Рішення № 66794419, 26.05.2017, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/101/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2017 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Виниченко Л.М.,

за участі секретарів Локоткова І.С., Томіленко В.В., Гноілек М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому за вимогами у останній редакції просить визнати за ним право власності на ? частину трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на ? частину двокімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнати за відповідачем ОСОБА_2 право власності на ? частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та на ? частину квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 82-83, 107).

Позовні вимоги мотивує тим, що 30 квітня 1997 року Авдіївським міським відділом реєстрації актів громадського стану Донецької області між ним та відповідачем було зареєстровано шлюб, актовий запис № 82, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 вересня 2012 року у справі №2604/16787/2012 р.

Від шлюбу мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, та доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Під час шлюбу 20 квітня 2001 року ними придбано ? трикімнатної квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, та 11 жовтня 2002 року придбано двокімнатну квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

У квартирі № АДРЕСА_1 зареєстровані відповідач та їхні діти. У квартирі за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровані він та ОСОБА_6.

Відповідач не визнає його права власності на вищевказані квартири, чинить перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1, тому він не може повноцінно реалізувати своє право власності на спірне нерухоме майно та повноцінно розпоряджатися своїми частинами квартир.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2016 року до участі у справі було залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету ОСОБА_3, яка відповідно договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2001 року, є власником ? частки спірної квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 44).

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_7 підтримали позов з уточненими вимогами та викладені у заявах обставини.

Відповідач та її представник ОСОБА_8 в судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, просили відступити від засад рівності часток сторін з підстав, викладених у письмових запереченнях (т. 1, а.с. 48-51), у яких просили визнати за відповідачем право власності в порядку поділу майна на 3/8 частки квартири № АДРЕСА_2, за позивачем - 1/8 частку даної квартири, та визнати за позивачем право власності в порядку поділу майна на 1/4 частки квартири № АДРЕСА_1, посилаючись на те, що діти проживають з відповідачем, частка квартири в АР Крим була придбана для оздоровлення дітей, а у позивача наявна велика заборгованість по аліментам.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання не з'явилась, суду надала письмові пояснення (т.2, а.с. 84-86), у яких зазначила, що спірна квартира в АР Крим купувалась за рахунок сімейного бюджету позивача та сімейного бюджету її сім'ї для відпочинку та оздоровлення їхніх малолітніх на той час дітей, а позивач не дбайливо ставиться до спільної власності, не сплачував за житлові послуги та має заборгованість по аліментам, крім того, зазначає, що син та донька сторін проживають разом з відповідачем, тому вважає, що справедливим буде виділення позивачу 1/8 частки квартири № АДРЕСА_2, а відповідачу 3/8 частки.

Вислухавши пояснення сторін по справі та їхніх представників, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 30.04.1997 року, який розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04.09.2012 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 19.12.2012 року (а.с. 7, 8).

Відповідно договору купівлі-продажу квартири від 20.04.2001 р., посвідченого приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу АРК Епіфановим Ю.А., зареєстрованого у реєстрі за № 2168, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 придбали квартиру № АДРЕСА_2 в рівних долях (т. 1, а.с. 9-11).

Відповідно договору купівлі продажу квартири від 11.10.2002 р., посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Плохутою Б.П., відповідач ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 (т.1, а.с. 12).

Отже, зазначене нерухоме майно, що є предметом спору, придбане у період перебування сторін по справі у зареєстрованому шлюбу у період дії норм Кодексу про шлюб та сім'ю України.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 13.12.2013 р. в порядку поділу майна з ОСОБА_1., як подружжя, визнано за ОСОБА_2 майнові права на ? частину квартири № АДРЕСА_3 (т. 1, а.с. 52-53).

Відповідно ст. 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Згідно ст. 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

За нормою ч. 1 ст. 68 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. № 11, вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Відповідно ч. 1 ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

За викладених обставин, спірне майно, яке придбане сторонами у шлюбі, належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу, тому підлягає поділу.

Частинами 2, 3 ст. 70 СК України визначено, що при вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Судом встановлено, що сторони мають двох дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, та малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач, посилаючись на те, що з нею проживають діти, просить виділити позивачу у власність 1/8 частки квартири АДРЕСА_2 та ? частку квартири № АДРЕСА_1, мотивуючи тим, що у позивача велика заборгованість по аліментам та весь тягар фінансового навантаження лежить на ній.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. ст. 10, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як убачається з довідок Дніпровського районного ВДВС м. Києва від 03.03.2017 р. № 156/2, № 157/2, заборгованість ОСОБА_1 по аліментам на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, станом на 01.03.2017 р. становить у розмірі 1728 грн. та на утримання сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 28.10.2015 року становить 27 653 грн. (т. 2, а.с. 131, 132).

