Рішення № 66830098, 23.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2017Справа №910/3855/17За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест"

до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежна страхова компанія"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача -

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль"

про стягнення 803 915,31 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Скроботов Є.А. (довіреність б/н від 01.01.2017)

від відповідача: Лисенко Д.В. (довіреність № 1720 від 27.05.2016)

Овчаренко Р.В. (довіреність № 2060 від 07.10.2016)

від третьої особи: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська пожежна страхова компанія" (відповідач) суми 3 % річних в розмірі 71 871,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 732 043,81 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що у зв'язку із простроченням сплати страхового відшкодування за страховим випадком, що відбувся 09.07.2013, позивачем заявлені 3% річних у сумі 71871,50 грн. та інфляційні втрати у сумі 732043,81 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2017 порушено провадження у справі №910/3855/17 та призначено її до розгляду на 11.04.2017.

03.04.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заявив про застосування строку позовної давності до заявлених позивачем вимог. Також у своєму відзиві відповідач вказує на безпідставність заявлених вимог, посилаючись на те, що згідно із п. 23.6. договору страхування не підлягають відшкодування непрямі збитки, а саме витрати, пов'язані з інфляційними процесами та інші можливі фінансові санкції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.04.2017 залучено до участі у справі № 910/3855/17 третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" та відкладено розгляд справи на 25.04.2017

24.04.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли пояснення по справі, в яких зазначено, що згідно із листом вих. №140/8/549 від 02.03.2017 Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" надано позивачу згоду на уступку прав вимоги вигодонабувача за договором страхування, та банк не заперечує проти задоволення позовних вимог Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест".

Представник позивача в судовому засіданні 25.04.2017 надав суду пояснення щодо заперечень відповідача, в яких зазначив, що перебіг позовної давності за вимогою про стягнення інфляційних втрат та 3% річних перервався 30.01.2014 та розпочав свій перебіг 25.01.2017. Також позивачем зазначено, що у разі пропуску строку позовної давності, то такий строк пропущений лише за період, який передує даті подання позову на 3 роки, тобто за період з 01.10.2013 по 13.03.2014. Щодо укладання договору відступлення права вимоги, то у своїх поясненнях позивачем зазначено, що таким договором у розумінні положень ст. 207 ЦК України є лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. № 140/8/549 від 02.03.2017, який містить в собі посилання на уступку права вимоги вигодонабувача за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № КК 033/022/13 0000795 від 26.04.2013 щодо стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" сплатити на користь ТОВ "Бета-Агро-інвест" 3 % річних в розмірі 71 871,5 грн. та інфляційних в розмірі 732 043,81 грн.

Представники позивача та відповідача в судовому засіданні 25.04.2017 надали суду клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.04.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/3855/17 на 15 днів, розгляд справи №910/3855/17 відкладено на 23.05.2017.

19.05.2017 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення, в яких у заперечення позовних вимог відповідачем зазначено, що строк позовної давності не перервався на підставі ч. 2 ст. 264 ЦК України, у зв'язку із розглядом господарського спору по справі № 910/1104/14 та вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних заявлені після спливу загального трирічного строку позовної давності. Заявлені вимоги є похідними від основної вимоги та право на їх стягнення виникло з дня, коли позивачу стало відомо про порушення свого права та особу, яка його порушила (01.10.2013).

22.05.2017 через відділ діловодства суду від третьої особи надійшли витребувані судом документи.

Представник позивача в судовому засіданні надав суду копію для долучення до матеріалів справи та оригінал для огляду листа ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017.

Судом було оглянуто оригінал листа ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017 та долучено вказаний лист до матеріалів справи.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представники відповідача заперечили проти позовних вимог, надали суду пояснення щодо своїх заперечень.

Представник третьої особи в судове засідання 23.05.2017 не з'явився, про розгляд справи третя особа була повідомлена належним чином, а також скористалась наданими їй процесуальними правами шляхом надання пояснень по справі.

В судовому засіданні 23.05.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

26.04.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" (страхувальник) та Приватним акціонерним товариством "Українська пожежна страхова компанія" (страховик) укладено договір № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО), відповідно до умов якого застраховані майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов'язані із володінням, користуванням і розпорядженням засобом наземного транспорту, а саме: зерновим комбайном марки Джон-Дир 9780, 2005 року випуску, заводський НОМЕР_2, двигун № НОМЕР_1, державний реєстраційний № НОМЕР_3 зареєстрований Донецькою ОІДТН в Ясинуватському районі 17.02.2005 року, що є предметом застави за договором застави транспортного засобу №12/01-03-3/0425 від 26.04.2013.

Строк дії договору страхуванням визначений з 26.04.2013 по 25.04.2014.

Згідно із п. 5 договору страхування, вигодонабувачем за даним договором є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль".

