Ухвала суду № 66814000, 25.05.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/2383/17Головуючий у першій інстанції Мясківська І. М.

Доповідач Ващенко Л. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

головуючого - Ващенко Л.Г.

суддів - Вадовської Л.М., Плавич Н.Д.

при секретарі - Ярахмедові Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю "Лізінгова компанія "Ваш авто" на рішення Балтського районного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія "Ваш авто" про визнання недійсним договору фінансового лізінга і стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИЛА:

30.08.2016 року, ОСОБА_2 звернувся із позовом про визнання недійсним договору фінансового лізінгу № 004923 з додатками від 15.07.2015 року (далі-договір) між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія «Ваш авто» (далі-Товариство), стягнення з Товариства сплачених грошових коштів у розмірі 68 000 гривень.

Позов обґрунтовано тим, що 15.07.2015 року між позивачем і Товариством укладено договір, за умовами якого предметом лізінгу є транспортний засіб МТЗ 1025.2, який у подальшому замінено на інший предмет лізінгу - комбайн «Єнісей» (далі-ТЗ).

Лізінгодавець \Товариство\ взяв на себе обов'язок придбати предмет лізінгу у власність й передати його в користування позивачу на умовах, передбачених договором.

В усній формі представник Товариства роз'яснила, що позивач повинен сплатити передплату за ТЗ в розмір 68 000 гривень шляхом перерахування грошових коштів на рахунок Товариства, після чого із позивачем буде укладено договір і протягом декількох днів Товариство передасть позивачу в користування предмет лізінгу. Разом з тим, представник Товариства не роз'яснила призначення цього платежу. В подальшому з'ясувалось, що платіж в розмірі 68 000 гривень є адміністративним платежем, тобто винагородою лізінгодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, тоді як позивач вважав цей платіж частковою платою вартості ТЗ.

Посилаючись на те, що договір зазначає про адміністративний платіж, однак він не міг детально ознайомитись з умовами договору до його підписання, представник Товариства не надала достовірної інформації про всі істотній умови договору, протягом встановленого строку предмет лізінгу так і не було передано, компанія відмовила у передачі предмету лізінгу із посиланням на строк, який може становити до 30 днів з моменту сплати адміністративного платежу, 50% вартості предмету лізінгу і комісії за передачу предмету лізінгу, сплачена суму у розмірі 68 000 гривень є лише платежем за оформлення договору, вважаючи, що Товариство під час попередніх переговорів ввело його в оману щодо умов виконання договору, умови договору не передбачають повернення грошових коштів і є несправедливим, що, відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживача», є порушенням його прав, як споживача, позивач просив позов задовольнити.

Представник позивача підтримав позов у судовому засіданні в суді першої інстанції.

Представник відповідача не приймав участі у судовому засіданні в суді першої інстанції, подав письмові заперечення на позов.

Рішенням Балтського районного суду Одеської області від 02.12.2016 року позов задоволено: суд визнав договір недійсним і стягнув з відповідача на користь позивача грошові кошти в розмірі 68 000 гривень. З відповідача на користь держави суд стягнув судові витрати у вигляді судового збору.

В апеляційній скарзі представник Товариства просить рішення суду першої інстанції скасувати, постановити нове рішення про відмову у позові, посилаючись на незаконність рішення суду, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне тлумачення судом умов договору й неправильне застосування норм ст. 18 Закону України «Про захист про споживача».

У засіданні колегії суддів представник позивача заперечував проти задоволення скарги.

Представник Товариства не з'явився у засідання колегії суддів, належним чином сповіщений про розгляд справи 25.05.2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення апеляційного суду від 03.04.2017 року.

Рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін на підставі ст. 308 ЦПК України.

За змістом ст. 308 ч.1 п.1 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.

Позивач просив визнати недійсним договір фінансового лізінгу № 004923 з додатками від 15.07.2015 року між ним та Товариством, стягнення з Товариства сплачених грошових коштів у розмірі 68 000 гривень, зокрема з підстав несправедливих умов договору, які передбачені розділами 1,8,9,10 та 12 договору (а.с.1-9).

Суд, задовольняючи позов і визнаючи договір недійсним зі стягненням з Товариства на користь позивача грошових коштів у розмірі 68 000 гривень, у тому числі виходив з того, що правочин укладено з порушенням норм ЦК України, умови договору є несправедливими і суперечать ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (а.с.46-50).

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у цій частині зважаючи на наступне.

Встановлено, що 15.07.2015 року між сторонами укладено договір, за умовами якого предметом лізінгу є ТЗ. Лізінгодавець \Товариство\ взяло на себе обов'язок придбати предмет лізінгу у свою власність й передати предмет лізінгу в користування відповідачу на умовах, передбачених договором (а.с.12-22).

Вартість предмета лізінгу, розмір авансового платежу визначені договором і додатком до договору (п.1.2 договору, а.с.12 зворот,20). На виконання умов договору позивач 15.07.2015 року сплатив Товариству авансовий платіж в розмірі 68 000 гривень, який Товариство визначало як адміністративний платіж (а.с.10,11).