Позивач суду пояснив, що він постійно турбується про дітей, з ними проводить багато часу, матеріально їх забезпечує, син тривалий час проживав з ним, донька мешкає з ним по вихідним дням та хоче з ним проживати постійно, про наявну заборгованість по аліментам і про відкриту кримінальну справу щодо цього йому відомо не було, оскільки з відповідачем була домовленість, що на аліменти вона подасть з метою отримання довідок на дітей для отримання соціальних виплат по субсидіях, через що сплати аліментів від нього ОСОБА_2 не вимагала, кошти по нарахованій державним виконавцем заборгованості по аліментам на сина він віддав сину ОСОБА_12, який надав про це письмові пояснення суду.

Відповідачем в судовому засіданні визнані обставини, що позивач забирав до себе дітей, як правило, на вихідні дні, на канікули, також ОСОБА_2 пояснила, що ОСОБА_1 брав участь у забезпеченні дітей коли було відкрите кримінальне провадження в серпні 2014 року.

Позивачем надані суду довідки та квитанції про перерахування коштів по аліментам, на утримання дитини та погашення заборгованості (т. 1 а.с. 123-126, 185, 186, т. 2 а.с. 11-15, 27-29, 58-68, т.2 а.с. 29), також надано докази на підтвердження надання матеріальної допомоги дітям, а саме забезпечення дітей продуктами харчуванням, одягом, організацією відпочинку тощо (т. 2, а.с. 23-26, 32, 33, 36, 37, 41-50, 52, 54-56).

Про активну участь ОСОБА_1 у житті сина ОСОБА_12 також підтверджується відповідними довідками від 14.04.2015 року № 591, 592, виданими Українським фізико-математичним ліцеєм (т.1, а.с. 113, 114).

Разом з тим, 31.10.2014 р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_13 було укладено договір оренди житлового приміщення, а саме: квартири АДРЕСА_4, у якому зазначено про те, що в орендованій квартирі разом з орендарем ОСОБА_1 в квартирі буде проживати син ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а.с. 108-110).

Як убачається із акта про обстеження умов проживання від 09.02.2015 року, складеного співробітниками Служби у справах дітей Солом'янської районної у м. Києві державної адміністрації, дитина ОСОБА_4 ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_5, проживав разом з батьком ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_3, зі слів ОСОБА_12 він вирішив переїхати жити до батька самостійно, з жовтня 2014 року вони проживають разом, батько належним чином піклується про нього, забезпеченням сина займаються обоє батьків, у хлопчика є все необхідне для проживання та розвитку (а.с. 115).

З урахуванням викладеного та беручи до уваги положення норм ч. ч. 2, 3 ст. 70 СК України суд не вбачає підстав для відступлення від засад рівності часток сторін при поділі спірного майна подружжя.

Будь яких угод, які б укладались між позивачем та відповідачем про розміри внесених коштів чи визначення відповідних частин щодо власності при придбанні спірних квартир судом встановлено не було.

Враховуючи викладене суд вважає, що позов підлягає задоволенню, так як знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, в порядку поділу спільного майна подружжя за кожним із сторін слід визнати право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_2, загальна площа якої становить 60,60 кв.м., житлова площа 45,60 кв.м., та на ? частину квартири № АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 54,40 кв.м., житлова площа 30,50 кв.м.

Відповідно ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений останнім судовий збір в дохід держави в сумі 6 890 грн.

Керуючись ст. ст. 22, 28 КпШС України, ст. ст. 68, 70 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" від 21.12.2007 р. № 11, ст. ст. 4, 10, 11, 57 - 64, 88, 158, 208, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) в порядку поділу майна подружжя право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_2, загальна площа якої становить 60,60 кв.м., житлова площа 45,60 кв.м.

Визнати за ОСОБА_1 (реєстраційний номер НОМЕР_1) в порядку поділу майна подружжя право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 54,40 кв.м., житлова площа 30,50 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2) в порядку поділу майна подружжя право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_2, загальна площа якої становить 60,60 кв.м., житлова площа 45,60 кв.м.

Визнати за ОСОБА_2 (реєстраційний номер НОМЕР_2) в порядку поділу майна подружжя право власності на ? частину квартири № АДРЕСА_1, загальна площа якої становить 54,40 кв.м., житлова площа 30,50 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 6 890 (шість тисяч вісімсот дев'яносто) грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя