Ухвала суду № 66763815, 24.05.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 травня 2017 рокуЛьвів№ 876/907/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засіданняМалетич М.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 року про повернення позовної заяви у справі № 819/1566/16 за позовом ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної ОСОБА_2 України з прав людини про визнання незаконним рішення,

В С Т А Н О В И В:

05.12.2016 року ОСОБА_3 звернулась в суд з позовом до Секретаріату Уповноваженого Верховної ради України з прав людини, просила: визнати неправомірним рішення відповідача про відмову в задоволенні скарги на неправомірні дії та бездіяльність посадової особи відповідача під час розгляду звернення та зобовязати відповідача скаргу задовольнити. Для забезпечення доказів витребувати у відповідача матеріали провадження за зверненням.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 грудня 2016 року позовну заяву залишено без руху, з підстав несплати позивачем судового збору за позовну позову з вимогою немайнового характеру та заяви про забезпечення доказів.

Ухвалою судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Секретаріату Уповноваженого Верховної ОСОБА_2 України з прав людини про визнання незаконним рішення повернуто позивачеві разом з усіма доданими до неї матеріалами.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, просить скасувати ухвалу судді Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.12.2016 та направити справу до Тернопільського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що разом з позовною заявою подала клопотання про звільнення її від сплати судового збору та надала докази того, що отримує 25 грн. в місяць в якості допомоги/компенсації працездатній особі за догляд за перестарілою особою та що сукупний місячний дохід сімї становить лише 85,7% законодавчо встановленого мінімуму доходів сімї.

Звертає увагу суду на те, що з тексту оскаржуваної ухвали не зрозуміло чи було розглянуто клопотання позивача про звільнення її від сплати судового збору за подачу позовної заяви, чи надані докази матеріального стану позивача є належними та допустимими, які висновки і правові наслідки за результатами розгляду клопотання позивача встановлено судом першої інстанції. Відтак вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права, просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги суд апеляційної інстанції приходить висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а ухвалу судді суду першої інстанції скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, виходячи з наступного.

Повертаючи позовну заяву, суддя суду першої інстанції зазначив, що 15 грудня 2016 року позивач подала клопотання, в якому просила знову задовольнити декілька окремих вимог одночасно, а відтак суддя дійшов висновку, що ОСОБА_3 не усунула недоліки позовної заяви, яку залишено без руху.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Положеннями статті 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю субєкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом.

Статтею 104 КАС України передбачено, що позов предявляється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Вимоги, що предявляються до змісту позовної заяви чітко визначені у статті 106 КАС України положення якою стандартизують структуру позовної заяви - містять перелік загальних для всіх позовних заяв елементів (реквізитів), які дають необхідну інформацію для вирішення судом питання про відкриття провадження в адміністративній справі.

Згідно з ч.3 ст.106 КАС України до позовної заяви додається також документ про сплату судового збору, крім випадків, коли його не належить сплачувати.

Відповідно до ч.2 ст.87 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ч.1 ст.108 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтею 106 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, у якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб їх усунення і встановлюється строк, достатній для усунення недоліків.

Залишаючи позовну заяву без руху, суддя повинен детально вказати в ухвалі, які саме недоліки наявні, яким чином їх належить усунути і у який термін. При цьому, необхідно враховувати, що для залишення позовної заяви без руху, недоліки позовної заяви повинні бути такими, що перешкоджають судді вирішити питання про відкриття провадження у адміністративній справі.

Конституційний Суд України у рішенні «У справі за конституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодо офіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» у взаємозвязку з положеннями пункту «г» частини першої статті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права» №12-рп/2013 від 28.11.2013 року, вказав - гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету ОСОБА_2 Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя, від 14 травня 1981 року N R (81) 7: «В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати» (підпункт 12 пункту D).

Отже, «право на суд» не є абсолютним та за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави, зокрема, шляхом встановлення помірного судового збору, в тому числі, зменшення чи звільнення від його сплати, з врахуванням майнового становища особи, який не має бути перепоною доступу до суду, у випадках, коли судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя.

З матеріалів справи судом апеляційної інстанції встановлено, що разом із позовною заявою подано клопотання від 05.12.2016 в якому позивач просить з метою отримання доступу до правосуддя звільнити від сплати судового збору за подачу позовної заяви; у випадку відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшити розмір належного до оплати судового збору за подачу позовної заяви; у випадку відмови в задоволенні клопотань про звільнення від сплати судового збору та про зменшення розміру судового збору, відстрочити сплату судового збору за подачу позовної заяви від 05.12.2016 року.

Подане клопотання було обґрунтоване тим, що сукупний місячний дохід членів сімї позивача станом на листопад 2016 становить 3176,63 грн., що менше прожиткового місячного мінімуму.

В подальшому, на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху та в доповнення до клопотання від 05.12.2016 року для уточнення, позивач 15.12.2016 року повторно подала до суду клопотання, в якому просила звільнити її від сплати судового збору за подачу позовної заяви; у випадку відмови в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору, зменшити розмір належного до оплати судового збору за подачу позовної заяви; у випадку відмови в задоволенні клопотань про звільнення від сплати судового збору та про зменшення розміру судового збору, відстрочити сплату судового збору за подачу позовної заяви від 05.12.2016 року до вирішення справи по суті.

Згідно з статтею 8 Закону № 3674-VI враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Аналогічні положення закріплено частиною 1 статті 88 КАС України.

Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, звільнення від його сплати особи, яка через важкий майновий стан не може його сплатити, направлено на забезпечення доступності до правосуддя та реалізацію права таких осіб на судовий захист.

Водночас, суд апеляційної інстанції зауважує, що єдиною підставою для вчинення судом зазначених дій є майновий стан заявника. Обґрунтування повязаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору у встановлених законом розмірах і в строки, покладається на позивача. При зверненні до суду із заявою про відстрочення або розстрочення сплати судового збору особа повинна додати до такої заяви належні документи на підтвердження факту відсутності відповідних коштів (бюджетних асигнувань) для сплати судового збору.

До клопотання, яке було подано разом із позовом ОСОБА_4 додано копію Довідки Управління соціальної політики Тернопільської міської ради від 12.09.2016 №5746 про отримання допомоги по догляду за інвалідом І групи в розмірі 4,80 грн., виписку по картці/рахунку ОСОБА_1-О.А. за період 01.11.2016-30.11.2016 (а.с.11), виписки по особовому рахунку позивача з 01.01.2015 по 31.12.2015, копію довідок Тернопільського обєднаного УПФУ Тернопільської області від 08.11.2016 щодо сум пенсій за віком за період жовтень-листопад 2016 ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Проте, зі змісту оскаржуваної ухвали судді суду першої інстанції вбачається, що при винесені такої клопотання позивача від 05.12.2016 року та від 15.12.2016 року щодо судового збору залишені поза увагою.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. У звязку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010р. у справа «Меньшакова проти України» (Заява № 377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обовязків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ЕСПЛ 2002-ІІ).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду, а також за видачу судами документів є складовою доступу до правосуддя, який є елементом права особи на судовий захист, гарантованого статтею 55 Конституції України.

Таким чином, адміністративні суди зобовязані забезпечити доступ до суду з неухильним дотриманням вимог Закону України «Про судовий збір», у тому числі й щодо відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що положеннями КАС України та Закону України «Про судовий збір» суду надано право вирішити питання стягнення судового збору при ухваленні судового рішення у справі.

У розглядуваному випадку слід було детально дослідити докази важкого фінансового стану позивача, його безпосередній звязок із можливістю сплати визначеної суми судового збору (в разі необхідності з витребуванням додаткових доказів), розглянути клопотання також в частині вимог про відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Оскільки судом першої інстанції допущено порушення вимог процесуального закону під час вирішення клопотання про звільнення (відстрочення чи розстрочення) сплати судового збору, тому не можна вважати вірним його наступне рішення про повернення позовної заяви.

Окрім того, в судовому засіданні, апелянт просила стягнути на її користь витрати повязанні з прибуттям до апеляційного суду.

Відповідно до частини 1 статті 91 КАС України витрати, повязані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони.

Тобто, витрати на переїзд до іншого населеного пункту в судове засідання несуть сторони і не підлягають відшкодуванню за рахунок іншого сторони чи за рахунок держави взагалі.

Згідно п.3 ч.1 ст.199 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що повертаючи позовну заяву, суддею суду першої інстанції неповно зясовано обставини справи та порушено норми процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати оскаржувану ухвалу як таку, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 3 ст. 160, статтями 195, 196, 199, 204, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06.12.2016 року про повернення позовної заяви у справі № 819/1566/16 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя ОСОБА_7 судді ОСОБА_8 ОСОБА_9

Повний текст судового

рішення виготовлено 29.05.2017 року.