Постанова № 66748316, 23.05.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа № 922/27/17

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Ільїн О.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивач ОСОБА_1;

відповідач - не зявився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. №1179/1-35) на рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2017 року по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю Постман, смт. Покотилівка

про стягнення 135593,94 грн, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 14 березня 2017 року по справі (суддя Лаврова Л.С.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Постман на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг заборгованості по сплаті лізингових платежів за договором про фінансовий лізинг №00007759 від 17.06.2013 року у розмірі 18868,05 грн, пені у розмірі 3269,60 грн, 3% річних у розмірі 980,88 грн, плати за фактичний час користування обєктом лізингу 16810,70 грн, інфляційних витрат 6043,32 грн та 713,07 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.

Позивач рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до апеляційного господарського суду зі скаргою, в якій, посилаючись на неповне зясування обставин справи, просить його скасувати в частині відмови у задоволенні збитків в розмірі 86119,21 грн, прийняти в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. В іншій частині рішення залишити без змін.

Будучи належним чином повідомленим про дату і місце судового розгляду, відповідач, своїми правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, у судове засідання не зявився, повноважного представника до суду не направив, про причини неявки суд не повідомив. Відзиву на апеляційну скаргу не надав.

За висновками суду апеляційної інстанції, незважаючи на те, що відповідач свого представника у судове засідання не направив, у відповідності до вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними у ній документами, а неявка відповідачів не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну силу та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, дослідивши правильність застосування господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Порше Лізинг Україна (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю ПОСТМАН (відповідач) укладено Договір про фінансовий лізинг № 00007759 від 17.06.2013 року (Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобовязався передати у розпорядження відповідача транспортний засіб типу VW Caddy GP Kasten 1.2 I TSI, 2012 року виробництва, шасі № WV1ZZZ2KZDX136340, двигун № НОМЕР_1 (ОСОБА_2 лізингу), а Відповідач зобовязався прийняти ОСОБА_2 лізингу і сплатити суму коштів за Договором шляхом здійснення платежів відповідно до Договору та згідно із Графіком покриття витрат та виплати лізингових платежів (План відшкодування), що становить невідємну частину Договору, на загальну суму, що становить еквівалент у гривні 19 078,00 доларів США, не враховуючи авансового платежу на суму, що становить еквівалент 5 723,40 доларів США.

Додатковою угодою №1/1 від 12.01.2015 року до Договору про фінансовий лізинг № 00007759 від 17.06.2013 року строк дії договору продовжено до 84 місяців, складено та погоджено сторонами новий Графік погашення кредиту (Графік погашення).

На виконання умов вищезазначеного Договору, позивач передав відповідачу ОСОБА_2 лізингу, що підтверджується підписаним представниками сторін актом прийому-передачі від 27.06.2013 р.

У відповідності до пункту 3.2. умов Договору Порше Лізинг Україна придбав ОСОБА_2 лізингу (отримує право власності на ОСОБА_2 лізингу) та передає Лізингоодержувачу ОСОБА_2 лізингу на умовах фінансового лізингу згідно з положеннями застосовного українського законодавства та цих Умов.

Строк лізингу за цим Договором визначається у Договорі про фінансовий лізинг та Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування). Строк лізингу починається з дати підписання ОСОБА_3 приймання - передачі Лізингоодержувачем об'єкта лізингу (п.п.12.1, 12.2 Договору).

Пунктом 4.1. Контракту встановлено, що Порше Лізинг Україна зберігає за собою право власності на ОСОБА_2 лізингу, в той час як Лізингоодержувач матиме право на експлуатацію ОСОБА_2 лізингу впродовж усього строку дії контракту (окрім випадків, коли Порше Лізинг Україна матиме право розірвати цей Контракт та вимагати повернення ОСОБА_2 лізингу, як зазначено в цьому Контракті).

Відповідно до пункту 6.1. Умов відповідач зобов'язався щомісяця виплачувати позивачу лізингові платежі у відповідності до Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плану відшкодування) (далі - Графік), що являє собою невід'ємну частину цих Умов, та інших положень Договору. Щомісячний лізинговий платіж включає в себе: відсотки (проценти) за користування Обсягом фінансування; частину від Обсягу фінансування (сама, яка відшкодовує частину Вартості ОСОБА_2 лізингу); комісії; покриття витрат, пов'язаних з оплатою послуг та відшкодуваннями, що підлягають виплаті у строки та на умовах, передбачених цим Договором та інші витрати, передбачені або прямо пов'язані з Договором. Нижчезазначені витрати та послуги по адмініструванню та обслуговуванню Договору не включаються до лізингових платежів: будь - які податки, що можуть застосовуватися до Договору після його виконання або в будь - який час у майбутньому; інші витрати та платіжні зобов'язання.

Відповідно до п. 6.3 Умов лізингу, лізингові платежі, а також будь-які платіжні зобовязання, передбачені контрактом, розраховуються в доларах США на змінній основі та підлягають сплаті в українських гривнях за обмінним курсом встановленим українським комерційним банком (ПАТ ОСОБА_4 ОСОБА_5 або іншим банком), чинним на робочий день, що передує дню виставлення рахунку.

Згідно з пунктом 6.5 Договору, лізингові платежі перераховуються Лізингоодержувачем на рахунок, зазначений Порше Лізинг України у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (плані відшкодування) не пізніше дати, вказаної у Графіку покриття витрат та виплати лізингових платежів (Плані відшкодування).

Як стверджує позивач, відповідач з січня 2015 року почав порушувати свої зобовязання за Договором.

Відповідачем не було сплачено лізингові платежі на загальну суму 18868,05 грн. за наступні місяці:

- часткова несплата щомісячного лізингового платежу за січень 2015 року на суму 575,31 грн. відповідно до рахунку № 00254894 від 13.01.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.01.2015 року;

- несплата щомісячного лізингового платежу за лютий 2015 року на суму 5378,65 грн. відповідно до рахунку № 00256734 від 02.02.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.02.2015 року;

- несплата щомісячного лізингового платежу за березень 2015 року на суму 6656,75 грн. відповідно до рахунку № 00262423 від 06.03.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.03.2015 року;

- несплата щомісячного лізингового платежу за квітень 2015 року на суму 6257,34 грн. відповідно до рахунку № 00268207 від 06.04.2015, належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.04.2015 року.

Пунктами 8.3, 8.3.1 Умов сторони домовились, що позивач надсилає першу вимогу щодо сплати у письмовій формі, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більше, ніж на 10 робочих днів. Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту відправлення першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу вимогу щодо сплати, яка продовжує строк оплати ще на 8 робочих днів. У випадку, якщо відповідач не здійснить оплату у вказаний термін, позивач має право направити відповідачу третю вимогу щодо сплати та відмовитись від договору в односторонньому порядку.

У зв'язку із порушенням умов Договору в частині своєчасної сплати лізингових платежів позивачем було направлено відповідачу нагадування про несплату платежів за договором та обов'язковість погашення боргу, а саме, від 03.04.2015 р; від 20.04.2015 р.; від 05.05.2015 р.

Відповідно до п. 8.2.2. Договору, у випадку прострочення сплати платежу до відповідача застосовуються наступні санкції штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані позивачем: еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (якщо Позивач вирішить надіслати таку вимогу).

Судом першої інстанції встановлено, що оскільки, відповідач свої зобовязання не виконав, позивач нарахував штрафні санкції передбачені п. 8.2.2.Договору:

- Перше нагадування про несплату, рахунок-фактура № 00266839 від 03.04.2015 р. Несплата штрафної санкції складає 468,99 грн.;

- Друге нагадування про несплату, рахунок-фактура № 00271147 від 20.04.2015 р. Несплата штрафної санкції складає 479,55 грн.;

- Третє нагадування про несплату, рахунок-фактура № 00272614 від 05.05.2015 р. Несплата штрафної санкції складає 616,89 грн.;

Тобто, відповідач зобовязаний сплатити позивачу штрафні санкції у розмірі 1565,43 грн.

Відповідачу 29.05.2015 року було направлено повідомлення про розірвання договору з вимогою повернути ОСОБА_2 лізингу.

Відповідно до п. 8.3 Умов Договору, якщо відповідач прострочить виплату лізингового платежу більш ніж 10 робочих днів, позивач має право надіслати відповідачу першу платіжну вимогу щодо сплати в письмовій формі.

Якщо відповідач не здійснить оплату протягом 7 робочих днів з моменту першої вимоги, позивач надсилає в такий же спосіб другу платіжну вимогу, яка продовжує строк здійснення оплати ще на 8 днів із зазначенням нагадування, що після завершення строку здійснення оплати, за умови нездійснення оплати, Договір підлягає розірванню відповідно до п. 12.6.1. сторони домовились, що невиконання зобовязань після надіслання другої платіжної вимоги означає, що відповідач не має наміру в подальшому виконувати свої зобовязання за цим Договором.

Якщо відповідач повністю або частково не здійснить оплату 1 (одного) лізингового платежу, при цьому, якщо прострочення лізингового платежу триває більш, ніж 30 днів, Позивач має право розірвати Договір і витребувати ОСОБА_2 лізингу від відповідача, в тому числі у примусовому порядку з виконавчим написом нотаріуса (п. 8.3.2. Умов лізингу).

Відповідно до п. 12.6.1. Умов Договору, позивач має право в односторонньому порядку розірвати Договір та повернути ОСОБА_2 лізингу у разі, якщо відповідач не сплатив наступний лізинговий платіж у повному обсязі або частково, і строк невиконання зобовязання зі сплати перевищує 30 днів.

Згідно пункту 12.10 Контакту, у будь-якому випадку дострокового закінчення строку лізингу/розірвання Договору, Порше Лізинг Україна прямо зберігає за собою право вимагати додаткових компенсацій, особливо щодо таких фактичних витрат, як страхові франшизи, витрати на збут (передпродажна підготовка, оцінка ОСОБА_2 лізингу, доставка ОСОБА_2 лізингу з метою подальшого продажу, передачі у користування, тощо), штрафи, витрати на правову допомогу.

Відповідно до п. 12.7. Умов лізингу, день, що вважатиметься датою розірвання/відмови від Договору, визначається позивачем у відповідному повідомленні/вимозі. У випадку неотримання повідомлення/вимоги з будь-яких причин, підповідач вважається належним чином повідомленим на 10 (десятий) календарний день з дня відправлення такого повідомленням, що підтверджується документами з відміткою ДП Укрпошта про прийняття повідомлення для відправки.

Згідно п. 12.13. Договору, у випадках, передбачених п. 12.6. та 12.12., Договір вважається розірваним на 10-й (десятий) робочий день з дня надіслання/отримання письмового повідомлення стороною на адресу іншої сторони.

У разі дострокового припинення Договору з боку позивача, відповідач зобовязувався повернути ОСОБА_2 лізингу за власний рахунок у відмінному робочому і технічному стані за адресою місцезнаходження позивача, якщо інша адреса не вказана позивачем, впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання відповідного запиту (п. 12.9 Умов).

Згідно з п. 13.1. Умов лізингу, якщо відповідач відмовляється від повернення або затримує повернення ОСОБА_2 лізингу, позивач має право вилучити ОСОБА_2 лізингу без попередньої згоди відповідача.

При цьому, на підставі п. 13.6. Умов лізингу, відповідач зобовязаний відшкодувати позивачу всі та будь-які витрати, повязані із вилученням ОСОБА_2 лізингу.

Отже, датою розірвання договору є 12.06.2015 р. останнім днем повернення ОСОБА_2 лізингу є 12.06.2015 року, датою погашення заборгованості 01.06.2015 року.

Таким чином, договір про фінансовий лізинг №00007759 від 03.01.2017 року був розірваний в позасудовому порядку, у зв'язку з відмовою лізингодавця від Договору.

Однак, відповідач зобов'язань з оплати заборгованості зі сплати лізингових платежів за договором фінансового лізингу перед позивачем не виконав.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізиноодержувачем періодичних лізингових платежів.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 2 статті 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено обов'язок лізингоодержувача своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Відповідно до статті 16 вказаного Закону сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором; лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Графіком сторони погодили строки та суми лізингових платежів. Відповідно до Умов, лізингові платежі повинні були здійснюватись у гривні, а еквівалент позивач визначав за курсом публічного акціонерного товариства ОСОБА_4 ОСОБА_5 на дату виставлення рахунку на оплати відповідного лізингового платежу.

Господарський суд, перевіривши відповідність сум, зазначених у рахунках по несплаченим лізинговим платежам на предмет відповідності умовам договору, встановив, що їх визначено в належному еквіваленті.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про законність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по сплаті лізингових платежів в сумі 18868,05 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Також, згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України. Також, у відповідності до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання зобовязань розмір пені, передбачений п. 1 цього Закону обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 8.2. Договору передбачено, що у випадку прострочення сплати платежу до Лізингоодержувача застосовуються такі санкції:

- пеня у розмірі 10% річних від вчасно невиплаченої суми за кожен день затримки до моменту повної виплати платежу (пп.8.2.1);

- штрафні санкції за вимоги щодо сплати, надіслані Порше Лізинг Україна (п.8.3.1 цього Договору): еквівалент 15 доларів США за першу вимогу, еквівалент 20 доларів США за другу вимогу, еквівалент 25 доларів США за третю вимогу (пп. 8.2.2);

- компенсація будь - яких витрат, понесених Порше Лізинг Україна та/або винагороди, включаючи, окрім іншого, гонорари юристам, судові та позасудові витрати, нараховані/виплачені з метою відшкодування сум, не виплачених Лізингоодержувачем у відповідності до Договору (пп.8.2.3).

