Рішення № 66801359, 22.05.2017, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2017Справа №910/10786/16За позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О.

До Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс»

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, 1.Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

2. Національний банк України

3. ОСОБА_3

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, 4. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу

Чуловський Володимир Анатолійович

про застосування наслідків нікчемного правочину

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Бондаренко М.Г. - по дов.

від відповідача: Онофріюк Д.В. - по дов.

від третьої особи 1: Голік О.А., Шевченко П.В. - по дов.

від третьої особи 2: не з'явився

від третьої особи 3: ОСОБА_9 - по дов.

від третьої особи 4: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О. звернувся до суду з позовом про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» 26.05.2015р. про та внесення змін до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. у справі №910/10786/16, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016р. в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, позивач в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 27.02.2017р. касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.11.2016р. у справі № 910/10786/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Згідно автоматизованого розподілу справи між суддями від 10.03.2017р. справу №910/10786/16 передано на розгляд судді Спичаку О.М.

Ухвалою від 13.03.2017р. справу №910/10786/16 було прийнято до свого розгляду суддею Спичаком О.М. та призначено її розгляд на 24.03.2017р.

Представником позивача 24.03.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі та заяву про зміну предмету позову, розгляд якої судом було відкладено на наступне судове засідання.

Представником відповідача 24.03.2017р. через відділ діловодства було подано письмові пояснення по справі.

Представником третьої особи 3 22.03.2017р. через канцелярію суду було подано письмові пояснення по справі та клопотання про витребування доказів, розгляд якого судом було відкладено до наступного судового засідання.

Представники третіх осіб 2 та 4 у судове засідання 24.03.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Ухвалою від 24.03.2017р. розгляду справи було відкладено на 11.04.2017р.

07.04.2017р. представником відповідача через відділ діловодства суду було подано відзив на позов.

У судовому засіданні судом було прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмету позову.

При цьому, судом враховано, що відповідно до за приписами ст.22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті та лише у суді першої інстанції шляхом подання до суду відповідної письмової заяви, яка за формою і змістом має узгоджуватися із статтею 54 Господарського процесуального кодексу України з доданням до неї документів, зазначених у статті 57 названого Кодексу. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (п.3.12 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Враховуючи, що заява позивача про зміну предмету позову відповідає приписам ст.ст.22, 54 Господарського процесуального кодексу України, остання прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні 11.04.2017р. представником позивача було подано клопотання про витребування доказів, в якому Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» просило витребувати у відповідача довідку (виписку) із зазначенням всіх здійснених позичальником - ОСОБА_10 платежів в рахунок погашення кредитної заборгованості відповідно до договору №756 від 07.03.2012р., із зазначенням сум та дат погашення заборгованості зі сплати основного боргу, процентів за користування коштами, пені, за період часу з 28.05.2015р. по 11.04.2017р.

Представник відповідача проти задоволення означеного клопотання надав заперечення.

Представники третіх осіб 1 та 2 клопотання заявника підтримали.

Представник третьої особи 3 вирішення клопотання позивача залишив на розсуд суду та було підтримано раніше подане клопотання про витребування доказів, а саме банківських виписок з рахунку позивача та відповідача щодо розрахунків за спірним правочином.

У судовому засіданні 11.04.2017р. представник позивача проти поданого третьою особою 3 клопотання про витребування доказів заперечень не надав.

Представник третьої особи 1 проти вказаного клопотання заперечив.

Представник третьої особи 2 вирішення означеного клопотання третьої особи 3 залишив на розсуд суду.

Розглянувши клопотання позивача та третьої особи 3 про витребування доказів, суд дійшов висновку щодо їх задоволення з урахуванням наступного.

За приписами ст.38 Господарського процесуального кодексу України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Отже, враховуючи предмет та підстави позовних вимог, з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо задоволення клопотань представників заявника та ОСОБА_10 про витребування доказів.

Представник третьої особи 4 у судове засідання 11.04.2017р. не з'явився, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Ухвалою від 11.04.2017р. розгляд справи було відкладено на 25.04.2017р.

Представником позивача у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог суду.

Представником відповідача 24.04.2017р. через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

Представником третьої особи 3 в судовому засіданні клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду.

Представники третіх осіб 1, 2, 4 в судове засідання 25.04.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Представник третьої особи 3 надав усні пояснення по справі, згідно яких проти задоволення позовних вимог заперечував.

Ухвалою від 25.04.2017р. розгляд справи було відкладено на 15.05.2017р.

Представником позивача 15.05.2017р. через відділ діловодства суду було подано заперечення на відзив та заяву про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6261, шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., визнавши за Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» права майнової вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором №756 від 07.03.2012р. та договорами забезпечення, та повернувши оригінали документів, отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме: кредитний договір №756 від 07.03.2012р.; додатковий договір від 26.06.2014р. про внесення змін до кредитного договору №756 від 07.03.2012р.; іпотечний договір від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1801; договір купівлі-продажу квартири від 07.03.2012р., посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1797; витяг з державного реєстру правочинів №11088675 від 07.03.2012р.; витяг про державну реєстрацію прав №33598183 від 26.03.2012р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1; стягнути з відповідача кошти, набуті останнім внаслідок укладання нікчемного паровичну, що сплачувались ОСОБА_10, в рахунок погашення кредитної заборгованості в розмірі 306 454,78 грн.

Судом було розглянуто та прийнято вказану заяву, як таку, що відповідає приписам ст.22 Господарського процесуального кодексу України.

Представником відповідача 12.05.2017р. через канцелярію суду було подано пояснення до відзиву, а також 15.05.2017р. подано додаткові пояснення по справі.

Представник третьої особи 4 в судове засідання 15.05.2017р. не з'явився, проте, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Одночасно, представниками сторін подано спільне клопотання про продовження строків розгляду справи на 15 днів, яке судом розглянуто та задоволено з урахуванням наступного.

Відповідно до ст.69 Господарського процесуального кодексу України у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.

З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку щодо задоволення спільного клопотання сторін про продовження строків розгляду справи.

З огляду на неявку представника третьої особи у судове засідання, приймаючи до уваги клопотання сторін про продовження строку розгляду спору, в судовому засіданні у відповідності до статті 77 Господарського процесуального кодексу України оголошено перерву до 22.05.2017р.

Ухвалою від 15.05.2017р. строк вирішення справи було продовжено на п'ятнадцять днів.

У судовому засіданні 22.05.2017р. представником відповідача було подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представником третьої особи 1 у судовому засіданні подано клопотання про долучення документів до матеріалів справи, яке судом розглянуто та задоволено.

Представники третіх осіб 2 та 4 в судове засідання 22.05.2017р. не з'явились, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Позивач під час розгляду справи у судовому засіданні 22.05.2017р. позов підтримав з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

Представник відповідача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких проти задоволення позовних вимог заперечував та просив суд відмовити в їх задоволенні.

Представниками третіх осіб 1, 3 було надано усні пояснення по суті справи.

Враховуючи, що у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, за висновками суду, справа може бути розглянута по суті за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 22.05.2017р.

В судовому засіданні 22.05.2016р. на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників присутніх учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

07.03.2012р. між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (банк) та ОСОБА_10 (позичальник) було укладено кредитний договір №756, відповідно до п.1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику кредит в розмірі, на строк та умовах, передбачених у цьому договорі, а позичальник зобов'язується отримати і повернути грошові кошти, одержані в рахунок кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі та строки, передбачені цим договором.

За умовами п.п.1.2, 1.3, 1.4 договору №756 від 07.03.2012р. розмір кредиту становить 430 000 грн. Строк кредиту з 07.03.2012р. до 10.02.2022р. (включно). Процентна ставка - 19% річних.

За умовами п.2.1 договору №756 від 07.03.2012р. повернення кредиту забезпечується іпотекою (іпотечний договір б/н від 07.03.2012р).

Згідно п.4.2 договору №756 від 07.03.2012р. позичальник зобов'язується забезпечити остаточне погашення заборгованості по договору не пізніше 10.02.2022р. шляхом перерахування безготівкових коштів або внесенням готівкових коштів в касу банку або в касу відділення банку.

Цей кредитний договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 10.02.2022р. (включно), а в частині невиконання зобов'язань позичальника - до повного і належного їх виконання (п.7.8 договору №756 від 07.03.2012р.).

Додатковим договором від 26.04.2014р. до договору №756 від 07.03.2012р. було внесено зміни, зокрема, в частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами.

Як свідчать матеріали справи, 26.05.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (новий кредитор) було укладено договір про відступлення прав вимоги, відповідно до п.1 якого первісний кредитор передає (відступає) новому кредитору свої права вимоги до ОСОБА_10, а новий кредитор сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, визначеній в п.5 цього договору, у порядку та строки, встановлені цим договором, та набуває права вимоги первісного кредитора в обсязі й на умовах, що існують на момент переходу права вимоги за кредитним договором №756 від 07.03.2012р. з усіма додатковими угодами та/або договорами про внесення змін до нього та іпотечним договором від 07.03.2012р., посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим номером №1801, предметом якого є іпотека належного боржнику нерухомого майна: квартира АДРЕСА_1, та має загальну площу 50,40 кв.м, житлову площу 29,60 кв.м, які були укладені між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та ОСОБА_10.

За умовами п.2 договору від 26.05.2015р. до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора за кредитним договором, в тому числі, але не виключно, права вимоги сплати заборгованості за кредитом, несплачених процентів, комісій та штрафних санкцій за кредитним договором в розмірі, який буде існувати на момент переходу прав вимоги, вказаний в п.3 цього договору, а також права іпотекодержателя за іпотечним договором.

У п.3 вказаного правочину зазначено, що станом на 25.05.2015р. заборгованість за кредитним договором становить 284922,17 грн.

Згідно п.5 договору від 26.05.2015р. за відступлення права вимоги за кредитним договором новий кредитор сплачує первісному кредитору кошти в українських гривнях в розмірі 284 922,17 грн. без урахування податку на додану вартість, які сплачуються новим кредитором первісному кредитору протягом 2-х банківських днів з дня укладання цього договору. Ціна продажу сплачується шляхом перерахування грошових коштів на рахунок первісного кредитора за наступними реквізитами: отримувач платежу: Публічне акціонерне товариством «Український Професійний банк»; банк отримувача: Публічне акціонерне товариством «Український Професійний банк»; номер рахунку: №29093330060756; ідентифікаційний код: 19019775; МФО: 300205; призначення платежу: оплата за договором відступлення права вимоги від 26.05.2015р.

Відповідно до п.6 договору від 26.05.2015р. права вимоги за кредитним договором є такими, що передані новому кредитору з моменту підписання акту приймання-передачі права вимоги. Акт приймання-передачі права вимоги підписується виключно після отримання первісним кредитором ціни продажу в повному обсязі. Всі інші документи щодо обслуговування, виконання та/або стягнення заборгованості за договорами, вказаними в п.2 цього договору, первісний кредитор зобов'язаний передати новому кредитору протягом 10 робочих днів з дня укладання договору.

Договір набуває чинності з дати його підписання, нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань (п.12 договору від 26.05.2015р.).

Вказаний правочин з боку Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» підписано виконуючим обов'язки Голови правління ОСОБА_13, з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» - директором ОСОБА_14, посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстровано в реєстрі за №6261.

Як свідчать матеріали справи, Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» за актом від 27.05.2015р. приймання-передачі було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» прийнято право вимоги, в тому числі, за зобов'язанням ОСОБА_10 та наступні документи: кредитний договір №756 від 07.03.2012р.; додатковий договір від 26.06.2014р. про внесення змін до кредитного договору №756 від 07.03.2012р.; іпотечний договір від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1801; договір купівлі-продажу квартири від 07.03.2012р., посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1797; витяг з державного реєстру правочинів №11088675 від 07.03.2012р.; витяг про державну реєстрацію прав №33598183 від 26.03.2012р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1.

Новим кредитором було направлено на адресу боржника повідомлення №2705/15-04 від 27.05.2015р. про відступлення права вимоги та всіх інших пов'язаних з нею прав.

За твердженням позивача, договір від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги є нікчемним в силу приписів п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме, оскільки банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Одночасно, заявником наголошено, що вказаний правочин укладено всупереч приписів Постанови №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», згідно якої банк віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено особливий порядок контролю за його діяльністю, для чого призначено куратора Національного банку України.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідачем наголошено на безпідставності тверджень заявника про нікчемність договору від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги. Зокрема, вказаним учасником судового процесу зауважено, що останнім, як новим кредитором, було перераховано первісному кредитору ціну відступлення права вимоги в розмірі, що визначена умовами договору, на підтвердження чого представлено платіжне доручення №57 від 27.05.2015р. До того ж, вказаним учасником судового процесу наголошено, що Постанова №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не є нормативно-правовим актом у розумінні ст.ст.203, 207 Цивільного кодексу України, а отже, невідповідність умов договору вказаному акту, на думку відповідача, не є підставою для його недійсності.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Згідно з п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідно до ст.ст.215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Пунктом 2.5.2 Постанови №11 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» та п.4 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» передбачено, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 Цивільного кодексу України та статті 207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом та недійсні, недійсність яких встановлюється судом.

У п.2.12 наведеної вище Постанови Пленуму Вищого господарського суду України вказано, що якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, господарський суд не вправі посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а має дати належну оцінку відповідним доводам позивача.

Таким чином, враховуючи наведене вище, з огляду на те, що позовні вимоги обґрунтовані нікчемністю договору від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги, проти чого відповідач заявив заперечення, приймаючи до уваги позицію Вищого господарського суду України та Верховного Суду України, суд дійшов висновку про необхідність надання оцінки доводам Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» стосовно нікчемності вказаного вище правочину.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За приписами ст.75 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент винесення Постанови №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку») Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії проблемних за умови його відповідності хоча б одному з таких критеріїв:1) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків:щоденного розміру регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України мінімального розміру регулятивного капіталу - п'ять і більше разів та/або значення нормативу достатності (адекватності) регулятивного капіталу нижче встановленого нормативно-правовими актами Національного банку України нормативного значення цього нормативу - два і більше разів; 2) банк не виконав вимогу вкладника або іншого кредитора, строк якої настав п'ять і більше робочих днів тому, та/або встановлено факти невідображення в бухгалтерському обліку документів клієнтів банку, що не виконані банком у встановлений законодавством України строк; 3) системне порушення банком законодавства, що регулює питання запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму; 4) банк протягом звітного місяця допустив зменшення на 5 і більше відсотків значення хоча б одного з нормативів ліквідності нижче мінімальних нормативних значень, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України, що розраховуються: за щоденними розрахунками - п'ять і більше разів; щодекади - два і більше разів; 4-1) обсяг негативно класифікованих активів банку (крім санаційного) становить 40 відсотків і більше загальної суми активів, за якими має оцінюватися ризик та формуватися резерв згідно з нормативно-правовими актами Національного банку України; 5) банк не має ефективних та адекватних систем внутрішнього контролю та/або управління ризиками, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку; 6) систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності з метою приховування реального фінансового стану банку, у тому числі щодо операцій із пов'язаними з банком особами. Національний банк України має право віднести банк до категорії проблемних з інших підстав, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України. Рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею. Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок. Проблемний банк у строк до 180 днів зобов'язаний привести свою діяльність у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України.

За приписами п.8 ч.1 ст.2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ч.1 ст.76 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на момент віднесення позивача до категорії неплатоспроможних банків) Національний банк України зобов'язаний прийняти рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних у разі: 1) неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; 2) зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; 3) невиконання банком протягом 10 робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; 4) одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Національний банк України не здійснює банківський нагляд за банком у якому запроваджено тимчасову адміністрацію, здійснюється ліквідація, крім отримання звітності в установленому Національним банком України порядку. Банківський нагляд за перехідним банком, створеним відповідно до частини вісімнадцятої статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», здійснюється Національним банком України у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України поновлює банківський нагляд за банком у день отримання рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про припинення повноважень куратора Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у зв'язку з приведенням діяльності банку у відповідність із вимогами банківського законодавства України щодо дотримання нормативів капіталу та ліквідності.

Банк може бути ліквідований: 1) за рішенням власників банку; 2) у разі відкликання Національним банком України банківської ліцензії з власної ініціативи або за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Національний банк України має право відкликати банківську ліцензію з власної ініціативи у разі, якщо: 1) виявлено, що документи, надані для отримання банківської ліцензії, містять недостовірну інформацію; 2) банк не виконав жодної банківської операції протягом року з дня отримання банківської ліцензії; 3) встановлено систематичне порушення банком законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Національний банк України приймає рішення про відкликання у банку банківської ліцензії та ліквідацію банку за пропозицією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб протягом п'яти днів з дня отримання такої пропозиції Фонду. Порядок відкликання банківської ліцензії у банку, що ліквідується за ініціативою власників, визначається нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, повідомляє про це банк та надсилає рішення до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у день отримання рішення Національного банку України про ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банку та розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Процедура ліквідації банку вважається завершеною, а банк ліквідованим з дня внесення запису про це до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Національний банк України вносить запис до Державного реєстру банків про ліквідацію банку на підставі отриманого від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб рішення про затвердження ліквідаційного балансу та звіту ліквідатора.

Як свідчать матеріали справи, Постановою №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» Публічне акціонерне товариство «Український професійний банк» віднесено до категорії проблемних строком до 180 днів; на період віднесення до категорії проблемних запроваджено особливий режим контролю за діяльністю банку та призначено куратором банку службовця Національного банку України; заборонено Публічному акціонерному товариству «Український професійний банк» використовувати для розрахунків у національній валюті прямі кореспондентські рахунки; зобов'язано позивача під час здійснення особливого режиму проводити розрахунки в національній валюті виключно через кореспондентський рахунок, відкритий у Національному банку України, окрім операцій за розрахунками з міжнародними платіжними системами, Українською міжбанківською платіжною системою згідно з укладеними договорами, та за правочинами щодо цінних паперів за кореспондентським рахунком у Публічному акціонерному товаристві «Розрахунковий Центр».

На підставі постанови №348 від 28.05.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних», 28.05.2015р. Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №107 «Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк».

Керуючись постановою №562 від 28.08.2015р. правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №158 від 28.08.2015р., згідно якого припинено здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний банк» з 28.08.2015р.; розпочато процедуру ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» з 31.08.2015р. по 30.08.2016р.; призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та здійснення ліквідації банку.

Статтею 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що цим законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою вказаного нормативно-правового акту є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.37 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй повноважень має право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів.

Частиною 2 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» передбачено, що протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

З представлених до матеріалів справи документів вбачається, що Наказом №113/ТА від 07.08.2015р. тимчасової адміністрації «Щодо здійснення дії, пов'язаних з наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів)», відповідно до ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визнано нікчемним договір відступлення права вимоги від 26.05.2015р., укладений між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. за №6261.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача не заперечувались, Публічним акціонерним товариством «Україніський Професійний Банк» було направлено Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» повідомлення №01-10/3272 від 03.08.2015р. про нікчемність правочину.

За приписами ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Як вказувалось вище, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що договір від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги є нікчемним в силу приписів п.п.1, 2, 7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме оскільки банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог, банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим, банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку. Одночасно, заявником наголошено, що вказаний правочину укладено всупереч приписів Постанови №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку», згідно якої банк віднесено до категорії проблемних строком на 180 днів та запроваджено особливий порядок контролю за його діяльністю, для чого призначено куратора Національного банку України.

Враховуючи вказівки Вищого господарського суду України, які наведені у постанові від 27.02.2017р., що у відповідності до ст.11112 Господарського процесуального кодексу України є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 520 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

На підтвердження виконання новим кредитором свого обов'язку зі сплати первісному кредитору ціни відступлення права вимоги, до матеріалів справи представлено платіжне доручення №57 від 27.05.2015рр. на суму 284 922,17 грн. При цьому, у вказаному платіжному дорученні, у графі «Призначення платежу» вказано «Оплата за відступлення права вимоги за кредитними зобов'язаннями згідно договору відступлення права вимоги від 26.05.2015р без ПДВ», що в повному обсязі відповідає умовам п.5 договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ч. 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частинами 1 - 5 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995р. було затверджено Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яким встановлено порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи).

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2, 2.4, 2.5 та 2.7 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Первинні документи складаються на бланках типових і спеціалізованих форм, затверджених відповідним органом державної влади. Документування господарських операцій може здійснюватись із використанням виготовлених самостійно бланків, які повинні містити обов'язкові реквізити чи реквізити типових або спеціалізованих форм.

За твердженнями заявника, які з боку відповідача не спростовані, розрахунки за спірним договором про відступлення прав вимоги мали проводитись шляхом перерахування коштів з поточного рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» № 2650262536, відкритого в Публічному акціонерному товаристві «Український професійний Банк», на рахунок №29093330060756 «Інша кредиторська заборгованість за операціями з клієнтами», відкритого також у Публічному акціонерному товаристві «Український професійний Банк».

Відповідно до частини 1 статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.

Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку в банках України, затвердженою Постановою №280 від 17.06.2004р. правління Національного банку України, за дебетом балансового рахунку 1200 «Кореспондентський рахунок банку в Національному банку України» проводяться суми коштів, які надходять на користь банку та його клієнтів, за кредитом рахунку проводяться суми коштів, які списуються Національним банком України за дорученням банку - власника рахунку за власними операціями, операціями його клієнтів.

На кореспондентському рахунку відображаються фактичні надходження і видатки грошових коштів з/на рахунок банку. Це означає, що всі кошти, які надходять на користь банку та його клієнтів, зараховуються на кореспондентський рахунок банку в Національному банку України, а для обліку коштів, які надходять на користь клієнтів, банк відкриває на своєму балансі аналітичні рахунки балансових рахунків (поточні рахунки) тощо.

Згідно з статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів.

З аналізу вказаної норми вбачається, що у банківській системі кошти клієнтів обліковуються як запис, однак, за відсутності коштів у банку платника, такі кошти не можуть перераховуватись на будь-який інший рахунок.

Пунктом 1.4 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яку затверджено Постановою №22 від 21.01.2004р. Національного банку України, передбачено, що безготівкові розрахунки це - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Розрахунковий документ - це документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача. Платіжне доручення - це розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача.

Разом з тим, пунктом 1.12 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні передбачено, що банк (філія, відділення), який не може виконати розрахунковий документ на списання / примусове списання / стягнення коштів з рахунку клієнта банку в установлений законодавством України строк зобов'язаний: узяти розрахунковий документ платника/стягувача/отримувача на обліковування за відповідним позабалансовим рахунком; надіслати письмове повідомлення платнику/стягувачу/отримувачу про невиконання його розрахункового документа в установлений законодавством України строк.

Тобто, законодавець визначив, що за відсутності коштів на кореспондентському рахунку банку платіжне доручення клієнтів не виконується. Як зазначалось судом, з метою перерахування коштів зі свого поточного рахунку на рахунок Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» в рахунок оплати за договором про відступлення відповідачем було оформлено платіжне доручення №57 від 284 922,17 грн.

З довідки №55-0044/59610 від 18.07.2016р. Національного банку України про рух коштів по рахунку відповідача вбачається, що станом на 27.05.2015р. залишок коштів на кореспондентському рахунку Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк», відкритому у Головному управлінні Національного банку України по місту Києву і Київській області становив 43 805,61 грн., що фактично означає, що в результаті вказаної операції відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань, а не реальне надходження коштів на рахунок банку.

Тобто, наведене свідчить, що грошові кошти за відступлення права вимоги за спірним правочином первісним кредитором отримано так і не було.

При цьому, суд звертає увагу, що сама лише наявність умови у договорах щодо подальшої оплати не дає підстави вважати правочин оплатним, в даному випадку навіть за наявності відмітки банку про проведення банківської операції без належного урахування наведеного вище. Аналогічну правову позицію висловлено у постанові від 03.08.2016р. Вищого господарського суду України по справі №910/933/16.

