Постанова № 66808138, 23.05.2017, Верховний Суд (до 15.12.2027 - Верховний Суд України)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) - Костюкова Д.І., Шевченка Ю.А., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 до Фонду, уповноваженої особи Фонду на ліквідацію публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» (далі - Банк) Приходько Юлії Вікторівни (далі - уповноважена особа Фонду), третя особа - ОСОБА_17, про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У липні 2015 року ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_9, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 звернулися до суду з позовом, у якому просили:

- визнати протиправною бездіяльність уповноваженої особи Фонду щодо невключення їх до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про позивачів як вкладників Банку стосовно здійснення виплат по відшкодуванню вкладів за рахунок коштів Фонду;

- зобов'язати Фонд здійснити необхідні дії для включення позивачів до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі зазначили, що не отримували повідомлення від уповноваженої особи Фонду про визнання договорів нікчемними, крім того, правочини, які укладені між позивачами та Банком, не можуть вважатися нікчемними на підставі частини третьої статті 36 Закону України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_437/ed_2015_07_16/pravo1/T124452.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 4452-VI), оскільки були вчинені 5 і 6 серпня 2014 року, тобто до призначення уповноваженої особи Фонду. Також зазначили, що договори банківського вкладу між позивачами і Банком не підпадають під обставини, визначені у частині четвертій статті 26 Закону № 4452-VI, за наявності яких Фонд не відшкодовує кошти, та не підпадають під підстави, зазначені у частині третій статті 38 цього Закону, а отже, не можуть вважатися нікчемними у розумінні вимог цивільного законодавства України.

Суди встановили, що ОСОБА_17 як позикодавець 5 серпня 2014 року уклав з позивачами як позичальниками договори про надання безвідсоткової позики шляхом перерахування безготівкових грошових коштів з розрахункового рахунку позикодавця на розрахунковий рахунок позичальника протягом 2 банківських днів з дати укладення цього договору.

ОСОБА_17 5 та 6 серпня 2014 року подав заяви про перерахування коштів із власного поточного рахунку на депозитні рахунки позивачів, відкриті в Банку на виконання умов договорів безвідсоткової позики.

Позивачі на виконання умов договорів позики уклали з Банком договори банківського вкладу терміном на 3 місяці з 5 серпня по 5 листопада 2014 року під 13 % річних, шляхом зарахування, зокрема, коштів, які надійшли на ім'я вкладника від іншої особи.

Факт зарахування коштів на виконання вимог договору про надання безвідсоткової позики та договорів банківського вкладу із розрахункового рахунку ОСОБА_17 на депозитні рахунки позивачів підтверджується відповідними платіжними дорученнями, в яких зазначено платником ОСОБА_17, отримувачами - позивачів відповідно, призначення платежу - залучення коштів на депозит.

На підставі постанови правління Національного банку України (далі - НБУ) від 16 вересня 2014 року № 576 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду 16 вересня 2014 року прийнято рішення № 90 про запровадження з 17 вересня 2014 року тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію в Банку Приходько Ю.В.

Відповідно до постанови правління НБУ від 15 січня 2015 року № 19 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «АКТАБАНК» виконавча дирекція Фонду 16 січня 2015 року прийняла рішення № 6 про початок процедури ліквідації цього банку з відшкодуванням з боку Фонду коштів за вкладами фізичних осіб та призначила уповноваженою особою Фонду Приходько Ю.В. строком на 1 рік - з 16 січня 2015 року по 15 січня 2016 року включно.

Після закінчення строку дії договорів банківських вкладів позивачі у лютому 2015 року звернулись до уповноваженої особи Фонду із заявами про повернення коштів, що знаходились на депозитних рахунках.

Уповноважена особа Фонду у квітні 2015 року повідомила позивачів про неможливість включення їх до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду, у зв'язку з проведенням перевірки щодо операцій по зарахуванню коштів на депозитні рахунки позивачів.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 14 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 січня 2016 року, позов задовольнив частково: зобов'язав уповноважену особу Фонду надати до Фонду додаткову інформацію про позивачів як вкладників Банку стосовно здійснення виплат по відшкодуванню вкладів за рахунок Фонду; включити до переліку вкладників фізичних осіб додаткову інформацію про позивачів як вкладників Банку стосовно здійснення виплат по відшкодуванню вкладів за рахунок Фонду; зобов'язав Фонд здійснити необхідні дії для включення позивачів до загального реєстру вкладників Банку, які мають право на отримання відшкодування за вкладами за рахунок коштів Фонду. У задоволенні позову в частині визнання протиправною бездіяльності уповноваженої особи Фонду відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 квітня 2016 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, Фонд звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), у якій просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та прийняти нове - про відмову в задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано копію ухвалу Вищого адміністративного суду України від 24 березня 2016 року (№ К/800/50411/15), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини третьої статті 38 Закону № 4452-VІ.

Заслухавши пояснення представників Фонду, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Фонду не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначену норму права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що повноваження уповноваженої особи Фонду на визнання у випадках, визначених статтею 38 Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_437/ed_2016_01_01/pravo1/T124452.html?pravo=1>№ 4452-VI, правочинів неплатоспроможного банку такими, що порушують публічний порядок, передбачені статтею 37 цього Закону, реалізуються шляхом прийняття відповідного рішення про визнання правочинів нікчемними. Зазначене рішення може бути підставою для невключення особи, стосовно рахунків (банківських операцій тощо) якої воно прийняте, до реєстру вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Оскільки суди встановили, що уповноважена особа Фонду рішення про визнання нікчемними договорів банківського вкладу, укладених позивачами, не приймала, то підстав для невключення позивачів до реєстру вкладників, що мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду, у відповідача не було.

Водночас у справі, ухвала касаційного суду в якій надана для порівняння, цей суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що за наслідками проведеної перевірки було виявлено ряд правочинів, обставини вчинення яких свідчать про штучність та фіктивність створення правових підстав для отримання клієнтами банку сум гарантованого відшкодування з коштів Фонду. Отже, як зазначив суд, правочин, спрямований на безпідставне та незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а відтак є нікчемним. Тому суд дійшов висновку про правомірність дій уповноваженої особи Фонду.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені судами у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію судового рішення в якій додано до заяви.

Крім того, надане для порівняння рішення не містить іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві Фонду.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви Фонду слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко