Постанова № 66787614, 29.05.2017, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2017 року м. ПолтаваСправа № 816/353/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Бойка С.С., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В:

06 березня 2017 року ОСОБА_1 (надалі по тексту - ОСОБА_1, позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області (надалі по тексту - ГУНП в Полтавській області), Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів, а саме позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 19 о/с від 06 лютого 2017 року щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області зі служби в поліції за підпунктом 4 (через скорочення штатів) частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області;

- зобов'язати Головне Управління Національної поліції в Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час вимушеного прогулу з 06 лютого 2017 року по день поновлення на роботі.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на протиправність прийняття наказу № 19 о/с від 06 лютого 2017 року з підстав того, що відповідачем не було запропоновано жодної рівнозначної вакантної посади, що порушило його права. Більше того, до позивача не було застосовано право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій. У зв'язку з викладеним, позивач вважає вказаний наказ протиправним та таким, що підлягає скасуванню, а його таким, що підлягає поновленню на займаній посаді та стягнення на його користь заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Позивач у судове засідання явку уповноваженого представника не забезпечив, надав до суду клопотання про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження /а.с. 195/.

Відповідачі у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином.

Як визначено частиною четвертою статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи достатність наданих сторонами доказів та відсутність потреби допитати свідка чи експерта, суд, зважаючи на положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, в судовому засіданні 25 травня 2017 року перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Зважаючи на неявку в судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, відповідно до приписів частини першої статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні факти та відповідні до них правовідносини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ.

На підставі наказу від 07 листопада 2015 року № 9 о/с позивач прийнятий на службу в Національну поліцію України, що сторонами не заперечується /а.с. 90/.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції, та ознайомлений з наказом Національної поліції України від 30 листопада 2016 року № 1248 дск "Про затвердження штатів Головного Управління Національної поліції в Полтавській області", яким скорочено посаду, яку займав позивач та тимчасових штатів ГУНП взагалі /а.с. 130/.

07 грудня 2016 року позивачем направлений рапорт начальнику ГУНП в Полтавській області полковнику поліції Беху О.В., в якому прохав призначити ОСОБА_1 на рівнозначну посаду сектору кримінальної поліції відділу кримінальної поліції Кременчуцького відділу поліції або оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділень поліції підпорядкованих Кременчуцькому відділу поліції ГУНП в Полтавській області /а.с. 13/.

Також, 30 січня 2017 року позивачем направлений другий рапорт начальнику ГУНП в Полтавській області полковнику поліції Беху О.В., в якому прохав призначити ОСОБА_1 на посаду оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Кременчуцького відділу поліції або оперуповноваженим сектору кримінальної поліції відділень поліції підпорядкованих Кременчуцькому відділу поліції ГУНП в Полтавській області /а.с. 15/.

Як зазначено позивачем, відповідей на вищевказані рапорти відповідач не надав.

Наказом Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 38 о/с від 06 лютого 2017 року "По особовому складу" звільнено підполковника поліції ОСОБА_1, начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року /а.с. 22/ .

Не погоджуючись з вищезазначеним наказом Головного управління Національної поліції у Полтавській області, позивач оскаржив його до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною першою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів.

Згідно із частиною другою статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюються на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Частиною другою cтатті 19 Конституції України закріплено обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Громадянам згідно зі статтею 43 Конституції України гарантується захист від незаконного звільнення.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України від 16 грудня 1993 року № 3723-ХІІ "Про державну службу". Згідно зі статтями 9 і 30 цього Закону правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України.

Регулювання правового становища осіб, які проходять службу в поліції здійснюється відповідно до спеціального законодавства, зокрема, Закону України "Про Національну поліцію".

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України "Про Національну поліцію", Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.

Згідно статті 3 Закону України "Про Національну поліцію", у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.

Загальний порядок звільнення працівника із ініціативи роботодавця передбачений Кодексом законів про працю України. Відповідно до статті 49-2 Кодексу законів про працю України, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Спеціальний порядок звільнення поліцейських у вказаних правовідносинах врегульовано статтею 68 Закону України "Про Національну поліцію", якою визначено, що у разі здійснення реорганізації, внаслідок якої на підставі відповідного наказу скорочуються посади в органі чи окремому підрозділі органу (закладу, установи) поліції, поліцейський, посада якого буде скорочена, має бути персонально письмово попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції за два місяці до такого звільнення. Поліцейський, посада якого скорочена, може бути призначений за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції відповідно до частини першої цієї статті. Поліцейський, посада якого була скорочена і якого не призначено на іншу посаду в поліції відповідно до частини другої цієї статті, після закінчення двомісячного строку з дня попередження про можливе подальше звільнення зі служби в поліції має бути звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 4 частини першої статті 77 цього Закону. Переважне право на залишення на службі в поліції при реорганізації надається поліцейським з більш високими кваліфікацією та досягненнями у службовій діяльності. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Відповідно до правової позиції, викладеної у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судом встановлено, що відповідно до наказу Національної поліції України від 30 листопада 2016 року № 1248 дск, начальником ГУНП в Полтавській області прийнято наказ від 06 грудня 2016 року № 935 дск "Про організаційно-штатні зміни в ГУНП України в Полтавській області", яким оголошено штати ГУНП в Полтавській області та зміни у штатах Національної поліції /а.с. 112-113/.