Лізінгодавець, за договором, взяв на себе обов'язок придбати предмет лізінгу у власність \отримати право власності на предмет лізінгу\ й передати предмет лізінгу у користування лізінгоодержувача у строк та на умовах, передбачених договором (п.1.3 договору).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону, а саме: умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

У розуміні ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (п. 6 ч. 1 ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п.п. 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Суд першої інстанції, аналізуючи зміст договору фінансового лізингу від 15.07.2015 року, укладеного між позивачем і Товариством, дійшов висновку, що умови правочину, у розумінні ст. 18 ч.3 Закону України «Про захист прав споживачів», є несправедливими ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема, щодо обмеження прав споживача стосовно виконавця та третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань; встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю) не повертати кошти за оплату, здійснену споживачем у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на отримання відповідної компенсації від продавця (виконавця) у зв'язку із розірванням або невиконанням ним договору; надання продавцю (виконавцю) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд; визначення ціни товару на момент його поставки споживачу й надання продавцю (виконавцю) можливості збільшувати ціну без надання споживачу права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору.

Несправедливими умовами договору між сторонами суд визнав п. 9.4 (умови щодо можливості зміни вартості предмета лізінгу й імперативний обов'язок лізінгоодержувача одноразово доплатити різницю); п.п.8.3, 8.4, 10.13 (умови щодо коригування лізингових платежів та проведення індексації розміру лізингової плати в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку, збільшенням або зменшенням податків, зборів та інших обов'язкових платежів); п.10.5 (положення щодо не повернення сплачених лізингових платежів у разі відмови лізінгоодержувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмета лізингу, при тому, що лізінгодавець у такому випадку наділений правом на одностороннє розірвання договору - п.3.2.б).

Суд першої інстанції зазначив, що у договорі нечітко визначені підстави зміни вартості платежів, розміру вартості предмету лізінгу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови надані лише одному учаснику відносин з правом на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці,

що призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким

чином впливати на зміну істотної умови договору.

Як зазначив суд, для лізінгоодержувача встановлюються жорсткі зобов'язання та непропорційно великий розмір штрафу, зокрема у п. 10.14 передбачено, що за дострокову сплату платежів лізінгоодержувач сплачує штраф у розмірі 10% від суми дострокового погашення. договором передбачено право лізінгодавця змінювати та розривати договір в односторонньому порядку.

Крім того, виконання зобов'зання забезпечено лише відповідальністю лізінгодержувача, що передбачено розділом 12 договору. Так, пунктами.12.1, 12.2, 12.3, 12.5, 12.7, 12.10, 12.11, 12.12 договору передбачена сплата лізінгоодержувачем штрафів та пені, при цьому, адекватного захисту прав лізінгоодержувача від неналежного виконання договірних зобов'язань лізінгодавцем умовами договору не передбачено.

У зв'язку із наведеним, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що договір забезпечує лише захист інтересів лізінгодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін договору.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і вимогам закону.

Зважаючи на те, що: до договору включені положення, якими обмежені права лізінгоодержувача, як споживача щодо лізінгодавця у разі неналежного виконання ним умов зобов'язання, передбачених договором і законом \ розділ 10 договору \; договором звужені обов'язки лізінгодавця, що передбачені Законом «Про фінансовий лізінг» і нормами ЦК України; договором не передбачена відповідальність лізінгодавця за невиконання або неналежне виконання ним обов'язків щодо передачі предмета лізінгу й передачі цього предмета належної якості, разом з тим, значно розширені права лазінгодавця, у тому числі щодо збільшення розміру лізингових платежів, тобто стосуються ціни договору, суд

першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Так, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі, коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлюють зміну інших положень договору, на вимогу споживача договір може бути визнано недійсним (ст. 18 Закону).

Беручи до уваги викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання договору фінансового лізінгу недійсним і про стягнення з Товариства на користь позивача грошових коштів у розмірі 68 000 гривень.

Доводи представника Товариства у скарзі про те, що: суд не дослідив обставини зміни предмету лізінгу з трактора на комбайн; не взяв до уваги узгодження сторонами всіх умов правочину; не доведено, що умови договору є несправедливими і порушують принцип добросовісності; дисбаланс прав та обов'язків не порушено; договір може бути визнано недійсним у частині, а не в цілому; валюта зобов'язання може визначатись в іноземній валюті - не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують висновків суду про те, що правочин не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки умови договору є несправедливими стосовно споживача - лізінгоодержувача.

Факт заміни предмету лізінгу не впливає на підстави визнання договору недійсним або відмову у позові про визнання правочину недійсним.

Встановлено і підтверджується наявними доказами у справі, що умови договору є несправедливими, порушують принцип добросовісності, крім того, умовами договору порушено дисбаланс прав та обов'язків сторін договору.

Так, судом першої інстанції встановлено, що до договору включено обмежені права лізінгоодержувача, як споживача щодо лізінгодавця у разі неналежного виконання ним умов зобов'язання, передбачених договором та законом, крім того, договором звужені обов'язки лізінгодавця і не передбачена відповідальність лізінгодавця за невиконання або неналежне виконання ним обов'язків щодо передачі предмета лізінгу. Разом з тим, договором значно розширені права лазінгодавця, у тому числі щодо збільшення розміру лізингових платежів і таке розширення прав лізінгодавця стосується загальної ціни договору, що є істотною умову договору лізінгу.

Суд, визнаючи правочин недійсним у цілому правильно виходив з вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки визнання недійсними зазначених позивачем у позові умов договору зумовить і зміну інших, взаємопов'язаних з ними положень договору.

Визначення сторонами грошового зобов'язання в іноземній валюті, у даному випадку, не було підставою для визнання правочину недійсним.

Зважаючи на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.

Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову, колегія суддів відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.1, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінгова компанія "Ваш авто" - відхилити.

Рішення Балтського районного суду Одеської області від 02 грудня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала апеляційного суду може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко

Л.М. Вадовська

Н.Д. Плавич