.12.8, п.12.9, та п.12.11.

Із змісту договору випливає, що лізингоодержувач в жодному разі не може вплинути на вибір продавця та підбір товару за вигідною для нього ціною. Таке обмеження лізингоодержувача та невизначеність з обсягом майбутніх лізингових платежів ставить позивача в повну залежність від відповідача, інтерес якого полягає в отриманні більшого прибутку від якомога дорожчого предмета лізингу.

Згідно п. 1.7 договору, лізингодавець передає у користування лізингоодержувачу предмет лізингу протягом 30 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця наступних платежів: комісія за організацію угоди; авансового платежу; комісії за передачу предмета: лізингу; у разі наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п.9.4 ст.9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.5 ст.9 даного Договору.

Позивач зазначає, що зі змісту п.12.1 слідує, що лізингоодержувач, який не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначенням реквізитів; особистого банківського рахунку для здійснення повернення коштів.

Проаналізувавши зміст спірного договору фінансового лізингу, позивач вважає, що положення спірного договору обмежують права позивача, як споживача, передбачені ЗУ «Про захист прав споживачів», «Про фінансовий лізинг» та ЦК України, не відповідають принципу добросовісності та рівності сторін у договорі та в цілому містять істотний дисбаланс прав та обов'язків сторін договору на шкоду споживача, а тому є несправедливими і порушують вимоги чинного законодавства.

Позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, надав заперечення, в яких вказує, що позивач не сплатив 50% вартості транспортного засобу, комісії за супроводження договору та витрат на реєстрацію ТЗ в Національній поліції, як це передбачено умовами договору, а тому ТЗ Позивачу поставлено ще не було.

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає визначення предмету лізингу індивідуальними ознаками, оскільки річ буде куплено у майбутньому і за умовами договору, річ може бути змінено. На момент укладання договору невідомий vin-код та номерний знак. Це можливо зробити тільки при прямому лізингу.

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає зазначення продавця, оскільки річ буде куплена у майбутньому, продавець може бути ліквідований, річ може бути змінено позивачем, продавця обирає сам позивач.

Право вибору продавця надано позивачу без будь-яких застережень. Тому претензії до відповідача на цю тему безглузді. Відповідач не є продавцем, а тому, відповідно до ст. 808 ЦК України за якість речі відповідає продавець, а не лізингодавець, що є покупцем речі.

Лізингові платежі були передбачені у додатку № 1. Відповідач відмовився від комісій, що могли б бути у до датку № 3.

Відповідно до сайту Мінюсту, відповідач не має жодного невиконаного зобовязання (незавершеного виконавчого провадження). Відповідач добросовісно ставиться до договору, на відміну від Позивача, що намагається ухилитися від взятих на себе зобовязань.

В момент підписання договору сторонами досягнуто всіх істотних умов, визначених ЗУ «Про фінансовий лізинг», умови договору є чесними і пропорційними з урахуванням особливостей непрямого лізингу. Сторони керувалися принципами диспозитивності та свободи укладання договору (дозволено все, що не заборонено).

Позивач плутає лізингодавця з продавцем і застосовує законодавство про захист прав споживачів. Хоча, лізингодавець не є продавцем, а є покупцем і не несе відповідальність за якість товару.

Нотаріальна форма для непрямого лізингу не обовязкова (ЗУ «Про фінансовий лізинг»), жодний нотаріус не посвідчує договори непрямого лізингу, Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій забороняє посвідчувати договори непрямого лізингу.

В Україні не існує ліцензії для непрямого лізингу, а тому, відповідно до ст. 20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» дозволено здійснювати такий вид господарської діяльності без ліцензії.

Відповідач вважає, що права споживача не були порушені, а небажання позивача виконувати договірні зобовязання не є підставою для визнання договору недійсним.

Позивач плутає Договір купівлі-продажу та Фінансового лізингу. Останній є змішаним договором в першу чергу оренди (коли транспортний засіб буде куплено і передано) та попередній договір купівлі продажу. На момент підписання договору транспортного засобу не закуплено, а сторони попередньо домовляються про його оренду після покупки лізингодавцем у продавця.

Також позивач плутає договір прямого та непрямого Лізингу. В нашому випадку договір непрямого лізингу, коли транспортний засіб ще не закуплений. Інформація у позові про збільшення ціни предмету лізингу не відповідає дійсності та не доведена Позивачем.

Як вказує відповідач, жодного належного та допустимого доказу щодо факту введення позивача в оману, наявності в діях відповідача умислу позивачем не надано. Натомість в позовній заяві містяться субєктивні та зацікавлені пояснення позивача, щодо нечесної підприємницької практики, невиконання своїх зобовязань тощо. Проте, представник відповідача звернув увагу суду, що такі пояснення є зацікавленими та такими, які не мають під собою реального підґрунтя, а головне являються лише недоведеним свідченням, а отже не можуть братись до уваги судом. Складно припустити, що позивач мав наміри придбати коштовний товар, поставився до укладення правочину з такою халатністю, тобто, при укладені правочину, не виявив бажання навіть ознайомитись з умовами договору, на яких в майбутньому сторони мали співпрацювати.

Крім того, представник відповідача вважає, що не скористання своїм правом на належне ознайомлення з умовами договору не може свідчити про введення в оману позивача відповідачем.

На думку представника відповідача, свідчення позивача щодо введення його в оману є лише способом ухилитись від взятих на себе зобовязань та характеризує позивача, як недобросовісного клієнта, який має на меті відмовитись від правочину за будь-яку ціну.

Між Позивачем та Відповідачем був укладений договір фінансового лізингу. Цей Договір укладено відповідно до положень цивільного законодавства та законодавства, що регулює діяльність у сфері фінансового лізингу.

Відповідно до ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, серед іншого, свобода договору та свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Положеннями ч. 1 ст. 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Положеннями ч. 2 ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг» передбачено, що істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу, строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу), розмір лізингових платежів, інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Вказаним вимогам законодавства договір фінансового лізингу та додатки до договору відповідають, Договір містить найменування товару (предмет лізингу), розмір лізингових платежів та строк лізингу.

Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення Договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого Договору та додатків до нього, а отже було досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Правочин сторонами укладено в письмовій формі, особисто підписано позивачем та повноважною особою відповідача. Таким чином, було дотримано усі вимоги, які ставляться чинним законодавством України (ст.ст. 202 та 203 ЦK України) до чинності правочину.

Отже, договори, які укладаються з клієнтами, повністю відповідають чинному законодавству України, а тому при вирішенні спору між сторонами повинні застосовуватись положення Договору та додатків до нього.

Договір містить детальний опис умов отримання предмета лізингу та порядок сплати за предмет лізингу. Укладаючи даний Договір, сторони погодились, що вартість предмета лізингу на момент укладання Договору зафіксована в ст. 8.2. Договору.

Умови надання Позивачу послуг на підставі Договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в Договорі та додатках до нього.

Таким чином, на думку представника відповідача, умови надання позивачу послуг на підставі Договору та інформація про ці послуги викладені досить детально і ясно в Договорі та додатках до нього. Тому, відповідач вважає, що позивач мав повну і достовірну інформацію про послуги відповідача та порядок їх надання та порядок сплати коштів за укладеним Договором.

Договір фінансового лізингу немає нічого спільного зі споживчим кредитуванням, а тому принцип свободи договору в даному випадку не обмежується.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» цей Закон регулює відносини, що виникають між учасниками ринків фінансових послуг під час здійснення операцій з надання фінансових послуг.

Відповідно до ст.3 цього Закону відносини, що виникають у зв'язку з функціонуванням фінансових ринків та наданням фінансових послуг споживачам, регулюються Конституцією України, цим Законом, іншими законами України з питань регулювання ринків фінансових послуг, а також прийнятими згідно з цими законами нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 1-1 ЗУ «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Закон «Про захист прав споживачів» надає загальне визначення послуг та не виділяє окремо фінансові послуги.

Отже, ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» є спеціальним Законом, що регулює порядок надання фінансових послуг. Даний Закон визначає, що положення Закону України «Про захист прав споживачів» є загальним Законом. Це зайвий раз свідчить, що норми Закону не мають пріоритетного значення для регулювання лізингу. Даний Закон може застосовуватися лише в разі відсутності певного нормативного регулювання.

Представник відповідача зауважує, що норми ЗУ «Про фінансовий лізинг» є спеціальними, а норми ЗУ «Про захист прав споживачів» носять загальний характер.

Як вказує представник відповідача, позивач забуває, що в момент підписання Договору фінансового (непрямого) лізингу автомобіль в оренду ще не передається.

