Постанова № 66849540, 31.05.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

31 травня 2017 р. Справа № 820/1170/17

Харківський окружний адміністративний суд у колегіальному складі:

головуючого судді - Полях Н.А.,

суддів - Мар'єнко Л.М., Мельникова Р.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 року № 13-17;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.09.2016 року № 158;

- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1.

В обґрунтування позову зазначив, що він є громадянином Сирійської Арабської Республіки. Зважаючи на ситуацію в країні походження, позивач зауважив, що у випадку повернення на Батьківщину, він буде рекрутованим до лав армії, і буде змушений вбивати своїх співгромадян, в тому числі мирне населення. Позивач звернув увагу суду на те, що військові дії в Сирії також засуджуються міжнародним співтовариством, про що свідчать: Резолюції Ради Безпеки ООН від 19.12.2013 року №68/182, 22.02.2014р. №2139(2014), 14.07.2014 року №2165(2014), 18.12.2014р. №2191 (2014), 22.12.2015 року №2258 (2015); Рекомендації УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку, доповіді Незалежної міжнародної комісії з розслідування подій ООН в Сирійській Арабській Республіці, доповіді Генерального секретаря про здійснення резолюцій №2139(2014), №2165 (2014), №2191 (2014), №2258 (2015) Ради Безпеки ООН та чимало інших документів. Отже, вважаючи наявність суб'єктивних побоювань стати жертвою переслідувань, позивач просить суд задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.

Через канцелярію суду 31.05.2017 року від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в порядку письмового провадження за наявними у матеріалах справи письмових доказів.

Представник відповідача - Державної міграційної служби України, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений судом належним чином, прибув у судове засідання, та склав на адресу суду заяву, в якій зазначив, що проти задоволення позову заперечує в повному обсязі, а також зазначив, що проти розгляду справи в порядку письмового провадження не заперечує.

У своїх запереченнях на адміністративний позов зазначив, що аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації ар країні походження на час розгляду справи, індивідуальних обставин і досвіду заявника, а також досвіду осіб, що знаходяться в подібному положенні в країні походження, свідчить, що не існує розумної можливості того, що саме заявникові буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разу його повернення в країну громадянської належності, адже небезпека існує для всього населення.

Представник відповідачів звертає увагу суду на той факт, що позивач не відразу звернувся за захистом в Україні - незважаючи на те, що збройний конфлікт у Сирії розпочався ще у березні 2011 року. На підставі викладеного представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представник відповідача - Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в судове засідання не прибув, про дату, час, місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Відповідно до вимог ч.1 ст.41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на достатність наявних в матеріалах справи доказів, які повно та всебічно висвітлюють обставини спірних правовідносин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними документами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності зазначає наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 народився в місті Манбидж область Алеппо (Сирія), де і проживав з батьками, братами та сестрами до 2010 року.

Позивач у 2010 році прямим авіарейсом Дамаск-Київ прибув на навчання в Україну, зі слів позивача законною підставою для перебування в Україні була студентська віза.

Так, у листопаді 2010 року, поїхав до України для навчання в Запорізькій державній інженерній академії. У 2010 році позивач приїхав на навчання до Білорусі, до свого брата, де навчався у Білоруському Державному медичному університеті. 28.04.2014 року приїхав до України, з метою продовжити навчання за медичним напрямом у Харківському національному університеті ім. Каразіна. За клопотанням вищезазначеного закладу, позивач документований посвідкою на тимчасове проживання в Україні звідки відрахований за академічну неуспішність.

ОСОБА_1 є військовозобов'язаним, але строкову службу в армії не проходив, у зв'яізку із навчанням.

Позивач 01.09.2016 року звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В Управлінні Державної міграційної служби України в Харківській області 23.09.2016 року отримав повідомлення №74 від 21.09.2016р. про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підставою для відмови в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ОСОБА_1, є наказ №158 від 21.09.2016 року.

Не погодившись з таким рішенням Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області позивач направив скаргу до Державної міграційної служби України, в якій просив скасувати наказ Управління про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач 14.03.2017 року отримав повідомлення від Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області №15 від 09.03.2017 року в якому зазначено, що Державною міграційною службою України прийнято рішення від 28 лютого 2017 року №13-17 про відхилення моєї скарги на рішення Головного Управління Державної міграційної служби України у Харківській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Не погоджуючись із позицією та рішеннями відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом.

По суті заявлених вимог суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 статті 1 Закону особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Колегія суддів не погоджується з висновками Державної міграційної служби щодо необґрунтованості побоювання позивача стати жертвою переслідувань через віросповідання, належність до певної соціальної групи чи політичні переконання.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Згідно з частиною 2 статті 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" особа, яка звернулася за наданням статусу біженця чи додаткового захисту і стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, зобов'язана подати відповідному органу міграційної служби відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року визначено, що поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність ґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження наслідок таких побоювань.

Також суд зазначає, що залежно від певних обставин отримання і надання документів, які можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особою, котра звертається за встановленням статусу біженця, може бути взагалі неможливим, тому така обставина не є підставою для визнання відсутності умов, за наявності яких надається статус біженця або визнання особи такою, що потребує додаткового захисту.

За таких обставин, підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 року №649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Тобто, ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

Так, міграційною службою не прийнято до уваги Рекомендації Управління Верховного комісара ООН у справах біженців з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (редакція ІІ) від 27 жовтня 2014 року, в якій зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в Сирійській Арабській Республіці від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

Державна міграційна служба України, приймаючи спірне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не прийняла за належне той факт, що за час відсутності позивача (виїхав у 2010 році) у країні його походження змінилися соціально-економічна, гуманітарна та військова ситуації.

Відповідно до частини 5 статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, суд зазначає, що у доповідях Генерального секретаря від 16.09.2016р., 18.10.2016р., 15.11.2016р., 14.12.2016р. про виконання резолюції 2139 (2014), 2165 (2014), 2191 (2014) та 2258 (2015) Ради Безпеки ООН (надані до суду) вказується, що по всій країні продовжували йти важкі бої. Зокрема у цих доповідях відзначаються військові дії у муфахазі Дараа, де позивач раніше проживав.

Згідно офіційної позиції УВКБ ООН державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

Отже, існують загальновизнані офіційні документи, які підтверджують обґрунтованість загрози життю позивача, його безпеці чи свободі в країні походження, в якій існує військовий конфлікт.

Європейський суд з прав людини у справі "Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства" (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (п.п. 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

У рішеннях Європейського Суду з прав людини у справі «Л.М. та інші проти Росії» від 15.10.2015р. та «С.К. проти Росії » №52722/15 від 14.02.2017р. зазначено, що примусове повернення заявників в Сирію призведе до порушення статей 2 та (або) 3 Конвенції.

На офіційному веб-сайті посольства України у Сирійській Арабській Республіці, у розділі «Поради подорожуючим» вказано, що «Наразі на всій території Сирії зберігається складна безпекова ситуація... Враховуючи зазначене, Посольство України в Сирійській Арабській Республіці наполегливо рекомендує утриматись від поїздок в Сирію до закінчення громадянського конфлікту... З 29.02.2016 Посольство України в Сирії буде евакуйоване в м. Бейрут, Ліван».

Отже, ситуація в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну.

Суд зазначає, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Аналогічна позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні", зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Відповідно до пункту 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України, суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації.

У позовній заяві позивач зазначив, що у Сирії він проживав у місті Манбидж. У 2010 році приїхав на навчання в Україну. Останній раз прибув з Сирії до України З 2014 по 2016 рік навчався у Харківському національному університеті ім. Каразіна.

У Сирії, відбуваються масштабні військові дії протягом останніх 5 років. У нього не має безпечного місця куди б він міг повернутися. Його місто зруйноване внаслідок чисельних військових дій. Місто де мешкають його рідні захоплювалось терористами з «Ісламської держави», курдським збройними формуваннями та опозиційними до ОСОБА_4 угрупуваннями. Родина, яка залишились у Сирії постійно піддаються смертельній небезпеці у 2016 році через бойові дії було зруйновано будинок у Манбіджі де жили члени його родини.

У Сирії у великій кількості гине мирне населення, відбуваються невибіркові напади на цивільних осіб та цивільні населені пункти (у тому числі з використанням балістичних ракет, артилерії, авіації, «бочкових бомб»), незаконно використовуються касетні боєприпаси, також відбуваються масові страти та вбивства, насильницькі зникнення, примусове рекрутування до лав терористичних організацій і застосовуються тортури, хімічна зброя.

На даний час позивач не може повертатися до Сирії через побоювання стати жертвою переслідувань та загрозу його життю, безпеці та свободі.

З огляду на викладене, суд вважає, що в даному випадку відносно позивача відповідачем не встановлено об'єктивно та в повному обсязі наявність або відсутність конвенційних ознак, які дають право останньому на отримання статусу біженця або особи, що потребує додаткового захисту.

Отже, при прийнятті оскаржуваного рішення відповідачем не досліджено в повному обсязі підстави та обставини, з яким Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" пов'язує надання статусу особи, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи з положень частини другої зазначеної статті, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Тобто, неприпустимим є висновок щодо недоведеності іноземцем чи особою без громадянства неправомірності рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень

За таких обставин, суд вважає рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 року № 13-17 та наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.09.2016 року № 158 прийняті без повного та всебічного дослідження фактичних обставин особової справи позивача та такими, що підлягають скасуванню.

Проте щодо позовних вимог в частині зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно ОСОБА_1, колегія судді зазначає наступне.

Відповідно до ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Тобто, спосіб захисту має враховувати суть правопорушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем.

Відповідно до правової позиції палати в адміністративних справах Верховного Суду України, викладеної у постанові від 24.01.2006 року, суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до приписів ч.1 ст.244-2 КАС України (в редакції Закону України "Про забезпечення права на справедливий суд" №192-VIII від 12.02.2015 року) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням вищевикладеного суд приходить до висновку про те, що належним способом відновлення порушеного права позивача, а також із метою усунення порушень, допущених відповідачем у спірних правовідносинах, є зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

За приписами ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 КАС України.

З огляду на вищевикладене суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та на підставі ст.11 КАС України виходить за межі позовних вимог шляхом зобов'язання Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного керуючись ст.ст. 2, 9, 71, 94, 159, 160-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішенні та наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення Державної міграційної служби України від 28.02.2017 року № 13-17.

Скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 21.09.2016 року № 158.

Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя Полях Н.А.

судді Мар'єнко Л.М.

Мельников Р.В.