Ухвала суду № 66749881, 24.05.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-кп/774/310/17 Справа № 175/3660/15-к Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Калініч Н.І.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді: Калініч Н.І.

суддів: Іванченка О.Ю.,Мудрецького Р.В.

за участю секретаря: Пинчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120150404400001054 від 18.05.2015 року, за апеляційними скаргами: захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, цивільного відповідача «ПАТ « Київський страховий дім», прокурора, який приймав участь в суді першої інстанції на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року, відносно

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, одруженого, маючого на утримання малолітню дочку ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, не працюючого, зареєстрованого ІНФОРМАЦІЯ_5, проживаючого ІНФОРМАЦІЯ_6, раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 286 КК України,

За участю учасників судового провадження:

прокурора: Чорнобривець Ю.М.

обвинуваченого: ОСОБА_3

захисника: ОСОБА_2

представника цивільного відповідача «ПАТ « Київський страховий дім»- ОСОБА_5 в режимі відеоконференції.

В С Т А Н О В И Л А:

Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено йому покарання у виді двох років обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від призначеного основного покарання за умови, що на протязі одного року іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, передбачені п.п.2,3,4 ч. 1 ст.76 КК України, а саме: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, періодично з'являтися для реєстрації до кримінально-виконавчої інспекції за місцем свого проживання і повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання і роботи.

Цивільний позов потерпілого ОСОБА_6 задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ПАТ «Київський страховий дім» на користь потерпілого ОСОБА_6 2936 грн. 84 коп. на лікування.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь потерпілого ОСОБА_6 4000 грн. за послуги захисника та 35000 грн. моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 2455 грн. 20 коп. та 613 грн. 80 коп. на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Згідно вироку суду, 18 травня 2015 року близько 09.15 години, ОСОБА_3 керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1 здійснював рух по дорозі із села Миколаївка в напрямку автодороги «Знам'янка-Луганськ-Ізварино».

Під'їхавши до вказаної автодороги зупинився, після чого поновив рух та виїхав на неї в напрямку м. Дніпропетровська, зі швидкістю близько 30 км/годину, та зайняв лівий ряд руху у напрямку м.Дніпропетровська. Здійснюючи рух у вказаному напрямку, ОСОБА_3 знаходячись в районі 173 км + 500 м перед зміною напрямку руху не впевнившись, що маневр буде безпечним та не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху, зманеврував в праву смугу руху, в наслідок чого зіткнувся із автомобілем НОМЕР_2, під керуванням водія ОСОБА_6, який рухався в попутному напрямку по правій смузі руху та внаслідок чого спричинені тілесні ушкодження , які відносяться до середньої тяжкості.

Порушення Правил безпеки дорожнього руху виражається в тому, що водій ОСОБА_3, керуючи автомобілем, порушив вимоги п.п.1.3, 1.5, 10.1 Правил дорожнього руху України, які вказують:

п. 1.3 «Учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими»,

п. 1.5 «Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків»,

п. 10.1 «Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен впевнитись, що це буде безпечним та не створить перешкод чи небезпеки іншим учасникам руху».

Невиконання водієм ОСОБА_3 вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України знаходиться у прямому причинному зв'язку з настанням дорожньо-транспортної пригоди і заподіянням потерпілому тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3 просить вирок суду скасувати, обвинуваченого ОСОБА_3 виправдати.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що оскаржуваний вирок є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим та такими, що підлягає скасуванню у звязку з неповнотою судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального правопорушення, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Вважає, що суд першої інстанції помилково не повернув прокурору обвинувальний акт, хоча для цього були всі підстави, і сторона захисту про це заявляла у своєму клопотанні про повернення обвинувального акту.

Зазначає, що в порушення п.3 ч.2 ст.291 КПК, в обвинувальному акті не зазначено громадянство потерпілого ОСОБА_7; рік народження ОСОБА_7 не відповідає дійсності - в обвинувальному акті вказано ІНФОРМАЦІЯ_7, у той час як потерпілий ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_8, тобто такого потерпілого, якого вказано в обвинувальному акті не існує взагалі.

Також, зазначає, що у порушення п.5 ст.2 ст.291 КПК України, при викладенні фактичних обставин ДТП, що стала приводом до кримінального провадження що розглядається, слідчим і прокурором не вказано тих обставин, що можуть свідчити про обопільну вину ОСОБА_3 та ОСОБА_7 - а саме: на відсутність за певних умов причинного зв'язку між діями водія ОСОБА_3С, і настанням дорожньо-транспортної події, і навпаки, про причинний зв'язок, за певних умов, між діями водія ОСОБА_6А, і настанням дорожньо-транспортної події.

Крім того, захисник вважає, що в порушення п.8 ч.2 ст. 291 КПК, в обвинувальному акті не зазначено розмір витрат на залучення експерта для виконання судово-медичної експертизи № 1284 від 26.06.2015 та СМЕ №1279 від 26.06.2015.

Захисник також звертає увагу на те, що в реєстрі матеріалів досудового розслідування не зазначено, що під час допиту 18.05.2015 року ОСОБА_3 перебував у статусі свідка.

Крім того, в реєстрі матеріалів досудового розслідування зазначено, що в ході слідчого експерименту 16.06.2015 року ОСОБА_3 перебував у статусі підозрюваного, що не відповідає дійсності. Про підозру ОСОБА_3 було повідомлено 31.07.2015 року (згідно з реєстром).

Також, в апеляційній скарзі захисник зазначає, що суд не взяв до уваги та без обґрунтування не відобразив у своєму вироку показання свідка ОСОБА_8 про те, що він фактично не був присутнім під час проведення огляду місця дорожньо-транспортної події 18.05.2015 року, практично весь час просидів у своєму автомобілі і лише час від часу підходив до слідчого, поставив свій підпис у протоколі огляду місця події від 18.05.2015 року так як слідчий сказав, що так треба. Більше того, показання свідка ОСОБА_8 суд безпідставно розцінив як такі, що підтверджують вину ОСОБА_9

Захисник у своїй скарзі зазначає, що враховуючи за доцільне участь понятих у огляді місця події, слідчий мав забезпечити участь у вказаній слідчій дії не менше двох понятих, але при цьому однин з понятих - ОСОБА_8 фактично не був присутнім під час проведення огляду місця ДТП, що не відповідає вимогам КПК України і такий протокол не може бути визнаний допустимим доказом з огляду на ст. 86 КПК України.

Крім того, захисник зазначає, що суд першої інстанції у своєму вироку послався на недопустимий доказ - протокол огляду місця ДТП від 18.05.2015 року на підтвердження вини ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Вважає, що показання потерпілого ОСОБА_7 та свідка ОСОБА_10 самі по собі не є належним доказом з точки зору доказування вини ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні так як не підтверджують прямо чи опосередковано вину ОСОБА_3 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні.

Апелянт вказує, що витяг з кримінального провадження №12015040440001054 та рапорти помічника начальника оперативного чергового ОСОБА_11 від 18.05.2015 року про надходження повідомлення про ДТП за участю ОСОБА_3 та ОСОБА_7 і про направлення, самі по собі не є належним доказом з точки зору доказування вини ОСОБА_3. в інкримінованому кримінальному правопорушенні так як є лише реєстраційними документами.

Вважає, що висновок експерта N270/29-332 від 08.07.2015 року також не є належним доказом з точки зору доказування вини ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, так як відповідно до цього висновку не виявилося можливим встановити положення транспортних засобів в момент зіткнення відносно елементів дороги.

Висновок експерта № Д10/06/15 від 16.06.2015 вважає також не належним доказом з точки зору доказування вини ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, так як свідчить лише про вартість відновлювального ремонту автомобіля.

Вважає, що висновок судово-медичного експерта N21279 від 26.06.2015 не є належним доказом з точки зору доказування вини ОСОБА_3 в інкримінованому кримінальному правопорушенні, так як свідчить лише про наявність та характер тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_7

На думку апелянта протокол проведення слідчого експерименту від 16.06.2015 року з участю ОСОБА_3 є недопустимим доказом з огляду на те, що ОСОБА_3 давав показання в ході цієї слідчої дії в статусі свідка, а в подальшому йому було повідомлено про підозру.

Крім того, захисник зазначає, що в оскаржуваному вироку вказано, що цього ж дня, 16.06.2015 року слідчий експеримент проводився і з потерпілим ОСОБА_12, і саме останній розповідав про подію ДТП, яка відбулася, і з його слів було зроблено заміри. При цьому, вказаний ОСОБА_12 потерпілим у вказаному кримінальному провадженні не визнавався, потерпілим було визнано ОСОБА_7

Також, вважає, що не зрозуміло, чому свідчення невідомого пана ОСОБА_12 покладено в основу вироку.

Вважає, що висновок експерта N 70/27-383 від 25.06.2015 (автотехнічна експертиза) мав бути визнаний судом недопустимим доказом через те, що він базується на протоколі огляду місця події від 18.05.2015 року та протоколі слідчого експерименту 16.06.2015 року за участю свідка ОСОБА_3 та потерпілого ОСОБА_12, які мали бути визнані недопустимими доказами.

Вважає, що виходячи із вказаного висновку експерта, вказана ДТП за участю ОСОБА_3 і ОСОБА_7 могла статися з трьох причин: дій/бездіяльності ОСОБА_3, дій/бездіяльності ОСОБА_7, обопільних дій/бездіяльності ОСОБА_3 і ОСОБА_7, проте суд безпідставно відкинув можливість причинного зв'язку дій/бездіяльності ОСОБА_7 з подією вказаної ДТП, так само як й обопільні дії/бездіяльності учасників ДТП.

Вважає, також, що суд першої інстанції також безпідставно і невмотивовано не взяв до уваги повідомлення про неможливість проведення експертизи № 70/27-473 від 27.07.2016 (хоча в дійсності вказаний документ 2015 року).

Зауважує, що в оскаржуваному вироку суд першої інстанції зазначає, що доводи захисника про недопустимість протоколу огляду місця події від 30.10.2014 року (хоча в дійсності він від 18.05.2015 року - примітка захисту), та висновку експерта № 70/27-383 від 25.06.2015 року, суд вважає необґрунтованими. Проте, підстав суд не наводить.

В апеляційній скарзі цивільний відповідач « ПАТ « Київський страховий дім» просить скасувати вирок суду у частині задоволення цивільного позову до приватного акціонерного товариства « Київський страховий дім» відповідно стягнення з цивільного відповідача « ПАТ « Київський страховий дім» на користь потерпілого 2936,84 гривень на лікування та прийняти рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.

Апелянт зазначає про недійсність страхового полісу, що є предметом розгляду цивільної справи № 175/2661/16 за позовом до ОСОБА_3 про визнання полісу недійсним.

Крім того, цивільний відповідач вказує на те,що порушено порядок звернення до страхової компанії, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, тому вважає , що слід відмовити у стягненні з цивільного відповідача на користь потерпілого 2936, 84 гривень.

В апеляційній скарзі прокурор просить вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 змінити в частині призначеного покарання, вважати ОСОБА_3 засудженим за ч.1 ст. 286 КК України до двох років обмеження волі.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, якщо він протягом одного років іспитового строку не скоїть нового злочину відповідно до п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України зобовязати ОСОБА_3 періодично зявлятись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги зазначає, що вирок суду першої інстанції є необґрунтованим та незаконним у звязку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Вказує, що в порушення вимог ст. 76 КК України суд першої інстанції поклав на обвинуваченого обовязки, які не передбачені чинним законодавством України про кримінальну відповідальність.

Заслухавши суддю- доповідача, думку обвинуваченого та його захисника, які прохали задовольнити їх апеляційні вимоги та відмовити у задоволенні вимог прокурора та цивільного відповідача, думку цивільного відповідача, яка просила задовольнити її апеляційну скаргу, думку прокурора про задоволення вимог апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг з наступних підстав.

Апеляційні доводи захисника в частині наявності допущених судом істотних порушень КПК України при судовому розгляді, на думку колегії суддів, не позбавленні правових та фактичних підстав.

Згідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і мотивованим.

Обгрунтованність судового рішення, означає відповідність висновків суду у рішенні фактичним обставинам, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зазначені у ст. 91 КПК обставини повинні бути підтвердженні показаннями, речовими доказами, документами, висновками експертів.