Пунктом 21.1.3 договору страхування визначено, що при настанні події, що має ознаки страхового випадку, після отримання всіх необхідних документів страховик зобов'язаний протягом 10 робочих днів прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальнику.

Пунктом 21.1.4 договору визначено зобов'язання страховика провести виплату страхового відшкодування протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

09.07.2013 у Добропольському районі Донецької області на території Новоторецької сільської ради під час виконання польових робіт сталося самозаймання застрахованого відповідачем комбайну.

У зв'язку із тим, що ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" ухилявся від виконання умов договору страхування № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) щодо виплати страхового відшкодування у сумі 821 598,00 грн., ТОВ "Бета-агро-інвест" та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Донецької обласної дирекції звернулись до суду з позовом про стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" страхової виплати в розмірі 821 598,00 грн. на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль", як вигодонабувача, та на користь ТОВ "Бета-агро-інвест" 36 555,48 грн. збитків та неустойки в розмірі 32 773,88 грн., у зв'язку з настанням страхової події - самозаймання застрахованого відповідачем комбайну John Deere 9780.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.04.2016 у справі №910/1104/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016, позов задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 821 598, 00 грн. - страхової виплати та на користь ТОВ "Бета-агро-інвест" - суму пені 32 773,88 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.01.2017 залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.11.2016 у справі №910/1104/14 та рішення суду першої інстанції від 18.04.2016.

На виконання вказаного рішення суду, 15.08.2016 відповідач перерахував на рахунок УДКСУ у Подільському районі міста Києва кошти у сумі 821598,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1107 від 15.08.2016.

08.09.2016 Подільським РВДВС м. Київ ГТУЮ у м. Києві на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" було перераховано заборгованість ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" у сумі 821598,00 грн. згідно наказу суду від 01.08.2016 по справі №910/1104/14.

Листом вих. №140/8/549 від 02.03.2017 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надав свою згоду на уступку прав вимоги вигодонабувача за договором № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 щодо стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ТОВ "Бета-Агро-інвест" суми 3 % річних в розмірі 71871,50 грн. та суми інфляційних в розмірі 732043,81 грн.

У зв'язку із наведеним, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3 % річних у розмірі 71871,50 грн., нараховані на суму 821598,00 грн. за період з 09.10.2013 по 07.09.2016 та інфляційні втрати у розмірі 732043,81 грн., нараховані на суму 821598,00 грн. за жовтень 2013 року по серпень 2016 року включно.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Пунктом 2.6 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2013 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

За приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, рішенням Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002, Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007 одним з основних елементів верховенства права визнано принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

З урахуванням наведеного, не потребують повторного доведення факти встановлені рішенням суду по справі №910/1104/14 щодо наявності обов'язку у ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" здійснити в термін до 09.10.2013 страхове відшкодування в розмірі 821 598,00 грн. на користь вигодонабувача по договору страхування - ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" та порушення ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" умов договору страхування № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) в частині виплати страхового відшкодування у строки встановлені договором.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов'язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 статті 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно зі частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Крім того, зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє божника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог статей 526, 599 ЦК України.

В пункті 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Відповідно до п. 30.1. ст. 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" № 2346-III від 05.04.2001 переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі.

Пунктом 1.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", роз'яснено, що з урахуванням пункту 30.1 статті 30 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" моментом виконання грошового зобов'язання є дата зарахування коштів на рахунок кредитора або видачі їх йому готівкою, а згідно з пунктом 8.1 статті 8 цього Закону банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідач зобов'язаний сплатити нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних за весь час прострочення, тобто, по день надходження коштів на рахунок належного кредитора, оскільки в такому випадку зобов'язання відповідно до ст. 599 ЦК України припинилося внаслідок його виконання.

Наведене узгоджується із судовою практикою Вищого господарського суду України, зокрема, постанова від 26.12.2016 по справі №904/6252/16.

З урахуванням того, що рішення суду по справі №910/1104/14 встановлено, що відповідач мав сплатити страхове відшкодування в строк до 09.10.2013, враховуючи те, що заборгованість за рішенням суду перерахована на рахунок ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" 08.09.2016, то вірним періодом прострочення та нарахування 3 % річних у розмірі 71 871,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 732 043,81 грн. слід вважати період з 10.10.2013 по 07.09.2016.

При цьому, посилання відповідача на те, що відповідно до пункту 23.6. договору страхування не підлягають відшкодування непрямі збитки, а саме витрати, пов'язані з інфляційними процесами та інші можливі фінансові санкції, за висновками суду є необґрунтованими, оскільки, в межах даної справи не досліджується питання щодо безпосередньої виплати страхового відшкодування, а предметом спору у даній справі є вимоги про стягнення, на підставі ст. 625 ЦК України, 3 % річних та інфляційних втрат, що є наслідком прострочення грошового зобов'язання та виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора.