Керуючись п. 8.2 Договору, позивачем було нараховано пеню 3269,60 грн. (в розмірі 10% річних від вчасно нездійсненої суми платежу). Суд здійснив перевірку правильності розрахунків і вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача по нарахуванню 3% річних у сумі 980,88 грн., суд дійшов висновку про їх задоволення.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 7980,07 грн. у вигляді втрат від інфляційних процесів, однак, обґрунтованого розрахунку позивачем не надано. Тому, здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань, суд першої інстанції стягнув з відповідача 6043,32 грн. інфляційних втрат виходячи з наступних розрахунків:

- Інфляційні нарахування з 16.01.2015 р. по 07.12.2016 р. на заборгованість в розмірі 575.31 грн. складають 315.23 грн. Індекс інфляції за весь період = 1.548 (лютий 2015 р. - 105.3%, березень 2015 р. - 110.8%, квітень 2015 р. - 114%, травень 2015 р. - 102.2%, червень 2015 р. - 100.4%, липень 2015 р. - 99%, серпень 2015 р. - 99.2%, вересень 2015 р. - 102.3%, жовтень 2015 р. - 98.7%, листопад 2015 р. - 102%, грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%);

- Інфляційні нарахування з 16.02.2015 р. по 07.12.2016 р. на заборгованість в розмірі 5378.65 грн. складають 2528.10 грн. Індекс інфляції за весь період = 1.470 (березень 2015 р. - 110.8%, квітень 2015 р. - 114%, травень 2015 р. - 102.2%, червень 2015 р. - 100.4%, липень 2015 р. - 99%, серпень 2015 р. - 99.2%, вересень 2015 р. - 102.3%, жовтень 2015 р. - 98.7%, листопад 2015 р. - 102%, грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%);

- Інфляційні нарахування з 16.03.2015 р. по 07.12.2016 р. на заборгованість в розмірі 6656.75 грн. складають 2175.01 грн. Індекс інфляції за весь період = 1.327 (квітень 2015 р. - 114%, травень 2015 р. - 102.2%, червень 2015 р. - 100.4%, липень 2015 р. - 99%, серпень 2015 р. - 99.2%, вересень 2015 р. - 102.3%, жовтень 2015 р. - 98.7%, листопад 2015 р. - 102%, грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%);

- Інфляційні нарахування з 16.04.2015 р. по 07.12.2016 р. на заборгованість в розмірі 6257.34 грн. складають 1024.98 грн. Індекс інфляції за весь період = 1.164 (травень 2015 р. - 102.2%, червень 2015 р. - 100.4%, липень 2015 р. - 99%, серпень 2015 р. - 99.2%, вересень 2015 р. - 102.3%, жовтень 2015 р. - 98.7%, листопад 2015 р. - 102%, грудень 2015 р. - 100.7%, січень 2016 р. - 100.9%, лютий 2016 р. - 99.6%, березень 2016 р. - 101%, квітень 2016 р. - 103.5%, травень 2016 р. - 100.1%, червень 2016 р. - 99.8%, липень 2016 р. - 99.9%, серпень 2016 р. - 99.7%, вересень 2016 р. - 101.8%, жовтень 2016 р. - 102.8%, листопад 2016 р. - 101.8%).

Позивачем заявлено вимогу про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 16810,70 грн., оскільки відповідач повинен був повернути ОСОБА_2 лізингу до головного офісу позивача впродовж 10 (десяти) робочих днів з дати одержання вимоги позивача про таке повернення.

Однак, як встановлено господарським судом, ОСОБА_2 лізингу було повернуто лише 05.08.2015 р. відповідно до ОСОБА_3 державного виконавця, складеного старшим державним виконавцем ВДВС Деснянського районного управління юстиції у м. Києві, ОСОБА_6

Вказані дії були здійснені на виконання виконавчого напису приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 від 22.06.2015 р. №868.

Відповідно до п. 6.18 Умов лізингу, сторони погодили, що у випадку розірвання контракту/відмови від контракту за ініціативою Порше Лізинг Україна відповідно до пункту 12, лізинговий платіж буде вважатися платою за користування об'єктом лізингу.

Таким чином, відповідач повинен компенсувати Позивачу плату за користування ОСОБА_2 лізингу у вигляді несплачених щомісячних платежів за фактичний час користування:

-несплата щомісячного лізингового платежу за травень 2015 року на суму 5614,57 грн., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.05.2015 року;

-несплата щомісячного лізингового платежу за червень 2015 року на суму 5597,80 грн., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.06.2015 р.

-несплата щомісячного лізингового платежу за липень 2015 року на суму 5598,33 грн., належного до сплати відповідно до Плану відшкодування не пізніше 15.07.2015 р.

На підставі чого, судова колегія вважає, що суд попередньої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимога про стягнення плати за фактичний час користування об'єктом лізингу в сумі 16810,70 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Стосовно вимог в частині стягнення 37180,92 грн. збитків, слід зазначити наступне.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Також, за приписами статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 12.9 Умов у разі дострокового закінчення строку лізингу/розірвання договору відповідно до п. 12 Умов, а також у разі вимоги позивачем повернення об'єкта лізингу відповідно до інших положень Умов, в 10-ти денний строк відповідач зобов'язаний сплатити різницю між вартістю об'єкта лізингу (тобто сумою грошових коштів, що було фактично отримано позивачем від продажу об'єкта лізингу) та Лізинговими платежами, що залишилися несплаченими відповідно до Графіку, а також іншими платежами, що залишилися несплаченими відповідачем відповідно до Умов.

Відповідно до статті 623 цього ж Кодексу боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. При цьому, розмір збитків має бути підтверджений документально.

Статтею 224 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності.

Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені особою, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток, втрачена вигода, на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до положень статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Необхідно довести, що протиправні дії чи бездіяльність відповідача є причиною, а збитки, які виникли у позивача - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Обов'язок довести розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, факт порушення відповідачем його обов'язку та причинний зв'язок між цим порушенням і збитками покладається на позивача.

За загальним правилом, витрати на зберігання обєкту лізингу не знаходиться у безпосередньому причинному зв'язку із неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором фінансового лізингу.

Зазначений висновок узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, викладеною в оглядовому листі від 14.01.2014 р. № 01-06/20/2014 Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування збитків та у постанові у постанові від 29 грудня 2015 року у справі № 911/1623/15.

Позивачем, в порушення ст. 4-3, 33, 34 ГПК України, не надано доказів понесення ним витрат на оплату юридичних послуг в розмірі 6000,00 грн.

Наявні в матеріалах справи договір про надання юридичних послуг №17/2010 від 09.06.2010 р. між позивачем та ТОВ Юридична фірма Вернер і Пратнери із додатковими угодами до нього та заявка на надання юридичних послуг, не можуть вважатися достатніми доказами здійснення вказаних витрат.

Окрім того, витрати на оплату юридичних послуг не є збитками у розумінні статті 623 Цивільного кодексу України та статті 224 Господарського кодексу України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Контрактом.

Отже, отримання позивачем юридичних послуг не є обов'язковими витратами, які особа має зробити для відновлення свого порушеного права.

Витрати, які включені позивачем до складу прямих збитків не відповідають вимогам статті 22 Цивільного кодексу України та статті 225 Господарського кодексу України, а тому вимога позивача про їх стягнення є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Також, позивач просить суд стягнути з відповідача 48938,29 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди, яка складає різницю між ринковою вартістю визначеною професійним оцінювачем або ціною на момент продажу ОСОБА_2 лізингу та сумою несплачених лізингових платежів, втім жодного розрахунку даної позовної вимоги позивачем не надано.

Не надано і доказів на встановлення дійсної ринкової вартості обєкта лізингу. Виписаний позивачем рахунок-фактура про компенсацію витрат не може вважатися належним доказом по даним вимогам.

Тобто, позивачем не надано доказів наявності усіх чотирьох складових, які є обов'язковою умовою для застосування такої міри цивільно-правової відповідальності як відшкодування збитків (упущеної вигоди).

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 48938,29 грн. збитків у вигляді упущеної вигоди є необґрунтованими та недоведеними.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора (позивача у справі), обов'язок доказування розміру збитків, завданих йому порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 623 ЦК України, і доведення того, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані у разі використання ОСОБА_2 лізингу.

Згідно з частиною другою статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України та статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що господарський суд правомірно частково задовольнив позов.

Аналізуючи викладене, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції повністю досліджено обставини справи, що мають значення для справи, рішення є обґрунтованим і прийнятим у відповідності з чинним законодавством, а тому підстави для його скасування та задоволення скарги відсутні.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 14 березня 2017 року по справі №922/27/17 залишити без змін.

Повний текст постанови підписаний 26.05.2017 року.

Головуючий суддя Ільїн О.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Хачатрян В.С.