05 грудня 2016 року ОСОБА_1 попереджений про можливе наступне звільнення зі служби в поліції, та ознайомлений з наказом Національної поліції України від 30 листопада 2016 року № 1248 дск "Про затвердження штатів Головного Управління Національної поліції в Полтавській області", яким скорочено посаду, яку займав позивач та тимчасових штатів ГУНП взагалі /а.с. 130/.

В матеріалах справи містяться акт про ознайомлення від 20 січня 2017 року /а.с. 129/, відповідно до якого, засобами мобільного зв'язку було здійснено дзвінок в режимі "гучного мовлення" та запропоновано підполковнику ОСОБА_1 проходити подальшу службу в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого СКП або начальника сектору реагування патрульної поліції № 2 Зіньківського ВП Гадяцького ВП ГУНП в Полтавській області. Однак, позивач повідомив, що проходити службу в Зіньківському ВП немає бажання, у зв'язку з відсутністю житла для проживання. Проходити службу бажає за місцем свого проживання в м. Кременчук, де проживає його сім'я та мається житло. Старший інспектор сектору кадрового забезпечення Гадяцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області майором поліції ОСОБА_3 повідомлено позивача, що після вирішення питання працевлаштування у зв'язку з реорганізацією, він може переміститися на будь-яку іншу посаду в будь-якому підрозділі ГУНП області, в т.ч. м. Кременчук, в порядку визначеному статтею 65 Закону України "Про Національну поліцію".

Крім того, згідно акта від 06 лютого 2017 року позивача повторно повідомлено, що у зв'язку зі здійсненням реорганізації, внаслідок якої на підставі наказу ГУНП області від 06 грудня 2016 року № 935 дск посаду, яку він займає скорочено. Оскільки ОСОБА_1 відмовився від раніше запропонованих йому посад (акт Зіньківського ВП від 20 січня 2017 року № 383) останньому було запропоновано посаду начальника сектору кримінальної поліції Зіньківського ВП Гадяцького ВП, яку він обіймає в тимчасовому штату ГУНП і на яку давав згоду про призначення (рапорт ОСОБА_1 від 01 липня 2016 року). Також позивачу повідомлено, що після вирішення питання працевлаштування у зв'язку з реорганізацією, він може переміститися на будь-яку іншу посаду в будь-якому підрозділі ГУНП області, в порядку визначеному статтею 65 Закону України "Про Національну поліцію". Як зазначено в акті, ОСОБА_1 повідомив, що від призначення на запропоновані йому посади відмовляється. Надавати письмове пояснення щодо відмови від запропонованих посад відмовляється /а.с 128/.

Суд критично ставиться до вищевказаних актів, оскільки відповідачами не надано до суду доказів того, що ОСОБА_1 ознайомлений з актами від 20 січня 2017 року та 06 лютого 2017 року. Крім того, доказів відмови позивача від переведення на вакантні посаді відповідачами також не надано.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, наведеної у постанові від 10 березня 2015 року (справа №21-52а15), власник або уповноважений ним орган (держава) одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Акцентується увага на необхідність запропонування працівнику всіх наявних вакансій.

Оскільки обов'язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов'язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з'явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Аналогічна позиція викладена у постанові Судової палати у цивільних та адміністративних справах Верховного суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15, а також неодноразово викладалась Верховним судом України в постанові від 01 жовтня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної митної служби України (далі - Держмитслужба), Сумської митниці Держмитслужби (правонаступником якої є Сумська митниця Міндоходів України; далі - Митниця) про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/35985744) та від 28 жовтня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_9 до Державної митної служби України (далі - ДМСУ), Південної митниці Міністерства доходів і зборів України (далі - Південна митниця), Південної регіональної митниці, Головного управління Державного казначейства України в Одеській області, третя особа - ОСОБА_12, про визнання протиправними та скасування наказів в частині звільнення, поновлення на службі та стягнення моральної шкоди (http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41602330).

При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення на посаді, з якої незаконно звільнено.

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд враховує висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Абзацом другим частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Мотивів для відступлення від вказаної правової позиції судом не встановлено.

Суд зазначає, що відповідач не надав доказів на підтвердження того, що позивачу пропонувалися всі вакантні посади, які він може обіймати з урахуванням його досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків в будь-якому органі (закладі, установі) поліції до закінчення двомісячного строку з дня його персонального попередження, як це передбачено вищезазначеними нормами права.

Також не надано доказів, що при вирішенні питання про звільнення ОСОБА_1 відповідачем було оцінено та враховане можливе переважне право позивача на залишення на посаді.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до посвідчення серії МВ № 022773 від 06 листопада 2015 року позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій /а.с. 19, 20/.

Відповідно до пункту 13 статті 12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій (статті 5, 6) надаються такі пільги, зокрема, переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації.

Відповідно, ОСОБА_1 має переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці та на працевлаштування у разі ліквідації підприємства, установи, організації. За рівних умов щодо кваліфікації та досягнень у службовій діяльності перевага в залишенні на службі надається особам, які мають таке право відповідно до вимог законодавства.

Вказана обставина не була взята відповідачем до уваги під час видання оскаржуваного наказу про звільнення.

Окремо суд зазначає, що сам лише факт скорочення посад не тягне безумовного звільнення, оскільки згідно статті 65 Закону України "Про Національну поліцію" скорочення посади, яку обіймає поліцейський є однією з підстав його переведення на рівнозначну або нижчу посаду, а частиною другою статті 68 цього закону передбачено можливість призначення поліцейського, посада якого скорочена, за його згодою з урахуванням досвіду роботи, освітнього рівня, стану здоров'я, ставлення до виконання службових обов'язків на іншу посаду в будь-якому органі (закладі, установі) поліції, а не тільки в тому, де він проходив службу.

З відкритих джерел інформації відомо, що в органах Національної поліції, є багато вакантних посад, як на території Полтавської області /а.с. 14/, так і в інших регіонах України. Однак, вільні вакансії не були запропоновані позивачу, чим порушено його право та працю.

З огляду на вищевикладене, суд приходить висновку, що звільнення позивача відбулося без дотримання процедури та порядку звільнення, відтак, наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 19 о/с від 06 лютого 2017 року щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року - не ґрунтується на вимогах законодавства, прийнятий без урахування усіх обставин, що мали значення для його прийняття, а відтак є протиправним та підлягає скасуванню.

Відповідно до пункту 4 Розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Так, пунктом 24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР передбачено, що у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

Згідно з частинами другою та третьою статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" днем звільнення зі служби в поліції вважається день видання наказу про звільнення або дата, зазначена в наказі про звільнення. День звільнення вважається останнім днем служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, задовольнити позовні вимоги про поновлення підполковника поліції ОСОБА_1 (0061098) на посаді начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції ГУНП в Полтавській області з наступного дня після звільнення, а саме з 07 лютого 2017 року.

Враховуючи встановлений судом факт незаконності звільнення позивача із займаної посади, суд вважає період з 07 лютого 2017 року по дату поновлення ОСОБА_1 на роботі періодом вимушеного прогулу позивача, а тому останньому має бути компенсовано втрачений за цей час заробіток.

Для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (надалі - Порядок).

Із пункту 5 Порядку вбачається, що основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є розрахована згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

Згідно з абзацом 1 пункту 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, за приписами наведених норм, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Зміст наведених правових актів дає підстави для висновку про те, що у випадках стягнення середньої заробітної плати (грошового забезпечення) за час вимушеного прогулу, судом має бути визначений період вимушеного прогулу, останнім днем якого завжди є день ухвалення постанови суду як акту правосуддя, з яким відбулося врегулювання публічно-правового спору, про який зазначено в адміністративному позові, і вирішено завдання адміністративного судочинства.

В мотивувальній частині судового рішення повинні міститись встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридична оцінка, а також оцінка доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні вимог про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Як вбачається з довідки від 22 травня 2017 року № 584/115/29/01/2017 станом на 06 лютого 2017 року середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 становить 305,00 грн /а.с. 194/.

Отже, керуючись вищезазначеними нормами законодавства, за час вимушеного прогулу позивача за період з 07 лютого 2017 року по 29 травня 2017 року стягненню підлягає грошове забезпечення в розмірі 34160,00 грн.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Отже, у цьому випадку відповідна сторона не дотримала вимоги закону, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі встановлених судом фактичних обставин справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Пунктом 2, 3 частини першої статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

За таких обставин суд вважає за необхідне допустити постанову до негайного виконання в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Керуючись статтями 2, 7-11, 17, 71, 158-163, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного Управління Національної поліції в Полтавській області, Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення коштів задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Полтавській області № 19 о/с від 06 лютого 2017 року щодо звільнення підполковника поліції ОСОБА_1, начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, зі служби в поліції за пунктом 4 частини першої статті 77 (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) Закону України "Про Національну поліцію" з 06 лютого 2017 року.

Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника сектору Зіньківського відділення поліції Гадяцького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області з 07 лютого 2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 лютого 2017 року по 29 травня 2017 року у розмірі 34160,00 грн (тридцять чотири тисячі сто шістдесят гривень 00 копійок), з відповідним відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Постанову в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з розрахунку за один місяць допустити до негайного виконання.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя С.С. Бойко