Позиція позивача, що при укладанні договору не була дотримана обов'язкова нотаріальна форма його посвідчення, передбачена ст.799 ЦК України, але таке твердження суперечить законодавству, а форма укладеного між сторонами договору не була порушена.

Відповідно до ч.1 ст. 209 ЦК України правочин, який вчинений у письмовій формі підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або за домовленістю сторін.

Згідно ст.806 параграфу 6 "Лізинг" глави 58 "Найм (оренда)" ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

Згідно ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

При цьому норма ст.799 ЦК України, на яку посилається позивач, міститься у параграфі 5 "Найм (оренда) транспортного засобу" глави 58 "Найм (оренда)", який взагалі не регулює відносини фінансового лізингу та не є спеціальною нормою, а загальною, яка прямо не регулює відносини лізингу. Жодний нотаріус України не посвідчує договори непрямого фінансового лізингу.

Відповідно до Наказу Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5 про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яким передбачено, що Договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених ЦК України та ЗУ „Про фінансовий лізинг ( п. 3.12 Глави 5 Порядку ).

Відповідно до п.3.7. Глави 5 даного Порядку при посвідченні договору найму (оренди) або позички транспортного засобу нотаріус вимагає для огляду документ про реєстрацію транспортного засобу за фізичною чи юридичною особою (свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо), а у випадку, коли транспортний засіб не підлягає реєстрації або коли реєстраційне посвідчення не є свідченням права власності на транспортний засіб, - документ, що підтверджує набуття наймодавцем права власності на нього (договори тощо).

Відповідно до ч. 2 ст. 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

На момент укладення Договору ще не існує транспортного засобу а тому нотаріуси не мають права посвідчувати Договір непрямого Лізингу.

Відповідно до позиції ВСУ у справі № 6-2606ц15, нотаріальне посвідчення Договору лізингу є необовязковим. Підписавши примірник Договору Позивач погодився з усіма визначеними умовами та змістом угоди й додатків до неї.

Щодо ліцензії (останнім часом суди порушують норми матеріального права з даного приводу плутаючи природу послуг).

Згідно п.4 ч.1 ст.34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (п.11-1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до ч.1 ст. 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Однак відповідач не займається адмініструванням фінансових активів для придбання товарів у групах, а займається фінансовим лізингом відповідно до положень ЗУ «Про фінансовий лізинг», положеннями якого не передбачено ліцензування такого виду діяльності, а регулятором - Нацкомфінпослуг видається довідка, на підставі якої здійснюється така діяльність. Регулятором не впроваджено ліцензійних умов для фінансового лізингу, що говорить про те, що на даному етапі - фінансовий лізинг в Україні не ліцензується.

Адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах визначена Постановою НКФ від 09.10.2012 № 1676 і немає нічого спільного з індивідуальним договором фінансового лізингу.

Відповідно до ст.20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Також, ч. 4 ст. 5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Одним з таких нормативно-правових актів є Положення про надання окремих фінансових послуг юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не с фінансовими установами, затверджене розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг від 22.01.2004 року № 21.

Відповідно до визначення термінів, наведених у п. 1.3 Положення №21, тимчасова послуга з фінансового лізингу (послуга з фінансового лізингу) - операції з фінансовими активами, які полягають в набутті юридичною особою (лізингодавцем) у власність речі у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передачі цієї речі у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату лізингові платежі) на підставі договору фінансового лізингу.

Згідно з п. 2.1 ст. 2 Положення № 21 юридична особа має можливість надавати послугу з фінансового лізингу, якщо у предметі діяльності, визначеному установчими засновницькими) документами, передбачено здійснення діяльності з надання послуг з фінансового лізингу та враховано вимоги законодавства щодо можливості суміщення фінансових послуг, а також за наявності: внутрішніх правил з надання послуги з фінансового лізингу, затверджених уповноваженим органом юридичної особи, згідно установчих документів; кваліфікованих працівників, які безпосередньо здійснюють діяльність з фінансового лізингу; довідки про взяття на облік юридичної особи (далі - Довідка), виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

На думку відповідача, він виконав всі вимоги, які ставляться законодавством та отримав необхідну Довідку ФЛ№ 564 (рішення про взяття на облік № 883 від 21.04.2016 року), видану Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, з якої вбачається, що ТОВ «Лізингова компанія «Авто Лайф» взято на облік як установу з правом надавати послуги з фінансового лізингу.

Також представник відповідача зазначає, що позивач посилається на правову позицію Верховного Суду України (постанова від 16.12.2015 року по справі № 6-2766цс15) в якій зазначено, що послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою, а отже потребує отримання ліцензії. Однак, такий вид послуги як адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є відмінним від послуг фінансового лізингу.

Згідно ч.1 ст.4 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розрізнює два види фінансових послуг як фінансовий лізинг (п. 5) та адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах (п. 111). Отже, на час укладання спірного договору фінансового лізингу, був відсутній правовий механізм для отримання відповідачем ліцензії (ліцензійні умови для надання послуги з фінансового лізингу не були затверджені).

07.12.2016 року КМУ прийнято Постанову № 913 Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), яка набрала чинності 10.12.2016 року. Відповідно до даної Постанови, ліцензійні умови застосовуються до фінансового лізингу через 6 місяців з дня набрання нею чинності. Проте, даний документ свідчить про відсутність ліцензійних умов на дату підписання договору та необхідність застосування ст.20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності». Отже, діяльність Лізингової компанії є легітимною на підставі поки-що діючого Положення НКФ № 21.

Ліцензійні умови, передбачають просту письмову форму для договору непрямого лізингу, відповідно до ст. 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до п. 99 Ліцензійних умов Ліцензіат перед укладенням договору лізингу повинен подати споживачу таку інформацію: попередження про можливі валютні ризики, що впливатимуть на договір фінансового лізингу, зобовязання якого виражені в іноземній валюті або умовами договору фінансового лізингу якого передбачена зміна вартості предмета фінансового лізингу, процентної ставки та/або розміру лізингових платежів залежно від офіційного курсу гривні до іноземної валюти. Отже, на думку представника відповідача, це зайвий раз підтверджує легітимність діяльності Лізингодавця та просту письмову форму договору.

Представник відповідача вказує, що в разі односторонньої відмови від своїх зобовязань, відповідно до п.12.1. Договору застосовується штраф у вигляді 20-40% від авансового платежу та 100% від комісії за організацію угоди.

Відповідно правових висновків ВСУ у справах: № 6-2766цв15; № 6-330цс16; № 6- 3020цс15; № 6-65цс16 визначено перелік несправедливих умов договору.

Пункт, що застосовує штраф за односторонню відмову позивача від договору несправедливим визнано не було.

Відповідно до Постанови ВССУ від 17.11.2016 року у справі № 153/105/16-ц, суд встановив, що аналогічний штраф, є законним і лежить в площині свободи договору.

Права та обовязки сторін у відносинах Лізингу визначені ст.ст.10-11 спеціального Закону «Про фінансовий лізинг». Положення закону відображені у Договорі. Також, Законом визначена і відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобовязань, зокрема у ст.7 Закону.

За загальним правилом, якщо в договорі не визначено деякі положення - сторони керуються чинним законодавством. Про що зазначено у п. 16.11. Договору.

Таким чином, баланс прав, обовязків та відповідальності сторін запозичено зі спеціального Закону, в тому числі і відповідальність.Отже, ніякої диспропорції в договорі немає.

Як вказує представник відповідача, відповідно до ЗУ «Про захист прав споживачів» інформацію про продукцію зобовязаний надати продавець, постачальник, реалізатор. Лізингодавець не є продавцем. Лізингодавець є покупцем. Лізингодавець надає фінансову послуг і надав споживачу послуги всю інформацію про послугу.

Відповідно до ст.808 ЦК України саме продавець несе відповідальність про якість продукції (приховані дефекти тощо). Лізингодавець (в разі вибору продукції ним) відповідає солідарно виключно за поставку продукції.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» Лізингоодержувач має право: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю.

Відповідно до п. 4.3. Договору вибір продавця/постачальника предмету лізингу здійснює сам позивач. Таким чином, не є порушенням закону відсутність більш детального опису предмету (колір, тип, смак тощо).

ЗУ «Про фінансовий лізинг» не передбачає погодження продавця, оскільки купівля буде здійснюватися у майбутньому, невідомо що може статися із продавцем, а Лізингоодержувач може змінити предмет лізингу. Лізингодавець повністю надає право вибору продавця позивачу без будь-яких обмежень, за виключенням ціни, яку погодили сторони.

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

За змістом ч.5 ст.18 Закону № 1023-ХІІ у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір. У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст.18 Закону № 1023-ХІІ).

З огляду на викладене, представник відповідача вважає, що позивач має надати обґрунтування, чому Договір має бути визнаний недійсним в цілому, чому неможливе дотримання договору без зазначених пунктів.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши надані докази, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 23.12.2016 року між сторонами в письмовій формі укладено договір № 1935 фінансового лізингу, відповідно до умов якого лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобовязання придбати предмет лізингу автомобіль марки Daewoo Matiz, вартістю 6162,36 доларів США, що станом на день підписання договору складало 167000 грн., у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на термін та на умовах, передбачених договором.

Згідно квитанції № 0.0.675867479.1 від 26.12.2016 року позивачем сплачено перший лізинговий платіж в сумі 19400 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, лізингодавець не виконав умрв Договору, предмет лізингу лізингоодержувачу не передав, а тому у відповідності до положень ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

Згідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1,2,3,5,6 ст.203 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, ЗУ «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до ст.806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Згідно зі ст.1 ЗУ «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спеціфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч.1 ст.1 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова установа це - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії. З цього можна зробити висновок, що відповідач при укладенні договору з позивачем діяв як фінансова установа, що надає фінансові послуги пов'язані з лізингом.

Ч.3 розділу 1 Положення про Державний реєстр фінансових установ від 28.08.2003 року передбачено, що дія цього Положення поширюється на всіх юридичних осіб незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» надають одну чи декілька фінансових послуг, державне регулювання діяльності з надання яких належить до компетенції Нацкомфінпослуг».

Згідно ч.8 розділу 1 Положення про Державний реєстр фінансових установ від 28.08.2003 року фінансова установа має право надавати фінансові послуги після внесення її до Реєстру та отримання Свідоцтва. Якщо відповідно до нормативно-правових актів для надання певної фінансової послуги необхідно мати ліцензію та/або дозвіл, фінансова установа має право на надання такої послуги лише після отримання відповідної ліцензії та/або дозволу.

Відповідно до ч.4 ст.5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, визначаються законами та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання діяльності фінансових установ та ринків фінансових послуг, виданими в межах їх компетенції.

Згідно ч.4 ст.5 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» розпорядженням Держфінпослуг № 21 від 22.01.2004 року розроблено Положення про надання фінансових послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Відповідно до п.2 Положення для надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами необхідна наявність Довідки про взяття на облік юридичної особи, виданої Держфінпослуг та/або Нацкомфінпослуг.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Як вбачається з Договору № 1935 фінансового лізингу, в договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України та є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч. 6 ст. 18 Закону).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч.2 ст.18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст.509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п.2,3 ч.3 ст.18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (п.4 ч.3 ст.18 Закону).

Проаналізувавши зміст спірного договору № 1935 фінансового лізингу від 23.12.2016 року, укладеного між сторонами, суд приходить до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в ЗУ «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

У договорі № 1935 фінансового лізингу від 23.12.2016 року (п. 12.3) зазначено, що у випадку розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору в розмірі 20 % від сплаченої суми авансового платежу. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається.

Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним пунктом договору передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (правова позиція Верховного Суду України в постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15).

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України, висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п.п.1,2 ч.1 ст.355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Оскільки, договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів», предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору сторонами не дотримано положення законодавства щодо обов'язковості нотаріального посвідчення договору, то суд першої інстанції правильно вважав, що такий договір підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності правочину та стягнення з відповідача на користь позивача сплаченого останнім авансового платежу у розмірі 19400 грн.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 ЗУ «Про захист прав споживачів», судові витрати у справі відповідно до положень ч.3 ст.88 ЦПК України необхідно стягнути з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10,11,60,212-215,218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати Договір фінансового лізингу № 1935 від 23 грудня 2016 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» - недійсним.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» (код ЄДРПОУ 40352937, р/р 26002514569 в АТ «ОСОБА_4 ОСОБА_2», МФО 380805), юридична адреса: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, 17, оф.107, на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, грошові кошти в сумі 19400 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Авто Лайф» на користь держави судовий збір в розмірі 1280 грн. (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві )

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Вал-ківський районний суд Харківської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: ОСОБА_2