Відповідачем було заявлено про застосування строків позовної давності до заявлених позивачем вимог про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що право на стягнення 3 % річних та інфляційних втрат виникло у позивача з 01.10.2013 (від дня коли позивач отримав лист про відмову у виплаті страхового відшкодування, тобто з дня коли позивачу стало відомо про порушення свого права, а тому вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем у березні 2017 після спливу строку позовної давності. Також відповідач посилається на те, що зі спливом позовної давності до основної вимоги, спливла позовна давність і до додаткової вимоги, у даному випадку 3% річних та інфляційних втрат.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Так, пунктом 21.1.3 договору страхування визначено, що при настанні події, що має ознаки страхового випадку, після отримання всіх необхідних документів страховик зобов'язаний протягом 10 робочих днів прийняти рішення про виплату або відмову у виплаті страхового відшкодування страхувальнику. Відповідно до п. 21.1.4 договору визначено зобов'язання страховика провести виплату страхового відшкодування протягом 10 (десяти) робочих днів з моменту прийняття рішення про виплату страхового відшкодування.

Оскільки, умовами договору встановлено окреме самостійне зобов'язання, а саме обов'язок страховика провести виплату страхового відшкодування у строки встановлені договором, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання страховиком строку виплати страхового відшкодування, а тому початок перебігу позовної давності починається з моменту порушення строку виплати страхового відшкодування.

З урахуванням наведеного, оскільки рішенням суду по справі №910/1104/14 встановлено, що відповідач мав сплатити страхове відшкодування в строк до 09.10.2013, то перебіг позовної давності зі сплати страхового відшкодування, а також 3% річних та інфляційних втрат розпочався з 10.10.2013.

З урахуванням положення частини четвертої статті 51 ГПК України днем подання позову слід вважати дату поштового штемпеля підприємства зв'язку, через яке надсилається позовна заява.

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 09.03.2017 (дата на поштовому штемпелі), то періодом в межах позовної давності для нарахування 3 % річних та інфляційних втрат слід вважати період з 09.03.2014 по 07.09.2016.

Водночас, за приписами статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

В пункті 5.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", зі спливом позовної давності за вимогою про повернення або сплату коштів спливає й позовна давність за вимогою про сплату процентів, передбачених статтями 536, 625 ЦК України, і сум інфляційних нарахувань згідно з тією ж статтею 625 ЦК України (незалежно від періоду часу, за який обчислено відповідні суми процентів та інфляційних нарахувань, оскільки такі суми є складовою загальної суми боргу); так само у разі спливу позовної давності за вимогою про повернення безпідставно набутого майна (статті 1212, 1213 ЦК України) спливає й позовна давність за вимогою про відшкодування доходів від такого майна (стаття 1214 названого Кодексу).

Як вбачається із матеріалів справи, позов про стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" страхової виплати в розмірі 821 598,00 грн. було заявлено у січні 2014 року.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України, позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Згідно із ч. 3 ст. 264 Цивільного кодексу України, після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

З урахуванням наведеного, у січні 2014 року (дата подання позову про стягнення страхового відшкодування) позовна давність перервалась по основній вимозі - про стягнення страхового відшкодування у сумі 821598,00 грн. та її перебіг почався заново. За таких обставин, позовна давність по основній вимозі спливла у січні 2017 року.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" з даним позовом про 3% річних у розмірі 71 871,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 732 043,81 грн. звернулось 09.03.2017 (дата на поштовому штемпелі).

Відповідно до ст.ст. 257, 266 ЦК України, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних є додатковими, оскільки вони є похідними від основної вимоги. З урахуванням спливу позовної давності по основній вимозі у січні 2017 року та подачею позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних у березні 2017 року, суд дійшов висновку, що вказані вимоги заявлені з пропуском позовної давності, що є підставою для відмови у задоволені позовних вимог.

Також суд зазначає, що згідно із практикою Європейського суду з прав людини, яку відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Так, пунктом 4.4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

Як встановлено судом, відповідач 15.08.2016 перерахував на рахунок УДКСУ у Подільському районі міста Києва кошти у сумі 821598,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №1107 від 15.08.2016 з призначенням платежу: борг по ВП №51865577 від 08.08.2016 на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" зг. служб. зап. б/н від 15.08.2016.

Однак, вказана сплата страхового відшкодування не свідчить про переривання строку позовної давності щодо основної вимоги, оскільки така оплата була здійснена на виконання рішення суду в рамках виконавчого провадження з примусового виконання наказу суду по справі №910/1104/14. Дій щодо визнання боргу за договором страхування № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" не здійснювалось.

Частиною 5 статті 267 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Пунктом 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013 визначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Однак, позивачем не надано та матеріали справи не містять доказів поважності причин пропуску строків позовної давності.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.2013).

Заявлені до стягнення 3% річних у розмірі 71 871,50 грн. та інфляційні втрати у розмірі 732 043,81 грн. нараховані на суму страхової виплати у розмірі 821 598, 00 грн., що згідно із рішенням суду по справі №910/1104/14 присуджено до стягнення на користь ПАТ "Райффайзен Банк Аваль".

В обґрунтування права на звернення до суду з даним позовом, позивач посилається на відступлення ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" права вимоги до ПрАТ "Українська пожежна страхова компанія" зі сплати 3% річних у розмірі 71 871,50 грн. та інфляційних втрат у розмірі 732 043,81 грн., в підтвердження чого позивачем надано лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017.

Так, листом вих. №140/8/549 від 02.03.2017 ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" надав свою згоду на уступку прав вимоги вигодонабувача за договором № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 щодо стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ТОВ "Бета-Агро-інвест" суми 3 % річних в розмірі 71871,50 грн. та суми інфляційних в розмірі 732043,81 грн.

Позивачем до позовної заяви додано лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за вих. №140/8/549 від 02.03.2017 за підписом директора департаменту проблемних кредитів банку ОСОБА_5

Згідно із довіреністю №532/15-Н від 08.10.2015, виданою на ім'я ОСОБА_5, останньому надано право вчиняти і підписувати договори відступлення прав вимоги спільно з іншою особою банку, що має відповідні повноваження.

В судовому засіданні 23.05.2017 представник позивача надав суду лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" за вих. №140/8/549 від 02.03.2017 за підписом директора департаменту проблемних кредитів банку ОСОБА_5 та начальника управління правового та аналітичного забезпечення процесів стягнення Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_6

Право на вчинення від імені банку дій, спрямованих на укладення, підписання договорів про відступлення права вимоги надано начальнику управління правового та аналітичного забезпечення процесів стягнення Департаменту проблемних кредитів ОСОБА_6 згідно із довіреністю №464/12-Н від 15.10.2012.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити.

Згідно із ч. 1 ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Оскільки, договір № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 укладений у письмовій формі, то відповідно й укладення договору про зміну кредитора, у даному випадку - відступлення прав вимоги, також повинно здійснюватись у письмовій формі.

В підтвердження укладення у письмовій формі договору відступлення прав вимоги позивач посилається на лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. № 140/8/549 від 02.03.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України).

При цьому, для того щоб документи (листи, електронні листи, телеграми, факсограмами, телефонограмами тощо) вважались документами, які підтверджують укладення договору, їх зміст повинен відповідати оферті та акцепту.

Згідно із ч. 1 ст. 641 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною (ч. 1 ст. 642 ЦК України).

Частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Як вбачається з листа вих. №140/8/549 від 02.03.2017, ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у відповідь на запит позивача №ч-301 від 24.02.2017 надав свою згоду на уступку прав вимоги вигодонабувача за договором №КК033/022/130000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 щодо стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ТОВ "Бета-Агро-інвест" суми 3 % річних в розмірі 71871,50 грн. та суми інфляційних в розмірі 732043,81 грн.

Дослідивши зміст листа ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017 судом встановлено, що у вказаному листі, третьою особою надано лише згоду на уступку прав вимоги вигодонабувача за договором № КК 033/022/13 0000795 добровільного страхування наземних транспортних засобів (АВТОКАСКО) від 26.04.2013 щодо стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" на користь ТОВ "Бета-Агро-інвест" суми 3% річних в розмірі 71871,50 грн. та суми інфляційних в розмірі 732043,81 грн. Посилання на фактичну передачу прав вимоги за договором страхування та умови такої передачі, зокрема оплатність чи безоплатність, у вказаному листі також відсутні.

Надання згоди у листі на відступлення прав вимоги не являється безумовною передачею ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" своїх прав за договором страхування позивачу.

Наведений вище зміст листа ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017, у розумінні цивільного законодавства не вважається по своїй суті, ні офертою, ні акцептом.

За таких обставин, лист ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" вих. №140/8/549 від 02.03.2017 не свідчить про укладення між позивачем та ПАТ "Райффайзен Банк Аваль" у письмовій формі договору про відступлення права вимоги зі стягнення з ПрАТ "Українська пожежно-страхова компанія" 3% річних в розмірі 71871,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 732043,81 грн.

У відповідності до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд відмовляє у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Бета-Агро-інвест" до Приватного акціонерного товариства "Українська пожежна страхова компанія" про стягнення 3 % річних в розмірі 71 871,50 грн. та інфляційних втрат в розмірі 732 043,81 грн.

У зв'язку з відмовою в задоволенні позову судовий збір, відповідно до ст. ст. 49 ГПК України, покладається на позивача.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 29.05.2017.

Суддя С.О. Турчин