Ухвала суду № 66862818, 30.05.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 757/19761/16 Головуючий у 1-ій інстанції - Фаркош Ю.А.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5380/2017 Доповідач - Музичко С.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня2017 року колегія суддів cудової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Музичко С.Г.

Суддів - Панченка М.М., Слюсар Т.А.,

при секретарі - Гарматюк О.Д.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон» - КептєСергія Володимировича на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Печерського районного суду м. Києва 16 січня 2017 року позов Ягоди ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 004160, укладений 15 квітня 2016 року між ОСОБА_3 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон».

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон» на користь ОСОБА_3 52 000 грн. та судовий збір в розмірі 551,21 грн.

В апеляційній скарзі представник відповідача просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування своїх вимогпосилається на те, що позивач підписав заяву, якою підтвердив те, що він прочитав та зрозумів умови договору, в повному обсязі та коректно отримав інформацію від менеджера-консультанта та погодив марку, модель та вартість предмета лізингу.

Зазначає, що висновок суду про те, що умови договору є несправедливими не відповідають дійсності, оскільки згідно з п.п.2.1, 5.6, 5.8 спірного договору передбачена відповідальність відповідача за невиконання зобов'язання. Крім того, договір фінансового лізингу містить всі істотні умови, які визначенні законодавством, щодо предмету, строку, розміру лізингових платежів, назву сторін. Спірний договір не повинен посвідчуватись нотаріально, а для здійснення фінансового лізингу відповідач не зобов'язаний отримувати ліцензію.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримала, представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що договір фінансового лізингу містить несправедливі умови відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», не спрямований на настання правових наслідків зі сторони відповідача щодо купівлі для позивача автомобіля та передачі йому придбаного транспортного засобу, предмет договору фінансового лізингу є не конкретизованим, при укладенні договору не дотримано положення законодавства щодо нотаріального посвідчення договору.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом встановлено, що 15.04.2016 року між ТОВ «Лізингова компанія "Еталон" та ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу №004160, відповідно до умов якого відповідач взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу - транспортний засіб - автомобіль Toyota Auris SD 1/6 Multidrive S Live у власність та передати предмет лізингу у користування позивачу на строк та на умовах, передбачених цим договором.

На виконання умов договору позивач сплатив відповідачу 52 000 грн. 00 коп.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. З ст. 215 ЦК України).

Відповідно до ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно'до встановлених лізипгоодержувачем специфікацій та умов, на певний строк і за встановлену плату.

Відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Згідно пункту 1.5 договору, лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає продавець.

У пункті 4.3.5 договору передбачено, що лізингодавець має право розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем умов цього договору, проте лізингодавець не зобов'язаний завчасно повідомляти лізингоодержувача про розірвання даного договору.

Відповідно до п. 4.3.6 договору лізингодавець має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку неможливості продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингоодержувач, по причинам, які не залежали від лізингодавця. У такому випадку лізингодавець повертає лізингоодержувачу кошти на умовах п.12.12 договору. Пунктом 12.12 договору передбачено, що лізингодавець, із сплачених лізингоодержувачем платежів, утримує штраф 20% від сплаченої суми авансових платежів та не повертає комісію за організацію договору лізингу. При цьому зустрічної відповідальності лізингодавця за неможливість продавця здійснити продаж та/або поставку предмета лізингу, який визначив лізингодавець, у договорі немає. У договорі немає також права лізингоодержувача у такому випадку розірвати договір, вимагати повернення всіх сплачених платежів та покриття завданих збитків.

Згідно п. 8.3. Договору у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни.

Відповідно до п. 8.8. Договору коригування розміру лізингових платежів у випадках передбачених цим договором не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу.

Згідно п. 8.12 Договору передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку.

Також спірний договір містить положення про відповідальність лізингоодержувача у випадку розірвання договору з його вини, проте жоден пункт не передбачає відповідальності для лізингодавця у випадку розірвання договору з його вини.

За змістом частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Аналіз вищезазначених норм спірного договору фінансового лізингу, свідчить, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки та значно розширені права лізингодавця.

Твердження відповідача про відсутність несправедливих умов спірного договору, так як відповідальність сторін за невиконання взятих на себе зобов'язань договором передбачена, колегія суддів вважає безпідставними, так як даним договором не визначено конкретної міри відповідальності лізингодавця.

Відповідно до ст. 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Посилання в апеляційній скарзі про те, що предмет договору лізингу визначений в п. 3.1 договору та в додатках №1, №2 та №3 до договору спростовується наступним.

В укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням ч. 2 ст. 6 Закону У країни «Про фінансовий лізинг», ст. 807 ЦК України.

Разом з тим, обґрунтованими є посилання у апеляційній скарзі на помилковість висновку суду про підставу для визнання договору недійсним, відсутність у договорі відомостей щодо продавця, так як на цю обставину не посилався позивач у позовній заяві, а тому суд першої інстанції у порушення положень ст. 11 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог.

Проте, вказані помилки суду першої інстанції не призвели до неправильного вирішення даного спору, так як спірний договір містить інші пункти, які зазначені позивачем у позовній заяві, і які не були проаналізовані судом першої інстанції, але проаналізовані апеляційним судом, які свідчать про порушення відповідачем прав позивача, як споживача послуг.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання договору фінансового лізингу, укладеного сторонами 15 квітня 2016р., недійсним у зв'язку із недотриманням вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Твердження у апеляційній скарзі про те, що відповідно до постанови КМУ від 07.12.2016 року № 913 всі договори фінансового лізингу, укладені до 07.06.2017 року є дійсними не є обґрунтованими, оскільки пунктом 4 частини першої статті 34 Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначено, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

З огляду на положення зазначених вимог чинного законодавства України суд першої інстанції правомірно визначив, що послуги з фінансового лізингу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» мало право здійснювати лише за умови набуття статусу фінансової установи, та отримання відповідних ліцензій, а, станом на дату укладання договору фінансового лізингу, відповідач не мав статусу фінансової установи, не мав ліцензії на здійснення діяльності з надання фінансових послуг.

Судом вірно встановлена відсутність ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії), та що суперечить вимогам законодавства.

З аналізу тексту спірного договору вбачається, що предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів (пункт 5.1). Тобто лізингодавець лише має право користуватися предметом лізингу, який є власністю лізингодавця.

Отже, за своїм змістом договір фінансового лізингу є договором найму (оренди) транспортного засобу.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно врахував правову позицію Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, допущенні порушення норм процесуального права не призвели до неправильного вирішення спору по суті, тому підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «Еталон» - Кептє СергіяВолодимировичавідхилити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді