Ухвала суду № 66858022, 30.05.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/8770/16-ц Головуючий у І інстанції Ковальчук Л. М.Провадження № 22-ц/780/2930/17 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 4 30.05.2017

УХВАЛА

Іменем України

30 травня 2017 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Сержанюка А.С., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, Приватного нотаріуса Скадовського районного нотаріального округу Херсонської області Гришка Сергія Миколайовича, третя особа ОСОБА_6, ОСОБА_7 про поділ належних подружжю частини житлового будинку, частини земельної ділянки, автомобілів, визнання недійсними договорів купівлі - продажу частини житлового будинку та земельної ділянки, визнання цих частин житлового будинку та земельної ділянки сумісною власністю, витребування їх з чужого незаконного володіння та поділ між подружжям, за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_6, ОСОБА_8, ОСОБА_9, треті особи: Приватний нотаріус Києво - Святошинського районного нотаріального округу Київської області Федоренко Олена Ігорівна, Києво - Святошинська об'єднана державна податкова інспекція ГУ ДФС у Київській області про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об'єкта відчуженої нерухомості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернувся із даним позовом, посилаючись на те, що перебував у шлюбі із ОСОБА_2 із 1981 року по 1994 рік, а в подальшому із 2003 року по теперішній час, за час перебування у шлюбі ними набуто право власності на нерухомість та транспортні засоби. Відповідач ОСОБА_2 без його згоди розпорядилась спільним майном. Просив визнати 1/3 частину житлового будинку № АДРЕСА_1 Києво-Святошинського району та 1/3 частини земельної ділянки пл. 0,0658 га. за цією ж адресою спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, здійснити поділ даного майна шляхом визнання за кожним права власності на 1/6 його частину; визнати недійсними договір купівлі-продажу від 03 серпня 2016 року 71/100 житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 та договір купівлі-продажу земельної ділянки, визнати незаконними та скасувати рішення приватного нотаріуса про державну реєстрацію прав та їх обтяжень про реєстрацію права власності на 71/100 житлового будинку та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 за ОСОБА_4; визнати 71/100 частину житлового будинку та земельної ділянки за вказаною адресою спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_2, витребувати від набувача ОСОБА_4 71/100 частину житлового будинку та земельної ділянки і здійснити поділ даного майна шляхом визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 право власності за кожним на 71/200 частини житлового будинку та на ? частини земельної ділянки; здійснити поділ автомобілів шляхом визнання за ним права власності на автомобіль Renault Koleos, за відповідачем - права власності на автомобіль Renault Megane; визнати договір дарування від 14 вересня 2012 року удаваним в частині змісту правовідносин, статусу сторін та ціни об'єкта нерухомості з моменту його укладення, визнавши, що цей договір є договором купівлі-продажу земельної ділянки за адресою АДРЕСА_3, реальною ринковою вартістю на час продажу в сумі, еквівалентній 50000 доларам США, продавцями якої є ОСОБА_8 та ОСОБА_9, а покупцями якої є ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в рівних частинах.

Також ОСОБА_3 звернувся до суду із клопотанням про забезпечення позову по справі у вигляді накладення арешту на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_5 з належними до неї господарськими спорудами, та 1/3 частку земельної ділянки за цією ж адресою; 71/100 частину житлового будинку АДРЕСА_4 з належними до неї господарськими будівлями та спорудами, а також земельну ділянку за даною адресою; автомобіль НОМЕР_1, НОМЕР_2.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року забезпечено позов ОСОБА_3 шляхом накладення арешту на зазначене майно.

Відповідач ОСОБА_2, не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що позивачем не було вказано в заяві про забезпечення позову будь-яких реальних причин, через які слід було забезпечити позов, і зазначено лише стандартні доводи, ухвала базується на припущеннях, є необґрунтованою та бездоказовою. Позивачем не надано доказів, які б свідчили про його участь в набутті того чи іншого майна, не підтверджено своєї фінансової спроможності та не доведено участі своєю працею в створенні та придбанні майна. Заперечує щодо права позивача на житлові будинки та земельні ділянки, а щодо автомобілів зазначила, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2017 року задоволено заяву позивача про залишення без розгляду позовної заяви в частині позовних вимог про здійснення поділу автомобілів.

Колегія суддів, перевіряючи законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову на нерухоме майно, а саме житлові будинки та земельні ділянки, суд першої інстанції виходив із того, що майно, на яке представник позивача просив накласти арешт, є предметом даного спору, і невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Колегія суддів погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, оскільки вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Відповідно до ст. ст. 151, 152 ЦПК України, суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; позов зокрема забезпечується забороною вчиняти певні дії.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що предметом позову є поділ спільного майна подружжя, а його підставами - невизнання відповідачем права позивача на це майно.

16 січня 2017 року відкрито провадження в даній справі.

ОСОБА_2 є власником 1/3 частини житлового будинку АДРЕСА_6 Києво-Святошинського району Київської області, ? частини земельної ділянки пл. 0,0658 га. за цією ж адресою (а. с. 21 - 24).

Також ОСОБА_2 є власником автомобілів НОМЕР_3, НОМЕР_2 (а. с. 40 - 41).

ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_7 та земельної ділянки пл. 0,0232 га. за цією ж адресою (а. с. 36 - 38).

Відтак, власники майна, на яке накладено арешт в порядку забезпечення позову, є відповідачами по справі.

Відповідно до ст. 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оскільки спірне майно - житлові будинки, земельні ділянки, як об'єкти цивільних прав не вилучені та не обмежені в обороті, ризик відчуження даного майна за умови невжиття заходів забезпечення позову є постійним.

З огляду на викладене ґрунтуються на законі та відповідають матеріалам справи висновки суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення заявлених позовних вимог, оскільки майно відповідачів, яке є предметом спору, може бути відчужене останніми у будь-який час.

Із цих же підстав відхиляються доводи апеляційної скарги, що позивачем не зазначено реальних причин, через які необхідно було забезпечити позов.

Зміст заяви про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 151 ЦПК України.

Із доводів апеляційної скарги в частині заперечення накладення арешту на житлові будинки та земельні ділянки вбачається, що відповідачем фактично ставиться під сумнів обґрунтованість позову, в той час як дані обставини встановлюються на стадії розгляду спору по суті і під час забезпечення позову не вирішуються, а відтак доводи ОСОБА_2 відхиляються в цій частині.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в частині необхідності внесення застави, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 153 ЦПК України покладення на заявника обов'язку внести заставу є правом суду і віднесено на його розсуд, разом з тим, враховуючи співмірність виду забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно позовним вимогам, доводи відповідача щодо внесення застави є необґрунтованими.

Колегія суддів враховує, що саме по собі накладення арешту на спірне майно без наміру власника його відчужити жодним чином не впливає на правовий статус майна і не впливає на права і законні інтереси такого власника.

Крім того, задоволення клопотання про забезпечення позову не позбавляє відповідача в подальшому звернутися до суду із клопотанням про скасування забезпечення позову або заміну виду забезпечення позову в порядку ст. 154 ЦПК України.

Разом із тим, колегія суддів не може погодитися із висновками суду першої інстанції в частині накладення арешту на транспортні засоби Renault Megane д.н.з. НОМЕР_4, автомобіль НОМЕР_5.

Так, оскільки ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 22 лютого 2017 року позов ОСОБА_3 в частині позовних вимог про поділ автомобілів в натурі залишено без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 207 ЦПК України, дані транспортні засоби станом на 21 березня 2017 року не були предметом спору, а отже і забезпечення позову щодо них не могло застосовуватися.

Зазначені обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції та безпідставно накладено арешт на автомобілі Renault Megane, тип легковий седан, номер (кузова, рами) НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_6 та автомобіль НОМЕР_5, тип легковий універсал-В, номер (кузова, рами) НОМЕР_8, які належать відповідачу та не є предметом спору.

Колегія суддів приймає до уваги, що ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 квітня 2017 року заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою від 21 березня 2017 року в частині накладення заборони на відчуження автомобілів НОМЕР_1, НОМЕР_2 скасовані за заявою позивача ОСОБА_3, разом із тим, законність і обґрунтованість ухвали мають значення станом на день її ухвалення.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України розглянувши скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Отже, оскільки в частині забезпечення позову у вигляді накладення арешту на транспортні засоби судом було порушено норми процесуального права, ухвала суду першої інстанції в цій частині не може залишатися в силі та підлягає скасуванню із постановленням нової ухвали з цього питання, якою в забезпеченні позову необхідно відмовити.

В іншій частині ухвала суду першої інстанції постановлена із додержанням вимог закону і не може бути скасована з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 312, 313, 314, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року скасувати в частині накладення арешту на автомобіль Renault Megane, тип легковий седан, номер (кузова, рами) НОМЕР_7, державний номер НОМЕР_6 та автомобіль НОМЕР_5, тип легковий універсал-В, номер (кузова, рами) НОМЕР_8 та постановити нову ухвалу в цій частині, якою відмовити ОСОБА_3 в задоволенні заяви про забезпечення позову.

В іншій частині ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Сержанюк А.С.

Фінагєєв В.О.