Крім того, частиною 6 статті 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність « (в редакції, чинній на дату винесення Постанови №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України) передбачено, що Національний банк України має право запровадити особливий режим контролю за діяльністю банку та призначити куратора банку. Особливий режим контролю є додатковим інструментом банківського нагляду, що використовується, як правило, одночасно із заходами впливу, встановленими статтею 73 цього Закону. Під час здійснення особливого режиму контролю за діяльністю банку Національний банк України має право заборонити банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Як вказувалось судом, відповідно до частини 4 статті 75 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (в редакції, чинній на дату винесення Постанови №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України) Національний банк України має право заборонити проблемному банку використовувати для розрахунків прямі кореспондентські рахунки та/або вимагати від проблемного банку проведення розрахунків виключно через консолідований кореспондентський рахунок.

Згідно з положеннями Інструкції про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті, затвердженої постановою №320 від 16.08.2006р. Правління Національного банку України, консолідований кореспондентський рахунок - кореспондентський рахунок, що відкритий у Національному банку і на якому об'єднані кошти банку та його філій для роботи банку у СЕП за відповідною моделлю обслуговування консолідованого кореспондентського рахунку.

Відповідно до положень статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» фінансове оздоровлення банку - відновлення платоспроможності банку та приведення фінансових показників його діяльності у відповідність із вимогами Національного банку України.

Під поняттям платоспроможності розуміється спроможність банку виконати законні вимоги кредиторів. При цьому платоспроможність банку характеризується рівнем забезпеченості фінансових зобов'язань банку власним капіталом (ліквідними активами). Неплатоспроможність банку визначається як його неспроможність протягом одного місяця в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми, що становить менше третини суми, встановленої Національним банком як мінімально необхідної.

Пунктом 1.1 Глави 1 Розділу V Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою №368 від 28.08.2011р. правління Національного банку передбачено, що ліквідність банку - це здатність банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань, яка визначається збалансованістю між строками і сумами погашення розміщених активів та строками і сумами виконання зобов'язань банку, а також строками та сумами інших джерел і напрямів використання коштів (надання кредитів, інші витрати).

Банківська діяльність піддається ризику ліквідності - ризику недостатності надходжень грошових коштів для покриття їх відпливу, тобто ризику того, що банк не зможе розрахуватися в строк за власними зобов'язаннями у зв'язку з неможливістю за певних умов швидкої конверсії фінансових активів у платіжні засоби без суттєвих втрат.

У зв'язку з цим банки повинні постійно управляти ліквідністю, підтримуючи її на достатньому рівні для своєчасного виконання всіх прийнятих на себе зобов'язань з урахуванням їх обсягів, строковості й валюти платежів, забезпечувати потрібне співвідношення між власними та залученими коштами, формувати оптимальну структуру активів із збільшенням частки високоякісних активів з прийнятним рівнем кредитного ризику для виконання правомірних вимог вкладників, кредиторів і всіх інших клієнтів.

Як вбачається зі змісту Постанови №348 від 28.05.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних», однією з підстав віднесення позивача до категорії неплатоспроможних стало те, що на момент прийняття такої постанови обсяг високоліквідних коштів (готівка та кошти на кореспондентському рахунку в Національному банку України) значно зменшився, що унеможливлювало виконання зобов'язань Банку перед його кредиторами.

Згідно приписів ст. 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у відповідній редакції) підставою віднесення проблемного банку до категорії неплатоспроможних є: неприведення банком своєї діяльності у відповідність із вимогами законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, після віднесення його до категорії проблемних, але не пізніше ніж через 180 днів з дня визнання його проблемним; зменшення розміру регулятивного капіталу або нормативів капіталу банку до однієї третини від мінімального рівня, встановленого законом та/або нормативно-правовими актами Національного банку України; невиконання банком протягом десяти робочих днів поспіль 10 і більше відсотків своїх зобов'язань перед вкладниками та іншими кредиторами; одноразове грубе або систематичне порушення банком законодавства у сфері готівкового обігу, що створює загрозу інтересам вкладників чи інших кредиторів банку. Тобто, з урахуванням обмежень, встановлених Постановою від 30.04.2015р. правління Національного Банку України, саме з такого рахунку мали б списуватись кошти під час проведення банківських операцій з перерахування коштів з рахунків клієнтів банку, і саме на такому рахунку кошти мали б відображатись у разі їх реального надходження до банку.

За таких обставин, твердження позивача про те, що уклавши спірний правочину банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог (п.1 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), підтверджується матеріалами справи, так як суд дійшов висновку про те, що кошти в розмірі 284 922,17 грн. реально на рахунок банку не надходили, так як відбулось коригування структури банківського балансу шляхом зміни обліку грошових зобов'язань.

З приводу посилань заявника на приписи п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» суд зауважує наступне.

Зі змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що за результатами безвиїзного банківського нагляду Національним банком України встановлено факти, які засвідчили про здійснення Публічним акціонерним товариства «Український Професійний Банк» ризикової діяльності, що загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів банку, зокрема: погіршення якості активів, залежність від міжбанківських ресурсів, дефіцит ліквідних коштів, що стало чинником віднесення банку до категорії проблемних та призначення куратора - службовця Національного банку.

