Рішення № 66837866, 29.05.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 534/2008/16-ц Номер провадження 22-ц/786/1500/17Головуючий у 1-й інстанції Солоха О. В. Доповідач ап. інст. ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Бутенко С.Б.

Суддів: Панченка О.О., Прядкіної О.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»

на рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійсним договору фінансового лізингу та застосування наслідків недійсності договору.

Заслухавши суддю-доповідача апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

В С Т А Н О В И Л А:

В листопаді 2016 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 0046, укладений 04.10.2016 року між ним та ТОВ «Єврокар Україна» та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача на його користь 58650,08 грн. Просив також стягнути з відповідача 20000 грн. витрат, понесених на правову допомогу, та судові витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 04.10.2016 року № 0046, укладений між ОСОБА_2 та ТОВ «Єврокар Україна».

Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 авансовий платіж у сумі 44 965,08 грн. та комісію за організацію договору фінансового лізингу № 0046 від 04.10.2016 року у сумі 13 685 грн.

Вирішено питання судових витрат. Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 1378 грн.

Стягнуто з ТОВ «Єврокар Україна» в дохід держави судовий збір в сумі 1102,40 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, в апеляційній скарзі представник відповідача порушує питання про скасування рішення суду з мотивів невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 307, ч.ч. 3, 4 ст. 309 ЦПК України, встановивши за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, апеляційний суд має право змінити рішення.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 жовтня 2016 року між ОСОБА_2 (Лізингоодержувач) та ТОВ «Єврокар Україна» (Лізингодавець) у простій письмовій формі було укладено договір фінансового лізингу № 0046, відповідно до умов якого Лізингодавець взяв на себе зобов'язання придбати у власність предмет лізингу автомобіль ZAZ Forza Standart +, об'єм двигуна 1,5, механічна коробка передач, передньоприводний, та передати його у користування Лізингоодержувачу на строк та умовах, встановлених у договорі.

Згідно п. 8.2. ст. 8, п. .9.1., 9.2., 9.7. ст. 9 договору та Додатку № 1 вартість предмета лізингу погоджено сторонами у 7 490,42 дол. США, що згідно обмінного курсу долара США до української гривні на дату укладення договору становить 195500 грн. з ПДВ; авасовий платіж визначено в розмірі 23% вартості предмета лізингу 1 722,80 дол. США, щомісячний авансовий платіж 143,57 дол. США, комісія за організацію договору встановлена у розмірі 7% вартості предмета лізингу 524,33 дол. США, комісія за передачу 3% вартості предмета лізингу, що становить 224,71 дол. США.

Відповідно до п. 1.7. ст. 1 договору фінансового лізингу предмет лізингу передається в користування Лізингоодержувачеві протягом строку, який становить не більше 90 календарних днів з моменту сплати Лізингоодержувачем на рахунок Лізингодавця: комісії за організацію договору; авансового платежу; комісії за передачу предмета лізингу; у разі наявності, оплати різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п. 9.4. ст. 9 даного Договору, або різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах викладених у п. 9.5. ст. 9 даного Договору.

З п. 12.1. ст. 12 договору вбачається, що у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу на вимогу лізингоодержувача поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу. Комісія за організацію договору в такому випадку лізингоодержувачу не повертається.

На виконання умов договору ОСОБА_2 сплатив ТОВ «Єврокар Україна» 13685 грн. комісії за організацію договору та 44 965,08 грн. авансового платежу, що підтверджується відповідними квитанціями від 04.10.2016 р. та 06.10.2016 р. і відповідачем по справі не заперечується.

В подальшому представником ТОВ «Єврокар Україна» повідомлено ОСОБА_2 про неможливість виконання умов договору та купівлі предмету лізингу у специфікації, визначеній договором, а також про те, що відповідно до умов Договору сплачені кошти не підлягають поверненню.

27 жовтня 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Єврокар Україна» з письмовою вимогою (повідомленням) про розірвання договору фінансового лізингу та повернення сплачених коштів.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання оспореного договору недійсним та застосування правових наслідків недійсності правочину, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з правових підстав, передбачених ч.ч. 1, 2 ст. 215, ч. 2 ст. 799, ч. 1 ст. 220, ч. 1 ст. 216 ЦК України та ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з чим погоджується і судова колегія.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом (ч. 2 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Отже, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Згідно вимог ст. 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання договору недійсним. Зокрема, згідно ч. 5, п. 2 ч. 6 ст. 18 Закону, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Аналіз норми ст. 18 цього Закону дає підстави для висновку, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони, по-перше, порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Суд першої інстанції, встановивши, що укладений між ТОВ «Єврокар Україна» та фізичною особою ОСОБА_2 договір фінансового лізингу № 0046 від 04 жовтня 2016 року нотаріально не посвідчений, тобто є нікчемним, та містить несправедливі умови, які у порушення принципу недобросовісності встановлюють істотні обмеження прав лізингоодержувача щодо розірвання договору та призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обовязків сторін, наносять шкоду споживачеві, обґрунтовано визнав оспорюваний договір недійсним та присудив позивачеві кошти, сплачені на виконання нікчемного та недійсного правочину, що відповідає фактичним обставинам справи та нормам права, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують, а ґрунтуються на власному довільному тлумаченні норм закону та правових висновків Верховного Суду України, які відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обовязковими та вірно застосовані судом при вирішенні даного спору.

Разом з тим, застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 227 ЦК України щодо недійсності правочину юридичної особи, вчиненого нею без відповідного дозволу (ліцензії), суд першої інстанції не взяв до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Закону України «Про фінансовий лізинг», Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України 22.01.2004 № 21, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 15 липня 2005 р. за № 761/11041, на час укладання спірного договору ТОВ «Єврокар Україна» мало право надавати послуги з фінансового лізингу, що підтверджується публічною інформацією з Реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, та довідкою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфери ринків фінансових послуг від 14.06.2016 р.

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 7 грудня 2016 року № 913, яка набрала чинності 10 грудня 2016 року, Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів) у частині, що стосується субєктів господарювання, які провадять діяльність з надання послуг з фінансового лізингу та внесені до дня набрання чинності цією постановою до Державного реєстру фінансових установ або реєстру осіб, які не є фінансовими установами, але мають право надавати окремі фінансові послуги, застосовуються через шість місяців з дня набрання чинності цією постановою.

За вказаних обставин висновки суду першої інстанції про відсутність у відповідача ліцензії на здійснення діяльності з надання послуг фінансового лізингу є помилковими, проте на правильність вирішення справи по суті вони не впливають.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 316, 319 ЦПК України колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» задовольнити частково.

Рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року змінити.

Виключити з мотивувальної частини рішення посилання на ч. 1 ст. 227 ЦК України, як підставу визнання недійсним договору фінансового лізингу від 04.10.2016 року № 0046, укладеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна».

В іншій частині рішення Комсомольського міського суду Полтавської області від 21 березня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: С.Б. Бутенко

Судді:/підписи/ ОСОБА_3

ОСОБА_4

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області ОСОБА_1