Право на отримання мотивованого судового рішення є процесуальним елементом права на справедливий суд ( ст. 6 КЗПЛ).

Чинне законодавство цілком визначено говорить про сукупність доказів як про найбільш важливу умову ухвалення обґрунтованого рішення у кримінальному провадженні. При цьому досить важливе значення мають виклад і мотивування оцінки кожного доказу у поєднанні з іншими доказами.

Положенням ст. 59 та пунктом 6 ч. 3 ст. 129 Конституції України закріплено конституційне право громадян на захист від обвинувачення. Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обовязків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Частинами 1, 6 ст. 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Також у мотивувальній частині вироку суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін. Таким чином, кожен доречний, важливий і вирішальний аргумент учасників судового засідання має бути проаналізований і одержана відповідь.

Висновки у судовому рішенні повинні прямо випливати з аргументації, а також бути чіткими, тобто не допускати неоднозначного трактування. Також важливо враховувати такі рекомендації: «Недостатньо лише цитувати законодавчі положення, а потім приймати рішення. Суддя повинен послідовно поєднувати закон з фактами у справі і наводити чіткі аргументи, яким чином було вирішено справу у конкретному випадку. Якщо цього не робити, це буде очевидним порушенням права на справедливий суд, яке гарантує стаття 6 Європейської конвенції з прав людини.

Суд першої інстанції не дотримався цих вимог кримінального процесуального закону під час ухвалення вироку щодо ОСОБА_3, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Так, колегія суддів не може не погодитися з доводами апеляційної скарги захисника про те, що суд фактично привів перелік доказів наданих стороною обвинувачення, однак не дав належного аналізу вказаним доказам.

Приводячи, як доказ винуватості ОСОБА_3 покази свідка ОСОБА_8, суд послався, що вказаний свідок був понятим при слідчому експерименті, однак не дав аналізу тому факту, що саме свідок вказував про те, що фактично просидів у своєму автомобілі. Як вбачається з технічного запису судового засідання, суд не зясував на скільки даний свідок приймав участь та чи всі дані які були встановлені при слідчому експерименті були занесені до протоколу слідчого експерименту.

Крім того, судом не було з достатньою повнотою встановлено, хто з учасників дорожньої транспортної пригоди брав участь в слідчому експерименті та суд у вироку вказав на присутність при слідчому експерименті ОСОБА_3 та ОСОБА_12, який не є учасником дорожньої транспортної пригоди. ОСОБА_2 того, суд посилаючись як на письмовий доказ винуватості обвинуваченого, навів у вироку саме протокол проведення слідчого експерименту від 16.06. 2015 року, де приймали участь свідок ОСОБА_3 та потерпілий ОСОБА_12 та саме вказаний потерпілий вказував на дані ДТП та з його слів були зроблені заміри, що надалі стали вихідними даними для проведення автотехнічної експертизи ( а.п. 211 т.2).

В матеріалах кримінального провадження на а.п. 134-136 т.1 наявний протокол проведення слідчого експерименту, де зазначено про участь ОСОБА_12 та визиває сумніви дописане про участь ОСОБА_13, однак суд не перевірив вказані дані та не впевнився в зазначених даних, які викликають обґрунтований сумнів про достовірність, не допитав учасників даної слідчої дії з цього приводу та поспішно навів даний документ як письмовий доказ винуватості обвинуваченого.

До переліку доказів, які доводять винуватість обвинуваченого, судом приведено висновки експерта № 70\27-383 від 25.06. 2015 року, однак жодного аналізу вказаного експертного висновку не зроблено. Суд взагалі переніс висновки експерта за двома механізмами ДТП, за одним з яких , дії водія ОСОБА_3 не знаходяться у причинному звязку з настанням даного ДТП. ( а.п. 211 т.2) та не навів доводів, з яких підстав суд не приймає вказаний механізм ДТП та приймає до уваги інший.

Не навів суд також доводів у вироку, щодо прийняття як допустимого доказу даних протоколу огляду місця дорожньої транспортної пригоди, оскільки стороною захисту вказаний протокол оспорювався у судовому засіданні з огляду на статус ОСОБА_3 в якості свідка.

В такому випадку, суду належало згідно до правових позицій Верховного Суду України перевірити доводи сторін та прийняти рішення щодо допустимості вказаного доказу, однак суд цих вимог не виконав , тому не можна не погодитися з доводами апеляційної скарги захисника про необґрунтованість висновків суду першої інстанції.

Крім того, у ході розгляду вказаної категорії кримінальних проваджень, слід враховувати інші правові позиції ВСУ. У постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року (справа № 5-18кс14). зазначено, що у випадку виникнення дорожньо-транспортної події за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного звязку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто зясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку.

На таку особливість у правозастосуванні орієнтує і Пленум Верховного Суду України у постанові від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті».

У пункті 7 цієї постанови розяснено, що у випадках, коли передбачені статтею 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суди повинні зясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним водієм їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. При цьому треба мати на увазі, що за певних умов виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, котра керувала транспортним засобом.

Суд не зясував, хто з водіїв та якими діями створив небезпечну дорожню обстановку, а далі і аварійну ситуацію, хоча, як правило, в причинному звязку з наслідками визнаються порушення правил безпеки руху з боку того водія, який створив аварійну ситуацію, хто з них мав більшу можливість уникнути зіткнення.

Судом і повинно бути враховано положення пункту 1.4 ПДР, згідно з якими кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що інші учасники виконують ці Правила.

Взагалі вирок суду містить істотні суперечності, оскільки в мотивувальній частині вироку суд приходить до висновку про необхідність призначити покарання у виді позбавлення волі, тоді як у резолютивній частині вироку вказує про призначення покарання у виді обмеження волі, тому висновки суду, викладені у рішенні суду містять істотні суперечності , що є підставою для скасування вироку ( ст. 411 КПК).

Крім того, судом при призначенні покарання обвинуваченому, не враховані зміни до Кримінального Кодексу України до ст. 76 КК України, які підлягають застосуванню з 08.10. 2016 року, тому апеляційна скарга прокурора підлягає в даній частині задоволенню ( ст. 413 КПК)

Колегія суддів частково погоджується з доводами апеляційної скарги цивільного відповідача, оскільки судом не наведено обґрунтування рішення щодо стягнення 2936, 84 гривень, оскільки не спростовано доводи цивільного відповідача щодо дійсності страхового полісу та порушення порядку звернення до страхової компанії ( ст. 411 КПК).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені істотні порушення - є процесуально неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такий спосіб порушуються загальні засади забезпечення права на захист, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, безпосередності дослідження доказів і змагальності сторін у процесі, законності та одночасно обґрунтованості судового рішення, що передбачено як обов'язкова вимога у ст. 370 КПК України, а також містяться у ст. 7 КПК України - серед загальних засад кримінального провадження, яке за своїм змістом та формою повинно їм відповідати.

Оскільки у кримінальному провадженні згідно до ст. 404 КПК України, апеляційний суд встановив помилковість висновків суду , однак процесуально позбавлений можливості постановити нове судове рішення у звязку з відсутністю відповідних клопотань, то за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства (стаття 2 КК), змушений застосувати найприйнятніший спосіб розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, під час якого мають бути усунені зазначене неправильне застосування кримінально- процесуального закону,кримінального закону, розглянуті інші доводи апеляційних скарг, при наявності клопотання сторін, вирішити питання про проведення слідчого експерименту за участю всіх учасників ДТП(ст.333КПК), допитати експерта та провести необхідну експертизу з урахуванням проведеної транспортної трасологічної експертизи, або провести комплексну експертизу та постановити законне та обґрунтоване рішення.

Керуючись ст. ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги: захисника ОСОБА_2 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_3, цивільного відповідача « ПАТ « Київський страховий дім», прокурора, який приймав участь в суді першої інстанції задовольнити частково.

Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 07 листопада 2016 року відносно ОСОБА_3 за ч.1 ст.286 КК України скасувати.

Призначити новий судовий розгляд у суді першої інстанції.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді апеляційного суду

------------------- ------------------- --------------------

ОСОБА_14 ОСОБА_15 ОСОБА_16