Вказане свідчить про виникнення у Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» підстав для негайного вжиття заходів щодо поліпшення стану ліквідності як за рахунок участі акціонерів, так і шляхом проведення роботи з активами та спрямування вивільнених коштів для своєчасного виконання банком своїх зобов'язань.

Разом з цим, у Плані фінансового оздоровлення, який відповідно до законодавства надається банками, віднесеними до категорії проблемних, не було заплановано відповідних заходів з поліпшення стану ліквідності. Акціонерами Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» не були враховані зауваження Національного банку України щодо негайного фінансового оздоровлення банку.

Відтак фінансовий стан Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» погіршився, а саме останній не виконував своїх зобов'язань за міжбанківськими кредитами, порушував банківське законодавство, у тому числі нормативно-правові акти Національного банку України. Крім того, до Національного банку України почали надходити численні скарги стосовно невиконання/несвоєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами.

Враховуючи викладене, з метою захисту інтересів вкладників та інших кредиторів, керуючись статтями 7, 15, 55 Закону України «Про Національний банк України» та статтями 67, 73, 75, 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Правління Національного банку України було вимушено прийняти рішення про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» до категорії неплатоспроможних.

Таким чином, Національним банком України було проаналізовано результати діяльності Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» у період, що передував його неплатоспроможності. Вказане свідчить про доказову необґрунтованість та юридичну неспроможність посилань позивача на приписи п.2 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» в якості підстави нікчемності договору від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги.

Одночасно, з щодо посилань позивача на приписи п.7 ч.3 ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» згідно якого правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними якщо банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитор банку - це юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Як вже зазначалось, відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.

Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст.34 Господарського процесуального кодексу України).

У п.2.5 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» зазначено, що вирішуючи питання відносно доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Як свідчать представлені до матеріалів справи документи, а саме виписка за 25.05.2015р. з рахунку №2650262536, з депозитного рахунку відповідача було здійснено транзакцію на поточний рахунок в розмірі 10 000 000 грн. з нарахованими процентами за депозитом 13 698,63 грн., тоді як залишок грошових коштів Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» становив 160 890,97 грн., що фактично свідчить про відсутність у банку грошових коштів для повернення депозиту Товариству з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс».

Тобто, наведене вказує на те, що фактично станом на 25.05.2015р. відповідач мав грошові кошти на рахунку, відкритому в Публічному акціонерному товаристві «Український Професійний Банк», а отже, і мав право вимагати банк повернути означені грошові кошти, що фактично є кредиторською вимогою.

Зі змісту постанови №348 від 28.05.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії неплатоспроможних» вбачається, що банк не здійснював задоволення кредиторських вимог з огляду на відсутність грошових коштів. При цьому, правлінням Національного банку України наголошено, що після віднесення Публічного акціонерного товариства «Український Професійний Банк» до категорії проблемних (30.04.2015р.) відбулось значне погіршення показників його діяльності.

Судом прийнято до уваги, що у відповідності до приписів ст.52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у такій черговості: 1) зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов'язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом, у тому числі щодо повернення цільової позики банку, наданої протягом здійснення тимчасової адміністрації з метою забезпечення виплат відповідно до пункту 1 частини шостої статті 36 цього Закону та щодо покриття витрат Фонду, передбачених у пункті 17 частини п'ятої статті 12 цього Закону; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування; 6) вимоги фізичних осіб, платежі яких або платежі на ім'я яких заблоковано (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності); 7) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 8) вимоги за субординованим боргом.

Тобто, наведене вказує, що фактично укладанням спірного правочину, відповідачу було забезпечено можливість задоволення власних кредиторських вимог поза межами ліквідаційної процедури банку, шляхом стягнення заборгованості з третьої особи 3.

Крім того, господарським судом також враховано, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходяться справи №910/10368/16, №910/10782/16, №910/10779/16, №910/12325/16, №910/9707/16, №910/10780/16, №910/9987/16, №910/10785/16, №910/5722/16, №910/12148/16 та №910/10373/16 за позовом Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» Пантіної Л.О. до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» про застосування наслідків недійсності нікчемних правочинів - договорів про відступлення прав вимоги.

Вказане свідчить про наявність істотної кількості аналогічних правочинів, за якими відповідачем отримано право вимоги банку до боржників за окремими кредитними договорами, що у сукупності додатково вказує на вчинення банком дій з метою забезпечення відповідачу, як кредитору банку, можливості задовольнити свої вимоги, зокрема, щодо отримання грошових коштів в розмірі, розміщеному на рахунку №2650262536, поза межами процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Український Професійний банк».

За таких обставин, з огляду на вище викладене, суд дійшов висновку що посилання заявника на нікчемність договору відступлення права вимоги, укладеного 26.05.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» є правомірними та доказово обґрунтованими.

Одночасно, посилання відповідача в якості заперечення на позов, на ті обставини, що Постанова №293/БТ від 30.04.2015р. правління Національного банку України «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» не є нормативно-правовим актом, не спростовують висновків суду щодо нікчемності спірного правочину, в силу приписів ст.38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Перелік способів захисту прав визначений у ст.16 вказаного нормативно-правового акту та ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України передбачено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно із ч.ч.1, 5 ст.216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема, тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Відповідно до позиції, викладеної у листі від 24.11.2008р. Верховного Суду України «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституцію цілком можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв'язку з недійсністю правочину, оскільки у ст.16 Цивільного кодексу України немає вичерпного переліку способів захисту цивільних прав.

За змістом п.5 Постанови №9 від 06.11.2009р. Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Відповідно до п.17 листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Вищого господарського суду «Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України" наслідки недійсності правочину залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання такого правочину. Тому суд, приймаючи рішення про застосування наслідків недійсності правочину, повинен повно і всебічно з'ясувати обставини, що мають значення для застосування таких наслідків, та неухильно дотримуватись положень статті 43 Господарського процесуального кодексу України України щодо створення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідних умов для встановлення таких фактичних обставин справи на засадах змагальності сторін.

Як вказувалось вище, Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» згідно акту приймання-передачі від 27.05.2015р. було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» прийнято право вимоги, в тому числі, за зобов'язанням ОСОБА_10 та наступні документи: кредитний договір №756 від 07.03.2012р.; додатковий договір від 26.06.2014р. про внесення змін до кредитного договору №756 від 07.03.2012р.; іпотечний договір від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1801; договір купівлі-продажу квартири від 07.03.2012р., посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1797; витяг з державного реєстру правочинів №11088675 від 07.03.2012р.; витяг про державну реєстрацію прав №33598183 від 26.03.2012р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1.

За таких обставин, з огляду на нікчемність договору від 26.05.2015р. про відступлення права вимоги, суд вважає за необхідне застосувати наслідки недійсності правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс», посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6261, шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення права вимоги від 26.05.2015р., а саме визнання за Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» права майнової вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором №756 від 07.03.2012р. та договорами забезпечення, та повернення оригіналів документів, отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме: кредитний договір №756 від 07.03.2012р.; додатковий договір від 26.06.2014р. про внесення змін до кредитного договору №756 від 07.03.2012р.; іпотечний договір від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1801; договір купівлі-продажу квартири від 07.03.2012р., посвідчений посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1797; витяг з державного реєстру правочинів №11088675 від 07.03.2012р.; витяг про державну реєстрацію прав №33598183 від 26.03.2012р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» грошових коштів, в розмірі 306 454,78 грн., набутих останнім внаслідок укладання нікчемного паровичну, що сплачувались ОСОБА_10, в рахунок погашення кредитної заборгованості. При цьому, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Проте, у даному випадку, суд зазначає, що грошові кошти на підставі нікчемного правочину відповідачем було отримано саме від третьої особи 3 - позичальника, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки з рахунку ОСОБА_10, а отже, саме вказана особа, у відповідності до приписів чинного законодавства має право вимагати їх повернення у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс».

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 306 454,78 грн. підлягають залишенню судом без задоволення.

Всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно задоволених вимог.

Керуючись, ст. ст. 32, 33, 49, 82 - 85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину - договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., укладеного між Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» (02660, м.Київ, вул.Марини Раскової, буд.15, ЄДРПОУ 19019775) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (02095, м.Київ, вул.Княжий Затон, буд.9, літера А, офіс 369, ЄДРПОУ 39243396), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрованого за №6261, шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення договору про відступлення прав вимоги від 26.05.2015р., а саме визнати за Публічним акціонерним товариством «Український професійний банк» права майнової вимоги до ОСОБА_10 за кредитним договором №756 від 07.03.2012р. та договорами забезпечення, та повернути оригінали документів, отриманих Товариством з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» згідно актів приймання-передачі від 27.05.2015р., а саме: кредитний договір №756 від 07.03.2012р.; додатковий договір від 26.06.2014р. про внесення змін до кредитного договору №756 від 07.03.2012р.; іпотечний договір від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1801; договір купівлі-продажу квартири від 07.03.2012р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л.Л. за реєстровим №1797; витяг з державного реєстру правочинів №11088675 від 07.03.2012р.; витяг про державну реєстрацію прав №33598193 від 26.03.2012р.; технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_1

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Аурум Фінанс» (02095, м.Київ, вул.Княжий Затон, буд.9, літера А, офіс 369, ЄДРПОУ 39243396) на користь Публічного акціонерного товариства «Український професійний банк» (02660, м.Київ, вул.Марини Раскової, буд.15, ЄДРПОУ 19019775) судовий збір в сумі 5651,83 грн.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

29.05.2017р.

Суддя Спичак О.М.